2. Судимість пов'язана із вчиненням конкретного злочину і засудженням за нього.

Отже, не може набути судимості особа, яка: а) не вчинила злочину; б) не постала перед

судом і не була засуджена.

Строки і правові наслідки судимості визначаються окремо щодо кожного злочину. При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного із них, тобто особа може мати одночасно кілька судимостей. При цьому вони можуть відрізнятися за три¬валістю і правовим змістом.

Якщо закон усуває чи пом'якшує караність діяння, то це тягне за собою і відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за раніше чинним зако¬ном. При повній декриміналізації вчиненого судимість скасовується. Це випливає з ч. 2 ст. 74, яка передбачає звільнення від призначеного судом покарання у випадку усунен¬ня караності діяння, та прямо передбачене в ч. З ст. 88. Якщо ж відповідно до ч. З ст. 74 призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижу¬ється до максимальної межі, встановленої цим законом, то судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з новим законом.

3. Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом

України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може бути врахований,

Стаття 88

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

187

якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо перед¬бачені ч. 2 ст. 9.

4. Персональний характер судимості полягає у тому, що вона не впливає на вирі¬шення питань кримінальної відповідальності осіб, які вчиняють злочин у співучасті з судимим (ч. З ст. 29). Так само судимість особи не впливає на правовий статус усіх ін¬ших громадян.

5. Судимість обмежена у часі. У ч. 1 ст. 88 визначено, що її початковим моментом є день набрання чинності обвинувальним вироком. Закінчується судимість з моменту її погашення або зняття. При цьому моментом погашення судимості є сплив останнього дня строку судимості, а моментом зняття судимості є момент набрання чинності поста¬нови суду про дострокове зняття судимості чи застосування акта амністії, відповідно до якого особа вважається несудимою. Погашення або зняття судимості означає припи¬нення всіх її негативних правових наслідків.

6. Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

1) може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. КК квалі¬фікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин (напри¬клад, ч. 2 ст. 331). Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повтор¬ність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч. 4 ст. 32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона при кваліфікації вчиненого не враховується;

2) враховується при визнанні рецидиву злочинів (ст. 34);

3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійо¬вим каяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим (ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст. 48);

4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків дав¬ності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 49);

5) враховується при виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62), а протягом строку відбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень щодо засуджених (ч. 2 ст. 58);

6) як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до загальних засад призначення покарання (п. З ч. 1 ст. 65), а також при звільненні від по¬карання через хворобу (ч. 2 ст. 84);

7) виступає як обставина, що обтяжує покарання за злочини, вчинені повторно та у випадку рецидиву злочинів (п. 1 ч. 1 ст.67) - оскільки вона є умовою рецидиву та різ¬новидом повторності злочинів. Судимість може не враховуватися як обставина, що об¬тяжує покарання, з підстав, вказаних у частинах 2 і 4 ст.67;

8) за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м'якого по¬карання, ніж передбачено законом (ст. 69);

9) може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випро¬буванням (ч. 1 ст. 75);

10) за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та ч. 1 ст. 442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80);

11) враховується при визначенні обов'язкової частини покарання, яка фактично по¬винна бути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 2 ч. З ст. 81, п. 2 ч. З ст. 107), а також при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (п. 2 ч. 4 ст. 82).

Таким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона враховується при вирішенні цілої низки питань, пов'язаних з кваліфікацією вчиненого, призначенням покарання та його виконанням.

188

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XIII

7. Загальноправові наслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях,

що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або незняту судимість,

зокрема:

1) заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встанов¬лена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших - береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так, особа, яка має суди¬мість за будь-який злочин, не може бути: суддею, прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом, нотаріусом, членом ВРЮ, працівником органів внутрішніх справ. Відсутність судимості за умисний злочин є умовою зайняття посад: Голови та члена ЦВК, працівника УДО, народного депутата України. Певні посади можуть обіймати особи, в яких відсутня судимість за певні злочини: посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну з посадою, на яку вони пре¬тендують або яку обіймають, працівником державної податкової служби не може бу¬ти особа, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів;

2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборо¬нив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з пра¬вом здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду; особи, які мають судимість за корисливий злочин, не можуть бути зареєстровані як підприємці, виступати співзасновниками підприємницької організації, обіймати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об'єднаннях) керівні посади і посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю;

3) обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий злочин), що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад;

4) обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину);

5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

6) обмеження, пов'язані із застосуванням адміністративного нагляду;

7) позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чин¬ним законодавством;

8) обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб, які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за банди¬тизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, деякі інші злочини);

9) заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, які були засуджені до позбавлення волі).

8. Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсут¬

ність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридично

нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків необгрунтова¬

ного призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості.

Згідно з частинами 3 і 4 ст. 88 визнаються такими, що не мають судимості, особи, які:

1) звільнені судом від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, а саме: у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв'язку з передачею на поруки (ст. 47); у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48); у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49). До цієї категорії також належать особи, звільнені судом від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію (ч. 2 ст. 86);

2) звільнені від покарання, яким покарання судом призначається, але у вироку по¬становляється про його остаточне і безумовне невиконання. Підставами для цього є, зокрема, закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80) і амніс¬тія (ст. 86).

Не вважаються такими, що не мають судимості, особи, яким відбування покарання відкладене за певних умов. До них насамперед належать особи, звільнені від відбувай-

Стаття 88

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

189

ня покарання з випробуванням (ст. 75), у т. ч. вагітні жінки і жінки, які мають дітей ві¬ком до семи років (ст. 79). Протягом іспитового строку вони вважаються судимими і КК встановлює щодо них окремі умови погашення судимості (пункти 1, 2 ст. 89). Пи¬тання про судимість осіб, звільнених від покарання на підставі ст. 84 через хворобу, слід розглядати диференційовано. Особи, звільнені від покарання відповідно до час¬тин 1 або 2 ст. 84, не можуть вважатися такими, що остаточно не мають судимості. Адже у разі одужання такі особи можуть бути направлені для відбування покарання (ч. 4 ст. 84) і з моменту направлення для відбування покарання вважаються судимими. Якщо ж особа повністю звільняється від покарання, то несудимою вона вважається з моменту звільнення. Так, військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, у разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я і звільнені у зв'язку з цим від покарання від¬повідно до ч. З ст. 84, визнаються такими, що не мають судимості;

3) відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунута законом. Від¬повідно до правила, сформульованого в ч. 1 ст. 5, закон, який скасовує злочинність ді¬яння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто по¬ширюється на осіб, які відбули покарання, але мають судимість. Це означає, що питан¬ня про судимість має визначатися не відповідно до закону, який діяв на момент вчинення злочину чи призначення покарання, а згідно з новим законом;

4) реабілітовані. Реабілітація означає поновлення попереднього статусу особи, від¬новлення її доброго імені, репутації, яка була заплямована незаконним засудженням. Вона пов'язана із запереченням самого факту вчинення злочину, що тягне за собою ви¬знання неправильним притягнення особи за інкриміновані їй дії до кримінальної відпо¬відальності, засудження і призначення покарання. Тому припинення щодо особи кри¬мінальної справи в зв'язку з відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи, за недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину має своїм наслідком визнання того, що всі попередні рішення органів дізнання, попереднього розслідування і суду (в частині обвинувачення, щодо якого особа реабілітована) є недійсними і такими, що не тягнуть негативних правових наслідків. Особа, яка була реабілітована, визнається та¬кою, що не має судимості, не з моменту реабілітації, а з часу її «виникнення». В період між набуттям чинності незаконним обвинувальним вироком та його скасуванням з реа-білітуючих підстав особа повинна визнаватися несудимою. Відповідно, мають бути усунуті всі негативні кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження, які виникли після вступу в силу згодом скасованого вироку.

9. При помилуванні особи судовий вирок не скасовується; помилування не озна¬

чає її реабілітації й автоматично не тягне за собою визнання засудженого таким, що

не має судимості. Водночас помилування може здійснюватися у виді зняття судимості.

