Патолого-анатомічна характеристика й гістологічна класифікація лгм і нґл

ЛУ при ЛГМ збільшені у розмірах, ущільнені, іноді бугруваті, на розрізі сірого, сіро-рожевого кольору. Капсула ЛУ порушується тільки у кінцевій стадії ЛГМ, при цьому відбувається інфільтрація оточуючих органів і тканин. Мікроскопічно ЛГМ характеризується гранулематозною будовою лімфоїдної тканини, в якій виявляються клітини Березовського-Рида-Штернберга, попередники клітин БРШ (клітини Ґоджкіна), клітини запалення тощо. Клітини БРШ – велетенські клітини з дво- або більше часточковим ядром і величезними еозинофільними, схожими на включення, ядерцями. Класичні клітини БРШ мають дзеркально-симетричні ядра, що нагадують очі сови.

Рис. 17.2. Клітина Березовського-Рида-Штернберга.

Клітини БРШ та їх варіанти мають фенотип активованих лімфоцитів і експресують такі антигени, як Ki-1(CD30), Leu-M11 (CD15) тощо. Експресія спільного антигену лейкоцитів (LCA або СД45) у більшості випадків ЛГМ не відбувається, що дозволяє відрізнити ЛГМ від НҐЛ. В окремих випадках клітини БРШ можна побачити при раку молочної залози, легень, меланомі, інфекційному мононуклеозі. Клітини БРШ є діагностичними при хворобі Ґоджкіна тільки за наявності відповідної гістологічної структури.

Згідно Міжнародної класифікації пухлин (ВООЗ, 1976), ЛГМ поділяють на чотири гістологічних варіанти (Lukes, Batler: Класифікація Rye) ;

1. Лімфогістіоцитарний, або лимфоїдної переваги (рис. 17.3);

2. Нодулярний склероз (рис. 17.4);

3. Змішано-клітинний (рис. 17.5);

4. Лімфоїдне виснаження (рис. 17.6), або ретикулярний варіант, або дифузний склероз.

	Рис. 17.3. Хвороба Ґоджкіна, лімфогістіоцитарний варіант.
	Рис. 17.4. Хвороба Ґоджкіна, нодулярний склероз.
	Рис. 17.5. Хвороба Ґоджкіна, змішано-клітинний варіант.
	Рис. 17.6. Хвороба Ґоджкіна, лімфоїдне виснаження.

При лімфогістіоцитарному варіанті ЛГМ рідко визначаються клітини БРШ, мають перевагу лімфоїдна і гістіоцитарна проліферація; при нодулярному склерозі лімфатичні вузли поділені на окремі ділянки грубоволокнистої кільцеподібною тканиною, виявляються клітини БРШ. При змішаноклітинному варіанті спостерігають багато клітин БРШ, вогнища некрозу, строкатий клітинний склад (лімфоїдні та плазматичні клітини, фібробласти, гістіоцити, еозинофільні й нейтрофільні лейкоцити, клітини ендотелію судин). При лімфоїдному виснаженні різко зменшується кількість лімфоцитів та інших клітин, розвивається сполучна тканина. Перші два варіанти ЛГМ характеризуються сприятливим прогнозом, два останніх – несприятливим. Морфологічні варіанти ЛГМ не є стабільними. З прогресуванням захворювання відбувається еволюціонування від лімфогістіоцитарного варіанту до лімфоїдного виснаження .

Лімфосаркома, або НҐЛ, як правило, має В-клітинне походження. Нині початкову стадію НҐЛ прийнято розглядати як локальний процес, що з розвитком захворювання перетворюється у генералізований, з ураженням всіх органів і тканин. Згідно Міжнародній гістологічній класифікації пухлин лимфоїдноі та кровотворної тканин (ВООЗ, 1976), лімфосаркоми поділяються на нодулярні й дифузні, серед яких, в свою чергу, виділяють шість морфологічних типів:

а) лімфоцитарна;

б) лімфоплазмоцитарна;

в) пролімфоцитарна;

г) лімфобластна;

д) імунобластна;

е) лімфосаркома Беркіта.

Високозлоякісними, несприятливими за клінікою і прогнозом, вважаються три останніх типи НҐЛ.

У 1982 році у США запропоноване так зване Робоче Формулювання (РФ) (Working Formulation) класифікації НҐЛ. У РФ всі НҐЛ розділені на три великі категорії: низького, проміжнього й високого ступеня злоякісності. Однак, численні клініцисти вважають, що принципово існують дві категорії НҐЛ: лімфоми з тривалим перебігом, що у більшості випадків невиліковні, й лімфоми з агресивним перебігом, при яких можливо вилікувати хворого. Першій категорії відповідають лімфоми низького й проміжного ступенів злоякісності за РФ, а другій – високозлоякісні лімфоми.