334 Особлива частина Розділ IV

речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпо¬радний стан був використаний винним для вчинення статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Погроза як спосіб вчинення зґвалтування - це залякування потерпілої особи за¬стосуванням фізичного насильства за допомогою висловлювань, жестів, інших дій (наприклад, демонстрацією зброї"). У будь-якому разі погроза повинна сприйматись як реальна, тобто у потерпілої особи має скластись враження, що, якщо вона протидіятиме ґвалтівникові і не виконає його вимог, цю погрозу буде негайно реалізовано. Про сприйняття погрози як реальної може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій опи¬нилась потерпіла особа (оточення її групою осіб, безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо). При цьому для ви¬знання психічного насильства способом злочину, передбаченого ст. 152, не має зна- і чення, чи мав ґвалтівник насправді намір і фактичну можливість реалізувати вислов¬лену ним погрозу.

Адресатом погрози може бути не лише потерпіла, а й інші особи, наприклад, її бли¬зькі родичі (зокрема діти, батьки). Важливо лише, щоб психічне насильство мало за мету зламати волю саме потерпілої особи.

Погроза вчинити вбивство потерпілої або інших осіб, заявлена з метою вчинити на¬сильницький статевий акт, охоплюється ч. 1 ст. 152 і додаткової кваліфікації за ст. 129 не потребує. Але якщо погроза вбивством мала місце після вчинення зґвалтування (на¬приклад, її метою було примушування потерпілої особи не заявляти про вчинене у пра¬воохоронні органи), дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених статтями 152 і 129.

Примушування жінки або чоловіка до вступу в статеві зносини, поєднане з погро¬зою заподіяння не фізичної, а іншої шкоди (наприклад, погрозою розголошення відо¬мостей, що ганьблять їх або їх близьких родичів, погрозою знищення, пошкодження або вилучення їх майна), не утворює складу зґвалтування і за наявності підстав може бути кваліфіковане за ч. 2 ст. 154.

Зґвалтування визнається вчиненим з використанням безпорадного стану потерпі¬лої особи у тих випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не може усвідомлювати характеру і значення вчинюваних з нею дій (психічна безпорадність) або, усвідомлюючи це, не може чинити опір ґвалтівникові (фізична безпорадність). По¬няттям безпорадного стану не охоплюється вкрай несприятливе майнове становище особи, потреба у засобах до існування тощо.

Причинами фізичної безпорадності потерпілої особи виступають, зокрема, її фізич¬ні вади (наприклад, параліч, сліпота), малолітній або, навпаки, похилий вік, тяжке за¬хворювання, яке не є психічним, сильне сп'яніння. Психічна безпорадність, за наявнос¬ті якої воля потерпілої особи на вступ у статеві зносини взагалі відсутня або є неповно¬цінною, може бути викликана, скажімо, психічною хворобою, малолітнім віком, непритомним станом, застосуванням сильнодіючих або інших речовин.

Стан сп'яніння може бути визнаний безпорадним станом лише у разі, коли внаслі¬док вживання алкоголю, наркотичних засобів або токсичних речовин особа не усвідом¬лювала оточуючу обстановку або була позбавлена фізичної можливості протидіяти ґвал¬тівникові. Згода на спільне вживання алкоголю чи інших речовин, на знаходження в інтимній обстановці, яка сприяє фізичному зближенню, ще не свідчить про згоду на статеві зносини.

Юридична оцінка природного статевого акту з малолітньою особою за умови її зго¬ди на це залежить від того, чи усвідомлювала вона характер і значення вчинюваних з нею дій. Сам по собі малолітній вік особи не завжди свідчить про наявність безпорад¬ного стану як ознаки зґвалтування. Питання про наявність або відсутність цього стану та кваліфікацію дій винного за статтями 152 або 155 необхідно вирішувати у кожному конкретному випадку з урахуванням індивідуальних особливостей розвитку малоліт¬ньої особи, ступеня її обізнаності та інформованості у питаннях статевого життя.

Стаття 152 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 335_

За спрямованістю умислу замах на зґвалтування, за якого винна особа діє з метою вчинення природного статевого акту і саме для цього застосовує фізичне і психічне на¬сильство, потрібно відмежовувати від суміжних злочинів, передбачених зокрема стат¬тями 121, 122, 125, 153, 156. Засуджуючи особу за замах на зґвалтування, суд повинен вказати у вироку конкретні причини, не залежні від волі винного, які перешкодили йо¬му довести злочин до кінця (наприклад, неподоланий опір потерпілої особи, втручання сторонніх, фізіологічні чинники).

З урахуванням ст. 17 добровільна відмова від доведення зґвалтування до кінця ви¬ключає кримінальну відповідальність за замах на цей злочин. Для визнання відмови від зґвалтування добровільною треба встановити, що особа, маючи реальну можливість довести злочин до кінця, відмовилась від цього і з власної волі припинила злочинні дії. У таких випадках особа може нести відповідальність за фактично вчинені нею дії, якщо вони утворюють склад іншого злочину (наприклад, заподіяння тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, розбещення неповнолітніх). Про мотиви добровільної від¬мови від доведення зґвалтування до кінця див. коментар до ст. 17.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути проти¬лежна статі потерпілої особи. Співвиконавцем злочину, учасником групового зґвалту¬вання може бути особа, яка фізіологічно неспроможна вчинити природний статевий акт, а також особа однакової статі з потерпілим.

5. Суб'єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити. Мотиви, не впливаючи на кваліфікацію, можуть бути різними (задо¬волення статевої пристрасті, помста, бажання принизити потерпілу особу, прагнення сексуального самоствердження, хуліганські спонукання тощо). Стосовно особливо тяж¬ких наслідків психічне ставлення винного є необережним.

Кваліфікуючі ознаки, пов'язані з віком потерпілої особи, інкримінуються винному не лише тоді, коли він знав або допускав, що вчинює насильницький статевий акт з не¬повнолітньою чи малолітньою особою, а й у разі, коли він міг і повинен це передбачи¬ти. Неповнолітній або малолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати криміналь¬ну відповідальність за зґвалтування, якщо буде доведено, що винний сумлінно помилявся щодо її фактичного віку. При вирішенні цього питання враховується вся сукупність обставин справи, зокрема зовнішні фізичні дані потерпілої особи, її поведінка, знайом¬ство з нею винним, володіння останнім відповідною інформацією.

Відповідальність за особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152) настає тоді, коли винний передбачав їх можливість або міг і повинен був їх передбачати.