2. За вказаних вище умов особа може бути умовно-достроково звільнена і від відбу¬

вання додаткового покарання - повністю або частково. Таким додатковим покаранням,

від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлен¬

ня права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Часткове звільнення

від відбування додаткового покарання може відбутися, наприклад, у виді зменшення

строку позбавлення права обіймати певні посади, застосованого як додаткове покарання.

При умовно-достроковому звільненні від відбування основного покарання засудже¬ного, щодо якого було застосовано додаткове покарання, суд може вирішити питання про його повне або часткове звільнення від відбування і додаткового покарання не тільки тоді, коли про це порушено питання у поданні органу, який відає виконанням покарання, а й за своєю ініціативою.

Якщо при умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування основного покарання суд відмовив у такому звільненні від додаткового покарання, повторний розгляд цього питання можливий лише після закінчення строків, передбачених ч. 5 ст. 407 КПК.

Коли питання про умовно-дострокове звільнення від відбування додаткового пока¬рання виникло після повного відбуття засудженим основного покарання, суд за поданням

176

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

зазначених у ч. 1 ст. 407 КПК органів може повністю або частково звільнити його від додаткового покарання після фактичного відбуття встановленої законом частини останнього та за наявності інших зазначених у законі умов.

3. Вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину тягне призначення судом покарання за сукупністю вироків (ч. 4 ст. 81).

4. При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування пока¬рання щодо засудженого, покарання якому було пом'якшено згідно з актом амністії, помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна об¬числюватись виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду.

5. Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовую¬чи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому положення ч.Зст. 81 КК.

6. Матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання, мають відповідати вимогам, передбаченим ст. 110 ВТК. Коли ці вимоги не виконано (характеристика не відображає процесу виправлення засудженого або стосується не всього періоду відбування ним покарання, немає даних про попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків, не подано витяг із рішення спосте¬режної комісії або служби у справах неповнолітніх тощо) і заповнити ці прогалини в судовому засіданні неможливо, суддя на стадії підготовки справи до розгляду повертає матеріали для відповідного оформлення, а коли недоліки виявлено в судовому засідан¬ні,- ухвалює відповідну постанову, в якій зазначає підстави для повернення матеріалів.

Відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаштування засудженого піс¬ля умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не може бути підставою для відмови у задоволенні подання.

7. Згідно зі ст. 407 КПК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за¬стосовується суддею місцевого суду за місцем відбування засудженим покарання за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх. Суд має повідомляти ці органи про час і місце судово¬го розгляду.

8. При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочини до 1 вересня 2001 p., тобто до набрання чинності новим КК, слід керуватися п. 11 Прикінцевих та перехідних положень КК. Виходячи зі змісту зазначе¬ного пункту умовно-дострокове звільнення від відбування покарання названих осіб здійснюється з урахуванням особливостей кожної кримінальної справи за правилами, встановленими статтями 81 та 107 КК 2001 p., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що були передбачені статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 p., і, навпаки, за правилами, передбаче¬ними статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 p., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що встанов¬лені статтями 81 та 107 КК2001 р.

КПК(ст. 407). ВТК(ст. ПО).

Постанова ПВС № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звільнення від відбуван¬ня покарання і затну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

1. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного, виду

Стаття 82

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

177

покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, при¬значеного вироком.

2. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким за¬судженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді по¬збавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосо¬вана, якщо засуджений став на шлях виправлення.

4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фак¬тичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин не¬великої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний зло¬чин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умис¬ний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка ра¬ніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протя¬гом невідбутої частини покарання.

5. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.

6. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину

- більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цьо-

го Кодексу.

1. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким є важливою складовою прогресивної системи відбування покарання, яка дає змогу, дотримуючись мети пока¬рання, водночас поліпшувати правове становище засудженого і зменшувати обсяг та характер карально-виховного впливу на нього. У такий спосіб закон стимулює добро¬совісне відбування покарання засудженим, визначаючи, що саме від його поведінки значною мірою залежить можливість поліпшення його правового становища.

Умовами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є те, що засуджений: 1) відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82); 2) він став на шлях виправлення (ч. З ст. 82); 3) фактично відбув встановлену ч. 4 ст. 82 частину призначеного судом покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива тільки при відбуванні покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Інші види покарання не можуть бу¬ти замінені більш м'яким. Про поняття більш м'якого покарання див. статті 51 і 69 та коментар до них.

