4. Момент закінчення злочину обумовлюється особливістю конструкції його скла¬

ду. Злочин з матеріальним складом визнається закінченим з того моменту, коли фактично

настали суспільно небезпечні наслідки, передбачені статтею Особливої частини КК як

обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочину. Наприклад, вбивство є закінченим з

моменту настання біологічної смерті іншої людини, крадіжка- з моменту, коли винний

має реальну можливість розпоряджатись чи користуватись викраденим майном.

В умисних злочинах з матеріальним складом можлива як стадія готування, так і стадія замаху, однак із цього загального правила є винятки, зумовлені особливостями конкретних складів злочинів. Так, готування вважається несумісним з убивством у ста¬ні фізіологічного афекту, оскільки у ст. 116 вказується на раптовість виникнення силь¬ного душевного хвилювання, а тому встановлення елементів готування до позбавлення у подальшому життя іншої людини виключає кваліфікацію за цією статтею. Стадія за¬маху неможлива, якщо законодавець пов'язує кримінальну відповідальність з настан¬ням певних суспільно небезпечних наслідків, вказаних у диспозиції статті Особливої частини КК, яких у конкретній ситуації фактично не спричинено (наприклад, ч. 4 ст. 152 - зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки).

Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення передба¬ченої диспозицією норми КК дії (бездіяльності). Фактичне настання при цьому шкідли¬вих наслідків не впливає на кваліфікацію вчиненого і може враховуватися при призна¬ченні покарання. Злочини з формальним складом можуть мати стадію готування, а чи¬мало з них - і стадію замаху (наприклад, замах на контрабанду, давання і одержання хабара, підроблення грошей).

Особливість усічених складів злочину полягає у тому, що момент їх закінчення пов'язується із вчиненням діяння, яке за своїм кримінально-правовим змістом є попе¬редньою злочинною діяльністю (зокрема бандитизм, розбій, вимагання, посягання на життя державного діяча). У таких злочинах можлива стадія готування, але стадія зама¬ху виключається, оскільки саме на етап незакінченого злочину закон, з огляду на необ¬хідність посилення кримінально-правового захисту певних соціальних цінностей, пере¬носить момент закінчення кримінально караного посягання.

У злочинах, вчинюваних шляхом бездіяльності, стадія замаху може виражатись в активних діях суб'єкта, які є реалізацією злочинного наміру і спрямовуються на те, щоб надалі ухилитись від виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримі¬нального покарання.

5. Умисний характер незакінченого злочину безпосередньо закріплено у статтях 14,

15. Попередня злочинна діяльність виділяється і карається лише в процесі реалізації

прямого умислу. Цілеспрямованість, за наявності якої можна встановити відповідність

між задуманим злочином і реальним втіленням його в життя, притаманна діянням, в

яких особа бажає настання передбачуваних нею суспільно небезпечних наслідків. На¬

приклад, замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний

передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з

незалежних від його волі обставин.

У тих випадках, коли винний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільно небезпечні наслідки і свідомо припускав їх настання, тобто діяв з непрямим умислом, однак результат не настав, відповідальність за замах

Стаття 13

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

53

виключається. Дії суб'єкта кваліфікуються, виходячи з фактично спричинених на¬слідків.

Необережні злочини не мають стадій, адже: а) переважна їх більшість сконструйо¬вана як злочини з матеріальним складом, природа яких може бути встановлена лише після того, як настали суспільно небезпечні наслідки, тобто на етапі закінченого злочи¬ну. Особливістю кримінальної відповідальності за них є те, що у разі, коли внаслідок необережних діянь шкідливі наслідки в силу певного збігу обставин не настали, ніхто у порядку кримінального судочинства не відповідатиме; б) у разі вчинення таких злочи¬нів суб'єкт не здійснює підготовчої діяльності, не спрямовує свої зусилля на досягнен¬ня злочинного результату. Це випливає із законодавчих визначень злочинної самовпев¬неності та злочинної недбалості (ст. 25).