10. У ст. 88 наведено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких визнаються та¬

кими, що не мають судимості, особи, яким призначене покарання вироком, що набув

чинності. За загальним правилом, судимість є обов'язковим наслідком засудження,

який триває до її погашення або зняття з підстав, указаних у статтях 89-91.

Конституція України (статті 76, 127). К1ІК(ст. 154-1).

Закон України «Про.міліцію» від 20 грудня 1990p. (cm. 17). Закон України «Про підприємництво» від 7лютого 1991 p. (cm. 2). Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 p. (cm. 46). Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 p. (cm. 7). Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 p. (cm. 2). Закон України «Про нотаріат» від 2 березня 1993 p. (cm. 3). Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. (статті 12, 31). Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 24 грудня 1993 p. (cm. 15). Закон України «Про порядок виїзду з України та в 'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р. (ст. 6).

190

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XIII

Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 p. (cm. 11).

Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р.

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 p. (cm. 3).

Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 24 вересня 1997p. (cm. 3).

Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від 17 грудня 1997р. (статті 6,7).

Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 p. (cm. 7).

Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 p. (cm. 16).

Закон України «Про загальний військовий обов 'язок і військову службу» в редакції від 18 че¬рвня 1999 р. (cm. 15).

Закон України «Про державну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 p. (cm. 23).

Закон України «Про громадянство» в редакції від 18 січня 2001 p. (cm. 16).

Положення про порядок здійснення помилування осіб, засуджених судами України. Затвер¬джене указом Президента України від ЗІ грудня 1991 р. (п. 2).

Стаття 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначено¬го строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додат¬кового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування по¬карання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додат¬кового покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи за¬йматися певною діяльністю після виконання цього покарання;

4} особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для війсь¬ковослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж¬бовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбов¬ці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та до¬даткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин неве¬ликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та до¬даткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони про¬тягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додатко¬вого) не вчинять нового злочину.

Стаття 90

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

191

1. Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня на¬брання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття су¬димості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпі¬ти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.

2. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові на¬слідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, в правовому сенсі вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не від¬бувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у т. ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припи¬нення судимості і є неприпустимим.

3. Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК.

4. Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання встанов¬лених в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочи¬ну, виду призначеного покарання, застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб з моменту набуття чинності обвину¬вальним вироком, яким засудженому призначене покарання, пройшов певний строк.

При засудженні зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (стат¬ті 75, 79) судимість погашається одразу ж після успішного спливу іспитового строку. Випробування вважається успішно подоланим, а судимість погашеною, якщо протягом встановленого судом строку: 1) особою не вчинено нового злочину; 2) рішення про зві¬льнення від відбування покарання з випробуванням не скасоване з інших підстав, пе¬редбачених законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79).

Якщо таким засудженим було призначене додаткове покарання, а його строк пере¬вищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового по¬карання.

Щодо ряду категорій засуджених судимість погашається одразу ж після відбування покарання, причому незалежно від тривалості такого покарання. До них належать осо¬би, які відбули покарання у виді: а) позбавлення права обіймати певні посади чи займа¬тися певною діяльністю; б) службового обмеження для військовослужбовців; в) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; г) тримання на гаупт¬вахті замість арешту (для військовослужбовців).

У всіх інших випадках (пункти 5-9 ст. 89) умовами погашення судимості є: 1) від¬бування особою основного і додаткового покарання; 2) сплив строку погашення суди¬мості, визначеного ст. 89. Такий строк становить від одного до восьми років і залежить від виду покарання, його тривалості, ступеня тяжкості злочину, за який засуджено осо¬бу; 3) невчинення особою протягом цього строку нового злочину.

КПК(ст. 414).

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості

1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.

2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого ви¬рок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не перери¬валася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні строків давності виконання вироку.

192

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ ХНІ

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового).

4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким пока¬ранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового).

5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення су¬димості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості перери¬вається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покаран¬ня (основного та додаткового) за останній злочин.

