2. Покарання є заходом законного примусу, що має публічний характер і застосову¬

ється від імені держави, яка володіє монопольним правом визначати зокрема злочин¬

ність діяння, його караність, загальні засади призначення покарання, порядок виконан¬

ня покарання, підстави й умови звільнення від покарання, систему органів і установ,

покликаних застосовувати і виконувати покарання, їх компетенцію.

Держава законодавчо встановлює підстави і межі кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності службових осіб у разі порушення встановленого нею порядку застосування і виконання покарання, тобто у випадку незаконного засто¬сування і виконання даного заходу примусу. У разі скасування вироку суду як неправо¬судного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 50

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

129

3. Особа може бути піддана покаранню виключно за вироком суду і у встановлено¬

му законом порядку. Суд, встановивши вину особи у вчиненні злочину та виходячи з

конкретних обставин справи, робить висновок про доцільність застосування до не

покарання, а також визначає його вид, строк або розмір. Жодний інший орган держави

не наділений таким правом. Порушення цього законодавчого припису тягне за собою

кримінальну відповідальність.

Покарання як захід державного примусу застосовується тільки до особи, визна¬ної винною у вчиненні злочину. Таке положення ґрунтується на теорії суб'єктивного ставлення у вину, яка є панівною в теорії кримінального права України. Головний її зміст полягає у тому, що правоохоронні органи та суд при кваліфікації злочину вихо¬дять з певного (винного) психічного ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків.

Таке ставлення у вину забезпечується і через законодавчу формулу презумпції не¬винуватості, сформульовану у ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК, в яких зазна¬чено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і вста¬новлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону.

Принцип вини реалізується не лише через суб'єктивне ставлення у вину, а й через особистісний характер кримінальної відповідальності. Його суть визначають три основ¬ні положення: 1) злочином є діяння, вчинене конкретною фізичною особою; 2) особа підлягає кримінальній відповідальності за те злочинне діяння, що вчинене нею особис¬то; 3) покарання застосовується тільки до особи, яка вчинила злочин.

4. Зміст покарання становить кара - позбавлення або обмеження прав і свобод осо¬

би, засудженої за вчинення злочину. Таке позбавлення або обмеження має конкретний

вираз (статті 52-64) і повинно бути належним чином обгрунтованим. Зокрема, засу¬

джена особа може бути піддана обмеженням: волі, права на працю, права на заробітну

плату, права просування по службі (щодо військовослужбовців). В певних випадках

вона позбавляється: права власності (на певні види майна); волі (на певний строк або

довічно), військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Засуджений зобов'язаний перетерпіти ті позбавлення й обмеження, що пов'язані з застосуванням до нього покарання. При цьому має бути забезпечений належний захист його законних прав і свобод. Водночас КК (статті 389, 390, 393) передбачає відпові¬дальність за ухилення від покарання та його відбування.

Мета покарання (ч. 2 ст. 50) - кінцевий результат, якого прагне досягнути держа¬ва засобами кримінально-правового впливу. Вона проявляється у чотирьох площинах: 1) кара засудженого - позбавлення або обмеження його прав і свобод; 2) виправлення засудженого; 3) запобігання вчиненню засудженим нового злочину; 4) запобігання вчиненню злочинів іншими особами.

Кара щодо засудженого здійснюється завжди, коли застосовується покарання. Важ¬ливо, щоб вона відповідала принципові справедливості. Три інші прояви мети покаран¬ня є бажаними, але досягаються не завжди. Доказом цього є численні випадки вчинення злочину повторно особами, що вже відбули покарання за вчинений злочин, а також зростання рецидивної злочинності.

Виправлення засудженого - це такі зміни його особистості, які роблять його без¬печним для суспільства, характеризують його схильність до правомірної поведінки, поваги до правил і традицій людського співжиття.

Запобігання вчиненню злочинів іншими особами - це так зване загальне запобі¬гання злочинам. Застосовуючи покарання до засудженого, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними і всі особи зобов'язані уникати їх вчи¬нення. Сама можливість караності таких діянь виступає засобом стримування осіб, схи¬льних до кримінально-протиправної поведінки.

5 3—187

130

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

5. Міжнародно-правові акти, Конституція України визначають, що кожен має право на повагу до його гідності і ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, не¬людському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Тому покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, хоча засуджений, відбуваючи покарання, відчуває певний дискомфорт і переживає, відповідно до виду покарання, страждання морального характеру.

