5. Суб'єкт злочину у перших його двох формах - загальний, а в останніх чотирьох -

спеціальний (член комісії з проведення референдуму або інша службова особа).

Вчинення злочину у перших його двох формах членом комісії з проведення рефе¬рендуму або іншою службовою особою є кваліфікуючою ознакою цього злочину і по¬требує кваліфікації за ч. 2 ст. 160.

До членів комісії з проведення референдуму належать: члени Центральної комісії з всеукраїнського референдуму, комісії Автономної Республіки Крим із всеукраїнського референдуму, обласних, районних, міських, районних у містах, селищних, сільських комісій з референдуму, дільничних комісій з референдуму. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Конституція України (статті 19, 38).

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від З липня 1991 р.

Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расо¬вої, національної належності або ставлення до релігії

1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релі¬

гійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності

або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а

також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи не¬

прямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, ре¬

лігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження,

майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками,-

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчи¬

нені службовою особою,-

караються виправними роботами на строк до двох років або позбавлен¬ням волі на строк до п'яти років.

358

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчи¬нені організованою групою осіб або спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є рівність громадян у їх конституцій¬них правах та рівність їх перед законом як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина. Факультативним додатковим об'єктом можуть бути честь і гід¬ність особи, її життя, здоров'я, власність, встановлений порядок виконання службови¬ми особами своїх повноважень.

2. Потерпілим від цього злочину може бути як громадянин України, так і іноземець або особа без громадянства.

3. З об'єктивної сторони злочин може проявлятися у формі:

1) дій, спрямованих на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності;

2) образи почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями;

3) прямого чи непрямого обмеження прав громадян за ознаками раси, кольору шкі¬ри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального похо¬дження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

4) встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за зазначеними вище

ознаками.

Під діями, спрямованими на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі і гідності слід розуміти будь-які дії, метою яких є значне посилення серед певних груп населення настроїв не¬приязні, почуття сильної ворожнечі та огиди до інших етнічних або расових груп чи конфесій, приниження позитивних якостей тієї чи іншої нації порівняно з іншими. Це можуть бути: публічні підбурювання до вигнання за межі України або переселення в інші її регіони представників відповідних етнічних чи расових груп, розповсюдження матеріалів із завідомо неправдивими вигадками щодо таких груп, пропаганда расової, національної, релігійної винятковості або нетерпимості, наруга над певними історич¬ними та культурними реліквіями національних меншин або титульної нації, заборона відзначення національних свят чи відправлення релігійних культів, знищення або по¬шкодження пам'ятників чи споруд, які являють собою релігійну або культурну цінність якої-небудь групи населення, примушування до відмови від своєї національності тощо. Діяння, умисно вчинені з метою повного або часткового знищення будь-якої національ¬ної, етнічної, расової чи релігійної групи, а також публічні заклики, виготовлення мате¬ріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсю¬дження таких матеріалів утворюють склад геноциду і потребують кваліфікації за відпо¬відною частиною ст. 442.

Образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями передбачає скривдження, приниження гідності та інших почуттів представників окремих релігій¬них громад, конфесій, напрямків та течій (православних, католицьких, протестантсь¬ких, старообрядницьких, іудейських тощо), зареєстрованих на території України в установленому порядку, або глум над такими, що належать їм, місцями богослужінь або релігійних зібрань, місцями паломництва, шанованими у тій чи іншій релігії. Релі¬гійні переконання - це переконання у правильності певного світогляду (тієї чи іншої віри або атеїзму). Образа почуттів громадян у зв'язку з їх прихильністю до релігійних течій, які заборонені в Україні у зв'язку з тим, що їх діяльність порушує права і свобо¬ди інших людей, створює напругу в суспільстві (наприклад, так звані сатаністи, «Біле братство»), не може розглядатися як злочин, передбачений ст. 161.

Якщо образа почуттів громадян у зв'язку з їх релігійними переконаннями супрово¬джувалась пошкодженням релігійних споруд чи культових будинків, паплюженням або

Стаття 161

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

359

знищенням релігійних святинь, перешкоджанням здійсненню релігійного обряду, такі дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 і статтями 178, 179 чи 180.

