Патоморфологія рв

РВ належить до плоскоклітинного роговіючого, рідше до плоскоклітинного нероговіючого або залозистого (з бартолінієвих, потових або сальних залоз).

Форми росту: 1) виразкова (в подальшому ендофітна форма); 2) екзофітна (папілярна); 3) вузлова (на перших етапах розвитку без видимого дефекту покривів).

Діагностика рв

Рис. 18.2. Рак вульви.

При виконанні комплексу діагностичних досліджень використовуються вульвоскопія, гістологічне й цитологічне дослідження, рентгенологічний метод, ультразвукова й радіоізотопна діагностика.

Вивчається прогностична значушість точкових мутацій гена р53, а також підвищення серологічного рівня бета-субодиниці хоріонічного гонадотропіну (HCG) у хворих на РВ, дослідження антигену плоскоклітинного раку (SCC) й карциноембріонального антигену (CEA) як маркерів РВ.

Лікування

Нині загальними принципами тактики ведення хворих на РВ є хірургічне лікування при I стадії захворювання, комбіноване (хірургічне та променеве) при II–III стадіях, індивідуальний підхід (поєднання променевих, хіміотерапевтичних і хірургічних методик) при IV стадії та рецидивах. При неможливості оперативного лікування використовують в основному поєднану променеву терапію та/або хіміотерапію. Основним методом хірургічного лікування хворих з місцево-розповсюдженим РВ є радикальна вульвектомія з двобічною пахвинно-стегновою лімфаденектомією.

При локалізованих формах РВ без клінічних проявів реґіонарного розповсюдження можливе виконання щадних, зберігаючих хірургічних втручань. Обсяг операції у таких випадках може варіювати від широкого локального висічення пухлини до вульвектомії.

Найбільш складним є лікування хворих на РВ IVA–IVB стадій. Розповсюдження пухлини на слизову оболонку сечового міхура, верхню третину уретри або прямої кишки передбачає або виконання понадрадикальних операцій, або індивідуальне поєднання хіміо- та променевої терапії з паліативними хірургічними втручаннями. П’ятирічна виживаність цієї категорії хворих протягом тривалого часу залишається незадовільною та не перевищує 10–20%.

Рак шийки матки

Незважаючи на існування чіткої концепції про фонові й передракові процеси та рак шийки матки (РШМ), а також достатньо надійного тестового контролю (цитологічний, кольпоскопічний), РШМ донині залишається однією з актуальних проблем онкогінекології.

За даними Міжнародного агентства з вивчення раку, щорічно в світі реєструється 371 000 нових випадків РШМ і від нього щорічно вмирають 190 000 жінок. Більшість випадків РШМ (78%) трапляються в країнах, що розвиваються, де ця патологія є другою, найбільш частою причиною смерті від раку.

Максимальні показники захворюваності реєструються в Латинській Америці, Африці, Південній і Південно-Східній Азії; мінімальні – в Китаї і Західній Азії. У розвинутих країнах Європи і Америки стандартизовані показники відносно низькі – менше 14 ‰₀₀. У країнах Європейського Союзу вони коливаються в діапазоні від 7 до 15‰₀₀.

У загальній структурі захворюваності органів репродуктивної системи у жінок України РШМ посідає 3-е місце після раку молочної залози й раку тіла матки. Щорічно в Україні реєструється близько 4778 нових хворих і помирають близько 2153 жінок. Показник захворюваності на РШМ у 2009 році дорівнював 19,3‰₀₀, смертності – 8,7‰₀₀.

РШМ – це візуальна форма захворювання, тому можливості раннього його виявлення майже не обмежені. Для цього достатньо правильного використання доступних і інформативних методів морфологічної та ендоскопічної діагностики. Крім того, своєчасне виявлення і лікування фонових і передракових процесів шийки матки дозволяють запобігти розвитку РШМ.

У СРСР цитологічний метод дослідження при масових профілактичних гінекологічних оглядах використовують з середини 60-х років ХХ століття. У 1970-х роках створено централізовані цитологічні лабораторії. Це призвело до змін у структурі загальної онкологічної патології у жінок: так, у 1960-х роках РШМ посідав 1-е місце, в 1970-х – 3-є, а на початку 1990-х – 4-е місце.

Останнім часом спостерігається тенденція до збільшення захворюваності у жінок репродуктивного віку. Так, у США, за даними Американського онкологічного товариства, на 2002 рік 47% хворих РШМ – жінки до 35 років. Подібну ситуацію відзначають і в інших країнах.

Фактори ризику розвитку плоскоклітинного РШМ:

• ранній початок статевого життя;

• сексуальна активність;

• часта зміна сексуальних партнерів не тільки самою жінкою, але і її партнерами;

• недотримання статевої гігієни;

• венеричні захворювання;

• вірусні інфекції;

• тютюнопаління;

• імунодефіцит;

• дефіцит вітамінів А і С в їжі;

• можливе використання оральних контрацептивів тощо.

Найбільше значення в індукції пухлинного росту відводять вірусам. У 1970-х роках як канцерогенний агент підозрювали вірус простого герпесу 2-го серотипу (Hsv-2), проте 20-річний досвід дослідження ролі цього вірусу не дозволив прийти до позитивного висновку. Цей вірус, можливо, разом з цитомегаловірусом, бактеріями і найпростішими може бути як кофактором канцерогенезу, ініціюючи розвиток дисплазії та підтримуючи її в стані стабілізації. У 1980–1990 рр. чітко показано зв'язок вірусу папіломи людини (HPV) з дисплазією і плоскоклітинним РШМ. За допомогою методів гібридизації встановлено, що 80–100% випадків РШМ містять ДНК HPV.

Рис. 18.3. Німецький вчений Харальд цур Хаузен, який отримав Нобелевську премію за відкриття вірусу, що викликає рак шийки матки.