1. У строк судимості, як правило, включаються такі періоди: 1) час від вступу вироку в законну силу до початку виконання (відбування) покарання. Якщо покарання з яки¬хось причин взагалі не звертається до виконання, то особа вважається судимою з момен¬ту набуття чинності вироком і до спливу строку давності виконання обвинувального вироку. Коли ж вирок звертається до виконання із запізненням, то судимість подовжу¬ється на час такої затримки; 2) термін основного покарання; 3) термін додаткового по¬карання, якщо воно виконується після відбування основного покарання; 4) проміжок часу від закінчення відбування покарання до остаточного погашення судимості. Саме ці проміжки, вказані в ст. 89, диференційовано щодо окремих видів покарань, різних за тяжкістю злочинів і строків покарання.

2. Строк погашення судимості починає текти з наступного дня після закінчення від¬буття покарання. При призначенні штрафу таким днем слід вважати день, наступний після сплати його повної суми. Якщо особі було призначене додаткове покарання у ви¬ді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то строк погашення судимості починає текти після спливу останнього дня відбування цього по¬карання.

Спливає строк погашення судимості в останній день перебігу цього строку. Напри¬клад, вирок, яким особу засуджено за злочин середньої тяжкості до основного покаран¬ня на 4 роки позбавлення волі і додаткового у виді позбавлення права керувати транс¬портними засобами протягом 3 років, вступив у силу 15 липня 2002 p., під варту засу¬джений взятий 25 липня 2002 р. Покарання у виді позбавлення волі буде відбуте ним 24 липня 2006 p., додаткове покарання триватиме з 25 липня 2006 р. до 24 липня 2009 р. Строк погашення судимості розпочнеться з 25 липня 2009 р. і спливе 24 липня 2012 р. Починаючи з 25 липня 2012 р. судимість вважається погашеною, а вказана особа - та¬кою, що не має судимості.

3. Призначене судом покарання може виявитися невідбутим у належний строк.

Причинами цього можуть бути:

1) поведінка самого засудженого - його ухилення від відбування покарання. Напри¬клад, втеча з місць позбавлення волі. В такому випадку терміном, після якого починає текти строк погашення судимості, слід вважати фактичне звільнення особи від відбу¬вання покарання;

2) дострокове звільнення від відбування покарання: а) умовно-дострокове звільнен¬ня від відбування покарання на підставі ст. 81; б) на підставі акта про амністію; в) у зв'язку з помилуванням. При цьому строк погашення покарання починається з моменту звільнення від покарання - з наступного дня після звільнення. Однак тривалість строку погашення судимості визначається, виходячи з тяжкості злочину та виду покарання, визначеного вироком. Якщо особа звільнена умовно-достроково, то випробувальний строк, протягом якого тече невідбута частина покарання, тече одночасно зі строком погашення судимості;

3) заміна покарання більш м'яким. Це також може бути проведене з підстав, перед¬бачених КК (ст. 82), а також у зв'язку з амністією чи помилуванням. У такому випадку

Стаття 91

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

193

строк погашення судимості починає текти з моменту відбуття більш м'якого покаран¬ня. Тривалість строку визначається виходячи з фактично відбутого більш суворого по¬карання, яке спочатку й було призначене за вироком суду. Наприклад, особа була засу¬джена за умисний тяжкий злочин до покарання у виді 8 років позбавлення волі. Після відбуття 5 років позбавлення волі невідбуту частину покарання було замінено на ви¬правні роботи, їх тривалість відповідно до ч. 1 ст. 82 визначено у 2 роки. Строк пога¬шення судимості в такому разі становить 6 років (відповідно до ч. 8 ст. 89), а перебіг цього строку почнеться після відбуття виправних робіт, тобто через 7 років після почат¬ку відбування призначеного покарання.

4. Єдина вимога, яку пред'являє КК до поведінки особи в період судимості,- це не-вчинення нового злочину. Вчинення нового як умисного, так і необережного злочину свідчить, що засуджений не довів свого остаточного виправлення. При цьому потрібно, щоб за злочин, вчинений у період судимості, особа не була на законних підставах зві¬льнена від кримінальної відповідальності або покарання.