Пряме чи непряме обмеження прав громадян проявляється у будь-яких дискримі¬наційних діях, що позбавляють громадян можливості повністю використовувати свої конституційні та інші права. Таке обмеження може стосуватися будь-яких прав, якими громадянин наділений за законом, зокрема, права на: охорону здоров'я; освіту; на ко¬ристування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови; розвиток національних культурних традицій; свободу пересування (у т. ч. депортація або примусове перемі¬щення населення з місця його споконвічного проживання); підприємницьку діяльність; участь в управлінні державними справами; судовий захист; створення культурних і на¬вчальних закладів національних меншин; участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо. Пряме обмеження прав передбачає відкритий характер дій винного щодо дискримінації прав громадянина за вказаними ознаками. Непряме обмеження прав передбачає обмеження прав громадян під надуманими або завуальованими приво¬дами, які маскують собою справжню позицію стосовно тих чи інших громадян за пере¬ліченими у ч. 1 ст. 161 ознаками.

Якщо обмеження прав громадян за вказаними ознаками полягало у перешкоджанні здійсненню виборчого права чи права брати участь у референдумі, порушенні недотор¬канності житла, порушенні таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, грубому порушенні права на працю, освіту, безоплатну медичну допомогу, то вчинене за наяв¬ності для того підстав слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 161 та статтями 157-160, 162, 163, 172, 175, 183, 184.

Встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян передбачає встановлення, у т. ч. нормативно-правовими актами чи рішеннями окремих службових осіб, вигод чи переваг у громадсько-політичній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, у правовому захисті, у вирішенні житлових та інших пи¬тань тощо за вказаними ознаками.

Злочин є формальним, він вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 ст. 161 дій. У третій формі цей злочин є закінченим з моменту фактичного обме¬ження прав громадян за описаними вище ознаками.

4. Суб'єкт злочину - загальний. При цьому не має значення, чи вчинено злочин представником так званої титульної нації або національної меншини, європейської раси або негроїдної, віруючим або атеїстом, а так само, чи належать суб'єкт злочину і потер¬пілий до однієї раси, національності, конфесії тощо.

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. У третій фор¬мі він може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом. Крім того, для першої його форми характерною є наявність спеціальної спрямованості - розпалити націона-

! льну, расову чи релігійну ворожнечу в країні чи окремому її регіоні або принизити на¬ціональну честь і гідність представників окремих національних груп. Якщо такі дії

І вчинюються з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етніч¬ної, расової чи релігійної групи, вони за наявності підстав повинні розглядатися як ге¬ноцид і кваліфікуватися за ст. 442.

Ставлення винного до тяжких наслідків (ч. З ст. 161) може бути тільки необе¬режним.

Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належ¬ності або ставлення до релігії, поєднане з умисним вбивством або умисним тяжким тілесним ушкодженням, з умисним знищенням або пошкодженням майна, що запо¬діяло шкоду у великих чи особливо великих розмірах, або з умисним пошкоджен¬ням чи зруйнуванням релігійної споруди чи культового будинку потребують квалі¬фікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 161 та статтями 115, 121, 194 або 178.

360 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ

6. Кваліфікованими видами цього злочину (ч. 2 ст. 161) є дії, зазначені у ч. 1 ст. 161: 1) поєднані з насильством, обманом чи погрозами; 2) вчинені службовою осо¬бою, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 161) - дії, передбачені ч. 1 чи ч. 2 ст. 161, які: 1) були вчинені організованою групою; 2) спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Під насильством слід розуміти лише фізичне насильство: нанесення удару, заподі¬яння побоїв, легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також інші наси¬льницькі дії, пов'язані, наприклад, з фізичним примушуванням жінки до вчинення аборту або з незаконним позбавленням волі. Обман полягає у повідомленні потерпіло¬му завідомо неправдивих відомостей або у свідомому приховуванні певних подій чи обставин з метою створити неправильне уявлення про них.

Змістом погроз охоплюється психічне насильство, яке проявляється у залякуванні заподіянням фізичної, матеріальної чи іншої шкоди: вчинити вбивство чи статевий зло¬чин, заподіяти тілесні ушкодження, знищити чи пошкодити особисте майно, розголоси¬ти відомості, які ганьблять потерпілого, тощо.

