5. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно, так і з необе¬

режності.

Непрямий умисел є характерним для випадків, коли фактичні наслідки у вигляді сприйняття сторонніми особами відомостей, що становлять державну таємницю, особа, якій такі відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, передбачає не як бажаний, а як можливий результат, і ставиться до цього байдуже (наприклад, не прибравши зі столу в сейф секретні папери, виходить на пев¬ний час із кабінету і залишає там наодинці сторонню особу). Для прямого ж умислу характерним є бажання ознайомити сторонніх осіб із вказаними відомостями (із похваль¬би, з корисливих мотивів, з метою помсти начальнику тощо).

З необережності цей злочин може бути вчинений, наприклад, коли відповідні ві¬домості повідомляються особою надто голосно без урахування того, що їх можуть почути сторонні особи (злочинна самовпевненість), або в присутності інших осіб,

760

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

яких вона помилково вважає такими, що мають допуск до цих відомостей (злочинна недбалість).

Ставлення винного до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 328) може характеризуватися тіль¬ки необережністю.

Розголошення державної* таємниці кваліфікується за ст. 328 тільки за відсутності ознак державної зради або шпигунства. Відмежування злочинів, передбачених ст. 328 і статтями 111 і 114, здійснюється в першу чергу за змістом умислу винного: державна зрада або шпигунство передбачають, що суб'єкт злочину бажає передати відомості, що становлять державну таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх пред¬ставникам, а при розголошенні державної таємниці суб'єкт злочину, який діє навіть і з прямим умислом, бажає передати зазначені відомості сторонній особі, яка не є одним із вказаних адресатів. Крім того, злочин, передбачений ст. 328, відрізняється від держав¬ної зради і шпигунства змістом безпосереднього об'єкта та об'єктивної сторони і спеці¬альним суб'єктом.

Недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації, порушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці, недодержання вимог зако¬нодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнарод¬ного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства, за відсутністю ознак шпигунства, тягне адміністративну відповідаль¬ність, передбачену ст. 212-2 КАП.

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таєм¬ниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Чи є ті або інші наслідки тяжкими -питання факту, яке має вирішуватися залежно від сукупності обставин, що характери¬зують ступінь секретності інформації, її якість і кількість, до кого вона потрапила, чи була фактично використана на шкоду інтересам України, правам та законним інтересам громадян тощо.

До тяжких наслідків можна віднести випадки, коли внаслідок розголошення відо¬мостей, що становлять державну таємницю, відповідні державні органи вимушені були істотно змінювати зміст стратегічних, оперативних, мобілізаційних та інших важливих планів, організацію охорони певних об'єктів, систему зв'язку, напрями науково-дослід¬них чи конструкторських робіт, що було пов'язано із заподіянням державі значної ма¬теріальної шкоди. Тяжкими наслідками розголошення відповідних відомостей про осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їхніх близьких родичів, осіб, які на конфіденційній основі залучаються, плануються до залучення чи залучалися раніше до співпраці з метою виконання завдань оперативно-розшукової чи розвідувальної діяль¬ності (ці відомості відповідно до законодавства є такими, що становлять державну таєм¬ницю), мають визнаватися посягання на їх життя, здоров'я чи свободу або створення серйозної небезпеки для їхнього життя чи здоров'я.

Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 p. (cm. 27).

Закон України «Про державну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р.

КАП (ст. 212-2).

Положення про режимно-секретні органи в міністерствах, відомствах, Уряді Автономної Республіки Крим, місцевих органах державної виконавчої влади, виконкомах Рад, на підприємст¬вах, в установах і в організаціях. Затверджене постановою KM № 609 від 4 серпня 1995 р.

Інструкція про порядок охорони державної таємниці, а також: іншої інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави, під час прийому іноземних делегацій, груп та окремих інозем¬ців і проведення роботи з ними. Затверджена постановою КМ№ 558 від 22 травня 1996р.

Положення про порядок надання суб 'єктам зовнішньоекономічної діяльності повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення та товарів, які міс¬тять відомості, що становлять державну таємницю. Затверджене постановою KM N° 838 від 8 червня 1998 р.