Закон не забороняє заміну невідбутої частини покарання на будь-яке покарання, яке є більш м'яким. Тому позбавлення волі може бути замінене засудженому не тільки на обмеження волі, а, наприклад, на арешт, або виправні роботи тощо. Так само й обме¬ження волі може бути замінене не тільки на арешт.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 82, більш м'яке покарання призначається у межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного (тобто обраного судом більш м'якого) виду покарання і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. Так, у разі заміни покарання у виді обмеження волі на строк три роки арештом, якщо особа фактично відбула третину призначеного покарання (один рік), більш м'яке покарання може полягати у виді арешту на строк шість місяців. У разі ж заміни покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років, якщо особа фактично

178

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

відбула половину цього строку (чотири роки), більш м'яке покарання у виді обмеження волі не може бути призначене на строк більше чотирьох років.

Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення, означає, що його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов'язків в період відбування покарання засвідчили успішність процесу виправлення і можливість ефективного про¬довження його за умови застосування до засудженого більш м'якого виду покарання.

2. Замінюючи невідбуту частини основного покарання більш м'яким, суд може зві¬льнити засудженого також і від додаткового покарання у виді позбавлення права обі¬ймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82). Додаткове покарання при цьому нічим не замінюється, від його відбування засуджений звільняється повніс¬тю, і таке звільнення від додаткового покарання вважається безумовним.

3. Відповідно до ч. 5 ст. 82 до осіб, яким покарання замінено більш м'яким, за пра¬вилами, передбаченими ст. 81, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Це означає, що особа, якій, наприклад, невідбута частина покарання у виді позбав¬лення волі була замінена більш м'яким покаранням - обмеженням волі, може бути умог вно-достроково звільнена від покарання у виді обмеження волі, а також повністю чи частково і від відбування будь-якого додаткового покарання, якщо вона не лише стала на шлях виправлення, а своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.

4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким має безумовний і остаточний характер і не може бути скасована через неналежну подальшу поведінку засудженого. Проте, якщо засуджений, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд, за правилами статей 71-72, до покарання за знову вчинений злочин приєднує не¬відбуту частину саме більш м'якого, а не початкового виду покарання.

5. При вирішенні питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким щодо засудженого, покарання якому було пом'якшено згідно з актом амністії, помилу¬вання або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюва¬тись виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням суду.

6. Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовую¬чи заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, повинен виходити із загального строку покарання, призначеного за сукупністю.

7. Згідно зі ст. 407 КПК, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким засто¬совується суддею місцевого суду за місцем відбування засудженим покарання за спіль¬ним поданням органу, що відає виконанням покарання, спостережної комісії або служ¬би у справах неповнолітніх. Суд має повідомляти ці органи про час і місце судового розгляду.

8. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (див. ч. 4 ст. 107).

КІ1К(ст. 407). ВТК(ст. ПО).

Постанова ПВС № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звільнення від відбуван¬ня покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

1. Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку,

Стаття 83

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

179

на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з ва¬гітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

2. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

3. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом криміналь¬но-виконавчої системи за місцем проживання.

4. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд зале¬жно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування пока¬рання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частко¬во зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

5. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмов¬ляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживан¬ня або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, при¬значеного за вироком.

6. Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього Кодексу.

1. Застосування до вагітних жінок і жінок, які народили дітей під час відбування

покарання, звільнення від відбування покарання пов'язано з недоцільністю подальшого

відбування ними покарання. Вагітність як специфічний фізіологічний стан, а також фі¬

зіологічний та психічний стан жінки, який виникає після народження нею дитини, мо¬

жуть суттєво ускладнити відбування ними покарання і досягнення його мети. Тому за¬

стосування цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється: а) необ¬

хідністю створити жінці та її дитині максимально сприятливі умови для проживання;

б) можливістю досягнення мети покарання без подальшого його відбування.

Умовами застосування передбаченого ст. 83 звільнення від відбування покарання є: 1) засудження жінки до обмеження волі або позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини; 2) стан її вагітно¬сті або народження нею дитини під час відбування покарання; 3) наявність у неї сім'ї або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або наявність у неї можливо¬сті самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Належні умови для виховання дитини включають, зокрема, відповідні житлові умови, матеріальні можливості для забезпечення повноцінного життя та розвитку ди¬тини, зростання дитини в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності.