Фізичне та психічне насильство можуть супроводжуватись вимогами до потерпіло¬го виїхати в іншу місцевість чи за межі України, не відвідувати певні місця, залишити роботу чи навчання, вийти з лав певної партії тощо.

Під загибеллю людей слід розуміти загибель двох чи більше людей, у т. ч. в ре¬зультаті доведення їх до самогубства внаслідок систематичного цькування на націо¬нальному, расовому чи релігійному грунті або в результаті неправомірного обмежен¬ня прав чи встановлення привілеїв, а під іншими тяжкими наслідками — смерть од¬ного потерпілого, заподіяння одному, двом чи більше потерпілим необережного тяжкого тілесного ушкодження, необережне зруйнування чи пошкодження спору¬джень, які мають важливе історичне чи культурне значення, заподіяння великої мате¬ріальної шкоди, виникнення масових заворушень, розрив дипломатичних стосунків з іншою державою тощо.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК, а організованої групи -ст. 28 та коментар до неї.

Конституція України (статті 21, 24, 35).

Конвенція про запобігання злочннові геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 року (ст. 3). Ратифікована СРСР 18 березня 1954 р.

Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р. (п. «сі» ст. 2). Ратифікована Українською РСР 21 січня 1969 р.

Рамкова конвенція про захист національних меншин від 1 лютого 1995 p. (cm. 6). Ратифіко¬вана Україною 9 грудня 1997р.

Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії або пе¬реконань від 25 листопада 1981 p. (cm. 3).

Декларація про раси та расові забобони від 27 листопада 1978 p. (cm. 1).

Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 p. (cm. 24).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про¬ти життя та здоров 'я особи».

Стаття 162. Порушення недоторканності житла

1. Незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, неза¬конне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян,-

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об¬меженням волі на строк до трьох років.

Стаття 162

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

361

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою або із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Об'єктом злочину є право людини на недоторканність житла та іншого воло¬діння. u

2. Його предметом може бути житло або інше володіння особи.

У контексті цієї статті житлом фізичної особи слід визнавати житловий будинок, квартиру, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Інше, крім житла, володіння особи - це земельні ділянки, гаражі, погреби, інші будівлі господарського, у т. ч. виробничого призначення, відокремлені від житлових будівель, будь-які інші об'єкти, щодо яких особа здійснює право володіння (наприклад, транспо¬ртний засіб).

3. Потерпілим від цього злочину може бути тільки фізична особа- громадянин України, особа без громадянства або іноземець. Порушення встановленого законом по¬рядку проникнення до приміщення, яке належить на праві власності юридичній особі, не утворює склад злочину, передбачений ст. 162. Такі дії за наявності для того підстав можуть розцінюватись як самоправство, перевищення влади чи службових повнова¬жень або інший злочин.

4. З об'єктивної сторони порушення недоторканності житла може бути вчинене у формі:

1) незаконного проникнення до житла чи іншого володіння особи;

2) незаконного проведення в них огляду чи обшуку;

3) незаконного виселення;

4) інших дій, що порушують недоторканність житла громадян.

У всіх випадках злочин характеризується незаконним способом вчинення. Тобто, за певних підстав і умов проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку, виселення особи тощо є правомірними. Кримінально-караного характеру вони набувають саме у зв'язку з незаконністю їх здійснення.

Під незаконним проникненням до житла чи іншого володіння особи слід розумі¬ти будь-яке вторгнення у житло (інше володіння), здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.

Незаконний огляд - це проведення такої слідчої дії, як огляд житлового приміщен¬ня чи іншого володіння особи з недотриманням вимог щодо підстав його проведення або з порушенням процесуального порядку його проведення (проведення з іншою ме¬тою, ніж це передбачено кримінально-процесуальним законодавством, без понятих, без складання протоколу тощо). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постано¬вою судді, яка виноситься з додержанням встановленого законом порядку. У невідклад¬них випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також за письмовою зго¬дою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без по¬станови судді.

Для проведення у невідкладних випадках огляду місця події в житлі чи іншому володінні особи, який здійснюється за її заявою або повідомленням про вчинений щодо неї злочин, а так само у разі відсутності цієї особи або неможливості отримати від неї згоду на проведення невідкладного огляду місця події, рішення суду не потре¬бується.