Фізичні страждання - це такі страждання, які виникають внаслідок негативного впливу на фізичну сферу особи, тобто фізичний біль - певний психічний стан людини, який визначається сукупністю фізіологічних процесів центральної нервової системи, викликаний надміру сильними чи руйнівними подразненнями. Фізичний біль має гні¬тючий, тяжкий характер. У психічно здорової людини фізичні страждання неминуче викликають моральні страждання, які можуть проявлятися у формах образи, сорому, горя, депресії, почуття незворотної втрати тощо.

Гідність - внутрішня самооцінка особою власних якостей, здібностей, світогляду, свого суспільного значення, що грунтується на громадському, тобто публічному визна¬ченні цінності цієї особи.

Стаття 51. Види покарань

1. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути за¬стосовані лише такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфі¬каційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль¬ністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

1. Ст. 51 визначає систему покарань - вичерпний, загальнообов'язковий перелік ви¬значених за змістом видів покарань, що характеризуються внутрішньою єдністю та уз¬годженістю. Система конкретно визначених за змістом покарань дає суду можливість при застосуванні покарання здійснити його індивідуалізацію, врахувавши ступінь тяж¬кості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Вказану систему складають дванадцять покарань. Чотири із них - громадсь¬кі роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт і обмеження волі - є новелами, які не були відомі КК України 1960 р.

2. На відміну від КК 1960 р. система покарань в КК 2001 р. побудована за принци¬пом «від менш суворого до більш суворого покарання». Такий же підхід застосовано і при конструюванні санкцій норм Особливої частини КК. Орієнтуючи суди на порівня¬но більш м'які покарання, цей підхід має сприяти подальшій гуманізації правозастосов-ної практики, застосуванню справедливого покарання, необхідного і достатнього для виправлення особи та попередження нових злочинів.

3. Система покарань, встановлених ст. 51, є вичерпною. Вона може бути змінена лише шляхом прийняття відповідного закону.

Стаття 52 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 131

Система покарань має загальнообов'язковий характер, який проявляється у тому, що: а) покарання, які входять до неї, можуть застосовуватися як правило до всіх засу¬джених (винятки встановлено, зокрема, щодо неповнолітніх, для яких закон (статті 98-108) встановлює окрему систему покарань); б) ці покарання є обов'язковими для суду, правоохоронних та інших органів держави, юридичних і фізичних осіб.

Стаття 52. Основні та додаткові покарання

1. Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, служ¬бові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

2. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев¬ною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і додаткові пока¬рання.

4. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випад¬ках та порядку, передбачених цим Кодексом.

5. Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.

Встановлену систему покарань закон поділяє на три групи: 1) основні покарання; 2) додаткові покарання; 3) покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як до¬даткові.

Основні покарання є найбільш суворими позбавленнями й обмеженнями прав і свобод, що застосовуються тільки самостійно і не можуть приєднуватися одне до іншо¬го або поєднуватися. За один злочин може застосовуватися лише одне основне пока¬рання, вказане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Призначення іншого, не вказаного в санкції норми основного по¬карання, можливе лише у випадках переходу до більш м'якого покарання (ст. 69), замі¬ни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. 82), а також у порядку амністії та помилування (статті 85-87).

Додаткові покарання, якими є позбавлення військового, спеціального знання, ран¬гу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна, не можуть застосовуватися самостійно. Вони приєднуються до основного покарання.

Покараннями, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові, є штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Ці по¬карання як основні застосовуються на загальних підставах. Як додаткове покарання штраф може застосовуватися лише у випадках і межах, встановлених в санкціях норм Особливої частини КК, а позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев¬ною діяльністю - і у випадках, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК.

Штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс¬тю, а також позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційно¬го класу можуть застосовуватися як додаткові покарання і у разі звільнення від відбу¬вання покарання з випробуванням (статті 75, 77).

При призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції норми Особливої частини КК як обов'язкове (ч. 2 ст. 69).

5*

132

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

Стаття 53. Штраф

1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині цього Кодексу.

2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особ¬ливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу.

3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини цього Кодексу.

4. У разі неможливості сплати штрафу суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковува¬ний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподат¬ковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років.

1. Штраф як грошове стягнення в дохід держави, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, є найбільш м'яким видом покарання, яке може застосовуватися як основне або як додаткове покарання. За своїм змістом штраф як покарання має майновий характер. Водночас він не є відкупом винного за вчинений злочин. Штраф є найменш суворим видом в системі основних покарань і то¬му він не може бути замінений іншим покаранням (ст. 69).