Вчинення нового злочину в період судимості перериває перебіг строку її пога¬шення. Це означає, що раніше відбута частина строку погашення судимості анулю¬ється і не береться до уваги, цей строк починає текти заново в повному обсязі. Оскі¬льки судимість - це самостійний наслідок покарання за кожний злочин, то строки по¬гашення судимості обчислюються окремо стосовно і раніше вчиненого, і нового (того, який перервав судимість) злочину. Розпочинається перебіг строків погашення суди¬мості після повного відбування покарання (основного і додаткового) за останній зло¬чин. Наприклад, 10 лютого 2002 р. розпочався перебіг строку погашення судимості в особи, засудженої до позбавлення волі за тяжкий злочин. Тривалість такого строку згідно з п.8 ст. 89 - шість років, закінчитися він мав 9 лютого 2008 p., і з 10 лютого 2008 р. особа вважалася б не судимою. Однак 15 липня 2005 р. ця ж особа вчинила злочин середньої тяжкості, за який вона засуджена до позбавлення волі на чотири роки та до позбавлення права займатися певною діяльністю строком три роки, вирок набув чинності 23 липня 2005 р. і тоді ж почав виконуватися. У зв'язку із вчиненням злочину в період погашення судимості її строк перервався. Після повного відбування основного і додаткового покарання за останній злочин з 23 липня 2012 р. почнуть текти водночас два строки судимості - за перший і за другий злочин. Спливуть вони відпо¬відно 23 липня 2018 р. та 23 липня 2015 р. (за умови, що знову не будуть перервані вчиненням нового злочину).

Стаття 91. Зняття судимості

1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбав¬лення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.

2. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як поло¬вини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.

3. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуаль¬

ним кодексом України.

1. Судимість не є самоціллю. Вона покликана закріпити результати впливу на засу¬дженого в ході виконання покарання, дати змогу переконатися, що відбулося його ви¬правлення. Однак засуджений своєю поведінкою може довести, що завдання, які стоять перед судимістю, досягнуті і до погашення її строку, встановленого в ст. 89. З огляду на це, закон передбачає можливість дострокового зняття судимості, що є не лише виявом гуманізму та індивідуального підходу до реалізації кримінальної відповідальності, а й сприяє прискоренню остаточного виправлення засудженого, попередженню рецидиву.

2. Підстави дострокового зняття судимості визначені в кримінальному законі, його

7 і 187

194

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XIII

процесуальний порядок регламентований КПК. Відповідно до положень, сформульова¬них у частинах 1 і 2 ст. 91, судимість може бути знята лише за таких умов: 1) особа від¬була покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) спливло не менше по¬ловини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89; 3) зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці особа довела своє виправлення.

3. Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули покарання у

виді позбавлення волі або обмеження волі. Не вважаються такими, що відбували пока¬

рання у виді позбавлення волі або обмеження волі, засуджені, яким відповідно до зако¬

ну ці покарання замінювалися на інші або щодо яких застосовувалося звільнення від

покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням чи заміна цих пока¬

рань більш м'якими. Дострокове зняття судимості не застосовується до:

1) військовослужбовців, яким позбавлення волі на строк до двох років замінено на тримання у дисциплінарному батальйоні на цей же строк;

2) звільнених від відбування покарання з випробуванням: а) на підставі ст. 75 (за умови, що вони успішно пройшли випробування і не направлялися для відбування при¬значеного покарання); б) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, на підставі ст. 79 (якщо вони не направлялися для відбування покарання згідно з виро¬ком суду);

3) звільнених від покарання: а) у виді позбавлення волі або обмеження волі у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); б) внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці осіб, яких на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечними (ч. 4 ст. 74);

4) осіб, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі замінена відповідно до ст. 82 або ж на підставі акта амністії чи помилування на більш м'яке покарання. Це не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замі¬нено на обмеження волі - судимість з них може бути знята достроково;

5) звільнених від відбування покарання: а) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); б) за хворобою (ст. 84).

