Рак легенів

Перші казуїстичні описання раку легенів належать до кінця ХІХ сторіччя. У 1903 році Г.В. Шор у дисертації наводить описання тільки 14 хворих. Починаючи з ХХ сторіччя з’явилась стійка тенденція до зростання чисельності хворих з цією патологією. Нині в індустріально розвинених країнах рак легенів (РЛ) – одне з найбільш розповсюджених злоякісних новоутворень. Останніми роками (2007) у світі щорічного реєструється 1,5 мільйони нових випадків РЛ, що складає 12–13% від загальної кількості злоякісних новоутворень. Більше 60% хворих доводяться на розвинені країни.

Значно частіше РЛ уражає чоловіків (у співвідношенні 6:1 до жінок). Однак захворюваність жіночого населення також продовжує збільшуватись і за останні 40 років майже подвоїлась.

Зростає і смертність від РЛ, з 7,6 млн жителів Землі, які помирають від раку, більше 1,2 млн смертей щорічно припадає на злоякісні новоутворення легенів. РЛ є причиною смерті від злоякісних новоутворень кожного третього чоловіка і кожної п’ятої жінки. Отже, нині кожний 20-й чоловік у світі помирає від цієї патології. Більшість хворих на рак легенів – особи віком від 35 до 75 років, максимальні показники припадають на період 55–65 років. Приріст показників захворюваності й смертності від раку легенів у жінок в останні роки випереджає такий у чоловіків.

У 2009 році на Україні в структурі захворюваності рак легенів у чоловіків посідав перше місце, у жінок – дев’яте. Захворюваність на рак легенів дорівнювала 16 598 в абсолютних числах (36,1 на 100 тис. населення). Найвищі показники захворюваності спостерігаються у Кіровоградській (49,3), Миколаївській (42,8), Запорізькій (46) областях. Низькі показники відзначено у м. Києві (25,7), Рівненській (25,5), Волинській (22,9) областях. 80% з тих, хто захворів, помирають протягом першого року з моменту виявлення, лише близько 10% хворих на рак легенів мають шанс прожити більше 5 років.

Найвищі рівні захворюваності в світі спостерігаються серед афроамериканців США (99,1 – чоловіки, 38,5 – жінки), жителів Нової Зеландії (99,7 і 72,9 відповідно) і Шотландії (79,8 і 33,7).

Високі показники захворюваності чоловічого населення Італії (Трієст) – 85,7, Словаччини – 79,1, Росії – 69,8. Помірні показники відзначено серед чоловічого населення Північної Європи (24–34), Бразилії (28,6) та Ізраїлю (28). Мінімальні показники захворюваності на РЛ для осіб обох статей реєструються в Малі й Уганді (4,2–5,3 – чоловіки, 0,4–1,5 – жінки).

Порівняно високі показники захворюваності жіночого населення відзначено в Великобританії, Данії, Ісландії, Гонконзі і Сінгапурі (23–31).

Етіологія раку легенів

Рак легені, як рідкісне у той час захворювання, описано в XVI столітті у гірників Саксонії під назвою «злоякісна лихоманка». Вже у наш час встановлено, що однією з причин захворювання міг бути високий вміст радіоактивного газу радону в повітрі шахт.

Найбільш значущими причинами РЛ вважають куріння тютюну, професійні шкідники, забруднення атмосферного повітря хімічними канцерогенами й радіоактивними речовинами, підвищений рівень радіації. При цьому, сумарна роль куріння й професійних чинників значно вища, ніж вплив забрудненого повітряного середовища.

Куріння є основною причиною виникнення хімічно індукованого РЛ, захворювання достовірно частіше виникає у курців: 75–86% пухлин легенів у чоловіків і до 45–60% у жінок зумовлені тютюнопалінням. Ризик смерті від РЛ при тривалому курінні зростає в середньому в 10 разів, особливо небезпечне куріння у віці до 20 років.

Аерозоль тютюнового диму містить більше 3800 хімічних компонентів, з яких декілька десятків є канцерогенами (поліароматичні вуглеводні, нітросполуки), що викликають розвиток не тільки раку легені, але й спричинюють злоякісні пухлини шлунково-кишкового тракту й сечостатевої системи.

Не менш небезпечне і так зване «пасивне куріння», оскільки курець вдихає лише 15% тютюнового диму, а 85% розсіюється в повітрі приміщень, згубно впливаючи на всіх оточуючих. Агентство з захисту навколишнього середовища США вважає, що пасивне куріння є причиною 3000 випадків захворювання РЛ в США щорічно. У Франції від хвороб, пов'язаних з курінням, щорічно помирають 70 тис. осіб, 5 тис. з них – жертви пасивного куріння.

У зв'язку з цим, можна тільки вітати радикальні заходи щодо заборони куріння у всіх суспільних місцях, що останнім часом приймаються в багатьох країнах: там уже відзначено достовірне зниження рівня захворюваності.

Професійні чинники є другою за значущістю причиною РЛ (від 4 до 40% випадків). Підвищена захворюваність спостерігається у працівників металургійної, алюмінієвої, газової, гірничодобувної, текстильної, взуттєвої, шкіряної, картонної промисловості, шахтарів, металургів і зварювальників. Забруднення повітря хімічними й радіоактивними канцерогенами – третя глобальна причина виникнення раку легень. Не випадково захворюваність населення промислових регіонів значно вища, ніж сільськогосподарських. Має значення і поєднання антропогенних і природних чинників; у безвітряну погоду концентрація шкідливих з'єднань у повітрі міст зростає в сотні разів, а димові шлейфи високих труб промислових підприємств розповсюджуються на десятки кілометрів, «накриваючи» величезні простори.

Серед хімічних канцерогенів, що викликають розвиток раку легені можна назвати: азбест, бензпірен, миш'як, нікель, хром, селен, кобальт, кадмій, берилій.

Хронічні захворювання легенів, зокрема професійні й туберкульоз, у ряду випадків збільшують ризик виникнення пухлини, створюючи той несприятливий фон, на якому відбувається пухлинна трансформація.

Спадкові чинники спричинюють виникнення 3–5% пухлин легенів. Проте, за наявності в родині злоякісних пухлин ризик появи новоутворень у прямих родичів утричі вищий, а за наявності подібних захворювань у 2–3 предків вірогідність розвитку раку зростає ще більше. Пухлини, зумовлені спадковими чинниками, як правило, виникають у молодому віці й мають дуже агресивний перебіг.

Нині прийнято вважати, що у виникненні центрального раку легень, розвивається в крупних бронхах, основна роль належить канцерогенним чинникам, що вміщуваним у повітрі. При периферичному раку основним, очевидно, є гематогенний або лімфогенний шлях потрапляння канцерогенів у легені.

Усі чинники риску виникнення РЛ можна об'єднати в дві групи:

• генетичні: первинна множинність пухлин, три і більше за випадок захворювання раком у прямих родичів;

• модифікуючі чинники:

а) екзогенні (куріння, забруднення навколишнього середовища, професійні шкідники);

б) ендогенні ( хронічні захворювання легенів, вік більше 45 років).

На основі цього можна сформувати наступні групи підвищеного ризику розвитку РЛ:

- чоловіки, які багато або тривало палять, і жінки старше 45 років;

- особи, які тривало страждають на хронічними захворюваннями бронхо-легеневої системи;

- особи, які працюють з азбестом, солями кольорових і важких металів, джерелами радіоактивного випромінювання та іншими професійними шкідниками;

- пацієнти з обтяженою спадковістю.