3. Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи,

яка вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчи¬

нення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і

сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить

нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.

Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від вчинення злочинів та інших правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

4. Звтьнеиня особи від покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5

ст. 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від

відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49). Так, якщо особа за¬

перечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків

давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд,

за наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний вирок і

звільняє її від покарання.

КПК(ст. 405-1).

Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службово¬го обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлен¬ня волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправ¬лення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування при¬значеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового стро¬ку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні за¬судженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспи¬тового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки: 1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військово¬службовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п'ять років чи менше; 2) з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Отже, висновок суду про те, що для виправлення особи немає необхідності у реаль¬ному виконанні покарання, повинен базуватися на сукупності об'єктивних та суб'єктив¬них передумов, а саме: тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Стаття 75

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

165

Тяжкість злочину визначається характером і ступенем його суспільної небезпеки і формується з об'єктиних і суб'єктивних елементів його складу. Тому, чим небезпечні¬шим для суспільства є вчинений злочин, тим вужча повинна бути сфера застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Всебічна оцінка даних про особу винного є однією з важливих передумов мож¬ливості застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Перш за все необхідно враховувати соціально значиму поведінку винного до і після вчинення злочину, а також окремі якості чи інші особливості його особистості: поведінка в побу¬ті, у громадських місцях, за місцем роботи чи навчання, визнання особи учасником вій¬ни, наявність у неї нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень, її вік, стан здоров'я, інвалідність тощо.

До інших обставин, які можуть враховуватись судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, на¬явність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім'ї, громадянство і місце проживання винного тощо.

Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього може бути застосоване лише у разі засудження його до позбавлення волі на строк п'ять років чи менше (ч. 2 ст. 104).