6. Під зміною обстановки, внаслідок якої особа, яка вчинила злочин, перестає

бути суспільно небезпечною, слід розуміти об'єктивні зміни умов життєдіяльності

такої особи, які позитивно і суттєво впливають на неї і свідчать про те, що вона не

вчинятиме кримінально караних діянь у майбутньому. Фактами об'єктивної зміни

зовнішньої обстановки, яка оточує винного, можуть визнаватися зокрема: призов на

строкову військову службу; зміна постійного місця проживання і розірвання зв'язків

з «кримінальним» оточенням; працевлаштування раніше не працюючого; тяжка хво¬

роба або нещасний випадок, внаслідок чого особа стала інвалідом; залучення особи

до конфіденційної співпраці з правоохоронними органами; закінчення терміну стро¬

кової служби військовослужбовця, який вчинив самовільне залишення частини або

місця служби; створення сім'ї із жертвою злочину. Не визнається зміною обстановки

в плані застосування ст. 48 зміна місця проживання, у т. ч. виїзд за кордон, що здійсне¬

но винним для ухилення від правосуддя і уникнення притягнення до кримінальної

відповідальності, а також перебування у кримінально-виконавчій установі, де особа

відбуває покарання за інший злочин.

Збереження на момент провадження розслідування і розгляду справи у суді суспіль¬ної небезпечності вчиненого злочину не перешкоджає застосуванню ст. 48 у разі, коли у зв'язку із зміною обстановки особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно небезпечною.

7. Звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка внаслідок зміни обста¬новки перестала бути суспільно небезпечною, необхідно відрізняти від: 1) звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45); 2) звільнення від покарання особи, яку з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи у суді не можна вважати суспільно небезпечною (ч. 4 ст. 74). У ст. 48 йдеться про зміну обстановки - про об'єктивні та суб'єктивні причини, але у будь-якому разі зовнішні чинники втрати особою суспільної небезпечності. Ст. 48 виходить з існування певного проміжку часу, в який відбувається зовнішній прояв тих чи інших змін, у результаті чого суб'єкт опиняється в іншій обстановці.

8. Закриття кримінальної справи у зв'язку із зміною обстановки не звільняє особу від обов'язку відшкодувати матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.

КПК (статті 7, 7-1, 12. 28).

Стаття 49 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 125

Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчи¬

нення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі

строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який перед¬бачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передба¬чене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухили¬лася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звіль¬няється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у час¬тинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин серед¬ньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяж¬кий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбав¬лення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та без¬пеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

1. Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності вважається іс¬тотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок спливу певно¬го проміжку часу, що суттєво позначається на досягненні мети покарання, виконанні завдань загальної і спеціальної превенції. Враховується також презумпція про втрату повністю або значною мірою суспільної небезпечності особи, яка тривалою законослух¬няною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. Крім того, тривалий проміжок часу з моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття і розслідування злочину, об'єктивний розгляд кри¬мінальної справи в суді.

2. Передбачений ст. 49 вид звільнення від кримінальної відповідальності застосову¬ється за наявності трьох умов: 1) закінчення зазначених у законі строків; 2) невчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості; 3) неухилення особи від слідства або суду.

Строки давності диференційовані залежно від виду вчиненого злочину, а щодо зло¬чинів невеликої тяжкості - від виду передбаченої у санкції статті покарання. Про поря¬док визначення виду злочину за наявності кількох частин статті Особливої частини КК, альтернативної санкції такої статті тощо див. коментар до ст. 12. У разі, коли особа од¬ночасно вчинила декілька злочинів, строки давності стосовно кожного із діянь, які складають ідеальну сукупність злочинів, обраховуються самостійно.

3. Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину

(про час вчинення злочину див. коментар до ст. 4). Початковим моментом обчислення

126

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ IX

строку давності щодо співучасника є день вчинення ним діяння, яке він виконав відпо¬відно до своєї ролі в умисному злочині, а не день вчинення кримінально караного діян¬ня виконавцем. При вчиненні готування до злочину або замаху на злочин сірок давнос¬ті починає спливати з дня припинення злочинного діяння з причин, не залежних від волі винного.

Строки давності починають спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після доби вчи¬нення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.

4. Ст. 49 не передбачає особливостей перебігу строків давності у разі вчинення три¬ваючих і продовжуваних злочинів. При триваючих злочинах протиправна поведінка, яка йде за первісним актом злочинного посягання і охоплюється складом злочину, має невизначено тривалий характер, тобто вона може здійснюватись як завгодно довго. У судовій практиці строк давності стосовно триваючих злочинів обчислюється з часу їх припинення за волею або всупереч волі винного (затримання особи, явка з повинною, добровільне виконання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримінального переслідування), або з часу настання подій, які трансформують його поведінку у незло-чинну (наприклад, викрадення у винного зброї, яка незаконно ним зберігалась, смерть або досягнення повноліття дитини, від утримання якої у формі сплати аліментів він ухилявся). У разі вчинення продовжуваного злочину строк давності починає спливати з моменту вчинення останнього із тотожних діянь, які, будучи об'єднані єдиним злочин¬ним наміром, утворюють вказаний різновид одиничного злочину.

5. Закон (ч. І ст. 49) чітко встановлює кінцевий момент перебігу строків давності. Ним є день набрання вироком суду законної сили. Ніякі процесуальні рішення щодо притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно з новим КК перебіг стро¬ків давності не переривають. Така позиція узгоджується з принципом презумпції не¬винуватості (ст. 62 Конституції України,, ч. 2 ст. 2 КК), захищає осіб, кримінальні справи щодо яких невиправдано довго знаходяться в органах дізнання, досудового слідства і суді.

6. Під ухиленням від слідства або суду як обставиною, що зупиняє перебіг строку давності (ч. 2 ст. 49), розуміються будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникну¬ти кримінальної відповідальності за вчинений злочин (нез'явлення без поважних при¬чин за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу, зміна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, і перехід її на неле¬гальне становище тощо). Якщо ухилення від слідства або суду набуває форми вчинення злочину середньої тяжкості або більш тяжкого злочину (наприклад, ст. 393), застосову¬ється положення не про зупинення строку давності (ч. 2 ст. 49), а про переривання цьо¬го строку (ч. З ст. 49). Не є такою, що ухиляється від слідства або суду, невідома право¬охоронним органам особа, яка вчинила злочин і переховується, а також особа, хоч і ві¬дома таким органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення ще не встановлено. Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, за¬значених у ч. 1 ст. 49, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття у зв'язку із закінченням строків давності.

Оскільки в ч. 2 ст. 49 йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності, з дня з'явлення особи, яка ухилялась від слідства або суду, із зізнанням або її затриман¬ня, перебіг строку давності не відновлюється спочатку, а триває. У цьому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятись від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню у строк давності, за¬значений у законі.

КК 2001 р. залишив незмінним 15-річний спеціальний недиференційований строк давності, по закінченні якого особа, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняєть¬ся від кримінальної відповідальності навіть у разі, коли вона протягом цього терміну ухилялась від слідства або суду.

Стаття 49

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

127

7. Давність не може розглядатись як вибачення злочинцю за вчинене незалежно від

його наступної поведінки. Переривання перебігу строку давності відбувається тоді, ко¬

ли до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин серед¬

ньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку дав¬

ності, яка мала місце до вчинення нового злочину, втрачає своє юридичне значення, і

обчислення строку давності за перший злочин починається з дня вчинення нового зло¬

чину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглинен¬

ню та складанню не підлягають. Перебіг давності не може вважатись перерваним, якщо

справа про вчинення нового злочину закрита за недоведеністю злочину.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкос¬ті, перебіг строку давності за попередній злочин триває, а строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.