6. Не визнається видом незакінченого злочину виявлення наміру (умислу), під яким розуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно, письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) наміру особи вчинити злочин, проте без реальних дій, спря¬мованих на реалізацію цього наміру. Хоч виявлення наміру є зовнішнім виявом внут¬рішніх психічних процесів, чинне законодавство не встановлює караність такої поведін¬ки. Вважається, що думки, бажання, наміри, ідеї, не підкріплені реальними злочинними діяннями особи, нездатні заподіяти шкоди охоронюваним законом соціальним ціннос¬тям. Закріплений у КК підхід про безкарність виявлення наміру Грунтується на відомих ще римському праву тезах nullum crimen sine actus (немає злочину без вчинення дії), cogitationis poenam nemo patitur (думки не караються), враховує конституційне поло¬ження про право кожного на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Від виявлення наміру потрібно відрізняти випадки кримінально караної погрози, передбаченої, наприклад, статтями 129, 195, 258. У таких випадках закон передбачає відповідальність не за небезпечні думки, а за закінчене суспільно небезпечне діяння, коли сам по собі факт проявленої зовні і доведеної до відома потерпілого погрози ви¬знається посяганням на певні соціальні цінності - життя особи, її власність, громадську безпеку тощо.

Не є виявленням наміру передбачені КК діяння, формою вчинення яких є різнома¬нітні публічні заклики (див. ч. 2 ст. 109, статті 110, 436). Такого роду діяння, вчинювані у формі написання і проголошення слів, фраз, промов, утворюють самостійні посягання на відповідні об'єкти кримінально-правової охорони. Передбачені чинним КК випадки кримінально караних погроз і закликів є прикладом обмеження на законодавчому рівні конституційного права особи на вільне вираження своїх поглядів і переконань, яке до¬пускається, зокрема, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, для захисту прав інших людей, для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Конституція України (ст. 34).

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р. (статті 18, 19).

Постанова ПВС від 27 березня 1992 р. № 3 «Про судову практику у справах про зґвалтуван¬ня та інші статеві злочини» (п. 19).

Постанова ПВС від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 6-8).

Постанова ПВС від 7 липня 1995 р. № 9 «Про судову практику в справах про бандитизм» (п. 3).

Постанова ПВС від 26 лютого 1999 р. № 2 «Про судову практику в справах про контрабан¬ду та порушення митних правил» (пункти 14, 15).

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне пово¬дження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3 (пункти 22, 23, 26).

54

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних за¬собів, психотропній речовин, їх аналогів або прекурсорами» від 26 квітня 2002 р. № 4 (п. 4).

Постанова ПВС «Про судову практику у справах про хабарництво» від 26 квітня 2002 р № 5 (пункти 10, II).

Постанова ПВС «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров 'я особи» від 7 лютого 2003 р. № 2 (п. 4).

Стаття 14. Готування до злочину

1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усу¬нення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою криміналь¬ної відповідальності.

1. На відміну від виявлення наміру (див. коментар до ст. 13) стадія готування харак¬

теризується діяльністю суб'єкта, яка полягає у створенні умов, необхідних для подаль¬

шого вчинення злочину. Водночас особа при готуванні ще не виконує об'єктивну сто¬

рону забороненого КК діяння. Саме за цією об'єктивною ознакою готування до злочину

відрізняється від замаху на нього.

2. КК встановлює караність умисного створення умов для вчинення конкретного злочину, а не для злочинної діяльності взагалі. Особа планує у майбутньому довести свій злочинний намір до логічного завершення - вчинити закінчений злочин і створює для цього належні умови. Тому не охоплюються ч. 1 ст. 14 випадки придбання чи при¬стосування особою про всяк випадок різних предметів, які можуть використовуватися як засоби чи знаряддя вчинення кримінально караних діянь. За наявності підстав такі дії можуть розглядатися як відповідні закінчені злочини (наприклад, незаконне при¬дбання вогнепальної чи холодної зброї, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів).

