7. Не утворює складу цього злочину законне ознайомлення службових осіб з приват¬

ною кореспонденцією, телефонними розмовами, телеграфними та іншими повідомлен¬

нями, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер, коли це має місце у випад¬

ках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 31 Конституції України винятки щодо права на вказану таємницю можуть бути встановлені судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо в інший спосіб одержати інформацію неможливо. До таких випадків закон відносить можли¬вість ознайомлення із змістом кореспонденції громадян у результаті накладення арешту на кореспонденцію та її виїмки в поштово-телеграфних установах, а також у результаті зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів для отри¬мання інформації підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність за наявності підстав для цього.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства, арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку може бути застосовано лише за наявності достат¬ніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонденції підозрюваного

Стаття 164

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

365

чи обвинуваченого іншим особам або інших осіб підозрюваному чи обвинуваченому, а також у інформації, якою вони обмінюються з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин або документи і предмети, що мають доказове значення, і якщо іншими способами одержати ці дані неможливо. Зазначені арешт та зняття інфо¬рмації здійснюються за постановою голови апеляційного суду чи його заступника. Ознайомлення з вказаними відомостями та повідомленнями за відсутності для того під¬став, або з порушенням встановленого порядку, або з іншою, ніж передбачена законом, метою утворює склад злочину, передбаченого ст. 163. Склад цього злочину може мати місце і в тому випадку, коли, наприклад, зняття інформації з каналів зв'язку продовжу¬ється після закінчення терміну, встановленого для виконання цих слідчих дій постано¬вою судді, або коли існують підстави припинення зняття інформації з каналів зв'язку з причини відпадіння необхідності у здійсненні таких заходів, а також при закритті кри¬мінальної справи.

Конституція України (cm. ЗІ, п. 9 Перехідних положень).

КПК(ст. 187).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 p. (cm. II).

Закон України «Про оперативно-розіиукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (статті 8, 9).

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 p. (cm. 25).

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 p. (cm. 46).

Закон України «Про зв'язок» від 16 травня 1995 р. (статті І, 27).

Стаття 164. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на

утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання

неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні,-

карається виправними роботами на строк до одного року або обмеженням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбаче¬

ний цією статтею,-

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Закони України зобов'язують батьків утримувати своїх неповнолітніх та непра¬цездатних дітей. Захист прав та інтересів неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

2. Об'єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

3. Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непраце¬здатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно із законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працю¬вати (це, зокрема, діти-інваліди І та II групи).

4. Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утри¬мання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які ма¬ють надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непра¬цездатних дітей.

5. З об'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений у формі злісного ухи¬лення:

366

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

1) від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів);

2) батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні.

Склад злочину, передбачений ст. 164, у формі ухилення від сплати аліментів може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов'язана сплачувати аліменти. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. За загальним правилом аліменти присуджуються на утримання неповнолітньої дитини. Разом з тим, якщо повнолітні діти продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утри¬мувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну до¬помогу. За рішенням суду на користь таких дітей з батьків (одного з них) стягуються аліменти. Право повнолітніх дітей на утримання їх до досягнення зазначеного віку припиняється у разі припинення ними навчання.

За змістом ст. 164 не утворює складу цього злочину ухилення від сплати аліментів, визначених на підставі договору батьків про сплату аліментів на дитину (такий договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується, у ньому визначаються роз¬мір і строки виплати аліментів). У разі невиконання одним із батьків свого обов'язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нота¬ріуса.

Водночас наявність рішення суду не є обов'язковою умовою притягнення винного до відповідальності за цією статтею у випадку вчинення цього злочину у формі ухи¬лення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей. Такою умовою є передбачений законом обов'язок батьків утримувати таких дітей. Відповідно до сімей¬ного законодавства, батьки зобов'язані утримувати: 1) дитину до досягнення нею пов¬ноліття; 2) своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допо¬моги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь ди¬тини (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмо¬ві від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування алі¬ментів тощо).

Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездат¬них дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо.

Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непра¬цездатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чи¬ном вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання сво¬го обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою че¬рез неможливість знайти роботу, через хворобу, невиділення із сімейного бюджету

Стаття 165

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

367

коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непра¬цездатної дитини у зв'язку з їх відсутністю тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення на¬було злісного характеру.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. За злісне ухилення від сплати аліментів на утри¬

мання дітей за ст. 164 можуть нести відповідальність батьки й усиновителі. Суб'єктами

вчинення цього злочину у другій формі (злісне ухилення від утримання неповнолітніх

або непрацездатних дітей) можуть бути лише кровні батьки або усиновителі.

Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою (батьком або усиновителем), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст. 164). Про поняття особи, що має судимість, див. ст. 88 та коментар до неї.

Конституція України (ст. 51).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

СК (статті 180, 181, 189, 198, 199).

Закон України «Про державну допомогу сім 'ям з дітьми» в редакції від 22 березня 2001 р. (ст. 2).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 11).

Постанова KM № 146 від 26 лютого 1993 р. «Про види заробітку (доходу), що підлягають облікові при відрахуванні аліментів».

Стаття 165. Ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків

1. Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на

утримання непрацездатних батьків -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року.

2. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбаче¬

ний цією статтею,-

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

1. Конституцією України встановлено, що повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є моральним і юридичним обов'язком їх повнолітніх дітей. Це положення базується на правовому принципі, згідно з яким батьки і діти зобов'язані надавати вза¬ємну моральну підтримку і матеріальну допомогу один одному. Обов'язок утримувати батьків не виникає, якщо мати та/або батько бути позбавлені батьківських прав і ці пра¬ва не були поновлені. Дочка (син) можуть бути звільнені судом від обов'язку утриму¬вати батьків, якщо буде встановлено, що батьки ухилялися від виконання своїх батьків¬ських обов'язків.

2. Об'єктом злочину є право непрацездатних батьків на їх утримання їхніми дітьми.

3. Його предметом є кошти, які за рішенням суду підлягають сплаті на утримання непрацездатних батьків. Поняттям кошти охоплюються аліменти, розмір яких визна¬чається судом на підставі закону, а також додаткові витрати у грошовому вимірі, які викликані тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. У виняткових випадках, якщо мати чи батько є тяжко хворими, інвалідами, а дитина має достатній дохід (заро¬біток), суд може постановити рішення про стягнення з неї одноразово або протягом

368

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

певного строку коштів на покриття витрат, пов'язаних з лікуванням та доглядом за ни¬ми. Суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу), з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. Потерпілими від цього злочину є кровні батьки, а також усиновителі.

4. Об'єктивна сторона характеризується злісним ухиленням від сплати встановле¬

них рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків.

Необхідною умовою притягнення особи до відповідальності за ст. 165 є наявність судового рішення про стягнення коштів (аліментів) з повнолітніх дітей на користь не¬працездатних батьків. Під непрацездатними батьками слід розуміти батьків, які до¬сягай пенсійного віку або є інвалідами І чи II групи. Про поняття злісне ухилення як спосіб вчинення злочину див. коментар до ст. 164.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення на¬було злісного характеру.

5. Суб'єктом злочину можуть бути повнолітні діти, у т. ч. усиновлені, які за рішен¬ням суду зобов'язані сплачувати кошти на утримання непрацездатних батьків.

6. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

7. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою (яка є дитиною стосовно батьків), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею. Про по¬няття особи, що має судимість, див. ст. 88 та коментар до неї.

Конституція України (ст. 51). СК (статті 198-201).

Стаття 166. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклу¬вання

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановле¬них законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки,-

карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбав¬ленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є всебічний (фізичний, психіч¬ний і соціальний) розвиток дитини або особи, стосовно якої встановлена опіка чи пік¬лування, а також встановлений порядок догляду за такими особами. Додатковим фа¬культативним його об'єктом можуть виступати здоров'я, життя, інші блага.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) діти; 2) інші, крім дітей, особи, стосовно яких встановлена опіка чи піклування.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Повнолітньою вважається особа, яка досягла 18 років.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових та майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Опіка встановлюється над малолітніми особами (такими є особи, що не досягай 14 ро¬ків), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані не¬дієздатними. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслі¬док хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

Піклування встановлюється над неповнолітніми особами (такими є особи у віці від 14 до 18 років), які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особа¬ми, цивільна дієздатність яких обмежена. Суд може обмежити цивільну дієздатність

Стаття 166

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

369

фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обме¬жити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права. Одну з основних катего¬рій осіб, над якими на практиці встановлюється піклування, становлять діти, позбав¬лені батьківського піклування,-діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення прав, ви¬знанням батьків безвісти відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їхнє місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та без¬притульні діти.

