6. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків.

Якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, то тяжкими наслідками вважається шкода, яка більше ніж у п'ятсот разів перевищує неоподатковуваний міні¬мум доходів громадян. Визнавати тяжкими наслідками катастрофу, аварію, пожежу тощо, якщо вони не потягли відповідних наслідків у вигляді фізичної шкоди, звичайно можна лише за умови, якщо пов'язана з їх виникненням матеріальна шкода перевищує п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під тяжкими наслідками при зловживанні військовою службовою особою владою чи службовим становищем, якщо вони полягають не у завданні матеріальних збитків, розуміється смерть людини, заподіяння тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушко¬джень, самогубство потерпілого.

В умовах військової служби до тяжких наслідків військових службових злочинів належать найбільш серйозні форми підриву військової дисципліни та боєготовності підрозділу, частини. Найбільш серйозними порушеннями військового правопорядку, як це випливає зі ст. 401, є військові злочини. Вчинення в результаті службового зловжи¬вання тих із них, які є тяжкими чи особливо тяжкими (непокора, вчинена групою осіб, опір начальникові або примушування його до порушення службових обов'язків, вчине¬ні групою осіб або із застосуванням зброї, дезертирство зі зброєю тощо), також слід визнавати тяжким наслідком цього злочину і кваліфікувати його за ч. 2 ст. 423.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

7. При кваліфікації злочинів слід мати на увазі, що, на відміну від злочину, пере¬

дбаченого ст. 364, у злочині, передбаченому ст. 423, під істотною шкодою, якщо вона

полягає в завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті п'ятдесят

(а не в сто) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а

тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка у п'ятсот (а не в двісті

п'ятдесят) і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 3).

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 2).

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 1).

Закон України «Про власність» від 7лютого 1991 p. (cm. 2).

Закон України «Про загальний військовий обов 'язок і військову службу» у редакції від 18 черв¬ня 1999 р.

Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 р.

Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Сичах України» від 21 вересня 1999 р.

Закон України «Про Збройні Сили України» в редакції від 5 .жовтня 2000 р.

Закон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р. (статті 1, 10 11).

Положення про матеріаіьну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі. Затверджене постановою Верховної Ради України № 243/95-ВР від 23 червня 1995 р.

Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матері¬альних цінностей. Затверджений постановою KM № 116 від 22 січня 1996 р.

Наказ МО «Про виконання робіт, надання платних послуг стороннім організаціям та пасе-

Стаття 424 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 979

ленню військово-будівельніши, ремонтними та експлуатаційними організаціями і підприємст¬вами Міністерства оборони України» № 302 від 27 грудня 1993 р.

Інструкція про порядок використання автомобільної техніки у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО № 10 від 10 січня 1995 р.

Інструкція про організацію та планування перевезень вантажів і пасажирів автомобільним транспортом у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО № 354 від 25 листопада 1996 р.

Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України. Затверджене наказом МО № 300 від 16 липня 1997 р.

Положення про продовольче забезпечення Збройних Сил України на мирний час. Затвер¬джене наказом МО № 402 від 9 грудня 2002 р.

Тимчасова інструкція про порядок надання в оренду повітряних суден Збройних Сил Украї¬ни. Затверджена наказом МО № 19 від 28 січня 1998 р.

Порядок та умови проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна. Затверджені наказом ФДМУ і МО № 1549/241 від 26 липня 2000 р.

Положення про порядок створення та діяльності комісій з оцінки вартості військового .майна, що підлягає передачі в оренду. Затверджене наказом ФДМУ і МО № 333/1697 від 17 вересня 2001 р.

Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарництво».

Стаття 424. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень

1. Перевищення військовою службовою особою влади чи службових пов¬

новажень, тобто умисне вчинення дій, які явно виходять за межі наданих цій

особі прав чи повноважень, крім передбачених частиною другою цієї статті,

якщо ці дії заподіяли істотну шкоду,-

карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбав¬ленням волі на той самий строк.

2. Застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого або переви¬

щення дисциплінарної влади, якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, а також за¬

стосування насильства щодо підлеглого -

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені із застосуван¬

ням зброї, а також діяння, передбачені частинами першою або другою цієї

статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

4. Діяння, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті,

вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

1. Основний безпосередній, а також додатковий обов'язковий об'єкти цього злочи¬ну у формі іншого перевищення влади чи службових повноважень, і його додаткові факультативні об'єкти збігаються з відповідними об'єктами злочину, передбаченого ст. 423. При застосуванні нестатутних методів впливу щодо підлеглого обов'язковим додатковим об'єктом перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень є честь та гідність особи, а при застосуванні насильства щодо підлеглого -життя, здоров'я, воля, честь та гідність особи.