3. З об'єктивної сторони готування може полягати у створенні умов для вчинення злочину. Ч. 1 ст. 14, крім відповідного узагальненого формулювання (інше умисне створення умов для вчинення злочину), містить приблизний перелік конкретних видів готування до злочину (підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшуку¬вання співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод). Використання вказаного узагальненого формулювання є виправданим з огляду на неможливість пере¬лічення у законі всіх форм готування.

Під засобами розуміють предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину для його полегшення чи прискорення (підроблені документи для шах¬райського заволодіння майном, транспортні засоби для перевезення членів злочинної групи або викраденого майна, відмички або ключі для проникнення у житло з метою вчинення крадіжки тощо). Знаряддя - це предмети, які безпосередньо використовують¬ся для виконання об'єктивної сторони злочину, зокрема для заподіяння суспільно не¬безпечних наслідків (наприклад, зброя, якою заподіюються смерть чи тілесні ушко¬дження потерпілому). При так званому посередньому вчиненні злочину своєрідним знаряддям можуть визнаватися особи, які через певні психічні хвороби або недосягнен-ня певного віку кримінальній відповідальності не підлягають.

Знаряддями і засобами є предмети матеріального світу, які за своїми об'єктивними властивостями можуть бути використані для вчинення злочину, незалежно від того, мали вони такі властивості з самого початку чи були відповідним чином пристосовані винною особою. Ці предмети можуть бути призначені тільки для реалізації злочинного наміру або ж використовуватись і для досягнення інших, незлочинних цілей (скажімо, наркотичні засоби, призначені для лікування хворих, можуть використовуватися вин¬ним для тимчасового «відключення» свідомості потерпілого і протиправного заволо¬діння його майном).

Стаття 14

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

55

Підшукування означає придбання засобів і знарядь будь-яким способом (купівля, обмін, викрадення, отримання у борг тощо). Пристосування - це такий вплив винного на матеріальні предмети, внаслідок якого вони стають придатними або більш зручними для застосування при вчиненні злочину (наприклад, виготовлення обріза з мисливської рушниці, ремонт несправної вогнепальної зброї). Поняттям «пристосування» охоплю¬ється також виготовлення засобів і знарядь вчинення злочину, тобто технологічний процес, у результаті якого утворюються нові предмети, придатні для успішного вико¬нання задуманого злочину (наприклад, виготовлення кастету для насильницького пося¬гання на особу). У разі, коли дії з придбання, виготовлення чи пристосування відповід¬них предметів самі по собі є злочинними, вони потребують самостійної правової оцін¬ки, а все вчинене - кваліфікації за сукупністю злочинів. Наприклад, купівля пістолета з метою вчинити вбивство утворює готування до вбивства і склад незаконного по¬водження зі зброєю (ст. 263).

Під підшукуванням співучасників слід розуміти знайомство з потенційними спів¬учасниками, їх вербування, підбурювання до участі у вчиненні злочину як виконавців, пособників або організаторів. Змова на вчинення злочину - це досягнення угоди між двома або більшою кількістю осіб, яким притаманні ознаки суб'єкта злочину, спільни¬ми зусиллями вчинити конкретний злочин. У випадках, передбачених Особливою час¬тиною КК, такі види готування, як підшукування співучасників та змова на вчинення злочину, можуть утворювати самостійні склади злочину (передбачені, наприклад, стат¬тями 109, 255, 392).

Усунення перешкод - це дії чи бездіяльність, які полягають в усуненні перепон, що заважають реалізації злочинного наміру (наприклад, залишення відчиненими две¬рей сховища з метою полегшення вчинення з нього крадіжки, вимкнення охоронної сигналізації, отруєння сторожового собаки). Під іншим умисним створенням умов для вчинення злочину слід розуміти, зокрема, розробку плану вчинення злочину, влаштування засідки, підготовку місць для зберігання викраденого, створення над¬лишків ввіреного майна для наступного протиправного заволодіння ним шляхом при¬власнення або розтрати, вивчення системи охорони банку з метою нападу на нього, підготовку алібі, з'ясування «слабких місць» жертви запланованого вимагання майна тощо.

