7. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його повторно, а також спричи¬

нення загибелі людей або інших тяжких наслідків.

Про поняття повторність див. ст. 32 і коментар до неї.

Під загибеллю людей розуміється смерть двох або більше осіб. До інших тяжких наслідків можуть бути віднесені смерть однієї особи, заподіяння одній, двом чи більше особам тяжких тілесних ушкоджень, спричинення великої матеріальної шкоди, затоп¬лення чи знищення судна тощо.

Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 р. Ратифікована СРСР 20 .жовтня I960р. (статті 14-23).

Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р. Ратифікована Україною З червня 1999р. (статті 100-107, ПО).

Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, від 10 березня 1988 р. Ратифікована Україною 17 грудня 1993 р.

Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі, від 10 березня 1988 р. Ратифікований Україною 17 грудня 1993 р.

Кодекс торговельного мореплавства від 23 травня 1995 р.

Постанова KM від 16 травня 1992 р. № 250 «Про заходи по забезпеченню безпеки море¬плавства».

Стаття 447. Найманство

1. Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найман¬ців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насиль¬ницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення те¬риторіальної цілісності, а також використання найманців у військових конф¬ліктах чи діях -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Стаття 447

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

1017

2. Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди -карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Суспільна небезпека цього злочину полягає у підриві принципів невтручання України у внутрішні справи інших держав та відмови від війни як засобу вирішення спірних питань міжнародної політики, які є основою миру, мирного і взаємовигідного співробітництва України з іншими державами. Об'єктом його є мир, міжнародний правопорядок та зовнішньополітична безпека України.

2. З об'єктивної сторони найманство може мати місце у таких формах, перші п'ять з яких передбачені ч. 1, а остання - ч. 2 ст. 447:

1) вербування найманців;

2) фінансування найманців;

3) матеріальне забезпечення найманців;

4) навчання найманців;

5) використання найманців у військових конфліктах чи діях;

6) участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

Під вербуванням найманців розуміється безпосереднє наймання, тобто запро¬шування і набір добровольців для участі у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності, а також створення із них певних груп, загонів, банд, фор¬мувань тощо.

Фінансування - це забезпечення як окремих чи кожного із найманців, так і ство¬рених за їх участю груп, загонів тощо коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті.

Матеріальне забезпечення найманців передбачає постійне тилове забезпечення їх або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв'язку, харчування, медикаментів, зброї, боєприпасів, засобів захисту від зброї масового зни¬щення тощо, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів і т. ін.

Під навчанням найманців розуміється передача їм знань, навичок і вмінь щодо ви¬користання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших на¬сильницьких дій, аналізу й оцінки тактичної та оперативної обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.

Використання найманців - це безпосереднє застосування їх при виконанні бойо¬вих завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій (військових переворотів, захоплення важливих об'єктів чи заручників, вбивства політичних діячів, диверсій, актів тероризму тощо) на території інших держав.

Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання осіб з подальшим використанням їх у насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади або порушення територіальної цілісності України, має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ст. 260 і статтями 109 або ПО.

Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав передбачає індивідуальну або спільну з іншими діяльність найманця по виконанню бойових завдань, що ставлять перед ним особи, які здійснювали вербуван¬ня, фінансування, матеріальне забезпечення чи навчання найманця або від яких зале¬жить отримання ним матеріальної винагороди.

Збройний (військовий) конфлікт інших держав передбачає процес вирішення су¬перечок на території інших держав із застосуванням зброї і може мати міжнародний (без участі України) чи неміжнародний (внутрішній у межах іншої країни, міжетнічний, міжконфесійний тощо) характер.

Один лише факт зарахування особи, скажімо, до французького Іноземного легіону та проходження нею служби у колоніальних землях Франції по охороні розміщених

1018

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XX

там космічних, ядерних та інших об'єктів, як і взагалі проходження військової служ¬би у збройних силах іноземних держав, не тягне відповідальності за законодавством України.

Злочин є закінченим з часу вчинення хоча б однієї із перелічених вище дій.

3. Суб'єкт злочину у перших п'яти його формах - загальний.

У випадку, коли такі фактичні дії, як вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, були вчинені за межами України іноземцем або особою без громадянства, що не проживає постійно в Україні, вони не підля¬гають відповідальності за ст. 447, якщо інше не буде прямо передбачено міжна¬родними договорами України (адже найманство не є особливо тяжким злочином (див. статті 8 і 12)).

Що стосується шостої форми цього злочину, то у даному випадку ознаки суб'єкта злочину (найманця) чітко перелічені у законодавстві.

Найманець - це особа, для якої характерною є сукупність таких ознак. Вона:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном для того, щоб брати участь у

збройному конфлікті;

б) фактично бере безпосередню участь у воєнних діях;

в) бере участь у воєнних діях, керуючись, головним чином, бажанням одержати

особисту вигоду, і їй дійсно було обіцяно стороною або за дорученням сторони, яка

перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка

обіцяна чи сплачується комбатантам такого ж рангу і функцій, котрі входять до особо¬

вого складу збройних сил даної сторони;

г) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно

проживає на території, яка контролюється стороною, що перебуває у конфлікті;

ґ) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конф¬лікті;

д) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для вико¬

нання офіційних обов'язків як особи, що входить до складу її збройних сил (наприклад,

як військовий радник).