2. Підлеглими у військового начальника можуть бути військовослужбовці, військо¬возобов'язані під час проходження відповідних зборів, робітники та службовці того чи іншого військового формування. Проте, останні, в силу специфіки відносин влади -підпорядкування, які встановлюються між ними та військовими начальниками, не завжди можуть виступати як підлеглі. Зокрема, нестатутні методи впливу щодо робітника чи службовця взагалі неможливі, оскільки стосунки між ними та військовими начальника¬ми не регулюються військовими статутами.

980

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

3. З об'єктивної сторони перевищення влади чи службових повноважень може проявитися тільки в діях, які виражаються у таких формах:

1) застосування нестатутних заходів впливу щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424);

2) перевищення дисциплінарної влади (ч. 2 ст. 424);

3) застосування насильства щодо підлеглого (ч. 2 ст. 424);

4) інше перевищення влади чи службових повноважень (ч. 1 ст. 424).

Нестатутними заходами впливу є дії військових начальників щодо підлеглих, ко¬трі виходять за рамки відповідних положень військових статутів ЗС, що визначають відносини між військовослужбовцями і згідно з якими: військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця дотримуватися визначених військовими статутами пра¬вил взаємовідносин між військовослужбовцями; командир (начальник) зобов'язаний вимагати підпорядкування від своїх підлеглих, не припускаючись при цьому бруталь¬ності та приниження їх гідності, а у випадку непокори чи опору підлеглого повинен для відновлення порядку вжити всі передбачені законами й військовими статутами заходи примусу, аж до арешту винного та притягнення його до кримінальної відповідальності.

Межі дисциплінарної влади військових начальників та порядок її застосування су¬воро окреслені нормами військового законодавства. Кожен командир (начальник) може заохочувати військовослужбовців, інших підлеглих, або накладати на них стягнення тільки: а) у тому обсязі і порядку, які надані йому законодавчим актом, яким ці питання регулюються; б) на тих осіб, на яких поширюється його дисциплінарна влада; в) за на¬явності для того відповідних підстав.

Перевищенням дисциплінарної влади військовим начальником є: а) накладення стя¬гнення такого виду чи такої міри, які можуть застосовувати тільки вищі начальники або не має права застосувати жоден з них; б) накладення стягнення за дію або бездіяльність, які не є дисциплінарним правопорушенням, а також не є таким адміністративним пору¬шенням, за яке, згідно з КАП, військовослужбовець має нести відповідальність у дисцип¬лінарному порядку; в) накладення стягнення таким військовим начальником, який має право на це тільки в особливих випадках,- за відсутності такого випадку; г) накладення стягнення на такого військовослужбовця, якого до дисциплінарної відповідальності може бути притягнуто лише іншими особами у встановленому законодавством порядку (на¬приклад, на військового суддю); ґ) накладення стягнення на військовослужбовця іншого військового формування, хоча умов для цього, прямо передбачених Дисциплінарним ста¬тутом, не існує; д) накладення стягнення на підлеглого, коли підстав для цього взагалі немає; є) порушення встановленого порядку накладення чи виконання дисциплінарних стягнень; є) застосування заохочення, яке може застосувати лише вищий начальник чи інша особа, або яке може бути застосоване лише за наявності певних умов або до певного кола осіб; ж) застосування заохочення, якщо підстав для цього немає взагалі; з) вжиття заходів, спрямованих на припинення порушень військової дисципліни, коли підстав для цього немає, або з порушенням встановленого порядку їх застосування.

Під насильством щодо підлеглого слід розуміти застосування щодо нього фізично¬го або психічного насильства.

Фізичне насильство при перевищенні влади чи службових повноважень може бути виражене в незаконному позбавленні волі (проте, якщо такі дії вчинені, наприклад, вій¬ськовим дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, то за певних обставин їх відпові¬дальність настає за відповідними статтями розділу XVIII Особливої частини КК), нане¬сенні удару, вчиненні дій, характерних для катування, заподіянні побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень тощо.

Психічне насильство при перевищенні влади чи службових повноважень може бути виражене у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи йо¬го близьких. Свідченням реальності погрози можуть стати такі фактичні дії потерпіло¬го, вчинені після сприйняття її ним, як замах на самогубство, самокалічення, самовіль¬не залишення військової частини, звернення за захистом своїх прав до органів держав¬ної влади або громадських організацій тощо. У будь-якому разі при визначенні

Стаття 424 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 981

реальності погрози необхідно виходити із суб'єктивного ставлення до неї винної особи

та суб'єктивного сприйняття її потерпілим. Погроза може здійснюватися для того, щоб

залякати потерпілого, зломити його волю до відстоювання порушених прав і інтересів,

поглумитися над ним тощо.

і Крім того, про поняття насильство див. коментар до статей 405 і 406.