Такими чином, ст. 91 застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було призна¬чене покарання у виді позбавлення або обмеження волі, і вони реально відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуте призначене покарання чи особа від¬була його частково, будучи звільненою достроково з підстав, передбачених законом.

4. Особи, які відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття судимо¬сті. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді штрафу, виправних робіт або арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон вважає недоцільним, оскільки один рік - це мінімальний строк, протягом якого можна переконатися у виправленні засудженого.

5. Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менш як половини строку погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст. 90.

В який момент другої половини цього строку може бути знята судимість, КК не визначає. Це означає, що в принципі допускається зняття судимості в її останні тижні чи дні.

6. Встановлення в законі вимоги щодо обов'язкового відбування частини строку погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий термін для того, щоб він довів своє виправлення, перетерпів обмеження, які пов'язані із судимістю. Тому видається, що судимість з осіб, які достроково звільнені від відбуван¬ня покарання чи яким покарання замінено більш м'яким, не повинна зніматися, при¬наймні, до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В іншому випадку неможливе направлення для відбування покарання особи, яка не витримала іспитовий строк, вчинила новий злочин.

7. Крім формальних вимог - відбування покарання та спливу не менше половини строку погашення судимості,- закон встановлює і вимоги щодо поведінки особи, яка

Стаття 91

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

195

претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє виправлення зраз¬ковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці протягом усього відбутого строку погашення судимості.

Зразковою слід вважати таку поведінку в сім'ї, стосовно сусідів, членів трудового колективу, інших колективів, членом яких є засуджений, всього суспільства, яка соціа¬льно схвалюється, з позицій суспільної моралі гідна для наслідування іншими особами. Сумлінне ставлення до праці насамперед передбачає, що особа бере участь у суспіль¬но корисній праці в одній із існуючих організаційно-правових форм (робота за наймом, участь у підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими договорами, індиві¬дуальна праця). Причому засуджений займається трудовою діяльністю, яка схвалюєть¬ся суспільством (а не, скажімо, займається крадіжкою виробів з кольорових металів для здавання на брухт чи браконьєрством). Сумлінне ставлення до праці передбачає добро¬совісне виконання трудових обов'язків, використання форм і методів отримання дохо¬дів, які допустимі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів, сплата податків та інших обов'язкових платежів. Сумлінне ставлення до праці проявляється у поліпшенні кількісних та якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробни¬чої кваліфікації, бережливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці та техніки безпеки.

8. Оскільки судимість є наслідком відбування покарання за конкретний злочин, то й зняття судимості здійснюється стосовно кожного із них окремо. Інакше кажучи, зняття однієї судимості не означає, що одночасно автоматично знімаються судимості і за всі інші злочини, якщо вони є в цієї особи.

9. Зняття судимості, на відміну від її погашення, відбувається не автоматично. Осо¬ба вважається такою, що не має судимості, яка з неї знята, з моменту набрання чинності відповідною постановою суду.

10. Судимість може бути достроково знята також на підставі актів амністії чи по¬милування. В такому випадку дотримання вимог, встановлених у частинах 1 і 2 ст. 91, не вимагається.

11. Наслідком зняття судимості, як і її погашення, є припинення дії всіх її правових наслідків як кримінально-правового характеру, так і загальноправових.

КПК (cm. 414).

7*

Розділ XIV

ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ

Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпеч¬не діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою час¬тиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно не¬безпечних діянь.

1. Примусові заходи медичного характеру - це надання за рішенням суду психіат¬

ричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспільно небезпечну

дію (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою части¬

ною КК, з метою її обов'язкового лікування, охорони прав і законних інтересів зазна¬

ченого хворого та інших осіб, а також запобігання вчиненню особою, до якої застосо¬

вані такі заходи, нових суспільно небезпечних діянь. Ці заходи не є кримінальним

покаранням.

Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Застосування до неосудної (обмежено осудної) особи примусових заходів медично¬го характеру є можливим лише за умови, якщо: 1) доведено вчинення нею суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину; 2) за своїм психічним станом особа являє небезпеку для суспільства.