7. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визнає вчинення його: 1) шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним заги¬белі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття підпалу, вибуху, іншого загальнонебезпечного способу, а також загибелі людей див. коментар до статей 113 та 194. При цьому загибель людей передбачає заги¬бель двох чи більше осіб. Інші тяжкі наслідки є оціночною ознакою. Особливістю ін¬ших тяжких наслідків у складі розглядуваного злочину є те, що їх змістом охоплюється також заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах, тоді як у складі злочину, передбаченого ст. 194, така шкода утворює окрему кваліфікуючу ознаку.

Конституція України (статті 126-129).

Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяж¬ного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя

Вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяж¬ного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійс¬ненням правосуддя,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя в частині діяльності судді, народного засідателя чи присяжного. Додатковим обов'язковим його об'єктом виступає життя особи.

2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) суддя; 2) народний засідатель; 3) при¬сяжний; 4) їх близькі родичі. Про поняття судді, народного засідателя та присяжного див. коментар до ст. 377, а про поняття близьких родичів - коментар до ст. 115. Пося¬гання на Голову чи суддю КС або ВС, або вищих спеціалізованих судів України у зв'язку з їх державною діяльністю слід кваліфікувати за ст. 112.

3. Об'єктивна сторона злочину проявляється у посяганні на життя зазначе¬

ного потерпілого і може виражатися у: 1) його умисному вбивстві; 2) замаху на його

вбивство.

Про поняття вбивства див. ст. 115 та коментар до неї, а про поняття замаху - ст. 15 та коментар до неї. При вчиненні цього злочину у другій його формі не має значення, який саме замах було вчинено-закінчений чи незакінчений.

Вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, ква¬ліфікується тільки за ст. 379. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи за¬мах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

878

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIU

Закінченим цей злочин вважається: у першій його формі - з моменту настання смерті потерпілого; у другій формі - з моменту вчинення дій, які утворюють замах на його вбивство.

4. Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому ін¬телектуальним моментом умислу має, зокрема, охоплюватись специфічний соціальний статус потерпілого (те, що він є суддею, народним засідателем чи присяжним або близьким родичем однієї з цих осіб).

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони вбивства чи замаху на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів є мотив. Такого роду по¬сягання здійснюється у зв'язку j діяльністю судді, народного засідателя чи присяж¬ного, пов'язаною h здійсненням правосуддя (про її поняття див. коментар до ст. 377). Якщо такий зв'язок відсутній, а вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинено за інших мотивів (із ревнощів, хуліганських спонукань, помсти на побутовому грунті то¬що), дії винного слід кваліфікувати за відповідною частиною (відповідним пунктом ч. 2) ст. 115, а у певних випадках за ст. 112 (якщо мав місце замах на вбивство - ще й за відповідною частиною ст. 15).

Конституція України (статті 124-129).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про¬ти .життя та здоров 'я особи» (п. 12).

Стаття 380. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист

Неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття недостатньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття достатніх захо¬дів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які бе¬руть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк до п'яти років.

1. Суспільна небезпечність цього злочину полягає у тому, що невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист, перешкоджає ефективному здійсненню право¬суддя, ставить у небезпеку життя і здоров'я працівників суду, правоохоронних орга¬нів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів.

2. Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у криміналь¬ному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких родичів, а також нормальна діяльність зазначених органів. Його додатковим обов'язковим об'єктом може бути життя, здоров'я, майнові блага чи інші права і законні інтереси зазначених осіб.

3. Потерпілими від цього злочину виступають працівники суду, правоохоронних органів або особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, члени їхніх сімей та їхні близькі родичі.

До працівників суду належать не лише судді, а й інші працівники: помічники голів судів, помічники суддів, судові секретарі, працівники апарату судів. Про поняття праців¬ників правоохоронних органів див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких роди¬чів — коментар до ст. 115. Членами сім 'їс особи, які спільно проживають і ведуть спільне господарство. До членів сім'ї, крім близьких родичів, можуть належати й особи, які пере¬бувають на вихованні чи утриманні потерпілого. До осіб, які беруть участь у кримі¬нальному судочинстві, належать особи, перелічені в КПК і Законі України «Про забез¬печення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Стаття 381

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

879

4. Об'єктивна сторона злочину полягає у: 1) неприйнятті або 2) несвоєчасному

прийнятті, або 3) прийнятті недостатньо обґрунтованих рішень; 4) невжитті або 5) не¬

своєчасному вжитті достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних

органів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та

їхніх близьких родичів.

Йдеться про невиконання або неналежне виконання обов'язків із забезпечення безпеки щодо осіб, взятих під захист. Види спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, підстави і приводи для вжиття заходів забезпечення безпеки, порядок прийняття рішення про їх застосування, а також обов'язки щодо виконання рішень про забезпечення безпеки, передбачені КПК і спе¬ціальними законами.

Такі діяння утворюють склад розглядуваного злочину за умови, що вони призвели до спричинення тяжких наслідків. До тяжких наслідків можуть бути віднесені загибель особи, взятої під захист або яка мала бути взята під захист, заподіяння такій особі тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, спричинення великої майнової шкоди тощо.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки службова особа органу, на який покладено функції забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних ор¬ганів або осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю у вигляді зло¬чинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Конституція України (статті З, 27-29).

КПК (cm. 52-1).

Закон України «Про державшій захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 p. (cm. 2).

Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочин¬стві» від 23 грудня 1993 p. (cm. 2).

Постанова ПВС Лг° 10 від 18 червня 1999 р. «Про застосування законодавства, що передба¬чає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві».

Стаття 381. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під

захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи, особою,

т;а їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у

зв'язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист,

якщо ці дії спричинили шкоду здоров'ю особи, взятої під захист,-

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів до¬ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обме¬женням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть особи, взятої під захист, або

інші тяжкі наслідки,-

караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення безпеки осіб, взятих під захист, та належне здійснення правосуддя. Додатковим обов'язковим його об'єктом є здоров'я особи, а додатковим факультативним об'єктом можуть бути життя особи, майнові чи інші блага.

880

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

2. Предметом злочину є відомості про заходи безпеки щодо особи, взятої під за¬

хист. Це може бути інформація про особисту охорону, охорону житла і майна особи,

взятої під захист, про зміну її місця роботи або навчання, про переселення в інше міс¬

це проживання, про зміну прізвища чи інших конфіденційних відомостей про цю осо¬

бу тощо. і

Закон передбачає забезпечення конфіденційності даних про осіб, взятих під захист.

3. Потерпілими від злочину можуть бути особа, взята під захист (про поняття та¬ких осіб див. коментар до ст. 380), а також інші особи (зокрема особи, які здійснюють відповідні заходи захисту).

4. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням - розголошенням за- , значених вище відомостей; 2) наслідками у вигляді спричинення шкоди здоров'ю осо¬би, взятої під захист (ч. 1 ст. 381), її смертю або іншими тяжкими наслідками (ч. 2

ст. 381); 3) причинним зв'язком між вказаним діянням і наслідками. »

Про поняття розголошення див. коментар до ст. 328. Шкода здоров'ю передбачає завдання потерпілому тілесних ушкоджень, спричинення іншої фізичної шкоди.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути: 1) службова особа, якою прийня¬

то рішення про заходи безпеки; 2) особа, яка здійснює ці заходи; 3) службова особа,

якій вказані рішення стали відомі у зв'язку з її службовим становищем; 4) особа, взята '

під захист.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується необережністю.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 381) є спричинення ним: 1) смерті особи, взятої під захист; 2) інших тяжких наслідків.

Іншими тяжкими наслідками слід визнавати спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, його викрадення і тривале позбавлення волі, заподіяння великої матеріальної шкоди.

Стаття 382. Невиконання судового рішення

1. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, по¬

станови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню -

карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних міні¬мумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з по¬збавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи

особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин,

передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоро-

нюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським

інтересам або інтересам юридичних осіб,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во¬лі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або за¬йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського суду з

прав людини -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбав¬ленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

І. Основним безпосереднім об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення. Додатковим факультативним об'єктом злочину можуть бути порядок виконання службовими особами своїх повно¬важень, виборчі, трудові та інші права і свободи людини і громадянина, власність, еко¬номічні інтереси суб'єктів господарювання тощо.

