Діагностика

Починаючи роботу з хворими, слід пам'ятати, що патогномонічних симптомів, що дозволяли б діагностувати ранні форми РЩЗ, немає. Незважаючи на те, що клінічне обстеження (опитування, вивчення анамнезу, огляд, пальпація) залишається провідним методом на перших етапах діагностики, воно має малу інформативність під час виявлення ранніх форм раку, дозволяючи вірно запідозрити малігнізацію вузла у щитовидній залозі у 12–22% хворих, що перебувають на диспансерному спостереженні. До клінічних симптомів, що вказують на можливість злоякісної трансформації у щитовидній залозі, відносять прискорений ріст вузла за останні 6 місяців та ущільнення його консистенції.

З метою диференціальної діагностики РЩЗ використовують сцинтиграфію, лунографію, термографію, ангіографію, що мають різну інформативність. Враховуючи те, що РЩЗ на ранніх етапах формування можна знайти тільки у тому випадку, якщо він розвивається на фоні попередніх доброякісних процесів, то активне виявлення, обстеження і адекватне лікування хворих з "вузлами" у щитовидній залозі сприяє ранній діагностиці раку та його профілактиці.

Серед додаткових методів обстеження найбільш інформативними є лунографія, діагностична пункція з наступним цитологічним дослідженням мазків, тиреоїдолімфографія.

Ультразвукове сканування (лунографія) дозволяє отримати зображення щитовидної залози, виявити наявність у ній пухлини за різницею щільності нормальної і пухлинної тканини.

Тиреоїдолімфографія – метод рентгенконтрастного дослідження щитовидної залози. Через голку для підшкірних ін'єкцій в кожну частку залози вводять 4–5 мл верографіну і виконують знімки безпосередньо після введення контрастної речовини. Характерними ознаками для злоякісної пухлини є порушення контрастування контуру частки, що вражена, нерівність меж дефектів наповнення, що відповідають вузлу пухлини. За допомогою цього методу можна виявити пухлини діаметром 0,3–0,5 см.

Сцинтиграфічне дослідження щитовидної залози, що виконується у більшості лікувальних закладів як єдиний метод додаткового обстеження, має досить низьку інформативність у діагностиці ранніх форм раку (41,2%), але є дуже корисним за наявності метастазів у кістках.

Пункційна біопсія пухлини щитовидної залози або шийних лімфовузлів має застосовуватись рутинно. При негативному цитологічному висновку треба повторити маніпуляцію. Відсутність цитологічного підтвердження діагнозу РЩЗ не повинна заспокоювати клініциста. Заключним методом комплексної діагностики, що застосовується у сумнівних випадках, є термінове гістологічне дослідження під час операції.

Методи лікування

Лікування РЩЗ може бути радикальним і паліативним. При папілярному РЩЗ стандартом лікування є тиреоїдектомія з центральною дисекцією лімфатичних вузлів шиї. На стадії T1N0M0 можливе виконання субтотальної резекції з резекцією перешийка.

При фолікулярному РЩЗ найбільш ефективним методом лікування вважається тотальна тиреоїдектомія з наступною терапією радіоактивним I¹³¹, з метою деструкції метастазів і профілактики рецидивів.

До радикального лікування відносять також комбіноване лікування, а саме передопераційну променеву терапію 30–50 Гр та тиреоїдектомію з лімфатектомією у хворих з метастатичним ураженням реґіонарних лімфатичних вузлів.

До паліативного лікування відносять променеву терапію та гормонотерапію тиреоїдином та трийодтироніном. Слід звернути увагу на те, що при занедбаному раку щитовидної залози високої диференціації задовільних результатів можна досягти за допомогою лікування радіоактивним йодом та гормонотерапією. Ремісію можливо одержати у 61,3% хворих.

У разі поширеного раку щитовидної залози застосовується також хіміотерапевтичне лікування. Найчастіше використовуються такі схеми:

1. Адріаміцин – по 60 мг/м² внутрішньовенно у 1-й день;

вінкристин - по 1 мг/м² внутрішньовенно у 1-й день;

блеоміцин – по 30 мг/м² внутрішньовенно у 1-й день кожні 3 тижні.

2. Доксорубіцин – по 60 мг/м² внутрішньовенно у 1-й день;

Цисплатин – по 40 мг/м² внутрішньовенно у 1-й день кожні 3–4 тижні.

3. Доксорубіцин – по 60 мг/м² внутрішньовенно у 1-й день;

вінкристин – по 1 мг/м² внутрішньовенно у 1-й день;

блеоміцин – по 10–20 мг/м² внутрішньовенно у 1-й день кожні 3–4 тижні.

При папілярній аденокарциномі 93,3% пролікованих залишаються здоровими протягом п'яти років, при фолікулярній аденокарциномі – 98,2%, при медулярному раку – 79,5%. Значно гірший прогноз у хворих на недиференційований рак.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Рак губи, слизової порожнини рота, язика

1. Реґіонарними лімфовузлами для порожнини рота є:

1. піднижньощелепні;

2. підборіддя;

3. латеральні шийні;

4. всі перераховані.