За загальним правилом опіку над малолітньою особою та піклування над неповно¬літньою особою встановлює орган опіки та піклування. У певних випадках рішення про встановлення опіки та піклування приймає суд. Це має місце при встановленні опіки над особою у разі визнання її недієздатною та при встановленні піклування над особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Суд також встановлює опіку над малоліт¬ньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи бу¬де встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.

Опікуна або піклувальника призначає орган опіки та піклування. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, мож¬ливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. При призначенні опіку¬на для малолітньої особи та при призначенні піклувальника для неповнолітньої особи враховується бажання підопічного.

3. Об'єктивна сторона проявляється у бездіяльності - у формі злісного невиконан¬ня батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по до¬гляду за дитиною або за особою, стосовно якої встановлено опіку чи піклування.

Закон зобов'язує опікуна дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням. Опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток. Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах. Піклувальник над неповнолітньою особою зобов'язаний дбати про створення для неї необхідних побуто¬вих умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, зобов'язаний дбати про її лікування, створення необхідних побутових умов. Опікун та піклувальник зобов'язані вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічних. Обов'язки з опіки та піклування щодо дитини виконуються опікуном та піклувальником безоплатно. Стосовно інших підопічних опікун та піклувальник у певних випадках мають право на оплату своїх послуг згідно з порядком, встановленим KM.

Невиконання таких обов'язків може проявлятися у: залишенні впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухиленні від виховання дітей (у т. ч. неза¬безпеченні відвідування ними школи, контролю за проведенням дозвілля); незабезпе¬ченні потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому міс¬ці; невжитті заходів щодо їх лікування; безпідставному обмеженні в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучному створенні незадовільних побутових умов тощо.

370

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ V

Обставинами, які вказують на злісний характер такого невиконання, можуть, зок¬рема, бути його тривалість, системність, багаторазовість, а також неодноразові звернення представників влади, освітніх, медичних та інших закладів, органів опі¬ки та піклування, громадян з приводу неналежного виконання зазначених вище обов'язків.

Злісне невиконання вказаних у ст. 166 обов'язків утворює склад цього злочину ли¬ше у разі, коли воно потягло тяжкі наслідки. Тяжкі наслідки - ознака оціночна, яка потребує свого визначення у кожному конкретному випадку. Такими наслідками мо¬жуть визнаватися смерть, каліцтво дитини чи особи, стосовно якої встановлено опіку чи піклування, захворювання їх на небезпечну хворобу, вчинення ними суспільно не¬безпечних діянь, які призвели до смерті інших осіб, заподіяння істотної шкоди їх здо¬ров'ю або потягли за собою великі матеріальні збитки тощо. При цьому обов'язковою умовою кримінальної відповідальності батьків, опікунів чи піклувальників є те, що за¬значені наслідки перебувають у причинному зв'язку із їх діянням.

Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише батьки, усиновлювачі, опікуни та піклувальники. Усиновлювачем дитини може бути повнолітня дієздатна особа. Опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивіль¬ною дієздатністю.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом, на що вказує злісний характер діяння. Психічне ставлення винної особи до наслідків є необережним.

6. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, яке тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 166, слід відмежовувати від такого адміністративного правопорушення, як вчинення насильства в сім'ї або невиконання захисного припису (ст. 173-2 КАП). Останнє поля¬гає, зокрема, в позбавленні потерпілого (у т. ч. дитини або іншої особи, стосовно якої встановлено опіку або піклування) житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода його фізичному або психічному здоров'ю.

Ці правопорушення відрізняються одне від одного передусім за ознаками об'єктивної сторони. Умовою кваліфікації дій винного за ст. 166 є їх злісний характер і спричинення ними тяжких наслідків. Для складу зазначеного адміністративного правопорушення злісність дій та вказані наслідки не є характерними. У разі, коли описані у ст. 173-2 КАП дії мали злісний характер і призвели до спричинення тяжких наслідків, вчиненому необхідно давати правову оцінку за правилами, визначеними ч. 2 ст. 9 КАП.

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

С К (статті 6, 211, 243. 249).

ЦК (статті 34. 39. 55, 58, 59, 61, 62, 68, 69, 72, 73).