Стаття 382

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

881

2.3 об'єктивної сторони невиконання судового рішення може характеризу¬ватися:

1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили;

2) перешкоджанням службовою особою виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили (ч. 1 ст. 382);

3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з прав людини (ч. З ст. 382).

Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи ви¬конати судове рішення (наприклад, керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості). Ухилення - та сама відмова, яка має завуальований характер: службо¬ва особа відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чи¬ном, що фактично унеможливлює його виконання.

Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньо¬му містяться, з метою недопущення його реалізації. Така протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у т. ч. і службових, насильст¬ва, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рі¬шення.

Відповідальність за частинами 1 і 2 ст. 382 настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади - суду. Поняттям суд охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України: КС і суди загальної юрисдикції, у т. ч. спеціалізовані. Під вказане поняття не підпадають товариські і третейські суди, Міжнародний комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при Торго¬во-промисловій палаті України.

Разом з тим, складом злочину, передбаченого ст. 382, охоплюється невиконання або перешкоджання виконанню рішень іноземного суду - рішень іноземних судів у цивіль¬них, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів у кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілим, а також рішень іноземних арбітражів та акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, що набрали законної сили і підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України.

Європейський суд з прав людини, відповідальність за невиконання рішень якого передбачена ч. З ст. 382,- це міжнародний суд, створений Державами-учасницями Кон¬венції про захист прав і основних свобод людини з метою забезпечення виконання ни¬ми своїх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї.

Рішення суду (у вузькому значенні) - це письмовий акт, який приймає госпо¬дарський суд при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, від¬мова в позові), загальний суд при вирішенні цивільної справи, КС за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів ВР, актів Пре¬зидента України, актів KM, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Вирок суду - це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність особи. Вирок суду може бути двох видів - обвинувальний або виправдувальний. Обвинуваль¬ний вирок також установлює міру покарання винному та визначає інші правові наслід¬ки визнання особи винною.

882

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

Ухвала суду - це: а) у кримінальному процесі - будь-яке рішення, крім вироку, яке виносить суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій в судових засіданнях у колегі¬альному складі; б) у цивільному процесі - рішення суду першої інстанції, яким вирі¬шуються питання, що виникають у зв'язку з розглядом цивільної справи по суті; в) в господарському процесі — рішення, яке виносить господарський суд, якщо госпо¬дарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення про¬вадження у справі, залишення позову без розгляду тощо).

Постанова суду - це рішення, яке виніс суддя одноособово, і рішення президії су¬ду, ПВС. За результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення суди виносять тільки постанови.

Невиконання службовою особою наказу господарського суду або іншого виконав¬чого документу, крім рішення, вироку, ухвали чи постанови суду кримінальної відпові¬дальності за ст. 382 не тягне.

Як зазначено у диспозиції ч. 1 ст. 382, відповідальність настає у випадку невико¬нання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є абсолютно обгрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили, не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Незважаючи на те, що ч. З ст. 382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними. Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових ви¬падках - Велика палата Європейського суду з прав людини.

Відповідальність за ст. 382 може настати лише у випадку невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Неправосудне судове рішення відповідно до законодавства України підлягає скасуванню, а постановления завідомо неправосудного судового рішення тягне відповідальність судді за ст. 375.

Для наявності складу злочинів, передбачених частинами 1 і 3 ст. 382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рі¬шення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення моменту за¬кінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судо¬вого рішення, який встановлено законом або судом. Так, закон передбачає ряд випад¬ків, коли рішення суду підлягає негайному виконанню (зокрема це стосується справ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, про присудження працівникові заробітної плати) або коли негайне виконання рішення не допускається (наприклад, це стосується судових рішень у справах про виселення гро¬мадян з житлових приміщень).

3. Суб'єктом злочину може бути лише службова особа, яка відповідно до повнова¬

жень повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення або завдяки своїм пов¬

новаженням мала можливість перешкодити останньому. Такими службовими особами

можуть бути керівники та інші службові особи підприємств, установ, організацій, дер¬

жавні виконавці тощо.

Невиконання судового рішення іншою, крім службової, особою, може потягнути кримінальну (зокрема у випадках, передбачених статтями 164, 165, 389, 390, 393, 395) або адміністративну відповідальність (статті 51-1, 185-6, 186-5 КАП).

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Психічне ставлення до істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (ч. 2 ст. 382) може характеризуватися умислом або необережністю.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визначає: 1) вчинення його службо¬

вою особою, яка посідає відповідальне чи особливо відповідальне становище або

2) особою, раніше судимою за цей злочин, і 3) заподіяння істотної шкоди охоронюва-

Стаття 383

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

883

ним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (ч. 2 ст. 382).

Про поняття службової особи, яка займає відповідальне чи особливо відповідаль¬не становище, істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб - див. приміт¬ки до ст. 364 та коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особ¬ливої частини КК. Про поняття судимості див. коментар до ст. 88.

6. Злочинне невиконання судового рішення, відповідальність за яке передбачена ст. 382, слід відрізняти від правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-6 КАП (зали¬шення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само несво¬єчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи окрему постанову судді) за предметом пра¬вопорушення (у ст. 382 КК йдеться про рішення, вирок, ухвалу або постанову суду, то¬ді як у ст. 185-6 КАП - про окрему ухвалу суду або окрему постанову судді) і за озна¬ками об'єктивної сторони, і від правопорушення, передбаченого ст. 186-5 КАП (керівництво об'єднанням громадян, яке примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у діяльності такого об'єднання) - за об'єктом, суб'єктом і об'єктивною стороною.

Конституція України (статті 60, 124-131, 147-153).

Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17липня 1997р. (розділ II).

КПК (статті 23-2, 32, 323, 327, 367, 340, 401, 403).

ГПК (статті 90, 115).

КАП (ст. 283).

ЦП К (статті 14, 23, 235).

Закон України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 р.

Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999p. (cm. I8-1).

Закон України «Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29 листо¬пада 2001 р.

Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. (розділ II).

Закон України «Про Конституційний Суд України» від 7 лютого 2002 р.

Указ Президента України «Про утворення апеляційних господарських судів та затвер¬дження мережі господарських судів України» № 511/2001 від II липня 2001 р.

Постанова ПВС N° 4 від 12 квітня 1996 р. «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів» (п. 17).

Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення зло¬чину

1. Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або ор¬

гану дізнання про вчинення злочину -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або по¬збавленням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяж¬

кому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а також

вчинені з корисливих мотивів,-

караються обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбав¬ленням волі на той самий строк.

1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

884

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у завідомо неправдивому повідомленні су¬

ду, прокурору, слідчому або органу дізнання про вчинення злочину.

Повідомлення може бути здійснене у різних формах: письмово, усно, за підписом особи, яка його зробила, або без такого (анонімним). Неправдивим таке повідомлення є, коли воно стосується злочину, якого насправді не було, або коли у ньому міститься інформація про вчинення злочину особою, яка насправді його завідомо для винного не вчиняла, або про вчинення особою більш тяжкого злочину, ніж той, що вона насп¬равді вчинила. Неправдивість повідомлення повинна стосуватись тільки фактичних обставин вчинення злочину, а не його юридичної оцінки. Адже, якщо у повідомленні будуть подані правдиві факти щодо вчиненого злочину, але їм буде дана неправильна юридична оцінка, то не буде відповідно і завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту надходження неправдивого повідомлення до суду, прокурора, слідчого або органу дізнання.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є поєднання його: 1) з обвинуваченням особи у тяжкому чи особливо тяжкому злочині; 2) зі штучним створенням доказів об¬винувачення, а також 3) вчинення його із корисливих мотивів.

Про поняття тяжкого та особливо тяжкого злочину див. ст. 12 і коментар до неї, а про поняття корисливого мотиву - коментар до ст. 115. Під штучним створенням доказів обвинувачення розуміється підроблення документів, що є доказами в кримі¬нальній справі, виготовлення фальшивих речових доказів, імітація фактичних даних, яких насправді немає (наприклад, підготовка підставних свідків) тощо.

