Рак шкіри, меланома Анатомія шкіри

Шкіра утворює зовнішній покрив організму людини. Вона захищає внутрішні тканини від механічного, хімічного, термічного пошкодження, впливу ультрафіолетового опромінення і є непроникною для мікроорганізмів. Шкіра побудована з епідермісу, дерми та гіподерми. В епідермісі розрізняють п’ять шарів: базальний – stratum germinativum, остистий (шипуватий) – stratum spinosum, зернистий – stratum granulosum, блискучий – stratum lucidum та роговий – stratum corneum (рис. 7.1-2).

Рис. 7.1. Епідерміс: SC – stratum corneum SGR – stratum granulosum SS – stratum spinosum SG – stratum germinativum.	Рис. 7.2. Гістологічна будова шкіри. SL – stratum lucidum.

В епідермісі спостерігаються клітини Лангерганса, що є різновидом макрофагів. Вони мігрують у шкіру з кісткового мозку. Ці клітини можуть захоплювати антигени й передавати їх Т-хелперам, індукують проліферацію Т-лімфоцитів; першими з імунокомпетентних клітин контактують з антигенами зовнішнього середовища, а також беруть участь у протипухлинних реакціях організму.

У складі дерми (сполучнотканинна основа шкіри) виділяють два шари: поверхневий (сосочковий) і глибокий (сітчастий). Перший утворений пухкою волокнистою сполучною тканиною, що у вигляді сосочків конусоподібної форми вростає в епідерміс. Сітчастий шар дерми утворений щільною волокнистою неоформленою сполучною тканиною. У ньому розміщені корені волосся, потові й сальні залози.

Гіподерма – підшкірна жирова клітковина – утворена скупченнями адипоцитів, що вростають у сітчастий шар дерми.

Рис. 7.3. Напрямки лімфовідтоку від шкіри голови та кінцівок (пояснення у тексті).

Лімфовідтік

Від шкіри лоба, скронь, щічних ділянок, латеральної половини вік зовнішнього кута очної щілини та передніх відділів вуха лімфа відтікає до привушних лімфатичних вузлів.

Шкіру середньої лінії лоба, медіальної половини вік і внутрішнього кута очної щілини, ніс, губи та щоки дренують підщелепні й потиличні лімфатичні вузли. Тім'яні й потиличні ділянки скальпа та шкіра задньої половини вуха дренуються верхніми потиличними вузлами (рис. 7.3).

Від шкіри руки лімфа відтікає до епітрохлеарних і пахвових лімфатичних вузлів. Деякі з лімфатичних судин йдуть безпосередньо до пахвової западини. Шкіру передньої та задньої стінок грудної клітки дренують пахвові й надключичні лімфатичні вузли. Лімфовідтік від поперекової області й передньої черевної стінки йде до пахвових вузлів. Лімфа від нижчих ділянок йде до пахвових лімфатичних вузлів. Тільки маленьку ділянку шкіри п’ятки дренують підколінні вузли.

РАК ШКІРИ

Ракові пухлини шкіри посідають друге рангове місце у структурі онкологічної захворюваності населення України. Захворюваність на рак шкіри в Україні складає 40 на 100 тис. Населення (2008 р.), що дорівнює 18 365 новим випадкам, у тому числі, 7709 у чоловіків і 10 656 у жінок.

Серед відомих факторів, що сприяють виникненню передракових захворювань, раку і меланоми шкіри, чільне місце посідає ультрафіолетовий спектр інсоляції, деякі хімічні канцерогени (тривалий контакт з гудроном, асфальтом, миш’яком), професійні особливості (наприклад, рентгенасоційований рак шкіри у рентгенологів), радіоактивне опромінення, термічні і механічні травми.

До облігатних передраків шкіри відносять пігментну ксеродерму (рис.7.4), хвороби Боуена (рис.7.5) та Педжета, еритроплазію Кейра (рис. 7.6). До факультативних передраків шкіри належать кератоакантоми (рис. 7.7), старечі дис- та гіперкератози (рис. 7.8,9), трофічні виразки тощо.

Рис.7.4. Пігментна ксеродерма. Захворювання спадкове, характеризується підвищеною чутливістю шкіри до ультрафіолетового опромінення. Спочатку на відкритих ділянках шкіри виникає еритема, пігментні плями. Далі з’являються ділянки атрофії шкіри з телеангіоектазіями.

Рис.7.5. Хвороба Боуена. Укриті кірками різноманітні плями з поліцик­лічними контурами.	Рис. 7.6. Еритроплазія Кейра. Обмежена, волога, оксамитова, яскраво-червона пляма, що найчастіше локалізується на статевих органах.
Рис. 7.7. Кератоакантома носа. Доброякісна пухлина шкіри, що найчастіше виникає на шкірі обличчя й кінцівок у літніх людей. Має вигляд щільного напівсферичного вузла, вкритого гіперкератотичною плівкою.	Рис.7.8. Старечий дискератоз. Жовтувато-бурі плями з шорсткою, бородавчастою поверхнею.

Рис. 7.9. Шкіряний ріг. Найчастіше локалізується на шкірі обличчя, вушних раковин, повік і волосяній поверхні голови. Перерод­- жується у рак у 10% випадків.

Рак шкіри, залежно від морфологічної структури, поділяють на:

• базальноклітинний;

• плоскоклітинний.

Базальноклітинний рак шкіри складає 70–75% ракових пухлин шкіри. Він відрізняється місцеводеструктивним ростом, розвивається з базальних кератиноцитів і герментативного епітелію додатків шкіри. Його клітини схожі з клітинами базального шару епідермісу (рис.7.10-14).

Рис.7.10. Базаліома шкіри.	Рис.7.11. Роз'їдаюча виразка Джекоба (ulcus rоdеns) – поверхня виразки рівна, не покрита нашаруванням, межі різко окреслені.
Рис.7.12. “Тюрбанна” пухлина (пухлина Шпіглера, циліндрома). Особливий різновид базальноклітинного раку. Пухлина локалізується на волосистій частині голови і складається з декількох вузлів, що виступають над шкірою у вигляді напівсфери діаметром від 1 до 10 см. Перебіг відносно доброякісний.	Рис.7.13. Пігментна базаліома підборіддя.
	Рис.7.14. Базаліома шкіри, гістологічний препарат.

Встановлено залежність клінічного перебігу раку шкіри від гістологічної будови пухлини.

Рак шкіри частіше трапляється серед осіб віком 60–70 років, локалізується переважно на шкірі обличчя (70%). Розрізняють поверхневу, папілярну й інфільтративну форми раку шкіри.

Клінічні ознаки захворювання характеризуються появою ущільнення у вигляді сіро-жовтої бляшки, що повільно збільшується у розмірах. З часом утворюється виразка з підритими краями, посилюється інфільтрація навколишніх тканин (рис. 7.15).

Рис. 7.15. Макроскопічні форми плоскоклітинного раку шкіри.

Плоскоклітинний рак шкіри частіше виникає на фоні передракових захворювань. Від базаліоми відрізняється швидшим ростом, частіше рецидивує після лікування і дає метастази у лімфатичні вузли, кістки та внутрішні органи (у 15–17% випадків).

Діагноз раку шкіри ставлять на підставі анамнезу, огляду, пальпації, цитологічного та гістологічного досліджень. У випадку труднощів діагностики рак шкіри треба диференціювати з передраковими хворобами, неепітеліальними пухлинами і хронічними специфічними запальними гранулематозними процесами – сифілісом, актиномікозом, бугорчаткою.