3. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не має належної

медичної освіти.

Згідно із законодавством про охорону здоров'я лікувальною діяльністю можуть за¬йматись особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфі¬каційним вимогам. Отже, особами, які мають належну медичну освіту, відповідно до ст. 138 є особи, які отримали у встановленому порядку один із належних документів: а) диплом про медичну освіту, виданий державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації або такими, що до них прирівняні; б) свідоцтво (довідку) про підвищення кваліфікації за останні 5 років, видане державними вищими навчальними закладами різного рівня акредитації, науковими закладами, закладами підвищення ква¬ліфікації і перепідготовки кадрів або такими, що до них прирівняні; в) свідоцтво про присвоєння (підвищення) відповідної кваліфікаційної категорії; г) сертифікат про при¬своєння звання лікаря-спеціаліста; д) атестаційно-експертний висновок Української асоціації народної медицини. Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготов-

Стаття 138

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

299

ку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності, у т. ч. на підприємницьких засадах, після перевірки їх кваліфікації, якщо інше не перед¬бачене законодавством або міжнародними договорами України.

До осіб, які мають належну медичну освіту, відповідно до законодавства про охо¬рону здоров'я прирівнюються особи без спеціальної освіти, які здійснюють діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини, але тільки за сукупності таких умов: 1) володіння певним обсягом професійних знань та вмінь у галузі народної та нетра¬диційної медицини, що засвідчується свідоцтвом, атестатом, дипломом, іншим доку¬ментом, виданим МОЗ чи Українською асоціацією народної медицини); 2) отримання дозволу на таку діяльність в установленому порядку; 3) здійснення її під контролем лікаря.

Якщо цілитель, отримавши спеціальний дозвіл на заняття діяльністю в галузі на¬родної і нетрадиційної медицини, порушує встановлені умови проведення такої діяль¬ності, вчинене за наявності до цього підстав може кваліфікуватись за ч. 1 ст. 202.

Право лікарювання у межах, визначених законодавством про охорону здоров'я, мають такі представники медичного персоналу, як лікар, фельдшер, акушер, медична сестра. Медичною практикою дозволяється займатись лише за спеціальністю, визначе¬ною у сертифікаті або посвідченні про спеціалізацію, за переліками відповідних медич¬них спеціальностей, які затверджуються МОЗ. Якщо особа бажає застосувати методи, не передбачені кваліфікаційними вимогами певної спеціальності, але дозволені у медич¬ній практиці для лікарів або середнього медичного персоналу, до документів, які по¬даються для отримання ліцензії на заняття медичною практикою, додається посвідчен¬ня про опанування такими методами в закладах, яким надано право видавати посвід¬чення до диплома певної спеціальності державного зразка.

Медичних працівників, які займаються лікувальною діяльністю не відповідно до документально посвідченої спеціальності, у контексті відповідальності за ст. 138 також слід визнавати особами, які не мають належної медичної освіти. Не є суб'єктом цього злочину, наприклад, медична сестра, яка за плату робить призначену хворому медичну маніпуляцію, або лікар-окуліст, який за плату оглядає хворого і рекомендує йому оку¬ляри. Якщо ці медичні послуги надаються в державному чи комунальному закладі охо¬рони здоров'я, то незаконна вимога їх оплати може бути кваліфікована за ч. 1 ст. 184 або заст. 354.

Якщо особа з належною медичною освітою займається проведенням розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів, інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу чи інших методів психічного або біоенергетичного впливу без отримання на такий вид медичної практики спеціального дозволу МОЗ, то вчинене, за наявності ін¬ших необхідних ознак злочину, має кваліфікуватися за ст. 142.