КІІК (статті 65, 94-98).

Стаття 384. Завідомо неправдиве показання

1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо не¬

правдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового

слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою

спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо

неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках,-

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому

злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а та¬

кож вчинені з корисливих мотивів,-

караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у:

1) завідомо неправдивому показанні свідка чи потерпілого;

2) завідомо неправдивому висновку експерта;

3) завідомо неправильному перекладі.

Обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину є обстановка і час його вчинення. Вказані дії можуть вчинятися лише під час проведення дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціаль¬ною комісією ВР або в суді.

Стаття 385 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 885

Показання - це відомості про факти, які підлягають встановленню у кримінальній чи цивільній справі і мають важливе значення для правильного вирішення справи. Не¬правдивими є показання, в яких повністю або частково перекручені факти, що мають значення для правильного вирішення справи. Проте, якщо свідок чи потерпілий, даючи показання, повідомив завідомо неправдиві факти про вчинений інший злочин, то в його діях буде склад злочину, передбачений ст. 383, а не 384. Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані уповноваженій на те особі, у встанов¬леному законом порядку і належним чином процесуально оформлені.

Висновок експерта - це документ, складений у результаті дослідження експертом, якому в передбаченому процесуальним законодавством порядку було доручено провес¬ти експертизу і дати відповіді на поставлені перед ним запитання. Неправдивим є вис¬новок експерта, в якому неправильно викладені або перекручені факти чи зроблена завідомо неправильна їх оцінка.

Неправильний переклад полягає у перекрученні змісту усного чи письмового мов¬лення при перекладі з однієї мови на іншу документів, показань, промов, реплік учас¬ників процесу. Неправильний переклад матиме місце і при замовчуванні перекладачем при здійсненні перекладу важливих фактичних обставин справи.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути осудна особа, яка до моменту вчи¬нення злочину досягла 16-річного віку і дає показання як свідок чи потерпілий у справі, призначена експертом або залучена як перекладач.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючі ознаки цього злочину (ч. 2 ст. 384) за своїм змістом повністю ана¬логічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаченого ст. 383.

КПК (статті 62, 69-72, 75, 77, 128).

Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків

1. Відмова свідка віддавання показань або відмова експерта чи перекла¬

дача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді

або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою

слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи ді¬

знання -

караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних міні¬мумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за відмову давати по¬

казання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо

себе, а також членів її сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається за¬

коном.

1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у відмові свідка від давання показань або відмові експерта чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків.

Відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати показання, а експерта чи перекладача - виконувати покладені на них обов'язки за відсутності поважних при¬чин. Форми відмови можуть бути різними - усна, письмова тощо. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача без поважних причин від вико¬нання покладених на них обов'язків може бути як повна, так і часткова. Відмова свідка

886

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV111

від давання показань повинна бути незаконною. Тому кримінальна відповідальність виключається за наявності законної підстави для такої відмови (наприклад, відмова ад¬воката давати показання про обставини справи, які стали йому відомі у зв'язку з вико¬нання своїх професійних обов'язків) або поважної причини для експерта (наприклад, нерозголошення відомостей, що становлять державну таємницю).

Злісне ухилення свідка, експерта чи перекладача від з'явлення в суд, органи досу¬дового слідства чи органи дізнання, яке не має на меті відмовитись від виконання юри¬дичного обов'язку щодо давання показань чи виконання обов'язків експерта або пере¬кладача, не утворює складу цього злочину і тягне адміністративну відповідальність за статтями 185-3 і 185-4 КАП.

Злочин вважається закінченим з моменту доведення відмови до відома суду, орга¬нів досудового слідства, тимчасової слідчої або тимчасової спеціальної комісії ВР чи дізнання.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути тільки свідок, експерт або пере¬кладач.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 385 особа не підлягає кримінальній відповідальності за відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або в суді щодо: 1) себе; 2) членів своєї сім'ї; 3) своїх близьких родичів.

Про поняття членів сім'ї і близьких родичів див. коментар до статей 115 і 380.

Конституція України (ст. 63). КПК (статті 69, 70, 77, 128). ЦПК (статті 41, 58, 167).

Стаття 386. Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи ви¬сновку

Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України чи дізнання, примушування їх до відмови від даван¬ня показань чи висновку, а також до давання завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, або підкуп свідка, потерпілого чи експерта з тією самою метою, а також по¬гроза вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок -

караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних міні¬мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, діяльності органів досудового слідства та дізнання, тимчасових слідчих і тимчасових спеціальних комісій ВР, який забезпечує всебічне, повне і неупе-реджене розслідування і судовий розгляд відповідних справ, а також права вказаних у ст. 388 осіб як суб'єктів кримінального, цивільного, адміністративного чи господарсь¬кого процесу або парламентського розслідування, а додатковим - психічна недотор¬канність особи.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути: 1) свідок; 2) потерпілий; 3) експерт.

Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі будь-які обставини, які підлягають установленню по даній справі. Так, у кримінальній справі свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній

Стаття 386

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

887

справі, у т. ч. про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними.

Потерпілим визнається особа, якій правопорушенням (злочином чи адміністратив¬ним правопорушенням) заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.

Експертом визнається особа, яка має необхідні наукові, технічні або інші спеці¬альні знання для давання висновку з досліджуваних у справі питань і призначена у встановленому законом порядку для проведення експертного дослідження і давання експертного висновку.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується вчиненням суспільно небезпеч¬них дій у формі:

1) перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого або експерта до суду, органів до-судового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних комісій ВР чи ді¬знання;

2) примушування вказаних осіб до відмови віддавання показань чи висновку;

3) примушування їх до давання завідомо неправдивих показань чи висновку;

4) підкупу свідка, потерпілого чи експерта;

5) погрози вчинити вбивство, насильство, знищення майна свідка, потерпілого або експерта чи їх близьких родичів або розголосити відомості, що їх ганьблять.

Під перешкоджанням у ст. 386 розуміється створення будь-яких перепон, які уне¬можливлюють або суттєво ускладнюють з'явлення свідка, потерпілого чи експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасових слідчих та тимчасових спеціальних ко¬місій ВР чи дізнання. Перешкоджання з'явленню зазначених осіб до інших органів (на¬приклад, до місцевих державних адміністрацій, постійних парламентських комітетів, відділів чи управлінь юстиції) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 386, і мо¬же тягнути кримінальну відповідальність лише тоді, коли утворює склад іншого злочи¬ну (наприклад, погрози вбивством (ст. 129)).

Про поняття суду див. коментар до ст. 382. Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції та слідчі органів безпеки. Органами дЬнання є: міліція; капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, а також у визначених кримінально-процесуальним законодавством справах: податкова міліція; органи безпеки; командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ; начальники органів управління ВСПЗС та їх заступни¬ки з питань провадження дізнання; командири кораблів; митні органи; начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів і виховно-трудових профілакторіїв; органи державного пожежного нагляду; органи прикордонної служби.

Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України створюються парламентом у межах його повноважень для підготовки і попереднього розгляду питань ВР. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України створюються парламентом для проведення роз¬слідування з питань, що становлять суспільний інтерес. Висновки і пропозиції тимчасо¬вих слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Організація та порядок діяль¬ності тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій ВР встановлюються законом.

Примушування як ознака злочину, передбаченого ст. 386,- це схилення потерпіло¬го всупереч його волі до відмови від давання показань або висновку чи до давання заві¬домо неправдивих показань чи висновку. Під показаннями розуміються будь-які свід¬чення потерпілого у справі, в якій його викликано (запрошено) до зазначених у ст. 386 органів. Про поняття показання і висновку див. коментар до ст. 384.

Перешкоджання може бути вчинене у будь-який спосіб - шляхом застосування на¬сильства, погроз, іншим чином. Способом примушування закон називає погрозу, зміс¬том якої можуть бути: а) вбивство; б) насильство; в) знищення майна; г) розголошення відомостей, що ганьблять свідка, потерпілого, експерта чи їх близьких родичів. Така ж погроза виступає способом вчинення цього злочину у п'ятій його формі, з тією лише відмінністю, що вона вчинюється з помсти за раніше даний свідком, потерпілим чи експертом показання чи висновок.

