Лікування раку біліопанкреатодуоденальної зони

Вперше успішне видалення солідної пухлини тіла й хвоста підшлункової залози виконав Тренделенбург у 1882 році. Ця операція в сучасній модифікації (як лівобічна (дистальна) панкреатектомія) залишається одним зі стандартів у хірургії РПЗ.

У 1898 році Халстед, а потім Codivilla виконали операції за типом сучасних панкреатодуоденальних резекцій з видаленням голівки ПЗ.

Отже, лікування онкопатології БПДЗ може бути радикальним і паліативним. До радикальних операцій відносять резекцію фатерового соска, панкреатодуоденальну резекцію (рис. 16.6), субтотальну панкреатикодуоденектомію або операцію Уїппла (Whipple) та панкреатектомію у I та II ст. процесу. До паліативних операцій відносять біліодигестивні анастомози, стентування жовчовивідних шляхів (рис. 16.7,8). Крім того, застосовують променеве й хіміотерапевтичне лікування.

Рис. 16.6. Схема панкреатодуоденальної резекції.

Рис. 16.7. Стент для жовчовивідних протоків.

Рис. 16.8. Етапи ендоскопічного стентування фатерового соска.

На жаль, у зв’язку з великим відсотком задавнених форм раку ПЗ, резектабельність пухлин цієї локалізації досить низька. Променева й хіміотерапія не мають самостійного значення і застосовуються як доповнення після операції або як паліативне лікування.

Віддалені результати лікування маловтішні, більшість хворих помирає в перший рік після операції, п'ятирічна тривалість життя дорівнює 8–10%. Паліативні операції подовжують життя хворого на 3–8 місяців.

Летальність після радикальних і паліативних хірургічних втручань дорівнює від 20 до 80%, а резектабельність не перевищує 2–10%.

Профілактика раку підшлункової залози

Загальноприйнята схема профілактики раки підшлункової залози поки не розроблена. Проте, з урахуванням відомих етіологічних чинників (куріння, ожиріння, гіподинамія і неправильне харчування), важливим моментом профілактики РПЗ має бути боротьба з курінням і вживанням алкоголю – основними канцерогенними чинниками, роль яких в підвищенні ризику захворювання доведена; необхідна також диспансеризація осіб з хронічними захворюваннями підшлункової залози й передраковою патологією.

Практично доведено, що регулярне правильне харчування з обмеженням жирних, копчених, солоних і консервованих продуктів, з постійним вживанням свіжих овочів, фруктів і вітамінів А, В, С, Е зменшує ризик виникнення раку.

Необхідно обмежувати вживання солі, висушених, пересмажених і копчених продуктів, очищеного цукру або продуктів соєвого походження, що також можуть збільшити ризик РПЗ.

Достатньо обґрунтованим є захист від дії ряду хімічних сполук, вживаних у промисловості й сільському господарстві: 2-нафтиламін, бензидин і похідні бензину, хлоргідрин, ароматичні гідрокарбони й акриламід.

Єдина тактика спостереження й лікування пацієнтів зі спадковою схильністю до РПЗ і потенційно передраковими захворюваннями ще не вироблена: оптимальним нині можна вважати диспансеризацію і своєчасне лікування осіб з хронічним панкреатитом, а також пацієнтів, інфікованих Helicobacter pylori.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. До екзогенних канцерогенних чинників розвитку раку печінки належить:

1. бензпірен;

2. афлатоксин;

3. полоній;

4. нітрати.

2. Основним методом лікування хворих на рак печінки є:

1. медикаментозний;

2. променевий;

3. хірургічний;

4. поєднання названих методів.

3. Для якого з перерахованих захворювань характерним є симптом Курвуазье:

1. рак загальної печінкової протоки;

2. рак голівки підшлункової залози;

3. рак жовчного міхура;

4. рак шлунка.

4. Найбільш частою причиною холангіоцелюлярного раку печінки є:

1. носійство австралійського антигену;

2. вживання афлатоксину з їжею;

3. зловживання алкоголем;

4. глистова інвазія внутрішньопечінкових жовчних ходів.

5. Адекватним обсягом операції при первинному раку печінки є:

1. атипова резекція печінки;

2. видалення сегменту печінки;

3. гемігепатектомія;

4. всі перераховані види операцій.

6. Для раку печінки характерні всі перераховані лабораторні ознаки, окрім:

1. анемії;

2. синдрому цитолізу;

3. гіпергамаглобулінемії;

4. підвищення вмісту прямого білірубіну в крові.

7. Рак підшлункової залози найчастіше локалізується в ділянці:

1. голівки;

2. тіла;

3. хвоста;

4. у всіх відділах з однаковою частотою.

8. Пухлина Клацкіна розташовується:

1. у місці злиття правого й лівого печінкових жовчних протоків;

2. у місці відходження міхурної жовчної протоки;

3. у великому дуоденальному сосочку;

4. у жовчному міхурі.

9. Тріада Шарко характерна для:

1. раку жовчного міхура;

2. раку голівки підшлункової залози;

3. жовчнокам’яної хвороби;

4. гострого холангіту.

10. Рак жовчного міхура виявляється:

1. однаково у обох статей;

2. у чоловіків утричі частіше, ніж у жінок;

3. у жінок утричі частіше, ніж у чоловіків;

4. не трапляється у жінок.

11. При раку голівки підшлункової залози виконується операція:

1. Миколаєва;

2. Дюамеля;

3. Уїппла;

4. Оппеля-Полікарпова.

12. При трансабдоминальному УЗД можна виявити пухлини підшлункової залози розміром:

1. 0,5–1 см;

2. 2–3 см;

3. більше 5 см;

4. менше 0,5 см.

13. При раку підшлункової залози підвищується вміст пухлинного маркера:

1. РЕА;

2. СА 19-9;

3. СА 125;

4. АФП.

14. Найсучаснішим препаратом, що використовується для лікування раку підшлункової залози, є:

1. циклофосфан;

2. фторурацил;

3. адріаміцин;

4. гемцитабін.