Іншим перевищенням влади чи службових повноважень може бути будь-який

інший вихід за їх межі, що не стосується розглянутих вище форм: організація чи підбу¬

рювання військовими начальниками підлеглих до вчинення злочинів; примушування

підлеглих до вчинення незаконних дій (скажімо, тиск на потерпілого з вимогою забрати

| з правоохоронних органів заяву про порушення кримінальної справи); незаконне при-

тягнення підлеглого до матеріальної відповідальності; прийняття незаконних рішень

про відстрочки від призову на строкову військову службу; надання незаконної відпуст¬

ки за станом здоров'я, сімейними обставинами тощо, коли це не пов'язано з переви¬

щенням дисциплінарної влади; видання незаконного розпорядження про звільнення

затриманих осіб (наприклад, тих, які намагалися незаконно перетнути державний кор¬

дон); неправомірне втручання в діяльність службових осіб чи державних органів з ме¬

тою перешкодити виконанню ними своїх повноважень тощо.

j Про поняття істотна шкода див. коментар до ст. 423.

При перевищенні військовою службовою особою влади чи службових повноважень

поняттям «істотна шкода» у разі, якщо вона полягає у заподіянні фізичної шкоди, охоп¬

люються умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень, умисне чи необережне запо¬

діяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, необережне заподіяння тяжких тілес¬

них ушкоджень, а також інші, менш тяжкі наслідки для здоров'я потерпілого. При цьому

І витрати лікувального закладу на лікування потерпілого не є безпосередньою прямою

[ шкодою, заподіяною застосуванням насильства і не можуть розглядатися як матеріаль-

' ні збитки відповідно до примітки 2 до ст. 423 КК.

Вчинені у різний час насильницькі дії військової службової особи щодо різних під¬

леглих або тих самих підлеглих, коли такі дії різняться за ступенем спричиненої шкоди

(наприклад, легкі і тяжкі тілесні ушкодження), іншими кваліфікуючими ознаками або

; за роллю винного у злочинній діяльності (одного разу він був безпосереднім виконав-

j цем злочину, іншого - співучасником), за стадією вчинення злочину (закінчений зло-

! чин і замах на його вчинення) тощо - утворюють реальну сукупність злочинів і завжди

повинні отримувати самостійну кримінально-правову оцінку.

4. Такі дії, як застосування нестатутних методів впливу щодо підлеглого, переви¬щення дисциплінарної влади і застосування насильства щодо підлеглого, можуть бути вчинені тільки у сфері владних повноважень тієї чи іншої військової службової особи.

У зв'язку з цим суб'єктом зазначених злочинів може бути не будь-яка військова служ¬

бова особа, а лише військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423).

' 5. З суб'єктивної сторони перевищення військовою службовою особою влади чи

службових повноважень характеризується прямим умислом до діяння, умислом або необережністю до наслідків у вигляді як істотної шкоди, так і тяжких наслідків.

При цьому умисне ставлення можливе лише до наслідків, які полягають у завданні

і матеріальних збитків. Оскільки зміст інших наслідків у законі не конкретизовано, вин-

[ на особа не може ставитися до них умисно.

Психічне ставлення винної особи до перевищення дисциплінарної влади і до засто¬сування насильства щодо підлеглого характеризується тільки прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину у його першій - третій формах є вчинення його із

застосуванням зброї, а крім того, у будь-якій із його форм - спричинення тяжких наслідків.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту застосування зброї командиром допус¬

кається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно

І до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб, Статуту внутрішньої служби ЗС. Про

поняття застосування зброї див. коментар до ст. 404, а про виняткові випадки, за яких у мирний час дозволяється застосування зброї- коментар до ст. 418.

982

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

Під застосуванням зброї військовим начальником слід розуміти не тільки безпосе¬реднє застосування зброї ним, але й віддачу наказу підлеглим про застосування зброї як засобу фізичного впливу щодо інших підлеглих. При цьому, якщо наказ застосовувати зброю щодо підлеглого був сприйнятий останнім як реальна загроза його життю чи здоров'ю, але зброя не була застосована за причинами, що не залежать від волі началь¬ника, його дії слід кваліфікувати як замах на вчинення злочину, передбаченого ч. З ст. 424. Якщо ж начальник віддає наказ про застосування зброї, і він сприймається по¬терпілим як реальний, але начальник потім відміняє його, то вчинене слід кваліфікува¬ти за ч. 2 ст. 424 як застосування насильства щодо підлеглого.

У випадках, коли військова службова особа застосовує зброю або віддає наказ про її застосування не щодо підлеглих, а щодо інших осіб - як військовослужбовців, так і ци¬вільних осіб, її дії треба кваліфікувати як перевищення службовою особою влади за ч. 2, а за наявності, крім того, тяжких наслідків - за ч. З ст. 365. Так само за ч. 2 ст. 365 (за ознакою застосування насильства, болісних і таких, що ображають особисту гідність потерпілого, дій) кваліфікується і перевищення військовослужбовцями ВСПЗС своїх повноважень під час застосування ними спеціальних засобів щодо військовослужбов¬ців, які не є для них підлеглими.