888

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

Якщо спосіб перешкоджання, примушування або підкупу містить склад самостій¬ного злочину, вчинене потребує додаткової правової оцінки за статтею Особливої час¬тини КК, що передбачає відповідальність за такий злочин.

Про поняття погрози вбивством див. коментар до ст. 129. Застосування винним по¬грози вбивством при вчиненні цього злочину утворює ідеальну сукупність злочинів і за наявності підстав потребує кваліфікації за статтями 386 і 129.

Під погрозою насильством у складі цього злочину розуміється залякування потер¬пілого застосуванням до нього чи його близьких родичів будь-якого виду фізичного насильства (небезпечного для життя чи здоров'я особи або такого, що не є небезпеч¬ним для життя чи здоров'я особи), а також вчинення інших дій насильницького харак¬теру (зокрема незаконного позбавлення волі, зґвалтування, насильницького задово¬лення статевої пристрасті неприродним способом). Застосування такої погрози при вчиненні розглядуваного злочину охоплюється складом злочину, передбаченого ст. 386, і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не по¬требує.

Про поняття погрози знищення майна див. коментар до ст. 195. Така погроза пов¬ністю охоплюється ст. 386 і додаткової кваліфікації за ст. 195 не потребує. Погроза пошкодження майна свідка, потерпілого, експерта чи їх близьких родичів не є ознакою об'єктивної сторони цього злочину, а тому застосування її особою при перешкоджанні з'явленню свідка, потерпілого, експерта до зазначених вище органів чи примушуванні їх до відмови від давання показань чи висновку, а також до давання завідомо неправди¬вих показань чи висновку не утворює складу злочину, передбаченого ст. 386.

Про поняття підкупу див. коментар, до статей 27, 157, 160, а про поняття відомос¬тей, що ганьблять свідка, потерпілого, експерта чи їхніх близьких родичів,- ко¬ментар до ст. 154. Особливістю таких відомостей є те, що, на відміну від відомостей, погроза розголошення яких утворює ознаку вимагання, потерпілий не лише бажає збе¬регти їх у таємниці, а й вважає, що їх розголошення скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб.

Закінченим цей злочин вважається при вчиненні його: у першій, другій та третій формах - з моменту вчинення дій, які утворюють перешкоджання чи примушування, незалежно від того, чи вдалося винному фактично перешкодити потерпілому з'явитися до визначених у ст. 386 органів або примусити відмовитись від давання по¬трібних для нього показань чи висновку або дати завідомо неправдиві показання чи висновок; у четвертій - з моменту надання матеріальної винагороди або обіцянки її надати; у п'ятій формі - з моменту висловлення відповідної погрози і сприйняття її потерпілим.

4. Суб'єкт злочину загальний. Вчинення його службовою особою з використанням службового становища потребує додаткової кваліфікації за статтями Особливої частини КК, які передбачають відповідальність за відповідне службове зловживання (зокрема статтями 364, 365, 423, 424).

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

У перших чотирьох формах цей злочин вчинюється з метою недопущення з'явлення свідка, потерпілого, експерта до суду, органів досудового слідства, тимчасо¬вих слідчих та тимчасових спеціальних комісій Верховної Ради України, добитися їх відмови від давання показань чи висновку або давання ними завідомо неправдивих по¬казань чи висновку. При вчиненні злочину у п'ятій формі винний діє з мотивів помсти зазначеним особам за раніше дані показання чи висновок.

Конституція України (ст. 89). КПК (статті 49, 68, 75 101, 102).' КАП (статті 269, 272, 273).

Рішення КС у справі про доручення Генеральній прокуратурі України № 8-рп від 14 червня 2001 р.

Стаття 387

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

889

Стаття 387. Розголошення даних досудового слідства або дізнання

1. Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка прова¬

дила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання

особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не

розголошувати такі дані,-

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

2. Розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчинене суд¬

дею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшу-

кового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у

досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину,

принижують її честь і гідність,-

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів до¬ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або ареш¬том на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення таємниці слідства та конфіденційності іншої інформації, пов'язаної з виявленням та розкриттям злочинів і розслідуванням кримінальних справ.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у розголошенні даних досудового слідства чи дізнання:

1) без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, особою, по¬

передженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати їх

(ч. 1 ст. 387);

2) суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-

розшукового органу, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і

гідність (ч. 2 ст. 387).

Про поняття розголошення див. коментар до ст. 328. Не має значення, чи стосують¬ся розголошені дані досудового слідства або дізнання винної особи чи інших осіб.

Розголошення даних досудового слідства чи дізнання утворює склад злочину, пере¬дбаченого ч. 1 ст. 387, якщо його вчинено без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, і якщо особа була попереджена в установленому законом по¬рядку про обов'язок не розголошувати такі дані. Попередження про обов'язок не розго¬лошувати дані досудового слідства чи дізнання має бути належним чином процесуаль¬но оформлене.

Розголошення даних досудового слідства чи дізнання утворює склад злочину, пере¬дбаченого ч. 2 ст. 387, за умови, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність. До даних, розголошення яких ганьбить людину, принижує її честь і гідність, можна віднести дані про неї, про її дії або про дії, вчинені щодо неї, які вона бажає зберегти у таємниці і розголошення яких підриває її авторитет, зачіпає почуття самоповаги, компрометує її. Це можуть бути дані про інтимне життя особи, її захворю¬вання, непорядні вчинки тощо (про поняття відомостей, що ганьблять особу, див. та¬кож коментар до ст. 154).

Злочин вважається закінченим з моменту ознайомлення з даними досудового слід¬ства чи дізнання сторонніх осіб.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. За ч. 1 ст. 387 можуть нести відповідальність

тільки свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, екс¬

перт, спеціаліст, перекладач, понятий, а також інші особи, які присутні при прова¬

дженні слідчих дій і попереджені про обов'язок не розголошувати даних досудового

слідства чи дізнання, а за ч. 2 ст. 387 - суддя, прокурор, слідчий, працівник органу

890

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XV111

дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брали вони безпосе¬редню участь у досудовому слідстві або дізнанні.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом.

Конституція України (статті З, 32).

КПК (статті 104, 121).

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 2 лютого 1992 p. (cm. 9).

Стаття 388. Приховування майна

Приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, -

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині виконання вироків щодо конфіскації майна або інших правових рішень щодо забезпечення відповідного правового режиму майна, що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано.

2. Предметом злочину є майно, що підлягає конфіскації, або на яке накладено арешт чи яке описано.

Майно, що підлягає конфіскації,- це майно, на яке не накладався арешт і яке ще не описане, але можлива його конфіскація. Конфіскація майна застосовується: як вид по¬карання (ст. 59 КК), як вид адміністративного стягнення (ст. 24 КАП) і як правовий за¬сіб вирішення питання про речові докази (ст. 81 КПК). Порядок накладення арешту на майно або його опису регламентується законом.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у приховуванні зазначеного майна.

Під приховуванням майна розуміється його утаювання від органів, які виконують відповідні процесуальні дії (переміщення його у невідоме для інших місце, неповідом¬лення про місце розташування, зміна його вигляду, правового статусу тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених дій.

4. Суб'єкт злочину загальний. Проте суб'єктом приховування майна, на яке накла¬дено арешт чи яке описано, є особа, якій майно передано на зберігання відповідно до закону.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

КПК (статті 125, 126, 247).

ЦП К (ст. 354).

Закон Україна «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. (статті 50, 55).

Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі

1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні по¬

сади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів по-

карань,-

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, за¬

судженою до цього покарання,-

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Стаття 390

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

891

1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення виконання покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає в:

1) ухиленні від: а) сплати штрафу; б) позбавлення права обіймати певну посаду чи

займатися певною діяльністю (ч. 1 ст. 389);

2) ухиленні від відбування: а) громадських робіт; б) виправних робіт (ч. 2 ст. 389).

