Хіміотерапія раку ободової кишки

Спеціальне медикаментозне лікування раку ободової кишки хіміопрепаратами набуває широкого використання. Перший крок до використання хіміотерапії для лікування КРР зробили Heidelberger C. et al. (1957), які синтезували 5-фторурацил. Цей препарат застосовувався як перорально, так і внутрішньовенно. При лікуванні метастазів КРР у печінку 5-фторурацил був ефективним у 15–17% випадків при пероральному застосуванні, й у 32–40% хворих при внутрішньовенному (М.М. Блохін, 1984).

Для підсилення ефекту 5-фторурацилу запропоновано сумісне використання препаратів, що модулюють його дію. Такі властивості виявлено у фоліната кальцію, метатрексату та левамізолу. Створення схем ХТ з використанням модуляторів дії сприяло підвищенню ефективності лікування РОК. У 1989 році в амеріканській клініці Mayo розроблено схему болюсного введення фторурацилу 500 мг/м² з лейковорином 200 мг/м² протягом перших 5 днів 4-тижневого циклу. Ця схема була «золотим стандартом» паліативного лікування КРР до останнього часу

Основною причиною стримування поліхіміотерапії (ПХТ) є недостатньо висока чутливість раку даної локалізації до хіміопрепаратів. Однак пошуки ефективних методів консервативного лікування тривають, і в останні роки зявились повідомлення про ефективність мітоміцину С, поліплатилену, адріабластину, фторафуру, цисплатину, блеоміцину, метотрексату. Медикаментозне лікування використовується після радикальної операції для впливу на клітинні елементи пухлини, що, можливо, залишились в організмі. Доведено доцільність проведення і неоад’ювантної поліхіміотерапії. Вважають, що ефективність ПХТ названими препаратами сягає 50%.

Застосування ад’ювантної хіміотерапії, за даними спеціальної літератури, дає наступні переваги при (N+):

• на 35–40% знижується ризик розвитку рецидиву захворювання;

• на 22–33% знижується ризик смерті від РОК;

• на 12–15% підвищується абсолютна виживаність хворих.

У Західній Європі й США близько половини хворих на рак ободової кишки III стадії вже нині отримують післяопераційну ад’ювантну хіміотерапію, що, на загальну думку, має починатись протягом перших 5-ти тижнів після операції.

Важливим моментом підвищення ефективності комбінованого лікування раку ободової кишки є застосування біотерапії – моноклональних антитіл й аутологічних вакцин. За деякими повідомленнями, вакцинотерапія дозволяє збільшити безрецидивну виживаність у 1,59 рази, загальну – в 1,45 рази. Серйозним недоліком методу є висока вартість вакцин, зумовлена необхідністю індивідуального приготування для кожного хворого.

Дуже перспективним є застосування моноклональних антитіл. Зокрема, застосування едреколомаба дозволило достовірно збільшити показники загальної і безрецидивної виживаності хворих. Останніми роками арсенал хіміопрепаратів, що показали ефективність при РОК, поповнився низкою нових цитостатиків: специфічним інгібітором тиміділат-синтетази – ралтитрексидом (томудекс), інгібітором топоізомерази I – іринотеканом (кампто), платиновим аналогом третього покоління – оксаліплатином (елоксатин), селективним фторпіримідіном, що активується пухлиною, – капецитабіном (кселодою) й комбінованим препаратом фторафуру й урацилу – УФТ. Ефективність цих препаратів нині активно вивчають у монорежимі й різних комбінаціях.

Основним показником якості діагностики й лікування раку ободової кишки є частота охоплення радикальним лікуванням хворих є виявленою патологією. В Україні у 2004 році частота спеціального лікування раку ободової кишки склала 63,1% серед виявлених хворих, з них тільки хірургічне лікування отримали 70,2%, комбіноване або комплексне – 24,8%.