До тяжких наслідків при перевищенні військовим начальником влади чи службо¬вих повноважень, якщо вони полягають у заподіянні фізичної шкоди потерпілому, тре¬ба відносити необережні вбивство або заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. Про поняття тяжких наслідків див. також коментар до ст. 423.

Умисне вбивство потерпілого, умисне заподіяння йому тяжкого тілесного ушко¬дження, а також доведення його до самогубства потребують додаткової кваліфікації за частинами 1 чи 2 ст. 115, або статтями 121 чи 120.

Умисне вбивство чи умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вчинене військовою службовою особою при перевищенні меж необхідної оборони, підлягає кваліфікації лише за статтями 118 або 124.

Особливо кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є вчинення його в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Закон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р. (статті /, 10-11). Постанова ПВС від 27 грудня 1985 р. № 12 «Про судову практику в справах про перевищен¬ня влади або службових повноважень».

Стаття 425. Недбале ставлення до військової служби

1. Недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це за¬

подіяло істотну шкоду,-

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів грома¬дян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в

умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

1. Об'єкт, а також суб'єкт злочинів, передбачених статтями 423 і 425, збігаються.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується суспільно небезпечною бездіяль¬ністю у вигляді недбалого ставлення до служби, суспільно небезпечними наслідками у вигляді істотної шкоди і причинним зв'язком між вказаними бездіяльністю і наслідками.

При цьому слід мати на увазі, що для причинного зв'язку мають бути характерні такі ознаки: а) діяння передує наслідку за часом; б) настання наслідку є неминучим або

Стаття 426 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 983

реально можливим у конкретних умовах; в) наслідок є закономірним результатом діян¬ня винної особи, а не діянь сторонніх осіб чи інших зовнішніх сил.

Недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконан¬ня військовою службовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несу¬млінне ставлення до них. Якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов'язків через об'єктивні (виконання інших покладе¬них на неї обов'язків, незабезпечення охорони матеріальних цінностей, відсутність транспорту чи людських ресурсів тощо) або суб'єктивні обставини (хвороба, фізичні дані, у т. ч. захворювання, відсутність спеціальних знань, досвіду роботи тощо) не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним. Детальніше про це див. у коментарі до ст. 367.

Про поняття істотна шкода і тяжкі наслідки (кваліфікуюча ознака злочину) див. коментар до ст. 423.

3. З суб'єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом або не¬

обережністю до діяння, необережністю до наслідків.

Вчинене з прямим умислом невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, але не виконала через недба¬ле ставлення до служби, якщо це заподіяло істотну шкоду, кваліфікується за ст. 426.

4. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєн¬

ного стану або в бойовій обстановці.

Стаття 426. Бездіяльність військової влади

1. Умисне неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, або непору-

шення військовою службовою особою, яка є органом дізнання, кримінальної

справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, а також інше умисне невико¬

нання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими

обов'язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду,-

караються штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних міні¬мумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчи¬

нені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об'єкт злочинів, передбачених статтями 423 і 426, збігається.

2. З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися тільки у суспільно небезпеч¬ній бездіяльності. Формами цього злочину є:

1) неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим;

2) непорушення кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин;

3) інше невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими

обов'язками повинна була виконати, якщо це спричинило істотну шкоду.

Отже, обов'язковими ознаками злочину у його третій формі є також суспільно не¬безпечні наслідки у вигляді істотної шкоди і причинний зв'язок між вказаними бездія¬льністю і наслідками.

Для наявності складу цього злочину у будь-якій його формі потрібно встановити: а) чи покладався на цю службову особу обов'язок вчинити певні дії, невчинення яких ставиться їй у вину; б) чи мала службова особа реальну можливість в конкретних умо¬вах вчинити необхідні дії; в) чи справді не були виконані обов'язки, які покладені на цю службову особу.

984

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

Згідно з військовими статутами обов'язок вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям і злочинам серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини належать до загальних обов'язків командирів та інших прямих начальників; командир повинен вимагати дотримання високої війсь¬кової дисципліни від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення; командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе за це відповідальність. Обов'язки щодо припи¬нення правопорушень серед військовослужбовців покладаються військовими статутами також на чергового частини, чергового роти та інших осіб зі складу добового наряду, які мають підлеглих за своєю посадою в добовому наряді. Неприпинення злочину, що вчиняється підлеглим, означає потурання вчиненню злочину особою, яка була зо¬бов'язана відвернути злочин (вжити заходів до його недопущення чи запобігання йо¬му). Ст. 426 є єдиною в КК статтею, яка прямо передбачає відповідальність за потуран¬ня як форму причетності до злочину. Про поняття підлеглий див. коментар до ст. 423.

Відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України командири, які не порушили кримінальної справи за наявності ознак злочину, несуть відповідальність згідно із законом. Непорушепня кримінальної справи щодо підлеглого, який вчинив злочин, є кримінально караним лише за наявності, крім зазначених вище загальних, також таких умов: а) існують передбачені законом приводи і підстави для порушення кримінальної справи; б) ця справа має бути порушена щодо особи, яка є підлеглим для даної військової службової особи.

Інше невиконання дій, які військова службова особа за своїми службовими обов'язками повинна була виконати, передбачає неприпинення нею грубих правопо¬рушень, що не є злочинами, непорушення кримінальної справи щодо особи, яка не є підлеглим для даної військової службової особи (наприклад, непорушення криміналь¬ної справи про порушення державного кордону начальником органу прикордонної охо¬рони або непорушення начальником органу СБ або ВСПЗС кримінальної справи, відне¬сеної законом до їх відання), невжиття заходів до приведення військ у бойову готов¬ність, незабезпечення виконання бойового завдання, неприйняття командиром корабля заходів до спасіння особи, яка впала за борт тощо.

Вказаним невиконанням певних дій може бути також неприпинення заборонених законодавством України розважальних заходів з використанням авіаційної та іншої бо¬йової техніки та озброєння або показів озброєння у присутності цивільного населення з демонстрацією його застосування, незалучення до проведення показів озброєння і вій¬ськової техніки тільки спеціально підготовлених екіпажів, нескладення планів прове¬дення таких заходів з передбаченими у них діями у разі виникнення надзвичайних си¬туацій, непроведения необхідних тренувань тощо.

Невжиття військовою службовою особою заходів до усунення зазначених в окремій ухвалі суду чи окремій постанові судді порушень закону, залишення без розгляду по¬дання органу дізнання чи слідчого про усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, або протесту, припису чи подання прокурора, невиконання законних вимог прокурора про проведення перевірки чи ревізії діяльності підконтрольних або підпо¬рядкованих військових частин і підрозділів або про виділення спеціалістів для прове¬дення такої перевірки, про подання необхідних матеріалів, якщо це не заподіяло істот¬ну шкоду, тягне адміністративну відповідальність за статтями 185-6 і 185-8 КАП.

Про поняття істотна шкода і тяжкі наслідки (кваліфікуюча ознака злочину) див. коментар до ст. 423.

3. Суб'єктом злочину у першій його формі є військовий начальник (про його по¬няття див. коментар до ст. 423), у другій - командир військової частини (полку, окре¬мого батальйону), з'єднання, начальник військової установи ЗС чи іншого військового формування (скажімо, ректор військової академії, начальник шпиталю, директор війсь¬кового господарства, начальник військового ремонтного підприємства тощо), командир корабля, у третій - будь-яка військова службова особа.

Стаття 427 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 985

4. З суб'єктивної сторони бездіяльність військової влади у перших двох її формах характеризується прямим умислом, у третій — прямим умислом до діяння, умислом або необережністю до наслідків у вигляді істотної шкоди. Психічне ставлення до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 426) може бути умисним або необережним. При цьому умисне став¬лення можливе лише до наслідків у вигляді істотної шкоди або тяжких наслідків, які полягають у завданні матеріальних збитків. Оскільки зміст інших наслідків у законі не конкретизовано, винна особа не може ставитися до них умисно.

5. Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєн¬ного стану або в бойовій обстановці.

Кримінально-процесуальний кодекс України (статті 94, 101).

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 59, 67).

Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 5, 45).

Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» від 7 березня 2002 р.

Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Затверджене постановою KM № 1094 від 21 серпня 2001 р.

Порядок підготовки і проведення за участю особового складу з використанням озброєння і військової техніки Збройних Сил потенційно небезпечних заходів у присутності цивільного насе¬лення. Затверджений постановою KM № 378 від 26 березня 2003 р.

Інструкція про проведення дізнання у Збройних Силах України. Затверджена наказом МО № 235 від 28 серпня J995 p.

Положення про організацію роботи з охорони праці у військових частинах, військово-навчальних заюіадах, установах, організаціях та на підприємствах Міністерства оборони України. Затверджене наказом МО № 20 від 28 січня 1998 р.

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Служ¬би безпеки України. Затверджений наказом СБЛ'е 11/7332 від 8 січня 2003 р.

Положення про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями Прикор¬донних військ України. Затверджене наказом Держкомкордону № 405 від 28 серпня 1999 р.

Стаття 427. Здача або залишення ворогові засобів ведення війни

Здача ворогові начальником ввірених йому військових сил, а також не зу¬мовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, якщо зазначені дії вчине¬ні не з метою сприяння ворогові,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

1. Об'єктом злочину є порядок виконання військовим начальником свого військо¬вого обов'язку в умовах бойової обстановки.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується суспільно небезпечними діями або бездіяльністю, які можуть виразитися у:

1) здачі ворогові начальником ввірених йому військових сил;

2) не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни.

