Клініка раку прямої кишки

Рак прямої кишки протягом тривалого часу не має клінічних проявів. Тривалість прихованого періоду перебігу раку прямої кишки дорівнює в середньому 15 місяців.

У зв’язку з поділом прямої кишки на три відділи й анатомічними особливостями, виділяють клініку раку аноректального, ампулярного й супраампулярного відділів. Цілком зрозуміло, що при будь-якій з цих форм можуть спостерігатись однакові прояви, але водночас кожна з них має особливості, тому подібний поділ раку прямої кишки слід визнати доцільним.

Аноректальний рак швидко розповсюджується за межі слизової оболонки анального каналу або вихідного відділу відхідникового отвору. Укривання виразками пухлини й втягування в процес м’язового жому призводить до порушення акту дефекації, а при втягування в пухлину цибулинної частини уретри – й сечовипускання. Виділення гною, слизу й крові з ракової виразки або нориць, що утворюються навколо відхідника, погіршують важкий стан хворих. При розвитку гнійно-запальних ускладнень, порушеннях функції сечовивідної системи й метастатичному ураженні печінки спостерігаються субфебрилітет або, рідше, гіпертермія.

Ампулярний рак має інший перебіг. Пухлина може довго не проявлятись, якщо врахувати ємність ампули і можливість вільного росту пухлини в просвіт кишки без порушення її прохідності. Пізніше, коли пухлина досягає значних розмірів, укривається виразками, а калові маси травмують її, акт дефекації супроводжується виділенням слизу й крові.

При значній кровотечі кров може накопичитись в ампулі й виділитись назовні, випереджаючи виділення калу в момент дефекації або ж після неї. Кровотеча, поява калу з домішкою крові, слизу й гною звичайно звертають увагу хворих на ці прояви хвороби навіть якщо вони не викликають болю. Наведені ознаки часто супроводжуються частими й болісними тенезмами. На жаль, початкові ознаки раку прямої кишки хворі часто пов’язують з гемороєм.

Супраампулярний рак тривалий час нічим не проявляється. Спочатку ускладнюється випорожнення кишечника. Хворі, які страждають на хронічні закрепи, коліти, розцінюють це як посилення старого захворювання. Іноді спостерігається чергування закрепів з проносами.

З прогресуванням процесу приєднується біль у крижах, куприку, промежині або попереку. При проростанні пухлини в бік передміхурової залози, сім’яних міхурців, уретри з’являються дизуричні прояви.

Діагностика раку прямої кишки

Заходи з ранньої діагностики РПК суттєво не відрізняються від таких при раку ободової кишки.

Достатньо ефективною мірою може бути регулярне щорічне пальцеве ректальне дослідження всіх пацієнтів старше 45–50-річного віку, що звертаються за медичною допомогою з приводу будь-яких інших захворювань.

Для хворих з супутньою передпухлинною патологією обов'язковими мають бути регулярні ендоскопічні (ректороманоскопія) дослідження не рідше 2-х разів на рік.

При підозрі на генетично детерміновану передпухлинну патологію показано генетичне тестування з подальшим активним диспансерним спостереженням.

Останніми роками привертає увагу методика генетичного скринінгу пухлин товстої кишки, заснована на виявленні генів-мутантів Тр53, ВАТИ 26, R-RAS в ДНК клітин колоректального раку, що виділяються з калом. Методика знаходиться у стадії розробки, але представляється досить перспективною.

Отже, діагностика РПК не представляє труднощів, оскільки він належить до візуальних пухлин, і в 50–75% випадків достатньо ректального пальцьового дослідження для встановлення діагнозу. Дослідження проводиться в положеннях на спині, на животі й при натуженні, оцінюють рівень і поширеність пухлини стінкою кишки, глибину інвазії, наявність виразкування, рухливість. Жінкам одночасно виконують вагінальне дослідження. Пальцеве дослідження передує ректороманоскопії.

Ендоскопічне дослідження – ректороманоскопія з біопсією пухлини, обов'язкове для верифікації діагнозу. З метою вивчення розміщених вище відділів товстої кишки показана колоноскопія.

Ендоректальне УЗД дозволяє визначити проростання пухлини в суміжні органи (піхву, передміхурову залозу). КТ і УЗД органів черевної порожнини, сцинтиграфію печінки виконують для виключення метастазів.

Іригоскопія (контрастне дослідження товстої кишки в умовах тугого заповнення барієвою суспензією) дозволяє встановити локалізацію і протяжність пухлини, її розміри, оцінити стан всієї товстої кишки. При підозрі на гостру кишкову непрохідність необхідна оглядова рентгенографія органів черевної порожнини.

Лапароскопія показана для виключення генералізації злоякісного процесу.