Обшук вважається незаконним, якщо він здійснений: 1) приватною особою; служ¬бовою особою, у т. ч. з правоохоронних органів, яка не має права його проводити; 2) службовою особою, яка відповідно до закону наділена правом проведення обшуку (слідчим, працівником органу дізнання), але: а) за відсутності підстав для проведення

362

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ

обшуку (коли не порушено кримінальну справу або за відсутності достатніх даних про' те, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі або забез¬печення цивільного позову, заховані в певному приміщенні або місці чи у будь-якої особи, а також про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець); б) з порушенням процесуального порядку його проведення (без вмотивованої постано¬ви судді, без участі понятих, без складання протоколу, без роз'яснення обшукуваним, понятим і відповідним представникам їхніх прав тощо). Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, обшук житла чи іншого володіння особи, за винятком невідкладних випадків, проводиться лише за вмотивованою постановою судді. У невід¬кладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя та майна чи з безпосереднім пере¬слідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, обшук житла чи іншого воло¬діння особи може бути проведено без постанови судді. При цьому в протоколі зазнача¬ються причини, що обумовили проведення обшуку без постанови судді.

Під незаконним виселенням слід розуміти виселення із займаного житлового при¬міщення за відсутності підстав або з порушенням порядку, встановлених законом. Від¬повідно до чинного законодавства примусове виселення громадянина із житла може мати місце лише за рішенням суду у визначених законом випадках. Незаконним слід визнавати також виселення, здійснене неуповноваженою на те особою.

До інших дій, що порушують недоторканність житла громадян, може бути від¬несено самовільне вселення до чужого житла, тимчасове використання житла без згоди його власника, незаконне проведення виїмки тощо. Термін «інші дії» дає підстави го¬ворити про те, що склад розглядуваного злочину утворюють будь-які дії, що полягають у неправомірному проникненні у житло чи інше володіння громадянина.

Порушення недоторканності житла у невідкладних випадках, пов'язаних із вряту¬ванням життя людей та майна, необхідності затримання злочинця, у т. ч. шляхом про¬ведення з недотриманням установлених процесуальним законом вимог огляду чи об¬шуку, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 162.

Закінченим цей злочин вважається з моменту вчинення описаних у диспозиції ч. 1 ст. 162 дій.

5. Суб'єкт злочину загальний.

6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується лише прямим умислом. Винний усвідомлює, що порушує недоторканність житла громадян шляхом вчинення вказаних вище дій, і бажає їх вчинити.

7. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його: 1) служ¬бовою особою; 2) із застосуванням насильства чи з погрозою його застосування.

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та коментар, викладе¬ний у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.

Поняттям насильство у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 162, охоплюєть¬ся будь-яке фізичне насильство. Заподіяння в процесі порушення недоторканності житла умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження за кваліфікуючих обста¬вин, умисного тяжкого тілесного ушкодження або смерті потребує кваліфікації дій винного за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 162 та статтями 115, 119, 121, ч. 2 ст. 122.

Якщо порушення недоторканності житла вчинювалось службовою особою і при цьому воно супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або діями, що завда¬ють болю чи ображають особисту гідність потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 162 і частинами 2 чи 3 ст. 365.

Конституція України (ст. ЗО, п. 13 розділу XV «Перехідні положення»), ЖК (статті 94, 97, 99, 109-117, 124, 132, 148, 157, 169). ЦК (статті 379-383). КПК (розділи 16. 17).

Стаття 163

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

363

Постанова ПВС №12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п, ЗО).

Постанова ПВС № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (п. 15).

Стаття 163. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються за¬собами зв'язку або через комп'ютер

1. Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи ін¬

шої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер,-

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об¬меженням волі до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо державних чи громадських діячів або вчинені

службовою особою, або з використанням спеціальних засобів, призначених

для негласного зняття інформації,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Об'єктом злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, те¬лефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

2. Предметом його є відомості, що передані чи передаються громадянами шляхом листування або телефонних розмов, а також повідомлення громадян, які передаються або були передані телеграфом чи за допомогою інших засобів зв'язку, а також через комп'ютер і становлять таємницю громадянина (громадян). Отже, обов'язковими озна¬ками зазначених відомостей і повідомлень як предмета цього злочину є їхній характер (вони становлять таємницю громадянина) і спосіб передачі (вони передані чи переда¬ються засобами зв'язку, під якими розуміється технічне обладнання, що використову¬ється для організації зв'язку, або через комп'ютер - електронною поштою). Не можуть бути визнані предметом цього злочину відомості та повідомлення, які містяться в служ¬бовій кореспонденції, а також відомості та повідомлення, що містяться у приватній кореспонденції, яка передається через третіх осіб, за допомогою тварин чи в інший спосіб.