Ухилення від сплати штрафу - це невиконання особою, яка засуджена до цього

виду покарання, обов'язку сплатити штраф. Ухилення від позбавлення права обійма¬ти певну посаду чи займатися певною діяльністю - це невиконання особою, яка за¬суджена до цього виду покарання, обов'язку утриматись від обіймання певної посади чи заняття певною діяльністю протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухи¬лення може мати місце шляхом подальшого заняття видом діяльності, яким заборонено займатись, перебування на посаді, обіймати яку заборонено судом, влаштування на таку посаду в іншому підприємстві, установі чи організації тощо. Виконання вироків суду про накладення штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займати¬ся певною діяльністю покладено законом на Державну виконавчу службу.

Ухилення від відбування громадських робіт - це невиконання особою, яка засу¬джена до цього виду покарання, обов'язку у вільний від роботи чи навчання час безо¬платно виконувати суспільно корисні роботи, вид яких визначено органами місцевого самоврядування, протягом строку, вказаного у вироку суду. Ухилення у цьому випад¬ку може полягати у нез'явленні для виконання таких робіт, у безпосередній відмові виконувати визначену для засудженого роботу тощо. Ухилення від відбування ви¬правних робіт - це невиконання особою, яка засуджена до цього виду покарання, обов'язку працювати за своїм місцем роботи протягом строку, визначеного вироком суду. Таке ухилення може мати місце шляхом звільнення з роботи, переїзду в іншу місцевість тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених у ст. 389 діянь.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки особа, засуджена до відпо¬відних видів покарань.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 p. (cm. 3).

Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

1. Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від

робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених

правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі,-

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до об¬

меження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення

строку виїзду -

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до по¬

збавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення

строку виїзду -

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення виконання покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі.

892

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями або бездіяльністю і прояв¬ляється у таких формах:

1) самовільне залишення місця обмеження волі;

2) злісне ухилення від робіт особою, засудженою до обмеження волі;

3) систематичне порушення громадського порядку або встановлених правил про¬живання особою, засудженою до обмеження волі (ч. 1 ст. 390);

4) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. 2 ст. 390);

5) неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду (ч. З ст. 390).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є місце. Ним у перших чотирьох формах злочину є місце обмеження волі - територія кримінально-виконавчої установи відкритого типу, яка визначається на місцевості відповідно до виправно-трудового законодавства України, і кордони якої оголошуються засудженим під розписку, а у п'ятій формі -місце позбавлення волі- відповідна кримінально-виконавча устано¬ва закритого типу.

Про поняття громадського порядку див. коментар до ст. 1.

Злісним є таке ухилення від робіт, яке пов'язане з прямою відмовою засудженого від виконання покладеного на нього обов'язку працювати або з тривалим фактичним уникненням його від роботи шляхом, наприклад, симуляції хвороби, невиходу на робо¬ту без поважних причин тощо, якщо за подібні дії до нього вже застосовувались відпо¬відні заходи стягнення.

Під систематичним порушенням громадського порядку у ч. 1 ст. 390 розуміється вчинення особою, засудженою до обмеження волі, зокрема, таких адміністративних правопорушень, як дрібне хуліганство, виготовлення, зберігання, придбання самогону, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських місцях у п'яному вигляді, азартні ігри, порушення тиші в громадських місцях тощо, за які винна особа три чи більше разів притягувалась до адміністративної відповідальності, а під систематичним порушенням встановлених правил проживання - вчинення пору¬шень, передбачених виправно-трудовим законодавством правил проживання у місці обмеження волі, за які винна особа три чи більше разів притягувалась до дисциплінар¬ної відповідальності.

При цьому слід мати на увазі, що якщо протягом року з дня відбуття стягнення засу¬джений не був підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення.

Умови і порядок залишення місця обмеження волі особами, засудженими до обме¬ження волі; умови, за яких ухилення цих осіб від робіт визнається злісним; правила проживання у місці обмеження волі; категорії осіб, засуджених до обмеження волі, а також осіб, засуджених до позбавлення волі, яким може бути надано дозвіл на коротко¬часний виїзд із місця обмеження волі або місця позбавлення волі; умови і порядок на¬дання вказаного дозволу і тривалість зазначеного виїзду тощо - визначаються виправ¬но-трудовим законодавством.

Злочин вважається закінченим у першій формі - з моменту вчинення відповідного діяння, у другій - з моменту вчинення другого за рахунком ухилення від роботи, за що особа була притягнута до дисциплінарної відповідальності, у третій формі - з моменту вчинення третього за рахунком порушення громадського порядку або встановлених правил проживання, за які особа була притягнута до адміністративної чи дисциплінар¬ної відповідальності, у четвертій і п'ятій формах- з наступного дня після того, якого засуджений мав повернутися до місця відбування покарання після дозволеного йому короткочасного виїзду.

Поважні причини, через які засуджений з'явився до місця відбування покарання із запізненням, можуть бути враховані судом як обставини, що пом'якшують покарання

Стаття 391 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 893

(ст. 66), а за наявності підстав - розцінені як обставини, що виключають злочинність діяння (зокрема, передбачені статтями 39 і 40).

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка засуджена до обмеження волі (частини 1 і 2 ст. 390) або до позбавлення волі (ч. З ст. 390) і відбуває даний вид пока¬рання. Суб'єктом цього злочину не є особи, які згідно з КК не можуть бути засуджені до вказаних видів покарання, а також особи, які хоча і були засуджені до обмеження волі або позбавлення волі, але звільнені від відбування цих видів покарання з випробу¬ванням (ст. 75) або умовно-достроково (ст. 81).

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Конституція України (ст. 129).

ВТК (розділи 11, 111).

Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ. Затверджені наказом ДДПВП№ ПО від 5 червня 2000 р.

Інструкція про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримі-нальио-виконавчої системи. Затверджена наказом ДДПВП № 165 від 4 вересня 2001 р.

Стаття 391. Злісна непокора вимогам адміністрації виправної уста¬нови

Злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання,-

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення нормальної діяльності виправних установ.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у:

1) вчиненні злісної непокори законним вимогам адміністрації виправної установи;

2) іншій протидії адміністрації у законному здійсненні її функцій.

Під непокорою законним вимогам адміністрації розуміється відкрита відмова засу¬дженого від виконання конкретних вимог представника адміністрації виправної уста¬нови, який мав право пред'явити таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг її виконати, але умисно не виконав (наприклад, відмова від роботи без поважних причин, невиконання вимог про припинення порушення режиму відбування покарання тощо). Непокора є злісною, якщо відмова від виконання законних вимог була неодноразовою або була виражена у демонстративній чи зухвалій формі.

Інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій може полягати у навмисних діях засудженого, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених або проведення заходів згідно з правилами внутрішнього розпорядку виправної устано¬ви тощо.

Під представниками адміністрації розуміються службові особи виправної уста¬нови, які наділені правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення.

Місцем вчинення злочину є місце відбування покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ст. 391 діянь.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка відбуває покарання у

виді обмеження волі чи позбавлення волі і яка за порушення вимог режиму відбування

покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення

894

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбу¬вання покарання.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

ВТК (cm. 71).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов 'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі».

Стаття 392. Дії, що дезорганізують роботу виправних установ

Тероризування у виправних установах засуджених або напад на адмініст¬рацію, а також організація з цією метою організованої групи або активна участь у такій групі, вчинені особами, які відбувають покарання у виді позбав¬лення волі чи у виді обмеження волі, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення відбування покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі та нормальна діяльність адміністрації ви¬правних установ.

2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) особи, засуджені до позбавлення волі або до обмеження волі, які відбувають це покарання у виправних установах; 2) пред¬ставники адміністрації цих установ.

Під представниками адміністрації у ст. 392 розуміються як службові особи, наді¬лені правом застосовувати заходи заохочення і стягнення щодо засуджених, так і інші особи, які виконують певні функції у виправних установах,- чергові помічники началь¬ників виправних установ та інших осіб начальницького складу, військовослужбовці внутрішніх військ, які несуть службу з охорони і нагляду, а також особи, які здійсню¬ють у місцях позбавлення волі медичне обслуговування, культурно-освітню роботу, загальноосвітнє та професійно-технічне навчання засуджених, адміністративний та ін¬женерно-технічний персонал виправних установ.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у:

1) тероризуванні засуджених;

2) нападі на адміністрацію;

3) організації організованої групи;

4) активній участі в організованій групі.