Характер дій (бездіяльності), які становлять об'єктивну сутність готування до кон¬кретного злочину, визначається специфікою останнього. Наприклад, готуванням до контрабанди визнається таке створення умов, яке полягає у підшукуванні клієнтів, ви¬значенні шляхів переміщення предметів, наданні їм іншого вигляду, підробленні доку¬ментів або залученні осіб з метою забезпечення безперешкодного переміщення предме¬тів контрабанди тощо.

4. Обов'язковою ознакою готування до злочину є те, що ця стадія має місце тільки у разі припинення дій винного з причин, що не залежать від його волі. У зв'язку з тим, що стадія готування може бути досить віддаленою від закінчення злочину, потрібно ретельно з'ясовувати момент припинення подальших незаконних дій всупереч волі винної особи, пам'ятаючи про конституційний принцип презумпції невинуватості. У разі припинення вказаних дій за власною волею суб'єкта має місце добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17).

5. Відповідно до КК 1960 p., кримінально караним визнавалось готування до злочи¬ну будь-якої тяжкості. КК 2001 р. пов'язує караність готування до злочину зі ступенем тяжкості злочину (див. ст. 12 та коментар до неї*), виключаючи кримінальну відповіда¬льність за готування до вчинення злочину невеликої тяжкості. Хоч за законом криміна¬льну відповідальність має тягнути будь-яке готування до злочину середньої тяжкості, тяжкого та особливо тяжкого злочину, це не виключає можливості застосування за на¬явності до цього підстав норми КК про малозначність діяння через відсутність у ньому суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

56

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

Стаття 15. Замах на злочин

1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаче¬ного відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не бу¬ло закінчено з причин, які не залежали від її волі.

3. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для дове¬дення злочину до кінця.

1. Наведене у ст. 15 визначення замаху на злочин, порівняно з таким визначенням, яке давав КК 1960 p., містить дві новели: 1) на законодавчому рівні закріплено, що ста¬дія замаху можлива лише у злочинах, вчинюваних з прямим умислом; 2) шляхом вико¬ристання терміна «діяння» уточнено, що замах на злочин може набувати форми як ак¬тивних дій, так і бездіяльності (наприклад, мати не годує новонародженого, бажаючи його смерті, лікар, маючи на меті позбавлення життя тяжко хворого, не надає йому на¬лежної медичної допомоги). На відміну від готування кримінальна відповідальність за замах на злочин настає незалежно від ступеня тяжкості вчиненого особою злочину.

2. Аналіз ст. 15 дає змогу виокремити три ознаки замаху: 1) вчинення діяння, безпо¬середньо спрямованого на вчинення злочину; 2) недоведення злочину до кінця; 3) при¬чини незавершеності злочинного діяння не залежать від волі винного.

Безпосередня спрямованість на вчинення злочину означає, що особа розпочинає вчинення дій (бездіяльності), передбачених відповідною статтею Особливої частини КК (починає виконувати об'єктивну сторону злочину, ставить об'єкт кримінально-правової охорони у стан безпосередньої небезпеки заподіяння йому істотної шкоди). Наприклад, за ст. 15, ч. 2 ст. 368 треба кваліфікувати вимагання хабара, отримати який службовій особі не вдалося з незалежних від її волі причин. Поведінка, яка розцінюєть¬ся як вимагання, поряд з власне отриманням незаконної майнової винагороди за дії (бездіяльність) з використанням службового становища, входить до об'єктивної сторо¬ни кваліфікованого складу злочину - одержання хабара, поєднаного з вимаганням.

Для відмежування замаху на злочин від готування до нього потрібно з'ясувати, чи є вчинене особою діяння складовою частиною об'єктивної сторони того чи іншого зло¬чину. Залежно від характеру злочинного посягання одні й ті самі діяння можуть роз¬глядатись і як готування, і як замах. Скажімо, незаконне проникнення у квартиру може утворювати замах на злочин (крадіжку чужого майна з проникненням у житло), а може розглядатися як готування до злочину (наприклад, вбивства власника житла).

Розмежовуючи замах і закінчений злочин, необхідно враховувати: а) конструкцію складу злочину, яка впливає на момент його закінчення; б) зміст умислу винної особи.