Військові сили - це особовий склад, діями якого доручено керувати даному началь¬никові та який може бути озброєний засобами ведення війни або в даній конкретній обстановці не мати таких засобів.

Під засобами ведення війни треба розуміти, зокрема, зброю, боєприпаси, засоби пересування (транспортні засоби), у т. ч. бойову техніку, предмети технічного поста¬чання, поняття яких розглядалися в коментарі до ст. 410, а під укріпленнями - ділянки місцевості, обладнані системами фортифікаційних споруд у поєднанні з різними інже¬нерними загородженнями та підготовлені для довготривалої оборони.

Здача військових сил може полягати у капітуляції (передачі особового складу

986

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

разом з засобами ведення війни ворогу після переговорів з ним) або у фактичному пов¬ному чи частковому припиненні військових дій, що дає ворогу змогу без особливих перешкод захопити військові сили. Здача військових сил, навіть зумовлена бойовою обстановкою, за конструкцією норми однак має каратися за ст. 427. Проте, в окремих випадках (наприклад, особовий склад, потрапивши в оточення, не має необхідних засо¬бів для ведення бою) дії військового начальника мають оцінюватися з урахуванням від¬повідних положень про крайню необхідність (ст. 39).

Залишення ворогові укріплень та засобів ведення війни - це залишення їх під час відступу або маневру у такому вигляді, в якому вони являють собою цінність для ворога.

Зазначені дії є такими, що викликані бойовою обстановкою, коли начальник отри¬мує наказ про відступ з метою збереження військ, отримання виграшу в часі, створення сприятливих умов для ведення наступних бойових дій за рахунок втрати території, для зайняття більш вигідних рубежів, скорочення лінії фронту та вивільнення сил для ін¬ших напрямів тощо. Але у будь-яких випадках начальник зобов'язаний вжити всіх мож¬ливих заходів для виведення з-під ударів ворога ввірених йому військових сил. Здача їх ворогові не може бути викликана жодними змінами в бойовій обстановці.

3. Суб'єктом злочину є військовий начальник (про його поняття див. коментар до ст. 423).

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому вказані діяння повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випад¬ку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як подання іноземній державі допомоги у прове¬денні підривної діяльності проти України.

Стаття 428. Залишення гинучого військового корабля

1. Залишення гинучого військового корабля командиром, який не виконав

до кінця своїх службових обов'язків, а також особою зі складу команди кораб¬

ля без належного на те розпорядження командира -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Те саме діяння, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об'єктом злочину є порядок виконання військового обов'язку командиром вій¬ськового корабля і членами його екіпажу, який забезпечує живучість корабля.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у залишенні військового корабля, що гине, командиром, який не виконав до кінця своїх службових обов'язків, або особою зі скла¬ду команди корабля без належного на те розпорядження командира.

Під залишенням корабля розуміється схід з нього на берег, на інше судно, катер чи шлюпку, пліт, гелікоптер тощо.

Гинути корабель може в результаті його бойового пошкодження, зіткнення з міли¬ною чи суходолом або з іншим судном, падіння на нього повітряного об'єкта тощо, на¬слідком чого є виникнення пожежі чи затоплення.

Командир корабля під час загибелі останнього зобов'язаний: своєчасно вжити захо¬дів до організованого залишення корабля особовим складом (командир корабля зали¬шає корабель останнім); у мирний та у воєнний час біля свого узбережжя вжити заходів до посадки корабля на найближчу мілину, а у воєнний час далеко від свого узбережжя -затопити корабель і вжити заходів до неможливості його підняття і відновлення воро¬гом; потурбуватися про спасіння вахтового і навігаційного журналів, таємних докумен¬тів і спеціальної апаратури або, якщо врятувати їх неможливо, знищити їх. Крім того, у разі бойового пошкодження, пожежі чи затоплення командир корабля зобов'язаний віддати вказівку про локалізацію місць пошкодження, вжити заходів для попередження вибухів і поширення води і вогню у сусідні приміщення (відсіки) тощо. Залишення

Стаття 429

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

987

командиром військового корабля, що гине, без виконання ним вказаних дій є закінче¬ним злочином.

Відповідно, особа зі складу команди корабля може залишити корабель тільки з на¬лежного на те розпорядження командира. До отримання такого розпорядження вона може бути задіяна для боротьби з аварією, пожежею, затопленням, для спасіння хворих і пасажирів, для посадки корабля на мілину або його затоплення, для спасіння або зни¬щення відповідної документації та апаратури тощо, або, якщо вона є відповідною служ¬бовою особою (старшим помічником (помічником) командира корабля, командиром електромеханічної бойової частини, командиром дивізіону живучості, командиром бо¬йової частини, начальником служби, командиром відсіку чи бойового посту тощо) -організовувати ці дії.