Тероризування засуджених - це застосування до них фізичного насильства або по¬грози його застосування з метою примусити їх відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання правил режиму, а також вчинення таких дій з помсти за виконан¬ня громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни і порядку у виправній установі. Те¬роризуванням вважається також глумління і знущання над засудженими з метою їх за¬лякування і перешкоджання виконанню покарання.

Під нападом па адміністрацію розуміються протиправні дії, що вчинюються щодо представників адміністрації виправної установи у зв'язку з їх службовою діяльністю, шляхом застосування насильства над ними або створення реальної загрози його негай¬ного застосування.

Про поняття організованої групи та її організації див. коментар до статей 27 і 28. Під активною участю в організованій групі слід розуміти підбурювання окремих за¬суджених до вчинення протиправних дій щодо інших засуджених або до нападу на ад¬міністрацію, підшукування необхідних засобів або знарядь злочину, безпосереднє вчи¬нення нападів.

Створення злочинної організації або організація озброєної банди у виправних уста¬новах підлягає кваліфікації за статтями 255 або 257. Напад на адміністрацію і тероризу¬вання засуджених, які супроводжувались побоями, заподіянням легких, середньої тяж-

Стаття 393 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 895

кості чи тяжких тілесних ушкоджень, охоплюються ст. 392 і додаткової кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребують.

Місцем вчинення злочину є виправні установи.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з дій, передбаче¬них ст. 392.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває у виправних установах покарання у виді позбавлення волі чи обмеження волі.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Стаття 393. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти

1. Втеча з місця позбавлення волі або з-під варти, вчинена особою, яка

відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в по¬

передньому ув'язненні,-

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою

групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб,

або поєднані із заволодінням зброєю чи з її використанням, або із застосу¬

ванням насильства чи погрозою його застосування, або шляхом підкопу, а

також з пошкодженням інженерно-технічних засобів охорони,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення виконання вироку щодо позбавлення особи волі чи її арешту або постанови судді чи ухвали суду про застосу¬вання запобіжного заходу у виді взяття під варту.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у втечі, тобто самовільному залишенні міс¬ця позбавлення волі або місця перебування під вартою особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі або арешту чи перебуває в попередньому ув'язненні.

Самовільним визнається залишення, яке здійснено без належного дозволу чи за відсутності законних підстав. Втеча може бути вчинена з виправних установ, з установ для попереднього ув'язнення, з кабінету прокурора, слідчого або особи, яка провадить дізнання, із залу судового засідання, місця проведення слідчих дій, з транспортного засобу для конвоювання, з гауптвахти чи ізолятора тимчасового тримання тощо.

До способів втечі, передбаченої ч. 1 ст. 393, можна, зокрема, віднести обман, від¬крите залишення місця позбавлення волі чи арешту, підкуп охорони.

Втеча утворює склад цього злочину лише у випадку, якщо особі було оголошено суддею чи судом про застосування до неї запобіжного заходу у виді взяття під варту, або після оголошення вироку суду, в резолютивній частині якого зазначено про засто¬сування запобіжного заходу у виді взяття під варту до набрання вироком законної сили, або після набрання вироком законної сили.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення місця позбавлення волі або місця утримання під вартою. Цей злочин є триваючим.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка відбуває покарання у виді позбав¬лення волі або арешту або до якої застосовано запобіжний захід у виді взяття під варту.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення втечі: 1) повторно; 2) за попе¬редньою змовою групою осіб; 3) способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб; 4) у поєднанні із заволодінням зброєю чи її використанням; 5) із застосуванням насильства чи погрозою його застосування; 6) шляхом підкопу; 7) з пошкодженням ін¬женерно-технічних засобів охорони.

Про поняття повторності див. ст. 32 і коментар до неї, а попередньої змови групи осіб - ст. 28 і коментар до неї.

Втеча вважається вчиненою за попередньою змовою групою осіб, якщо цей злочин

896

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

спільно вчинили дві і більше особи, які заздалегідь, тобто до початку злочину, домови¬лися про спільне його вчинення.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров'я інших осіб, слід розуміти та¬кий спосіб втечі, який створював реальну небезпеку для життя та здоров'я потерпілого. Це можуть бути вибух, підпал, затоплення, отруєння тощо.

Поняттям заволодіння зброєю охоплюється її крадіжка, грабіж та інше протиправне її вилучення у законного володільця чи власника. Під використанням зброї розумієть¬ся її застосування за безпосереднім призначенням чи погроза такого застосування. Про поняття зброї див. коментар до статей 262, 263, 410.

Втеча із застосуванням насильства чи погрозою його застосування має місце, якщо насильство чи погроза його застосування виступали способами втечі. Під насиль¬ством слід розуміти здійснення фізичного впливу на потерпілого, який може полягати у нанесенні побоїв, катуванні, заподіянні легких чи середньої тяжкості тілесних ушко¬джень. Під погрозою застосування насильства розуміється залякування потерпілого застосуванням фізичного насильства.

Підкоп передбачає риття у будь-який спосіб підземних ходів (траншей), через які можна проникнути на інші ділянки території установи або за її межі. Пошкодзісення інженерно-технічних засобів охорони може полягати у виведенні з ладу будь-яких складових системи охорони виправної установи, приведенні вказаних засобів охорони до непридатного стану.

КПК (статті 165, 335, 343, 401).

Стаття 394. Втеча із спеціалізованого лікувального закладу

Втеча із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього -карається арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення нормальної діяльності спеціалізованих лікувальних закладів. Про поняття таких закладів див. коментар до ст. 96.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у втечі із спеціалізованого лікувального закладу, а також по дорозі до нього. Про поняття втечі див. коментар до ст. 393.

Злочин вважається закінченим з моменту фактичного залишення спеціалізованого лікувального закладу або втечі по дорозі до нього. Злочин є триваючим.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, щодо якої суд прийняв рішення про застосування до неї примусового лікування.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Стаття 395. Порушення правил адміністративного нагляду

Самовільне залишення особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду, а також неприбуття без поважних причин у ви¬значений строк до обраного місця проживання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі,-

караються арештом на строк до шести місяців.

1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення адміністративного нагля¬ду за окремими категоріями раніше судимих осіб.

2. З об'єктивної сторони злочин може бути вчинений у формі:

1) самовільного залишення особою, щодо якої встановлено адміністративний на¬гляд, місця проживання;

I

; Стаття 395 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 897

2) неприбуття без поважних причин у визначений строк до обраного місця прожи¬вання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, у разі звільнення з місць позбавлення волі.

Адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць по¬збавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Він встановлюється су¬дом з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Адміністративний нагляд здійснюється міліцією. Правила адміністративного нагляду — це сукупність встанов¬лених законом обов'язків та обмежень дій осіб, щодо яких встановлено адміністратив¬ний нагляд (піднаглядних). Ст. 395 встановлює відповідальність за порушення не всіх правил адміністративного нагляду, а лише тих, які регламентують перебування під¬наглядного в місці проживання та прибуття його до такого місця після звільнення з місць позбавлення волі. Порушення інших правил адміністративного нагляду тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 187 КАП.

Порушення правил адміністративного нагляду є кримінально караним лише за умо¬ви, що такий нагляд було встановлено щодо особи за наявності передбачених законом підстав і в установленому ним порядку. При цьому слід враховувати, що піднаглядний може бути притягнутий до відповідальності за ст. 395 тільки за порушення, допущені після оголошення йому постанови про встановлення чи продовження адміністративно¬го нагляду. Слід також мати на увазі, що під час здійснення адміністративного нагляду суд за поданням начальника органу внутрішніх справ з урахуванням особи піднагляд¬ного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг встановлених стосовно нього обмежень.