2. Сума штрафу обчислюється виходячи з офіційно встановленого неоподатковувано¬го мінімуму доходів громадян (станом на 1 липня 2003 р. він становить 17 гривень). За загальним правилом, суд визначає розмір штрафу в межах від тридцяти до тисячі неопо¬датковуваних мінімумів доходів громадян. Цей розмір може бути вищим у разі, коли це передбачено санкцією норми Особливої частини КК (наприклад, частини 1 і 2 ст. 204, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 212, ст. 220). При визначенні розміру штрафу суд враховує тяжкість вчи¬неного злочину та майновий стан винного. Про класифікацію злочинів за ступенем їх тяжкості див. ст. 12 та коментар до неї. Майновий стан винного є поняттям оціночним, оскільки КК не визначений його зміст. Для оцінки майнового стану винного слід, зокре¬ма, враховувати розмір: а) заробітної плати, пенсії або стипендії винного; б) грошових доходів від його підприємницької та іншої законної діяльності; в) доходів у вигляді від¬сотків за банківськими вкладами; г) доходів від цінних паперів; д) доходів від земельної ділянки; є) нерухомого та іншого майна, а також наявність на утриманні непрацездатних осіб. При цьому підлягають врахуванню доходи як в національній, так і в іноземній ва¬люті, а також доходи, одержані винним в натуральній формі.

Відповідно до встановленого порядку суд пропонує засудженому у місячний строк добровільно сплатити визначену вироком суму штрафу. У разі несплати штрафу, його стягнення здійснюється в примусовому порядку. На підставі виконавчого листа, вида¬ного судом, звертається стягнення на особисте майно засудженого або на частку його майна, що є у спільній власності, його заробітну плату, пенсію, інший дохід, за винят¬ком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

3. Передбачена ч. 4 ст. 53 заміна несплаченої суми штрафу виправними роботами або громадськими роботами застосовується тоді, коли неможливість оплати виникла через об'єктивні причини: відсутність заробітної плати, грошових заощаджень, майна, інших доходів, на які може звертатися стягнення. Заміна несплаченої суми штрафу ін¬шим покаранням не допускається.

4. Штраф може застосовуватися як додаткове покарання і у разі звільнення від від¬бування основного покарання з випробуванням (статті 75, 77). Як основне покарання штраф може застосовуватися судом при призначенні більш м'якого покарання, ніж пе¬редбачено законом (ст. 69), а також при заміні невідбутої частини покарання більш

Стаття 54 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 133

м'яким (статті 82, 83) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилування (ст. 85).

Штраф як основне покарання, призначений за один із злочинів, не підлягає скла¬данню з іншими видами покарань при призначенні покарання за сукупністю злочинів (ст. 70) та за сукупністю вироків (ст. 71), а виконується самостійно. Штраф як додатко¬ве покарання також виконується самостійно (ч. З, 4 ст. 72).

5. Застосовування штрафу до неповнолітніх регулюється статтями 98 і 100.

6. Особи, засуджені до штрафу, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89).

7. Особа, яка ухиляється від сплати штрафу, підлягає кримінальній відповідальності зач. 1 ст. 389.

Конституція України (статті 41, 63, 64).

КПК (статті 405, 410).

Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов 'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених. Затверджене указом Президії ВР Української РСР №> 7І93-Х від 22 червня 1984р. (статті 11-16).

Указ Президента України від 21 листопада 1995 р. «Про внесення змін до Указу Президента України від 13 вересня 1994 року № 519».

Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. «Про грошову реформу в Україні».

Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Позбавленням військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційно¬го класу є додатковим покаранням, яке спрямоване не лише на здійснення морального впливу на засуджену особу, а й на позбавлення її тих переваг, які надають відповідні звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас.

Відповідно до ст. 54 суд вправі застосувати це покарання лише при засудженні осо¬би за особливо тяжкий чи тяжкий злочин (про поняття таких злочинів див. ст. 12 і ко¬ментар до неї).

Як вид покарання позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу не вказується у санкціях норм Особливої частини КК. Його за¬стосування залежить від угляду суду. Судова практика свідчить, що суди, застосовуючи таке покарання, враховують, зокрема, такі обставини: використання винним свого зван¬ня, рангу, чину чи кваліфікаційного класу для вчинення злочину або для одержання не передбачених законом пільг або переваг для себе чи для інших осіб; його ставлення до виконання службових обов'язків; наявність дисциплінарних стягнень; поведінку вин¬ного в колективі і в побуті.

