Біопсія у діагностиці та лікуванні пухлин шкіри

Шкіра легко досяжна для дослідження. Саме тому лікарі багатьох спеціальностей часто застосовують біопсію при різних хворобах шкіри.

При захворюваннях шкіри у практиці лікувальних закладів знайшли застосування ексцизійна та інцизійна біопсії, а також мазки-відбитки та зішкрябування.

Оскільки під час ексцизійної біопсії виконується повне видалення патологічного вогнища, вона є одночасно й лікувальним заходом. Ексцизійну біопсію слід застосовувати у випадках невеликого ураження або такого його розташування, що дозволяє видалити його, не завдаючи хворому значного косметичного збитку. Ексцизійна біопсія є методом вибору за наявності підозрілого пігментного новоутворення шкіри, незалежно від його розмірів, якщо воно має ульцерацію і шляхом використання мазка-відбитка не вдається отримати матеріалу, достатнього для цитологічного дослідження. Ексцизійну біопсію, як правило, виконують в амбулаторних умовах. Застосовується місцева анестезія.

Техніка ексцизійної біопсії проста. Уражену ділянку шкіри видаляють з двох еліпсоїдних розрізів шкіри, що поєднуються між собою. Напрямок розрізів, зокрема при біопсії на обличчі, слід обирати відповідно природнім складкам шкіри для досягнення найкращого косметичного ефекту. Розрізи шкіри мають проходити тільки в здорових тканинах як навкруги, так і вглиб.

З метою запобігання нерадикального видалення пухлини в глибину (помилка, що часто трапляється під час ексцизійної біопсії) потрібно висікати ділянку шкіри у вигляді трапеції (не клину!) на всю товщу підшкірного жирового шару до поверхневої фасції. Після видалення ураженої ділянки виконується гемостаз та ушивання шкіряної рани. Видалений препарат після огляду обов'язково маркується (наприклад, шовком помічається один із кутів препарату – правий чи лівий, верхній чи нижній) для того, щоб при гістологічному визначенні нерадикальності операції, якщо таке відбудеться, знати на якій ділянці післяопераційного рубця виконати повторне висічення або опромінення. Під час огляду препарату за допомогою лінійки вимірюють розміри видаленого новоутворення на поверхні і вглиб, його детальний опис заносять в амбулаторну картку або історію хвороби.

Інцизійну біопсію виконують рідше ексцизійної, зазвичай, у випадках великого ураження, видалення якого пов'язане з виникненням сильної деформації шкіри або пластичним заміщенням дефекту. Часто таке висічення недоцільне не тільки з косметичних міркувань, але й тому, що деякі хвороби шкіри не підлягають хірургічному лікуванню, наприклад, неспецифічні запалення, бластомікоз, ураження шкіри при лейкозах тощо.

При розповсюджених злоякісних пухлинах шкіри в ряду випадків променева терапія більш ефективна, ніж велике висічення, і надає хворому значно менших збитків.

При виконанні інцизійної біопсії з краю ураження висікається шматочок тканини разом з ділянкою здорової шкіри. Шматочок не має бути занадто малим або отриманим поверхнево, оскільки у таких випадках патолог не зможе висловитись про наявність чи відсутність інфільтративного росту пухлини, що є одним із найголовніших ознак злоякісності.

Після вилучення шматочка гемостаз краще виконувати шляхом діатермокоагуляції поверхні рани; при цьому рана, як правило, не ушивається.

Біопсії у вигляді мазків-відбитків і зішкрябувань нескладні. Об'єктом дослідження є еродовані або рихлі новоутворення на шкірі. Процедура такої біопсії не потребує анестезії. Перед отриманням матеріалу поверхня ураження очищується від гною і некротичних нашарувань. Матеріал для дослідження отримують шляхом прикладання заздалегідь підготовленого й знежиреного предметного скла у випадках, коли пухлина досяжна для цього. Якщо пухлина розташована так, що відбиток отримати неможливо, то матеріал забирають шляхом зішкрябування її поверхні шпателем, тупою стороною скальпеля або зворотнім боком пінцета, переноситься на скло, а поверхня рани оброблюється розчином йоду. Після цього на кінці скла пишуть прізвище хворого, номер його амбулаторної картки; мазок-препарат з направленням передається в цитологічну лабораторію.

Отже, при діагностиці й лікуванні пухлин шкіри доцільно дотримуватись такої тактики:

1. При клінічному розпізнаванні злоякісних новоутворень шкіри діагноз пухлини не дійсний без його морфологічного підтвердження за допомогою біопсії.

2. Лікування новоутворень шкіри має починатись лише після отримання висновку морфолога про їх вид і структуру.

3. Найкращим видом біопсії шкіри за простотою, легкістю, безпечністю, малою травматизацією і швидкістю отримання достовірного висновку є біопсії у вигляді зішкрябувань і мазків-відбитків (за умови вивчення їх кваліфікованим лікарем-цитологом).

4. При невдачі цитологічних видів біопсії слід використовувати хірургічну біопсію і, насамперед, у тих випадках, де це можливо й раціонально, ексцизійну, оскільки вона одночасно є і лікувальним заходом, найчастіше єдиним.

5. У діагностиці будь-яких пігментних новоутворень ніколи не слід застосовувати інцизійну біопсію, оскільки вона може стимулювати ріст пухлини.

6. Широке застосування біопсії у діагностиці передпухлинних змін шкіри з наступним їх лікуванням може сприяти профілактиці розвитку злоякісних новоутворень шкіри.