Під самовільним залишенням особою місця проживання з метою ухилення від адміністративного нагляду розуміються зміна піднаглядним без поважних причин і повідомлення працівників міліції, що здійснюють нагляд, місця проживання у межах од¬ного населеного пункту або виїзд без дозволу органів внутрішніх справ до іншого насе¬леного пункту. Це діяння на практиці проявляється у таких порушеннях піднаглядним правил адміністративного нагляду: а) залишення ним будинку (квартири) у час, в який йому заборонено з них виходити; б) виїзд без дозволу міліції в особистих справах за межі району (міста), з якого йому заборонено виїжджати взагалі чи у певний час; в) виїзд за межі зазначеного району (міста) у службових справах без повідомлення міліції.

Залишення піднаглядним місця проживання, під яким розуміються будинок (квар¬тира), в якому мешкає піднаглядний, а також район (місто), в якому він проживає і в територіальному органі внутрішніх справ якого він зареєстрований як піднаглядний, з дозволу (за повідомленням) міліції або, хоча і без такого дозволу (повідомлення), але з поважних причин, не утворює складу злочину, передбаченого ст. 395.

Неприбуття без повалених причин у визначений строк до обраного місця про¬живання особи, щодо якої встановлено адміністративний нагляд у разі звільнення з місць позбавлення волі, є порушенням зазначеною особою обов'язку прибути у визна¬чений виправно-трудовою установою термін в обране нею місце проживання і зареєст¬руватися в органі внутрішніх справ. Поважними причинами, які виключають відпові¬дальність такої особи за вчинення вказаних дій за ст. 395, можуть бути будь-які життєві обставини, природні явища тощо, які не дали їй змоги вчасно прибути в обране нею місце проживання (відсутність коштів на проїзд; хвороба; затримання міліцією за вчи¬нення правопорушення; стихійне лихо тощо). Нереєстрація в органі внутрішніх справ особи, яка прибула у визначений строк до обраного місця проживання, не охоплюється змістом цієї форми порушення правил адміністративного нагляду і не утворює складу злочину,передбаченого ст. 395.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є час його вчинення. Цей зло¬чин може бути вчинено лише протягом терміну, на який встановлено адміністративний нагляд. Адміністративний нагляд встановлюється терміном від одного до двох років

29 3-187

898

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття су¬димості. Цей термін може бути продовжено у визначеному законом порядку.

Закінченим цей злочин є: у першій формі - з моменту залишення винним місця проживання; у другій формі - з моменту його неприбуття у визначений строк до обра¬ного місця проживання особи. Цей злочин є триваючим.

3. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка досягла 18-річного віку (адмініст¬ративний нагляд може бути встановлено лише стосовно повнолітньої особи) і щодо якої встановлено адміністративний нагляд.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою - ухилення від адміністративного нагляду.

Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від І грудня 1994 р.

Постанова ПВС «Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду» № 3 від 28 березня 1986 р.

Стаття 396. Приховування злочину

1. Заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого

злочину -

карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне

приховування злочину члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила зло¬

чин, коло яких визначається законом.

1. Об'єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

Таке приховування передбачає приховування злочинця, слідів злочину, засобів та зна¬рядь вчинення злочину, факту придбання або збуту майна, здобутого в результаті його вчинення, легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом. Способами приховування можуть, зокрема, бути: надання злочинцю сховища, транспортних засобів, знищення слідів злочину, перенесення знарядь злочину в інше місце, зміна зовнішнього вигляду злочинця, забезпечення злочинця підробленими документами. Якщо спосіб приховування сам по собі є злочинним, він потребує самостійної кримінально-правової оцінки. Якщо винний для приховування злочину вчинив вбивство, то його дії слід кваліфікувати тільки за п. 9 ч. 2 ст. 115. Якщо особа з метою приховати злочин вчиняє заві-домо неправдиве повідомлення про вчинення злочину або дає завідомо неправдиве пока¬зання, її дії кваліфікуються, відповідно, за статтями 383 або 384.

Склад цього злочину утворює приховування лише тяжкого або особливо тяжко¬го злочину. Про їх поняття див. ст. 12 і коментар до неї.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на прихову¬вання тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

3. Суб'єкт злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа не обов'язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин,- вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином.

5. Ч. 2 ст. 396 передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відпові¬дальності особи, яка вчинила заздалегідь не обіцяне приховування злочину. Про по¬няття членів сім'/ і близьких родичів див. коментар до статей 115 і 380.

Стаття 397

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

899

Стаття 397. Втручання в діяльність захисника чи представника особи

1. Вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльно¬

сті захисника чи представника особи по наданню правової допомоги або пору¬

шення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці -

карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів до¬ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або ареш¬том на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою з використанням свого службо¬

вого становища,-

караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мініму¬мів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбав¬ленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок

здійснення правосуддя в частині забезпечення права особи на її захист чи представлен¬

ня її інтересів під час розгляду справи у суді, а також нормальна діяльність захисника

чи представника особи. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встанов¬

лений порядок виконання службовими особами своїх повноважень.

2. Потерпілими від цього злочину є захисник та представник особи.

Про поняття захисника див. коментар до ст. 374.

Представник особи (представник за законом) - це особа, яка відповідно до закону представляє в суді інтереси сторони чи третьої особи у цивільній, господарській, кримі¬нальній чи адміністративній справі. Коло осіб, які можуть бути представниками особи у суді, підстави і порядок їх участі у справі та їх повноваження передбачаються відповід¬ним процесуальним законом і визначаються категорією судової справи. Представниками сторін і третіх осіб, крім представників за законом, можуть бути також адвокати.

3. Об'єктивна сторона злочину може характеризуватися діями або бездіяльністю і

проявляється у:

1) вчиненні у будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захис¬

ника чи представника особи з надання правової допомоги;

2) порушенні встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці.

Склад розглядуваного злочину у першій його формі має місце тоді, коли вчинення

зазначених перешкод: а) здійснюється щодо правомірної діяльності захисника чи пред¬ставника особи; б) предметом такої діяльності є надання правової допомоги.

Надання правової допомоги передбачає здійснення захисником або представником особи діяльності, безпосередньо пов'язаної із реалізацією ними функцій захисту прав і законних інтересів певних категорій учасників судочинства або представництва ін¬тересів у суді фізичних або юридичних осіб. Правомірною є така діяльність захисника чи представника особи із захисту особи в процесі досудового розслідування криміналь¬ної справи чи її судового розгляду чи представлення її інтересів у суді, яка здійснюєть¬ся у передбаченому законом порядку і не забороненими законом засобами. Закон забо¬роняє захисникові перешкоджати встановленню істини в справі шляхом вчинення дій, спрямованих на те, щоб схилити свідка чи потерпілого до відмови від показань або до давання завідомо неправдивих показань, схилити експерта до відмови від давання вис¬новку чи давання завідомо неправдивого висновку, сфальсифікувати докази у справі або затягнути розслідування чи судовий розгляд справи. Створення перешкод такій діяль¬ності не може бути кваліфіковано за ст. 397. Не утворює складу такого злочину і вчи¬нення перешкод діяльності захисникові чи представникові особи, яка не пов'язана з наданням правової допомоги. За наявності підстав такі дії можуть бути кваліфіковані за іншими статтями Особливої частини КК (зокрема, за статтями 356, 364).

Вчинення у будь-якій формі перешкод означає створення перепон для здійснення

29*

900

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги шляхом застосування психічного чи фізичного насильства, підкупу, безпідставної від¬мови у наданні таким особам необхідних для виконання ними своїх повноважень доку¬ментів чи іншої інформації, неправомірне позбавлення зазначених осіб права захищати особу чи представляти її інтереси в суді або у будь-який інший спосіб. Якщо вчинення перешкод саме по собі є кримінально караним, воно потребує додаткової кваліфікації за відповідною статтею Особливої частини КК. Наприклад, якщо таке перешкоджання здійснювалось шляхом погрози вбивством, вчинене потребує кваліфікації за відповід¬ними частинами статей 397 та 129.

Якщо втручання в діяльність захисника чи представника особи, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею, порушило право підозрюва¬ного, обвинуваченого, підсудного на захист, його слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 397 і 374.