Іншими словами, найманець: спеціально завербований, як правило, за кордоном, для фактичної безпосередньої участі у воєнних діях; не має прямого юридичного зв'язку зі сторонами, що перебувають у конфлікті; отримує матеріальну винагороду у більш значному розмірі, порівняно з особовим складом збройних сил сторони, яка його завербувала.

Найманця треба відрізняти від комбатанта - учасника збройного конфлікту на за¬конних підставах. Ним є солдат, сержант чи офіцер, який служить у збройних силах тієї або іншої конфліктуючої сторони за призовом, контрактом, а також добровільно, має відповідні документи, особистий номер і військову форму. Проте, комбатант може не бути громадянином тієї держави, якій належать збройні сили (наприклад, до складу збройних сил Франції входить Іноземний легіон, більшість солдат-контрактників якого є громадянами інших держав). Крім того, комбатантами є також партизани, які мають відповідні документи та розпізнавальні знаки, і добровольці, які воюють із ідейних чи моральних міркувань.

Не можуть визнаватися найманцями особи, які безпосередньо не беруть участі у во¬єнних діях (медичний персонал, духовенство, журналісти), у т. ч. особи, які працюють технічними інструкторами, радниками, пілотами транспортних літаків, а зброю носять лише для самозахисту (визнання їх найманцями може порушити їх конституційне пра¬во на працю).

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

Крім того, вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців є злочинним лише у разі, коли вони вчинені з метою використання найманців у збройних конфліктах інших держав або у насильницьких діях, спрямованих на повалення держав-

Стаття 447

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

1019

ної влади або порушення територіальної цілісності інших держав. Для такої форми зло¬чину, як використання найманців, наявність мети не є обов'язковою ознакою. Достатньо того, щоби винний усвідомлював той факт, що ним безпосередньо застосовуються особи, які відповідають ознакам найманців, при виконанні бойових завдань під час військових конфліктів, а також для насильницьких дій на території інших держав.

Спеціальною метою - отримання матеріальної винагороди - характеризується також і участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав. Якщо особа не дбає про таку винагороду (і фактично не одержує її або одержує у розмірі, що істотно не перевищує винагороду, обіцяну чи сплачувану комбатантам та¬кого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони), а керуючись своїми політичними, ідеологічними, релігійними поглядами, воює проти агре¬сії, колоніалізму, расизму, геноциду, апартеїду, навіть і у рядах формувань, які визнають¬ся екстремістськими, її дії не можуть бути кваліфіковані за ч. 2 ст. 447.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується за¬хисту .жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І). Ратифікований УРСР 18 березня 1989р. (cm. 47).

Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців. Ратифікована Україною 14 липня 1993 р. (Не є чинною, оскільки ратифі¬кована лише сімома державами замість необхідних дваді\яти двох)

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розділ І

1. Цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 року.

2. З набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність:

Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року (Відомості Вер¬ховної Ради УРСР, 1961 p., № 2, ст. 14) із змінами, внесеними до нього, крім Пе¬реліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до цього Кодексу);

Закон Української РСР «Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961 p., № 2, ст. 14);

статті 1, 2 та 5 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 20 квітня

1990 року «Про відповідальність за дії, спрямовані проти громадського порядку і без¬

пеки громадян» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 p., № 18, ст. 278);

Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 26 грудня 1990 року «Про відпо¬відальність за порушення порядку користування картками споживача на право при¬дбання товарів та іншими офіційними документами» (Відомості Верховної Ради УРСР,

1991 p., № 3, ст. 13);

стаття 3 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28 січня 1991 року «Про відповідальність за порушення вимог режиму радіаційної безпеки, заготівлю, пе¬реробку і збут радіоактивно забруднених продуктів харчування» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 p., № 11, ст. 106);

Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 року «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового викорис¬тання» (Відомості Верховної Ради України, 1992 p., № 18, ст. 246).

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня опублікування цього Ко¬

дексу підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України перелік законодавчих

актів, які мають бути визнані такими, що втратили чинність у зв'язку з набранням чин¬

ності цим Кодексом.

Розділ II

1. Звільнити від покарання (основного і додаткового) відповідно до частини другої статті 74 цього Кодексу осіб, засуджених за Кримінальним кодексом України 1960 року за діяння, відповідальність за які не передбачена цим Кодексом:

а) осіб, засуджених на підставі частини третьої статті 5 Кримінального кодексу

України 1960 року;

б) осіб, засуджених за готування до злочину за частиною першою статті 17 та від¬

повідними статтями Особливої частини Кримінального кодексу України 1960 року,

якщо ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості;

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1021

в) осіб, засуджених за статтями 108і, ПО, 134і 125, 126, 1472, 1473, 149, 154, 1552,

1553, 1555, 1556, 159, 169, 1763, 1832, 1834, 187, 187*, 1878, 189, 189і, 193і, 199, 202, 206

(частина перша), 208 ,208 , 229 , 237 Кримінального кодексу України 1960 року;

г) осіб, засуджених за частиною першою статті 133, статтями 147 (частина перша),

! 148'\ 161 (частина перша), 1874, 1878, 192 (частина третя), 196і (частина перша), 199

(частини перша і друга), 207 , 227 (частина перша), умовою застосування яких за Кри¬мінальним кодексом України 1960 року було попереднє накладення на цих осіб адміні¬стративного стягнення;

г) осіб, засуджених за злочини, вчинені у віці від 14 до 16 років, передбачені стат-

* тями 78 , 97, 98, 106 (частина перша) Кримінального кодексу України 1960 року;

д) осіб, засуджених за статтею 186 Кримінального кодексу України 1960 року (за