2. Що належить до облігатних передраків порожнини рота:

1. лейкоплакії;

2. папіломатоз;

3. червоний плоский лишай;

4. хвороба Боуена.

3. Які з нижче перерахованих захворювань належать до факультативних передраків порожнини рота:

1. лейкоплакії;

2. червоний плоский лишай;

3. післяпроменевий стоматит;

4. всі перераховані.

4. Найчастіше пухлина в порожнині рота локалізується на:

1. язиці;

2. дні порожнини рота;

3. щоці;

4. альвеолярному відростку верхньої і нижньої щелепи.

5. У порожнині рота найчастіше виявляється:

1. плоскоклітинний рак;

2. аденокарцинома;

3. меланома;

4. саркома.

6. Для хіміотерапії раку порожнини рота найчастіше застосовують:

1. циклофосфан;

2. доксорубіцин;

3. 5-фторурацил;

4. блеоміцин.

7. Яке з нижче перерахованих захворювань належить до облігатних передраків нижньої губи:

1. кератоакантоми;

2. лейкоплакія;

3. хейліт Манганотті;

4. папіломи.

8. До факультативних передраків нижньої губи належить:

1. хвороба Боуена;

2. хейліт Манганотті;

3. бородавчастий передрак червоної облямівки;

4. папіломи.

9. Гістологічною формою раку нижньої губи є:

1. плоскоклітинний;

2. аденокарцинома;

3. медулярний рак;

4. базальноклітинний рак.

10. Найчастіше рак нижньої губи метастазує:

1. гематогенно;

2. лімфогенно;

3. імплантаційно;

4. всіма перерахованими способами.

11. До якої клінічної групи обліку онкологічних хворих слід віднести хворого з хворобою Боуена нижньої губи:

1. I а;

2. I б;

3. II;

4. III.

12. Основним методом радикального лікування раку нижньої губи є:

a) хірургічний;

b) хіміотерапія;

c) променева терапія;

d) кріотерапія.

Рак щитовидної залози

1. Захворюваність на рак щитовидної залози в країнах СНД за останні роки:

1. знижується;

2. залишається на тому ж рівні;

3. зростає.

2. Захворюваність на рак щитовидної залози вище:

1. у чоловіків;

2. у жінок;

3. однакова у обох статей.

3. Ендогенними етіологічними моментами в розвитку раку щитовидної залози слід вважати:

1. наявність неопластичних процесів у тканині щитовидної залози;

2. тривалу стимуляцію організму підвищеним вмістом тиреотропного гормону;

3. все перераховане.

4. Серед чинників навколишнього середовища найбільш суттєву роль відіграють:

1. іонізуюча радіація;

2. ендемічний зоб;

3. все перераховане.

5. До морфологічних форм раку щитовидної залози, що найчастіше виявляються, належать:

1. папілярна аденокарцинома;

2. фолікулярна аденокарцинома;

3. медулярний рак;

4. недиференційований рак.

6. Медулярний рак щитовидної залози розвивається:

1. з А-клітин;

2. з В-клітин;

3. з С-клітин;

4. з будь-яких згаданих вище.

7. Найчастіше метастазами раку щитовидної залози уражаються:

1. лімфовузли вздовж внутрішньої яремної вени;

2. надключичні;

3. паратрахеальні;

4. претрахеальні;

5. загрудинні.

8. Для встановлення діагнозу злоякісної пухлини щитовидної залози необхідно виконати:

1. КТ;

2. УЗД;

3. пункцію новоутворення з подальшим цитологічним дослідженням;

4. правильно «b» і «с».

9. Клінічні особливості медулярного раку щитовидної залози:

1. діарея;

2. синдром Сиппла;

3. все перераховане.

10. Клінічні особливості недиференційованого раку щитовидної залози:

1. повільне зростання;

2. швидке зростання пухлинних вузлів;

3. висока потенція до метастазування;

4. правильні відповіді всі, крім «а».

11. Основним методом лікування раку щитовидної залози є:

1. хірургічний;

2. променевий;

3. медикаментозний.

12. Основні принципи хірургічного лікування раку щитовидної залози при розмірі пухлини не більше 2 см у діаметрі:

1. видалення частини, ураженої пухлиною;

2. екстрафасціальне видалення всієї частини, ураженої пухлиною, з резекцією перешийка;

3. інтрафасціальне видалення частки, ураженої пухлиною, з видаленням перешийка;

4. припустимі всі види операцій.

13. Найбільш часті ускладнення при операції за екстрафасціальною методикою:

1. тиреотоксичний криз;

2. ларингоспазм, параліч голосових зв'язок;

3. судомний синдром;

4. правильні відповіді всі, окрім «а».

14. Метод, що необхідно застосувати для адекватного планування обсягу операції при вузловому новоутворенні у щитовидній залозі:

1. сканування;

2. УЗД;

3. пальпація;

4. інтраопераційне термінове гістологічне дослідження.