Порушення встановлених законом гарантій діяльності захисника чи представ¬ника особи - це будь-які протиправні дії, які, зокрема: посягають на встановлений зако¬ном порядок запрошення чи призначення захисника або допуску представника особи до участі у справі; пов'язані з безпідставним усуненням їх від участі у справі; позбавляють їх можливості відповідно до закону реалізувати свої повноваження у повному обсязі.

Порушення професійної таємниці при вчиненні цього злочину полягає, зокрема, у вчиненні дій, спрямованих на протиправне отримання даних, які стали відомі захисни¬ку у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків чи примушування його до розголошен¬ня таких даних. Так, за законом захисник не вправі розголошувати дані, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням його обов'язків. Отже, домагання з боку інших осіб отримати такі дані слід розглядати як діяння, спрямоване на порушення професійної таємниці захисника. Документи, пов'язані з виконанням захисником його обов'язків при участі в справі не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню дізнавачем, слід¬чим, прокурором чи судом без його згоди. Порушення цих приписів закону також може бути розцінене як порушення професійної таємниці захисника.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення описаних у ч. 1 ст. 397 дій.

4. Суб'єкт злочину загальний. При вчиненні цього злочину у формі порушення встановлених законом гарантій їх діяльності та професійної таємниці його суб'єктом переважно може бути особа, яка зобов'язана дотримувати (або забезпечити дотриман¬ня) зазначених гарантій.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 397) є вчинення його службовою осо¬бою з використанням свого службового становища. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.

Конституція України (ст. 59).

КПК (статті 44^18, 61, 61-1).

ПІК (ст. 28).

КАП (ст. 270).

ЦП К (глава 12).

Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 p. (cm. 9).

Рішення КС у справі про право вільного вибору захисника № ІЗ-рп від 16 листопада 2000 р.

Стаття 398. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких ро¬дичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,-

Стаття 398

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

901

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким

родичам легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з діяль¬

ністю, пов'язаною з наданням правової допомоги,-

карається обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбав¬ленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тим самим особам у зв'язку з діяльністю, пов'яза¬

ною з наданням правової допомоги, тяжкого тілесного ушкодження -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує діяльність захисника чи представника особи щодо надання ними правової допомоги. Додатковим обов'язковим його об'єктом, залеж¬но від конкретної форми злочину, виступає психічна та фізична недоторканність особи або її здоров'я.

2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) захисник; 2) представник особи; 3) їх близькі родичі. Про поняття захисника і представника особи див. коментар до статей 374 та 397, а про поняття близьких родичів - коментар до ст. 115.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні суспільно небезпечних дій чи бездіяльності і може виражатися у:

1) погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна вказа¬них потерпілих (ч. 1 ст. 398);

2) заподіянні цим особам легкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 398);

3) заподіянні їм тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 398).

Зазначені діяння можуть бути вчинені до здійснення захисником або представни¬ком особи діяльності, пов'язаної з наданням правової допомоги, під час або після її здійснення. Погроза або насильство щодо захисника чи представника особи, а також щодо їх близьких родичів, вчинені не у зв'язку із зазначеною діяльністю, утворюють склад злочину проти здоров'я особи і потребують кваліфікації за відповідними стаття¬ми Особливої частини КК (статті 121, 122, 125, 129).

Про поняття погрози вбивством, насильством або знищенням майна див. ко¬ментар, відповідно, до статей 129, 345 та 195, а про поняття погрози пошкодженням майна — коментар до ст. 378. Погроза вбивством потребує самостійної кваліфікації за ч. 2 ст. 129 лише у разі, коли вона вчиняється членом організованої групи. У всіх інших випадках її вчинення щодо захисника, представника особи чи їх близьких родичів вона підлягає кваліфікації лише за ч. 1 ст. 398.

Про поняття легких тілесних ушкоджень див. коментар до ст. 125. Про поняття середньої тяжкості тілесних ушкоджень див. ст. 122 і коментар до неї. Про поняття тяжких тілесних ушкоджень див. ст. 121 і коментар до неї.

Заподіяння захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, легких, середньої тяжкості, а також тяжких тілесних ушкоджень повністю охоплюється відповідно частинами 2 і З ст. 398 і додаткової кваліфікації за статтями 122, 125 і 121 не потребує. Це не стосуєть¬ся умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого за обтяжуючих цей злочин об¬ставин, яке слід кваліфікувати за ч. З ст. 398 та ч. 2 ст. 121.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 398, вважається закінченим з моменту висловлення погрози і сприйняття її потерпілим, а злочин, передбачений частинами 2 і 3 цієї статті,-з моменту заподіяння відповідних тілесних ушкоджень.

4. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 398, а також умисного заподіяння по¬

терпілому легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 398) може бути осудна особа, яка досяг¬

ла 16-річного віку, а суб'єктом заподіяння умисного середньої тяжкості (ч. 2 ст. 398) і

тяжкого тілесного ушкодження (ч. З ст. 398) - осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

902

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним соціального статусу потерпілого, а також зв'язку дій винного з діяльністю потерпілого (захисника або представника особи), пов'язаною з наданням правової допомоги (стосовно близьких родичів - їх родинного зв'язку із захисником або представником особи).

Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити певні дії захисника чи представника особи або помста за їх діяльність. Якщо описані у цій статті дії були вчинені з метою створення перешкод для здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги, вчинене утворює сукуп¬ність злочинів і потребує кваліфікації за відповідними частинами статей 398 і 397.

Стаття 399. Умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить захиснику чи

представнику особи або їх близьким родичам, у зв'язку з діяльністю,

пов'язаною з наданням правової допомоги,-

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпеч-

ним способом, або якщо вони заподіяли шкоду в особливо великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, що спричини¬

ли загибель людей, завдання їм тяжких тілесних ушкоджень чи настання ін¬

ших тяжких наслідків,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує діяльність захисника чи представника особи щодо надання ними правової допомоги. Додатковим обов'язковим його об'єктом ви¬ступає право власності, а додатковим факультативним - здоров'я, життя особи, громад¬ський порядок, громадська безпека.

2. Предметом злочину може бути майно (рухоме чи нерухоме), що належить за правом приватної власності захиснику чи представнику особи або їх близьким родичам.

3. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) захисник; 2) представник особи; 3) їх¬ні близькі родичі.

Про поняття захисника і представника особи див. коментар до статей 374 і 397, а про поняття близьких родичів - коментар до ст. 115.

4. З об'єктивної сторони злочин може виявитись у формі: 1) знищення або 2) по¬

шкодження майна зазначених вище осіб. Про поняття знищення або пошкодження

майна див. коментар до ст. 194.

Якщо умисне знищення чи пошкодження майна, що належить захисникові, пред¬ставникові особи або їх близьким родичам, поєднане із втручанням у діяльність захис¬ника чи представника особи з надання правової допомоги, або із застосуванням до них погрози або насильства чи посяганням на їх життя, вчинене слід кваліфікувати за сукуп¬ністю злочинів, передбачених ст. 399 і статтями 397, 398 або 400.

Злочин вважається закінченим з моменту знищення або пошкодження зазначеного у ст. 399 майна.

5. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 399, може бути осудна особа, яка до¬

сягла 16-річного віку, а передбаченого частинами 2 і 3 ст. 399 - осудна особа, яка досягла

14-річного віку.

Стаття 400

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

903

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов'язковою

ознакою умислу винного є усвідомлення ним: 1) факту належності знищуваного або

пошкоджуваного майна захисникові, представникові особи або їхнім близьким роди¬

чам; 2) того, що таке знищення або пошкодження здійснюються у зв'язку з діяльністю,

пов'язаною з наданням захисником або представником особи правової допомоги.

Мотив злочину безпосередньо обумовлений такою діяльністю захисника чи пред¬ставника особи - ним виступають помста за неї або ж залякування таких осіб.

Стосовно таких наслідків, як шкода в особливо великих розмірах, загибель людей, тяжкі тілесні ушкодження чи інші тяжкі наслідки, ставлення винної особи характеризу¬ється необережною формою вини. Про зміст такого ставлення та особливості кваліфі¬кації вчиненого, які воно обумовлює, див. коментар до ст. 194.