КАП (ст. 173-2).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p. (cm. 1).

Закон України «Про попередження насильства в сім "і» від 15 листопада 2001 р.

Стаття 167. Зловживання опікунськими правами

Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопіч¬ному (зайняття житлової площі, використання майна тощо)-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Стаття 167 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 371

1. Об'єктом злочину є майнові та інші права осіб, стосовно яких встановлено опіку

чи піклування.

За законом опікун має право вчиняти правочини від імені та в інтересах підопічно¬го. Піклувальник дає згоду на вчинення підопічним правочинів, за винятком тих, які за законом підопічний може вчиняти самостійно. Опікун та піклувальник мають право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та реко¬мендацій органу опіки та піклування.

2. Потерпілим від цього злочину закон визнає підопічного, тобто особу, над якою встановлено опіку або піклування (про їх поняття див. коментар до ст. 166).

3. З об'єктивної сторони цей злочин полягає у використанні опіки чи піклування на шкоду підопічному, що суперечить призначенню інституту опіки та піклування -забезпеченні особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічних.

Використання опіки чи піклування на шкоду підопічному передбачає вчинення опікуном чи піклувальником будь-яких дій або бездіяльності, якими підопічному мо¬же бути заподіяна шкода. Формами такого використання закон називає, зокрема, за¬йняття житлової площі та використання майна. Іншими формами використання опіки чи піклування на шкоду підопічному можуть бути, наприклад: укладення невигідних для підопічного угод; розпоряджання доходами підопічного не на його користь; управління його майном з порушенням установлених правил; відмова від належних підопічному майнових прав; розподіл, обмін, відчуження житла на його шкоду; ви¬дача письмових зобов'язань, які покладають на підопічного не вигідні для нього обов'язки.

Формою вчинення цього злочину може бути вчинення опікуном правочинів, які він за законом не може вчиняти, а так само давання піклувальником згоди на вчинення правочинів, на які він не може давати згоду. Так, за законом опікун, його дружина (чо¬ловік) та близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування за договором позички. Опікун не може здійснювати даруван¬ня від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів між підопічним та своєю дружиною (своїм чоловіком) або своїми близькими родичами, крім передання майна підопічному у власність за договором дарування або у безоплатне користування на підставі догово¬ру позички.

Зловживання опікунськими правами може виразитися у самостійному вчиненні опі¬куном правочинів, які вчиняються лише з дозволу органу опіки та піклування, а так само у самостійному даванні згоди піклувальником на вчинення правочинів, які можуть бути вчинені лише з дозволу органу опіки та піклування. Відповідно до закону, опікун не мас права без дозволу органу опіки та піклування: 1) відмовитися від майнових прав підопічного; 2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного; 3) укладати до¬говори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у т. ч. договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; 4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення зазначе¬них правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Шкода, яка може бути заподіяна підопічному внаслідок зловживання опікунськими правами, найчастіше має матеріальний характер. Незначна шкода може бути свідчен¬ням малозначності діяння, в результаті чого зловживання опікунськими правами має не визнаватися злочином.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у диспозиції ст. 167 дій, незалежно від того, чи спричинили вони негативні наслідки для підопічного.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише опікуни та піклуваль¬

ники. Особа, яка може бути опікуном та піклувальником, визначається законом

(СК, ЦЮ.

372 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ V

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Обов'язко¬вою ознакою суб'єктивної сторони є корислива мета.

СК (статті 244, 249).

ЦК (статті 32, 37, 41, 63, 64, 67-71).

Закон України «Про охорону дитинства» під 26 квітня 2001 p. (cm. 17).

Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)

1. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усино¬

вителя (удочерителя) -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного

закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі

чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки,-

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - інтереси сім'ї та осіб (дітей), яких бу¬

ло усиновлено (їх всебічний фізичний, психічний та соціальний розвиток). Додатковим

факультативним об'єктом можуть виступати життя, здоров'я особи, встановлений по¬

рядок виконання службовими особами своїх повноважень, інші блага.

В результаті вчинення цього злочину порушується передбачене законом право на таємницю усиновлення, яке полягає у праві на таємницю: перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про уси¬новлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, у т. ч. і від неї самої, факту її усиновлення. Особа, яка була усинов¬лена, має право на одержання інформації щодо свого усиновлення лише після досяг¬нення нею 14-річного віку.