Незаконне ознайомлення із службовими кореспонденцією, телефонними розмова¬ми, телеграфними та іншими повідомленнями та їх розголошення за наявності для того підстав можуть розглядатися як комерційне шпигунство (ст. 231), розголошення комер¬ційної таємниці (ст. 232), розголошення державної таємниці (ст. 328), передача відо¬мостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330), розголошення відомостей військового характеру (ст. 422).

3. Об'єктивну сторону злочину становить порушення таємниці: 1) листування;

2) телефонних розмов; 3) телеграфних повідомлень; 4) інших повідомлень, що переда¬

ються засобами зв'язку чи через комп'ютер.

Порушення вказаної таємниці полягає у вчиненні будь-яких дій, що полягають у незаконному ознайомленні з відомостями та повідомленнями приватних осіб, що пере¬даються засобами зв'язку або через комп'ютер, без згоди громадянина або з недотри¬манням встановленого законом порядку ознайомлення з такими відомостями чи пові¬домленнями, або їх неправомірному розголошенні. Такими діями можуть бути перлюст¬рація особистої кореспонденції, ознайомлення зі змістом телеграм, електронної пошти, підслуховування телефонних переговорів, повідомлення сторонніх осіб про факт листу¬вання, телефонної розмови, телеграфного чи іншого повідомлення тощо.

Засоби зв'язку - це технічне обладнання, що використовується для організації зв'язку. Про поняття комп'ютер див. коментар до ст. 361.

364

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

Листування ~ це приватна кореспонденція, яка передається поштовим зв'язком (листи, телеграми, інші письмові відправлення, бандеролі тощо) або електронною по¬штою (через комп'ютер). Під телефонними розмовами слід розуміти розмови між особами, які відбуваються за допомогою будь-якого телефонного зв'язку, що здійсню¬ється за допомогою провідних чи електромагнітних систем тощо. Телеграфна кореспон¬денція - це повідомлення, що передаються телеграфом. Інша кореспонденція - це повідомлення громадян, які передаються за допомогою інших, крім описаних вище, засобів зв'язку або через комп'ютер. Це можуть бути повідомлення, зроблені громадя¬нином по телефаксу, за допомогою пейджингового зв'язку, електронної пошти, інших телекомунікацій тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного ознайомлення зі змістом при¬ватної кореспонденції, телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень грома¬дянина, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер.

4. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктом цього злочину не є особа, яка завідомо для одного з учасників розмови знаходиться поряд з відкритою кабіною телефону-автомата, в його службовому кабінеті, квартирі, автомобілі тощо.

5. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює, що незаконно ознайомлюється із відомостями або повідомленнями громадянина, які пере¬даються засобами зв'язку чи через комп'ютер, і бажає вчинити такі дії. Мотиви злочину можуть бути різними (помста, користь, цікавість тощо) і значення для його кваліфікації не мають.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину визнаються вчинення його: 1) щодо держав¬них чи громадських діячів; 2) службовою особою; 3) з використанням спеціальних за¬собів, призначених для негласного зняття інформації (ч. 2 ст. 163).

Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та коментар, викладе¬ний у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК. Це можуть бути службові особи поштово-телеграфних установ, правоохоронних органів, інших уста¬нов, підприємств та організацій. Про поняття державного та громадського діяча, які є спеціальними потерпілими від вчинення цього злочину, див. коментар до ст. 112.

Використання спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, с більш небезпечним способом порушення зазначеної вище таємниці, що й обумовлює віднесення його до кваліфікуючих ознак цього злочину. Про поняття спеціальних засо¬бів, призначених для негласного зняття інформації, див. коментар до ст. 359. Неза¬конне використання таких засобів, поєднане з порушенням таємниці листування, теле¬фонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, охоплюється ч. 2 ст. 163, але за наявності кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 359, кваліфікується за сукуп¬ністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 163 і ч. 2 ст. 359.