Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Мельник.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
9 Мб
Скачать
☆

2. Інтелектуальний момент прямого умислу полягає в усвідомленні особою суспіль¬

но небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних

наслідків.

Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об'єкта, предмета, об'єктивної сторони складу конкретного злочину, а й певне розуміння його суспільної небезпеки. Здебільшого наявність усвідомлення вин¬ним суспільної небезпеки свого діяння є очевидною, про що свідчать фактичні обста¬вини справи. Якщо особа не усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій чи бездіяльності, це може свідчити про її неосудність або про відсутність умислу при вчи¬ненні злочину.

Передбачення - це розумове уявлення особи про результати своєї дії (бездіяльнос¬ті). При вчиненні злочину винний усвідомлює зміст конкретних наслідків його діяння, їх суспільно небезпечний характер (шкоду, яка буде заподіяна об'єктам посягання), а також неминучість або можливість настання таких наслідків. Отже, передбаченням винного охоплюється в загальних рисах і причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Вольовий момент прямого умислу характеризується бажанням настання суспільно небезпечних наслідків. Під бажанням розуміють прагнення досягти конкретного ре¬зультату, що передбачає свідому і цілеспрямовану діяльність особи. Бажання - це воля, спрямована на досягнення чітко визначеної мети.

3. Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою су¬

спільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпеч¬

них наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою озна¬

кою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака - передбачення

суспільно небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого

умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як мож¬

ливий або неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому

умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.

Основна відмінність прямого і непрямого умислу полягає у їх вольовому моменті. Якщо при прямому умислі він характеризується бажанням настання суспільно небезпеч¬них наслідків, то при непрямому - свідомим припущенням їх настання. В останньому випадку воля особи посідає не активну, а пасивну щодо наслідків позицію, оскільки наслідки є побічним результатом злочинної дії (бездіяльності) винного.

Усвідомлення винним протиправності і караності вчиненого ним діяння не є обов'язковою ознакою умислу: за загальним правилом незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Див. також про поняття помилки коментар до ст. 25.

Законодавча конструкція умислу фактично розрахована на матеріальні склади зло¬чинів, які визнаються закінченими за умови настання суспільно небезпечних наслідків. Ці злочини можуть вчинятися як з прямим, так і з непрямим умислом.

Що стосується формальних складів злочину, які не передбачають як необхідну ознаку настання певних суспільно небезпечних наслідків, то змістом прямого умислу є усвідомлення винним суспільно небезпечного характеру своєї дії (бездіяльності) і ба¬жання їх вчинення. У таких злочинах не потрібно визначати психічне ставлення суб'єкта до наслідків. Воно тут переноситься на саме діяння, вчинення якого є момен¬том закінчення злочину. Злочини з формальним складом можуть вчинятися лише з прямим умислом. Цей висновок підтверджує думку про те, що форма і вид вини визна¬чаються ставленням суб'єкта лише до тих ознак, які перебувають у межах складу злочину.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів, зокрема у випадках, коли йдеться про попередню злочинну діяльність або співучасть у вчиненні злочину. Так, готування до злочину і замах на злочин можуть бути вчинені ли¬ше з прямим умислом. Розмежування умисного і необережного злочину (злочинної само¬впевненості) вимагає точного встановлення ознак саме непрямого умислу.

74

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ V

Різновиди умислу дають змогу визначити ступінь вини, ступінь суспільної небезпе¬ки діяння та особи винного і тому враховуються при індивідуалізації відповідальності і покарання.

4. Окрім прямого і непрямого умислу, в теорії і судовій практиці виокремлюють ще й інші види умислу. Вони не утворюють самостійної форми вини, не підміняють понять прямого і непрямого умислу, а існують лише в їхніх межах.

Залежно від часу виникнення і формування розрізняють умисел заздалегідь обду¬маний і такий, що виник раптово.

Заздалегідь обдуманий умисел формується ще до вчинення злочину (особа обмір¬ковує деталі злочину, складає план, підшукує співучасників, готує знаряддя вчинення злочину тощо). Наявність цього виду умислу на кваліфікацію як правило не впливає. Однак він може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.

Умисел, що виник раптово, має місце тоді, коли намір вчинити злочин і його безпо¬середня реалізація не відділені між собою деяким проміжком часу, тобто винний вчи¬няє злочин одразу ж після виникнення умислу. Різновидом цього умислу є афектований умисел, який виникає в момент сильного душевного хвилювання (фізіологічного афек¬ту), зумовленого впливом на винного якихось особливих обставин, найчастіше насиль¬ства чи інших неправомірних дій. Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, визна¬ється обставиною, що пом'якшує покарання (п. 7 ч. 1 ст. 66), а у деяких випадках -утворює привілейований склад злочину (статті 116, 123).

За спрямованістю діяння і конкретизацією бажаного наслідку умисел поділяють на визначений (конкретизований), невизначений (неконкретизований) і альтернативний.

Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і прагне досягти одного конкретного наслідку (наприклад, викрасти чуже майно, довести особу до самогубства). Невизначений умисел означає, що у винного немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можли¬вих наслідків злочину, він передбачає ці наслідки лише у загальних рисах. Напри¬клад, особа завдає ударів по різних частинах тіла потерпілого і не передбачає, якого ступеня тяжкості тілесні ушкодження буде заподіяно. Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілес¬ного ушкодження).

У випадках вчинення злочину з невизначений або альтернативним умислом відпо¬відальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний перед¬бачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав їх настання.

Врахування розглянутих видів умислу надає можливість більш точно конкретизува¬ти психічне ставлення суб'єкта, визначити ступінь його вини і призначити справедливе покарання.

Конституція України (cm. 68).

Стаття 25. Необережність та її види

1. Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

2. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

3. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Стаття 25

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

75

1. КК чітко фіксує поділ необережної форми вини на два види - злочинну самовпев¬

неність і злочинну недбалість.

2. Інтелектуальний момент злочинної самовпевненості характеризується тим, що

особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Вольовий момент полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків. Прикладом злочинної самовпевненості є перевищення швидкості водієм, який розраховує у будь-який момент загальмувати й уникнути небажаних наслідків, але не встигає цього зробити і завдає середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень пішоходу.

При визначенні злочинної самовпевненості закон не вказує на усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння. Однак це не означає, що винний не розуміє своїх дій (бездіяльності). Він усвідомлює їх потенційну суспільну небезпеку і вважає, що подібна його поведінка хоча і може викликати небезпечні наслідки, у цьому конкретному випадку не призведе до такого результату.