3. Суб'єктом злочину є: 1) командир військового корабля; 2) старший помічник

(помічник) командира корабля, якщо під час загибелі корабля саме він командує кораб¬

лем, або 3) будь-який інший військовослужбовець, який входить до складу команди

корабля.

4. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.

Якщо за обставинами справи командир корабля не міг виконати до кінця своїх

обов'язків, а особа зі складу корабля не мала можливості отримати відповідне розпоря¬дження (скажімо, внаслідок тяжкого поранення, викидання з корабля вибуховою хви¬лею, швидкоплинності подій тощо), відповідальність за залишення військового кораб¬ля, що гине, виключається.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (розділ 2).

Корабельный устав Военно-Морского Флота СССР. Введен в действие приказом главно¬командующего Военно-Морским Флотом СССР № 10 от 10 января 1978 г. (статті 165-175, 188, 193, 312-329).

Стаття 429. Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

Самовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Об'єкт злочину - порядок виконання військового обов'язку в бою.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується суспільно небезпечними діями і може проявитися в таких формах:

1) самовільне залишення поля бою під час бою;

2) відмова під час бою діяти зброєю.

Про поняття самовільне залишення, відмова, зброя див. коментар, відповідно, до статей 407, 402, 404 і 410.

Місце і час є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони розглядуваного злочи¬ну, за якими його перша форма відрізняється, зокрема, від злочинів, передбачених ч. 4 ст. 407, ч. З ст. 408, а друга форма - від злочинів, передбачених ч. З ст. 402 і ч. З ст. 409 (у формі обману чи відмови від несення обов'язків військової служби).

Поле бою - це земельна, у т. ч. у межах населеного пункту, ділянка, морський чи повітряний простір, в якому ведеться бій, а час бою - це проміжок, упродовж якого цей бій триває. Початок і закінчення часу бою звичайно визначаються наказами від¬повідного командира (начальника). Існування бою у його часовій і просторовій харак¬теристиках свідчить про наявність бойової обстановки, поняття якої визначено у ко¬ментарі до ст. 402. Оскільки бойова обстановка може виникнути і в мирний час (у разі прикордонного конфлікту, при порушенні недоторканності повітряного чи морського простору тощо), то злочин, передбачений ст. 429, може мати місце і поза межами воєнного стану.

988

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

Самовільне залишення поля бою означає залишення місця не тільки в окопі, а й у будь-якому бойовому порядку під час наступу чи оборони, у т. ч. ухилення від ведення повітряного, протиповітряного чи морського бою. Відхід із займаних позицій, ухилення від бою можуть здійснюватися лише з дозволу відповідного командира (начальника), і в іншому випадку вони є самовільними.

Умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, військової техніки з метою унеможливити їх застосування під час бою кваліфікується за сукупністю злочи¬нів, передбачених статтями 41 ] і 429.

3. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військова службова особа, скажімо, сама, без дозволу вищого командира, залишає поле бою і наказує зро¬бити таке саме своїм підлеглим, вона має нести відповідальність за сукупністю злочи¬нів, передбачених статтями 424 і 429, а у разі не зумовленого бойовою обстановкою залишення ворогові засобів ведення війни - і ст. 427.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Хоча у нормі ст. 429 це прямо не зазначено, дух закону підказує, що вказані дії повинні бути вчинені не з метою сприяння ворогові. В іншому ж випадку їх треба кваліфікувати за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту.

Стаття 430. Добровільна здача в полон

Добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість -карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об'єкт злочину - порядок виконання військового обов'язку в умовах воєнного стану та в бойовій обстановці.

2. З об'єктивної сторони злочин виражається у здачі в полон. Це може виявитися у діях, коли військовослужбовець, наприклад, під час бою викидає білий прапор чи за¬лишає розташування свого підрозділу (частини) і втікає до розташування ворожих військ, де здається у полон, або у бездіяльності, коли він, скажімо, залишається на полі бою під час відступу своїх військ і захоплюється в полон після зайняття відповідних бойових позицій військами ворога.

Як випливає зі змісту диспозиції ст. 430, обов'язковою ознакою складу цього зло¬чину є час: добровільна здача в полон може бути вчинена лише під час ведення війсь¬кових дій.

Добровільність у ст. 430 означає, що особа не примушується до здачі в полон своїм військовим начальником чи іншою особою і має можливість і надалі виконувати свій військовий обов'язок.

3. Суб'єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військовий началь¬ник через боягузтво або легкодухість здається в полон сам, а також здає ворогові ввіре¬ні йому військові сили, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, пере¬дбачених статтями 427 і 430.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом, а також спе¬ціальними мотивами: боягузством або легкодухістю.

