Прогноз

У ранніх стадіях розвитку процесу прогноз сприятливий. Повне вилікування настає у 80–100% випадків.

Меланома шкіри

Меланома – це злоякісна пухлина нейроектодермальної природи (деякі автори розглядають її як представника новоутворень APUD-системи). Перші відомості про пігментні злоякісні пухлини належать до часів глибокої давнини. Зокрема, їх згадки про них є у Гіппократа й у папірусі Ебера. Встановлено, що меланоми існували 2400 років тому, що підтверджується дослідженнями мумій інків з Перу. У 1650–1760 роках з’являються згадування і в європейській літературі. Як самостійне захворювання меланому вперше у 1806 році описав французький лікар Рене Лаєнек. Термін «меланома» запропоновано Carswell у 1838 році.

Захворюваність на Україні складає 5,8 випадків на 100 тис. населення (2008 р.) і є приблизно однаковою у чоловіків і жінок. Трапляється у будь-якому віці, включаючи дитячий. В основному це захворювання молодих людей (середній вік хворих – близько 45 років).

Кількість зареєстрованих нових випадків щорічно підвищується. За даними ВООЗ, щорічно у світі реєструється приблизно 48 000 смертей, пов'язаних з меланомою. Співвідношення померлих чоловіків і жінок – 1:1,2.

У 2005 р. у США зареєстровано 59 580 нових випадків меланоми і 7700 смертельних випадків, зумовлених цією пухлиною. У програмі SEER (The Surveillance, Epidemiology, and End Results) наголошується, що за період з 1950 по 2000 рр. захворюваність меланомою зросла на 600%.

Найвищий рівень захворюваності на меланому у світі спостерігається в Австралії та Новій Зеландії: 37,7 випадків на 100 тис. населення серед чоловіків і 29,4 випадків на 100 тис. населення серед жінок (2002 р.).

Фактори ризику і причини

Захворюваність на меланому вища у регіонах з підвищеною сонячною інсоляцією, де живуть люди з білою шкірою (Австралія, Нова Зеландія, США, Північна Європа). Значне зростання захворюваності на меланому в різних країнах пов’язане з пошкодженням озонового шару навколо земної кулі. Певну роль в етіології меланом відводять механічній травмі, радіаційному опроміненню. Випадки меланоми в родині також підвищують ризик її виникнення. До ендогенних факторів відносять гормональні розлади.

Відносний ризик розвитку меланоми пов'язаний з фототипом шкіри. При цьому, найбільш схильні до розвитку пухлини особи з I і II фототипом, найменш – з V і VI, що, проте, повністю не виключає вірогідність хвороби.

Фототипи шкіри людини

Фототип шкіри	Реакція на опромінювання
I	сонячний опік завжди виникає після короткочасного (30 хв) перебування на сонці; засмага ніколи не отримується;
II	сонячні опіки виникають легко; засмага можлива, хоча й насилу;
III	можливі незначні опіки; розвивається хороша рівна засмага;
IV	ніколи не буває сонячних опіків; засмага виникає легко;
V	смуглява від природи шкіра;
VI	чорна шкіра вихідців з Африканського континенту.

Американський лікар Р. Такінгтон (Dr. Roger Turkington) виявив ген меланоми людини. Тобто, у виникненні меланоми певну роль може відігравати спадковість. Порушення функції супресорів пухлинного росту, одним з яких є CDKN2A, локус хромосоми 9р21, що кодує протеїни p16 і p14ARF і другий – ген CDK4 (cyclin-dependent kinase 4) з локалізацією у хромосомі 12q14.

Заходи з профілактики меланоми полягають у запобіганні зайвому опроміненню шкіри сонячними й ультрафіолетовими променями, користуванні сонцезахисними кремами, а також попередженні механічної травматизації невусів.

Меланома локалізується на шкірі тулуба й кінцівок, голови та шиї, а також слизових оболонках. У південноафриканських негрів, які не користуються взуттям і мешкають у місцевості з сухим грубим ґрунтом, злоякісна меланома часто виникає на підошовній поверхні ступні.

Меланоцити мігрують з нейроектодерми в ранньому періоді ембріологічного розвитку у шкіру, око, дихальні шляхи й кишечник. Вони здатні утворювати в шкірі скупчення клітин з різним рівнем диференціювання, що називають невусами. Останні поділяють на меланомобезпечні та меланомонебезпечні.

До меланомобезпечних невусів належать:

1. фіброепітеліальний невус;

2. бородавчастий невус;

3. «монгольська пляма» (рис. 7.22);

4. папіломатозний невус;

5. Halo-nevus (невус Сеттона) (рис. 7.23);

6. інтрадермальний невус (рис. 7.24);

7. Невус Шпіца (ювенільна меланома) – рідкісне новоутворення, що є плоским або півсферичним одиничним вузликом, розташованим на шкірі обличчя, тіла, верхніх і нижніх кінцівок, задньої поверхні стопи. Зазвичай, має гладку поверхню. Ніколи не має обволосіння і трапляється однаково у чоловіків і жінок. Колір – від рожево-червоного до жовто-коричневого. Малігнізується дуже рідко (рис. 7.25).

Розвиток меланом на фоні цих невусів практично не спостережено.

Рис. 7.22. Монгольська пляма.

Рис. 7.23. Halo-nevus (невус Сеттона).	Рис. 7.24. Інтрадермальний невус.

Рис. 7.25. Невус Шпіца (ювенільна меланома).

Меланомонебезпечні невуси:

1. Пограничний пігментний невус. Клінічно має вигляд добре окресленого, щільного утворення, розташованого в товщі шкіри, темно-коричневого кольору. Поверхня гладка, найчастіше блискуча, не має волосяного покрову.

2. Блакитний невус, або невус Ядосона-Тиче. Вузол з чіткими контурами, трохи підвищується над шкірою у вигляді півсфери, розмірами не більше 1 см. Колір невуса – від блакитного до чорного і залежить від глибини залягання меланіну. Частіше локалізується на обличчі, ступнях, сідницях, верхніх кінцівках (рис. 7.26).

3. Невус Ота характеризується наявністю чорних вкраплень «брудною шкірою» за напрямом І і ІІ гілок трійчастого нерва. Вражає не тільки шкіряні покрови (шкіра лоба, вій), але й око (рис. 7.27).

Рис. 7.26. Блакитний невус.	Рис. 7.27. Невус Ота.

4. Невус Іто характеризується наявністю чорних вкраплень на шкірі верхнього плечового поясу (рис. 7.28).

5. Гігантський пігментний невус. Завжди природжений і відрізняється великими розмірами ураженої шкіри. Поверхня бугрувата або гладка, колір – від рожевого до темно-коричневого (рис. 7.29).

Рис. 7.28. Невус Іто.	Рис. 7.29. Гігантський пігментний невус.

6. Обмежений передраковий меланоз Дюбрея виникає частіше у жінок похилого віку на шкірі обличчя. Колір варіює від світло-коричневого до чорного. Шкіряний малюнок збережений, місцями спостерігається лущення й ділянки гіперкератозу або атрофії. Малігнізація спостерігається у 30–75% випадків (рис. 7.30).

Рис. 7.30. Меланоз Дюбрея правої щоки (запозичене з посібника для лікарів В.І. Чиссова «Ранняя диагностика меланомы кожи»; М., 1998)