Військове звання присвоюється, зокрема, особам, які проходять службу в ЗС, ДПС, СБ, інших військових формуваннях, а також військовозобов'язаним. Військові звання поділяються на армійські і корабельні, а також на звання рядового складу, сержантсь¬кого і старшинського складу, складу прапорщиків і мічманів, молодшого офіцерського складу, старшого офіцерського складу і вищого офіцерського складу. Спеціальними є звання, що присвоюються, зокрема, працівникам міліції, державної податкової адмініс¬трації, податкової міліції, митної служби. Ранги встановлені, зокрема, для державних 4 службовців, дипломатів, класні чини - для працівників прокуратури, а кваліфікаційні класи - для суддів, лікарів - судово-психіатричних експертів, судових експертів.

134

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

2. Ст. 54 не передбачає позбавлення судом засудженого почесних та вчених звань, державних нагород, наукових ступенів.

3. Згідно зі ст. 98 покарання, передбачене ст. 54, не застосовується до неповнолітніх.

Конституція України (ст. 43, пункти 5 і б ч. 2 ст. 92, пункти 24 і 25 ст. 106).

Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 p. (cm. 40).

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 p. (cm. 26).

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р. (ст. 15).

Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 p. (cm. 5).

Закон України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 р.

Закон України «Про дипломатичні ранги України» від 22 листопада 2002 p. (cm. 1).

Положення про класні чини працівників органів прокуратури України. Затверджене поста¬новою ВР від 6 листопада 1991 р.

Положення про кваліфікаційну атестацію, кваліфікаційні категорії арбітрів та класні чини спеціалістів арбітражних судів України. Затверд.жеие постановою Президії ВР 22 листопада

1991 р.

Постанова ВР «Про персональні звання державної митної служби України» від 5 лютого

1992 р

Постанова ВР «Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в органах внут¬рішніх справ України» від 22 квітня 1993 р.

Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не зв 'язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуд.жених. Затверджене указом Президії ВР Української РСР № 7193-Хвід 22 червня 1984 р. (статті 27-28).

Порядок присудження наукових ступенів і вчених звань. Затверджений постановою KM № 644 від 28 червня 1997р.

Положення про спеціальні звання посадових осіб органів Державної податкової служби. Затверджене постановою KM від 22 лютого 1999 р.

Положення про кваліфікаційні класи лікарів - судово-психіатричних експертів. Положення про кваліфікаційні класи судових експертів бюро судово-медичної експертизи. Затверджені на¬казом МОЗ№ 199 від ЗІ жовтня 1995р.

Положення про кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України. Затверджене наказом МЮ № 360/6 від ЗО листопада 1995 р.

Постанова ІІВС № 22 від 22 грудня 1995 р. «Про практику призначення судами криміналь¬ного покарання» (п. 13).

Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною дія¬льністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

2. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною дія¬льністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні по¬сади або займатися певною діяльністю.

3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займа¬тися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження

Стаття 55

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

135

волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або по¬збавлення волі на певний строк- воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюєть¬ся з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль¬ністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має на меті недопущення вчинення даною особою в подальшому злочинів з використанням певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Це покарання може застосо¬вуватися судом як основне і як додаткове. При цьому виключається одночасне його застосування як основного і як додаткового покарання за один і той самий злочин.

2. Як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене на строк від двох до п'яти років, а як додат¬кове - на строк від одного до трьох років.

Застосування цього покарання як основного можливе лише за умови, що воно пе¬редбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає від¬повідальність за вчинений злочин, а також при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69). Не виключається застосування даного покарання при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (статті 82, 83) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилуван¬ня (ст. 85). Як додаткове це покарання може призначатися, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК, якщо суд, враховуючи характер злочину, вчи¬неного за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особу засудженого та інші обставини справи, визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Воно може призначатися судом як додаткове і при звільненні від покарання з випробуванням (статті 75, 77).

Суд може не призначати додаткове покарання у вигляді позбавлення права обійма¬ти певні посади або займатися певною діяльністю, яке вказане в санкції норми Особли¬вої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, як обов'язкове додаткове покарання, при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачене зако¬ном (ст. 69).