Патологічна класифікація pTnm

pT – первинна пухлина

pTX – первинна пухлина не може бути оцінена гістологічно;

pT0 – при гістологічному дослідженні ознак первинної пухлини не виявлено;

pTis – преінвазивна карцинома (carcinoma in situ)

pT1, pT2, pT3, pT4 – гістологічно підтверджене зростання ступеня розповсюдження первинної пухлини.

pN – реґіонарні лімфатичні вузли

pNX – реґіонарні лімфатичні вузли не можуть бути оцінені;

pN0 – метастази у реґіонарних лімфатичних вузлах не верифіковані;

pN1, pN2, pN3 – гістологічно підтверджене зростання ступеня ураження реґіонарних лімфатичних вузлів.

Примітка: пряме розповсюдження первинної пухлини у лімфатичні вузли класифікується як метастатичне ураження. Коли розмір ураженого метастазами лімфатичного вузла є критерієм для визначення pN, як наприклад при раку молочної залози, оцінюються тільки уражені лімфатичні вузли, а не вся група.

рM – віддалені метастази

pMX – наявність віддалених метастазів не може бути визначена мікроскопічно;

pM0 – при мікроскопічному дослідженні віддалені метастази відсутні;

pM1 – при мікроскопічному дослідженні підтверджені віддалені метастази.

Гістопатологічне диференціювання

У більшості випадків додаткова інформація, що стосується первинної пухлини, може бути визначена таким чином:

G – гістопатологічне диференціювання

GХ – ступінь диференціювання не може бути встановлений;

G1 – високий ступінь диференціювання;

G2 – середній ступінь диференціювання;

G3 – низький ступінь диференціювання;

G4 – недиференційовані пухлини.

Патогенез симптомів злоякісних пухлин

Практично всі пухлини на початку свого розвитку протягом так званого «доклінічного періоду» (іноді кілька років) мають абсолютно безсимптомний перебіг, що і є основною причиною пізньої діагностики раку. Клінічні прояви з’являються тоді, коли пухлина порушує функцію органа, уражає оточуючі тканини й органи чи викликає розвиток паранеопластичних синдромів.

Найбільш узагальнений “клінічний портрет” злоякісної пухлини, що розвивається, розроблено проф. Шайном А.А. Він виділяє 4 групи опорних (патогенетичних) симптомів, що узагальнюють прямі й непрямі прояви пухлинного процесу, його фізичні та біологічні особливості (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Опорні симптоми злоякісних пухлин І – факт наявності пухлинного утворення; ІІ – місцеві симптоми: Ф – порушення функцій органу, Б – больові відчуття, В – патологічні виділення; ІІІ – загальні симптоми: П – паранеоплазії, І – інтоксикація; IV – симптоми ускладнень і метастазування.

Перший опорний симптом – факт наявності пухлинного утворення може бути виявлений при звичайному огляді хворого (рак шкіри, слизових оболонок рота), шляхом пальпації (рак молочної залози, прямої кишки), рентгеноскопічного обстеження (патологічна тінь у легенях, шлунку) й ендоскопії (наявність пухлини бронха, шлунка, кишки тощо).

“Малі форми” раку на поверхні слизових оболонок і шкірі найчастіше представлені двома типами росту:

І тип – бляшкоподібний рак. Пухлина «вибухає» у просвіт органу і має вигляд площадки зі сферичною або нерівною поверхнею з заглибленням у центрі чи наявністю додаткових розростань рожево-сірого кольору.

ІІ тип – виразковий рак. Найчастіше нагадує виразку або тріщину неоднорідної консистенції, що кровить при контакті.

Виражені клінічні форми раку порожнистих органів, як уже зазначено, поділяють на три основних типи: екзофітні, ендофітні й змішані.

Форми росту пухлин паренхіматозних органів розглянуто у відповідних розділах.

Другий опорний симптом – місцеві клінічні прояви раку складаються з:

• порушень функцій органу (прояви кишкової непрохідності, дисфагія, задишка),

• наявності больових відчуттів (дискомфорт, тупі непостійні больові відчуття, виражений постійний біль),

• патологічних виділень (кров’янистих, гнійних, слизових).

Третій опорний симптом – загальні симптоми, що включають ознаки загальної інтоксикації (слабкість, схуднення, втрата апетиту тощо) та паранеопластичні синдроми (ендокринні, шкірні, гематологічні, м’язові та ін.).

Паранеопластичні синдроми (ПНС) – порушення, викликані пухлинним процесом, що проявились на відстані від пухлини та її метастазів. ПНС прийнято позначати клініко-лабораторні прояви, зумовлені не локальним ростом первинної чи метастатичної пухлини, а неспецифічними реакціями з боку різних органів і систем або ектопічною продукцією біологічно активних речовин пухлиною (Л.І. Дворецький, 2003).

При всьому розмаїтті та вираженості клініко-лабораторних проявів, хронології виникнення і подальшого перебігу ПНС мають загальні ознаки й закономірності:

• патогенетичні механізми;

• розвиток тільки при злоякісних пухлинах;

• неспецифічність клініко-лабораторних проявів;

• відсутність паралелізму з місцевими симптомами пухлини;

• можливість розвитку локальної симптоматики пухлини;

• резистентність до терапії, що проводиться.

• зникнення після радикального лікування пухлини і повторна поява після рецидиву.

Виділяють такі основні патогенетичні механізми розвитку ПНС:

• вплив секретованих пухлиною біологічно активних білків або поліпептидів, факторів росту, інтерлейкінів, цитокінів, простогландинів, ембріональних та інших протеїнів, таких як імуноглобуліни, а також ензимів;

• розвиток автоімунного процесу або імунної супресії;

• утворення ектопічних рецепторів або конкурентне блокування дії нормальних гормонів біологічно неактивними гормонами, що продукуються пухлиною;

• “заборонений контакт”, за якого вивільняються ензими або інші продукти, які у кровотворному руслі в нормі відсутні;

• інші причини, в тому числі й генетично зумовлена схильність до автоімунних процесів.

І, нарешті, до четвертої групи опорних симптомів віднесено симптоми ускладнень і метастазування, що супроводжують розвинені й занедбані форми злоякісних пухлин.