96 Загальна частина Розділ VI

ності як співучасники вчиненого виконавцем злочину. Факт вжиття ними певних захо¬дів може бути врахований судом при призначенні покарання (ч. 2 ст. 66).

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинен¬ня злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які мають істотне значення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь-яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у відповідних державних органів залишалася реальна можливість припинити вчи¬нення злочину, не допустити настання злочинного результату (затримати виконавця, забезпечити безпеку потерпілого, вилучити знаряддя і засоби вчинення злочину тощо).

Відповідними органами державної влади, до яких мають звернутися співучасники з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, є державні органи, до ком¬петенції яких віднесено обов'язок попереджувати і припиняти злочини. Такими орга¬нами є органи дізнання, досудового слідства, підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратура і суд.

Закон не висуває вимог щодо форми і способу повідомлення співучасником відпо¬відного органу державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Таке пові¬домлення може бути усним чи письмовим, зробленим особисто або через посередників, безпосередньо керівникові зазначеного органу чи представнику цього органу, який пе¬ребуває при виконанні службових обов'язків (черговому по відділу міліції, дільнично¬му інспектору міліції, слідчому податкової міліції, оперуповноваженому СБ тощо).

У разі, якщо співучасник звергається із зазначеним повідомленням до інших орга¬нів державної влади, крім тих, до обов'язку яких входить попередження і припинення злочинів, або до органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, об'єднань громадян тощо, таке повідомлення має юридичне значення, передбачене ч. 2 ст. 31, лише у разі, якщо відповідні службові особи перелічених органів, установ і ор¬ганізацій виконували роль посередників у повідомленні про злочин належним органам і при цьому не була порушена вимога щодо своєчасності повідомлення про злочин, що готується або вчиняється.

Якщо звернення організатора, підбурювача чи пособника до відповідних органів державної влади з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути ви¬знане судом обставиною, що пом'якшує покарання (див. п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 66).

4. Особливістю добровільної відмови пособника є те, що вона може проявлятися не лише в активній, а й у пасивній його поведінці: у ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусуиенні перешкод вчиненню злочину. Відмовляючись від вчинення певних дій, пособник тим самим не сприяє вчиненню злочину виконавцем і цим уникає спільної з іншими співучасниками (насамперед, з виконавцем) діяльності.

КІІК (статті 97. 101. 102 106, 112-115. 227).

Закон України «Про оператнвно-розіиукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (статті І, 5, 8, 9).

Розділ VII

ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

Стаття 32. Повторність злочинів

1. Повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

2. Повторність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше то¬тожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

3. Вчинення двох або більше злочинів, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особ¬ливій частині цього Кодексу.

4. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звіль¬нено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими зако¬ном, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято.

1. Повторність, сукупність та рецидив злочинів, про які йдеться у статтях 32-34, є різновидами множинності злочинів, під якою розуміється вчинення однією особою двох або більше злочинів.

2. Кожне із діянь, які становлять повторність, передбачену ст. 32, є самостійним злочином. Специфіка повторності як особливого виду множинності злочинів полягає у тому, що її утворюють тотожні або, у разі особливої вказівки законодавця, однорідні чи схожі за своїми ознаками злочини. За загальним правилом (викладеним у ч. 1 ст. 32) повторністю визнаються лише ті злочини, які передбачені однією статтею, а для тих випадків, коли в одній статті КК вміщено кілька різних складів злочинів (наприклад, статті 143, 223),- однією частиною статті Особливої частини КК.

Повторність виникає незалежно від того, чи була винна особа засуджена раніше за вчинення одного чи кількох злочинів, які утворюють повторність; тому на практиці можливі ситуації, коли вчинені винною особою злочинні діяння підпадатимуть під ззнаки одночасно і повторності, і рецидиву злочинів (ст. 34).

Повторність злочинів виникає і в тих випадках, коли один, декілька або й усі зло-4ини, які її утворюють, вчинено у співучасті або коли якісь із вчинених злочинів є не-іакінченими і кваліфікуються як замахи чи готування.

3. Згідно з ч. 2 ст. 32 не є повторністю продовжуваний злочин - злочин, що склада¬

ється із двох чи більше вчинених у різний час тотожних злочинних діянь, які є реаліза-

іією єдиного злочинного наміру винної особи. Тотожні діяння, з яких складається про-

іовжуваний злочин, можуть самі по собі (кожне окремо) бути і такими, що містять всі

)знаки самостійного злочину, і такими, що за інших обставин розглядалися б лише як

нші правопорушення (наприклад, адміністративні). Продовжуваний злочин починаєть-

;я вчиненням першого і закінчується вчиненням останнього із тотожних злочинних

ііянь, які складають цей злочин.

3—187

98

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VII

Єдиний злочинний намір, який об'єднує злочинні діяння при вчиненні продовжу¬ваного злочину, як особливий вид умисної форми вини, має місце тоді, коли винний, за наявності загальних ознак умислу, реалізовує свій задум, розраховуючи вчинити у різ¬ний час не одне, а декілька (два чи більше) тотожних за своїми ознаками злочинних діянь, спрямованих на досягнення загального результату. Єдиний злочинний намір на вчинення продовжуваного злочину, як правило, виникає у винного ще до вчинення першого із діянь, які складають продовжуваний злочин. Водночас він може виникнути і в процесі вчинення першого діяння.

Наявність ознак продовжуваного злочину з точки зору кваліфікації діяння означає, що воно розглядається як один злочин, а не як повторність злочинів. Продовжуваний злочин може бути кваліфікований за ознакою значного, великого чи особливо великого розміру заподіяної шкоди, якщо ці критерії передбачені відповідною статтею КК як кваліфікуючі ознаки і якщо відповідна шкода сумарно заподіяна внаслідок усіх епізодів продовжуваного злочину.

Продовжуваність як форма вчинення злочину характерна, зокрема, для різних ко¬рисливих посягань на власність, давання чи одержання хабара, ухилення від сплати податків тощо. Типовим прикладом продовжуваного злочину є викрадення речі части¬нами (наприклад, винесення по одній деталі, щоб потім зібрати із краденого радіоприй¬мач, магнітофон, мотоцикл тощо) та незаконне багаторазове отримання різних виплат за підробленими документами.

Вчинення особою двох чи більше самостійних продовжуваних злочинів, передба¬чених однією статтею КК, слід розглядати як повторність злочинів.