Адміністративно-правовий режим публічного майна

слуг, власні надходження бюджетних установ) (п. 23 ст. 2 Бюджетною кодексу України);

• міжбюджетні трансфери — дотації, субвенції, субсидії;

• публічні грошові кошти фондів пенсійного страхування;

• публічні грошові кошти фондів соціального страхування;

• публічні грошові кошти фондів медичного страхування;

• публічні грошові кошти благодійних фондів;

• публічні грошові кошти, отримані з будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Як різновид публічного майна публічні грошові кошти характеризуються такими ознаками:

• головне призначення — задовольнити легітимовані загальносуспільні, тобто притаманні для всіх без винятку членів суспільства, потреби, інтереси, а також потреби й інтереси держави, її суб’єктів;

• витрачаються для створення умов для здійснення фізичними (юридичними) особами їх публічних і приватних прав, свобод, інтересів;

• використовуються для здійснення суб’єктами публічної адміністрації покладених на них завдань і функцій;

• створюють умови для виконання повноважень суб’єктами публічної адміністрації;

• накопичуються в особливі запаси — бюджети, фонди, які використовуються на суспільно-державні потреби у послідовності, передбаченій особливими адміністративними процедурами;

• публічні грошові кошти надходять із внутрішньодержавних джерел і джерел європейських та світових інституцій;

• утворення публічних грошових коштів, розпорядження ними, контроль за їх використанням здійснюються згідно з приписами спеціальних нормативних актів за правилами адміністративних процедур;

• розпорядниками публічних грошових коштів є спеціально уповноважені суб’єкти держави та місцевого самоврядування.

2. Використання публічного майна та розпорядження ним

Суб’єкти публічної адміністрації, фізичні (юридичні) особи наділені різним обсягом повноважень щодо публічного майна, по-різному здійснюють ці повноваження, по-різному впливають на таке майно.

Важливо, що використання публічного майна — тобто вилучення й отримання його корисних якостей для задоволення суб’єктивних чи суспільних потреб, — можливе для всіх без винятку учасників адміністра

Глава 15

тивно-правових відносин як фізичних (юридичних) осіб, так і суб’єктів публічної адміністрації.

Натомість розпорядження публічним майном здійснюється винятково уповноваженими суб’єктами — суб’єктами публічної адміністрації.

Розпорядження публічним майном — можливість суб’єктів публічної адміністрації владно, односторонньо, як правило, беззастережно визначати на власний розсуд долю такого майна. Оскільки розпорядження публічним майном може здійснюватися у межах адміністративного розсуду суб єкта публічної адміністрації або на підставі його уявних повноважень, то рішення суб’єкта публічної адміністрації можуть ухвалюватися помилково, а тому — бути нікчемними. Як наслідок — розпорядження публічним майном може обумовлювати виникнення не лише позитивних, але й суперечливих адміністративно-правових відносин.

Розпорядження публічним майном винятково уповноваженими суб’єктами обумовлено такими обставинами:

• суспільною значущістю публічного майна, його здатністю без будь- яких винятків задовольняти потреби різних учасників адміністративно-правових відносин. Тому вповноважені суб’єкти повинні контролювати законність і доступність використання публічного майна у суспільстві;

• особливим унікальним характером існування цього майна, неможливістю його заміни іншим предметом, об’єктом¹;

• потребою зберегти, відновити або відтворити якості публічного майна, забезпечити його довготривале або постійне використання. Необхідність у розпорядженні публічним майном обумовлена потребою створити умови найбільш його ефективного, але, разом із тим, і заощадливого використання²;

• існуванням публічного інтересу й потреб суспільства, держави, її уповноважених суб’єктів щодо публічного майна³;

Наприклад, публічне майно загального користування — вулиці, проїзди, автошляхи, площі використовується для пересування пішоходів і перевезення вантажів. Як відомо, жодної альтернативи дорогам, автошляхам як засобу переміщення пасажирів і вантажів допоки не вигадано.

Як і будь-який інший об’єкт матеріального світу, публічне майно має властивість втрачати свої фізичні якості. Тому суб’єкти публічної адміністрації зобов’язані, а фізичні (юридичні) особи — можуть вчиняти дії для збереження публічного майна у його первісних вигляді, стані та якості.

Публічне майно і суспільством в цілому, і суб’єктами публічної адміністрації завжди сприймається як джерело отримання певної вигоди або засіб отримання такої вигоди. Можливість отримання вигоди, преференцій і обумовлюють інтерес в учасників публічно-правових відносин щодо того чи іншого виду публічного майна.

Адміністративно-правовий режим публічного майна

• потребою першочергового використання цього майна в публічних інтересах держави та її уповноважених суб’єктів^{1 2};

• контрольованим використанням публічного майна як фізичними (юридичними) особами, так і суб’єктами публічної адміністрації.

Розпорядження публічним майном являє собою владний вплив суб єк- тів публічної адміністрації на волю і свідомість суб’єктів, у віданні котрих перебуває таке майно. Внаслідок цього впливу можуть змінюватися якість, призначення, режим, вид публічного майна, його місцезнаходження тощо.

Зміст використання й розпорядження публічним майном залежить від виду та режиму цього майна.

Розпорядження публічним майном суб’єктами публічної адміністрації може здійснюватися по-різному, а тому мають місце такі види розпорядження цим майном:

• оренда публічного майна³;

• фактичне використання публічного майна для отримання його корисних властивостей⁴;

• ухвалення рішення про подальшу долю майна його відчуження, заставу, іпотеку, списання (розпорядження публічним майном)⁵;

¹ Однією з принципових ознак публічного майна є його використання як інструменту, засобу діяльності суб’єктів публічної адміністрації, здійснення ними повноважень, виконання завдань.

² Установлення контролю щодо використання публічного майна дістає вияв, зокрема у чіткому законодавчому врегулюванні суспільних відносин, котрі виникають у зв’язку з використанням публічного майна. В Україні не існує публічного майна, режим, суб’єкти управління якого не були б визначені нормами національного законодавства.

³ Див., наприклад: Про оренду державного та комунального майна : Закон Украї

ни від 10 квітня 1992 р. № 2269-ХІ1 // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № зо. Ст. 416; Про особливості передачі в оренду чи концесію об єктів централі

зованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності: Закон України від 21 жовтня 2010 р. № 2624-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 11. — Ст. 71.

⁴ Див. наприклад: Про деякі питання управління державним майном, що передане Верховною Радою України в управління Державного управління справами : постанова Верховної Ради України від 22 лютого 2007 р. № 680-У [Електронний ресурс]. — Режим доступу : ЬЦр://2акоп2.гас1а.8ОУ.иа/1а№5/зЬо^/680-16.

⁵ Див. наприклад: Про управління об’єктами державної власності: Закон України від 21 вересня 2006 р. № 185-У // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 46. — Ст 456- Про заходи щодо удосконалення управління об’єктами державної власності: постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2008 р. № 313 // Офіційний вісник України. — 2008. — № 28. — Ст. 108; Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності: постанова Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1998 р. № 1482 // Офіційний вісник України. — 1998. — № 38. — Ст. 34.