2. Звільнення від відбування покарання визначається межами строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами (про ці строки див. коментар до ст. 79) і до досягнення дитиною трирічного віку. Максима¬льним таким строком може бути три роки і 56 (а щодо окремих категорій жінок - 70 або 90) днів.

3. Ч. З ст. 83 передбачає обов'язковість здійснення контролю за поведінкою жі¬нок, звільнених від відбування покарання. Його суб'єктами є органи кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої. У разі неналежної поведінки засудженої у межах вказаного вище строку цей орган вносить подання до суду про на¬правлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком суду

4. Ч. 4 ст. 83 передбачає різні варіанти вирішення судом подальшої долі засудженої

180

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

залежно від її поведінки після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті ди¬тини. Так: 1) вона може бути звільнена від покарання за умови, що своєю поведінкою вона довела своє виправлення; 2) призначене їй покарання може бути замінене більш м'яким за умови, що засуджена стала на шлях виправлення і його продовження може від¬буватись в умовах більш м'яких видів покарання; 3) вона може бути направлена для від¬бування покарання, призначеного за вироком, якщо поведінка засудженої засвідчила її небажання стати на шлях виправлення. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

5. У межах зазначеного вище строку, тобто до досягнення дитиною трирічного віку, засуджена згідно з ч. 5 ст. 83 може бути направлена для відбування покарання, призна¬ченого за вироком, за умови, якщо вона: а) відмовляється від дитини; б) передала її у дитячий будинок; в) зникла з місця проживання; г) ухиляється від виховання дитини і догляду за нею; д) систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміні¬стративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78).

6. Вчинення засудженою в період звільнення від відбування покарання нового зло¬чину відповідно до ч. 6 ст. 83 тягне за собою призначення їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71-72.

КПК (статті 407-1, 408-3).

КЗП (ст. 179).

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чор¬нобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 p. (cm. ЗО).

Закон України «Про державну допомогу сім 'ям з дітьми» від 22 березня 2001 р.

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 4, 8, 12).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен¬ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП, МВС № 3/4 від 3 січня 2002 р. (розділ ЛІ).

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворі¬ла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Ко¬дексу.

2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворю¬вання, особу засудженого та інші обставини справи.

3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання.

4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчили¬ся строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсут¬ні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зарахову¬ється в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню засто¬сування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 84

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

181

1. Звільнення від покарання за хворобою застосовується у випадках, коли досяг¬нення мети покарання стає нереальним через хворобу особи, яка вчинила злочин. Ст. 84 передбачає три самостійних види звільнення особи від покарання за хворобою, які визначаються характером захворювання та особливостями суб'єкта, до якого за¬стосовуються.

2. Ч. 1 ст. 84 передбачає обов'язкове звільнення від покарання, умовами якого є: 1) захворювання особи, яка відбуває покарання, на психічну хворобу; 2) позбавлення її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Про поняття психічної хвороби, а також про можливість усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними див. коментар до ст. 19.

Підставою для звільнення від покарання таких осіб є неможливість їх виправлення. Психічна хвороба, яка позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяль¬ність) або керувати ними, не дає їй можливості усвідомлювати і примусовий характер державного впливу на нього, який полягає у позбавленні чи обмеженні прав і свобод особи. Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчиненого ними злочину, тривалості невідбутої частини покарання, наявності порушень режиму та ін¬ших обставин. Закон передбачає можливість застосування до них примусових заходів медичного характеру відповідно до статей 92-95.

Відповідно до Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, відповідними психіч¬ними розладами вважаються: а) деякі форми шизофренічних і маніакально-депресив¬них психозів; б) окремі психотичні порушення внаслідок органічного ураження голов¬ного мозку (усі форми синильної деменції; атеросклеротичне слабоумство; корсаковський психоз - алкогольний, внаслідок сифілісу мозку чи травми; органічне слабоумство -внаслідок енцефаліту, менінгоенцефаліту, сифілісу мозку, травми головного мозку; в) деякі форми затяжних реактивних психозів і хронічних психозів; г) паранояльна психопатія тощо.