Етіологія раку стравоходу

Високу захворюваність на рак стравоходу в деяких країнах пояснюють своєрідністю харчування: неповноцінний склад їжі та різні додатки до неї, способи приготування (наприклад, пересмажування), шкідливі звички (вживання насу, бетелю) тощо, що може сприяти травматизації стравоходу й розвитку передракових захворювань типу хронічного езофагіту. Серед етіологічних чинників, пов'язаних з дієтою, називають також дефіцит цинку, молібдену й вітаміну А.

До етіологічних факторів належать також генетичні особливості населення, геолого-мінералогічний характер ґрунту й води (надмірна мінералізація та наявність радіоактивних мікроелементів). Роль паління й вживання алкоголю переконливо не доведена.

Певну роль у виникненні РС відіграють і професійні чинники, відомо, що частота раку стравоходу вище у робочих гумової (нітрозаміни) і поліграфічної (бензол, азбест) промисловості.

За даними спеціальної літератури, рак стравоходу може виникати на фоні езофагітів, рубцевих стриктур, пептичних виразок, поліпів (рис. 11.1), але вони сприяють розвитку досить незначної кількості раків цієї локалізації або їх поєднання з раком є не більше ніж збігом. До групи ризику розвитку аденокарциноми черевного відділу стравоходу належать хворі з циліндричною метаплазією епітелію нижніх відділів стравоходу (стравохід Баррета) (рис. 11.2), особливо хворі з високим ступенем дисплазії. Отже, якщо рак стравоходу й виникає на фоні будь-яких попередніх захворювань, то здійснюється це досить рідко, а переважна маса злоякісних пухлин його розвивається без зв’язку з ними.

Рис. 11.1. Поліп стравоходу.	Рис. 11.2. Метаплазія Баррета.

Заходи з профілактики

Заходи з профілактики раку стравоходу базуються на знаннях етіологічних факторів. Однак, як зазначав М.М. Блохін (1973), практична спроба перервати передбачувану послідовність “передрак–рак” з метою профілактики раку не мала очікуваних результатів.

Анатомічні форми росту й гістологічна будова

Рак стравоходу найчастіше розвивається в ділянках фізіологічних звужень: у гирлі стравоходу, на рівні дуги аорти й лівого головного бронху й в абдомінальному відділі. Найчастіше рак стравоходу локалізується у середній його третині (50–60%), рідше у нижній (25–30%) і верхній (5–10%).

Ракові пухлини стравоходу за формою росту поділяють на екзофітні (30–35% випадків), ендофітні (60–65% випадків) і змішані. Екзофітні пухлини – це найчастіше мозкоподібний рак; ендофітні раки являють собою скірозні пухлини. Рідкісною формою раку стравоходу є папілярний або сосочковий рак.

За гістологічною будовою рак стравоходу в більшості випадків є плоскоклітинним, без ороговіння, рідше – з ороговінням і вкрай рідко – у стравоході розвиваються аденокарциноми, або колоїдні раки. В останніх двох випадках пухлини ростуть з ектопічних клітин залозистого епітелію і слизових клітин епітелію стравоходу. Перебіг аденокарциноми стравоходу й колоїдних раків більш злоякісний, ніж плоскоклітинного раку. В деяких випадках рак нижньогрудного й, особливо, черевного відділу стравоходу важко диференціювати від раку кардії. Проте слід враховувати, що рак кардії частіше буває залозистим, а рак стравоходу – плоскоклітинним.