Боягузтво- це несміливість, що властива особі, яка легко піддається почуттю страху, паніці. Легкодухість - це відсутність чи брак твердості, рішучості, мужності. Ці два поняття синонімічні.

Добровільна здача в полон із заздалегідь обміркованим наміром ухилитися від уча¬сті у воєнних діях як форми проходження військової служби, для збереження свого життя, для публічного вираження свого негативного ставлення до вирішення політич¬них питань військовим шляхом може розглядатися як добровільна здача в полон через легкодухість і одночасно як дезертирство, вчинене у воєнний час (ст. 430 і ч. З ст. 408), а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога - як готуван¬ня до переходу на бік ворога (статті 14 і 111).

Стаття 431

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

989

Стаття 431. Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

1. Добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у

роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо

можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності

ознак державної зради -

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке пово¬

дження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі

старшого,-

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

3. Вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямо¬

ваних на шкоду іншим військовополоненим, з корисливих мотивів або з ме¬

тою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога -

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є порядок виконання військовослуж¬бовцем військового обов'язку в умовах полону. Додатковим обов'язковим об'єктом цього злочину у формі насильства над іншими військовополоненими є здоров'я особи, а у формі жорстокого поводження з ними -здоров'я, честь і гідність особи.

2. З об'єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах:

1) добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради (ч. 1 ст. 431);

2) насильство над іншими військовополоненими (ч. 2 ст. 431);

3) жорстоке поводження з іншими військовополоненими з боку військовополонено¬го, який перебуває на становищі старшого (ч. 2 ст. 431);

4) вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим (ч. З ст. 431).

Під роботами, що мають воєнне значення, розуміються роботи, пов'язані з вироб¬ництвом зброї, боєприпасів, бойової техніки, іншого військового майна. Згідно з Кон¬венцією про поводження з військовополоненими, до роботи можуть залучатися тільки працездатні військовополонені, при цьому офіцери та прирівняні до них особи - лише за їх згодою. У примусовому порядку військовополонені можуть бути притягнені тіль¬ки до робіт в сільському і домашньому господарстві, з надання комунальних, транспорт¬них послуг та деяких інших робіт за умови, що вони не мають воєнного характеру чи значення. До інших заходів, які завідомо можуть завдати шкоди Україні або союз¬ним з нею державам, можна віднести, скажімо, вербування інших військовополонених для участі в роботах, які мають воєнне значення, або участь у спецпропаганді тощо.

Добровільність у ч. 1 ст. 431 означає, що особа не примушується до зазначеної ро¬боти органами влади відповідної держави або військовополоненим, який перебуває на положенні старшого, і має можливість і надалі утримуватися від цієї роботи.

Поняттям насильство у ч. 2 ст. 431 охоплюється заподіяння військовополоненому по¬боїв, легкого, середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження, крім заподіяння тяжкого тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин. Останнє, а також убивство потерпілого чи його самогубство внаслідок жорстокого поводження потребують додаткової квалі¬фікації за ч. 2 ст. 121, частинами 1 чи 2 ст. 115 або за частинами 1, 2 чи 3 ст. 120.

Під жорстоким поводженням з військовополоненим слід розуміти безжалісні, грубі дії, якими особі спричинюються серйозні фізичні та/або психічні чи моральні страждання (наприклад, мордування, систематичне заподіяння побоїв, позбавлення сну, їжі, води, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо).

Дії, спрямовані на шкоду іншим військовополоненим, можуть виражатися у пові¬домленні адміністрації про підготовку втечі із табору чи про вчинення порушення

990

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

режиму, у примушуванні до виконання роботи, що має воєнне значення, чи іншої робо¬ти, у насильстві, яке охоплює заподіяння побоїв, спричинення легких тілесних ушко¬джень, у знущанні тощо.

3. Суб'єктом злочину може бути: у першій і четвертій формах- будь-який військово¬

полонений, а у другій і третій - військовополонений, який перебуває на становищі старшого.

Військовополоненим є така, що потрапила під владу військового супротивника, особа, яка належить до: особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конф¬лікті, особового складу ополчення і добровільних загонів, що входять до складу цих збройних сил, осіб, що слідують за збройними силами, але не входять до їх складу, а так само до інших категорій, визначених у частині А ст. 4 Конвенції про поводження з військовополоненими та в ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій. Військовополоненим особа є з моменту потрапляння під владу військового супротив¬ника і до моменту її остаточного звільнення та репатріації.

Військовополоненими, які перебувають на становищі старших, є: в таборах для офіцерів та прирівняних до них осіб або змішаних таборах - старший за званням і ста¬жем офіцер, в інших таборах-так звані довірені особи, що обираються військовополо¬неними шляхом таємного голосування кожні шість місяців з метою представлення пе¬ред військовою владою, Державами-покровительницями, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста тощо, та затверджуються Державою, що тримає у полоні.