762

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

складом і полягає у двох взаємопов'язаних фактах, перший із яких є причиною, а дру¬гий - наслідком:

1) порушення особою, якій було довірено матеріальні носії секретної інформації, що містить державну таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю, встановленого законом порядку поводження із ними;

2) втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або предметів. Між цими фак¬тами обов'язково має бути безпосередній причинний зв'язок.

Порушення порядку поводження із вказаними матеріальними носіями інформації або предметами містить склад злочину, передбаченого ст. 329, лише у випадку, якщо воно стосувалось порядку, встановленого саме законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, і може полягати в недотриманні: а) режиму секретності при роботі з від¬повідними документами чи предметами: неправильна організація обліку таємних предме¬тів (скажімо, передавання їх іншим працівникам без оформлення у відповідних облікових документах), відсутність належної охорони приміщень, де зосереджені таємні документи, недотримання належних умов транспортування таких документів (предметів) (наприклад, пересилання звичайними засобами поштового зв'язку замість фельд'єгерського чи інших спеціальних засобів зв'язку), робота з таємними документами в умовах, що не гаранту¬ють їх збереження (скажімо, у місцях, які не обмежують вільний доступ до них сторонніх осіб); б) правил таємного діловодства: передавання таємних документів на доповідь, ознайомлення чи виконання без належного оформлення такого передавання, несанкціо¬новане виготовлення копій таємних документів і т. ін.

Ключовим поняттям у цьому складі злочину є поняття «втрата». Втрата передба¬чає вихід хоча б одного носія інформації, що містить державну таємницю, або предме¬та, відомості про який становлять таку таємницю, поза волею особи, якій вони були довірені, із її правомірного володіння - назавжди або на певний час.

Злочин слід вважати закінченим з моменту втрати носія інформації (предмета), не¬залежно від того, чи ознайомились з ним сторонні особи. Проте, якщо в результаті втрати такого носія інформації (предмета) з ним реально не мали можливості ознайо¬митися сторонні особи (наприклад, якщо втрата предмета була поєднана з його негай¬ним знищенням), склад цього злочину відсутній, адже шкода об'єкту у такому випадку не заподіюється.

У випадках, коли в результаті втрати вказаного носія інформації (предмета) на те¬риторії режимного об'єкта з ним ознайомились тільки особи, які мали відповідний до¬пуск, це діяння може розглядатися з урахуванням правил ч. 2 ст. 11 як таке, що через малозначність не становить суспільної небезпеки.

Якщо порушення порядку поводження з зазначеними носіями інформації (предме¬тами) не потягло їх втрати, або якщо їх втрата не була результатом порушення вказано¬го порядку (наприклад, документ викрадено у працівника фельд'єгерського зв'язку під час грабежу чи розбійного нападу), кримінальна відповідальність за ст. 329 виключа¬ється.

За відсутності ознак шпигунства передавання сторонній особі вказаного документа (матеріалу, предмета) для ознайомлення з ним кваліфікується за ст. 328 як розголошен¬ня державної таємниці.

4. Суб'єктом злочину є особа, яка мала відповідний допуск до документів або ін¬

ших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також

до предметів, відомості про які становлять державну таємницю. Про поняття такої осо¬

би див. коментар до ст. 328.

Військовослужбовці та військовозобов'язані під час проходження ними зборів за втрату документів, матеріалів, що містять державну таємницю у сфері оборони, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю у будь-якій сфері, несуть відповідальність за ч. 2 ст. 422, а за втрату документів і матеріалів, що містять держав¬ну таємницю в інших сферах,- за ст. 329.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю до

Стаття 330

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

763

діяння (порушення встановленого законом порядку поводження з відповідними носія¬ми секретної інформації або предметами) і необережністю до наслідків у вигляді втрати вказаних носіїв інформації (предметів), а також до тяжких наслідків.

Умисне знищення чи приховування документів, що містять державну таємницю, вчинене, наприклад, з метою помсти особі, якій вони були довірені, має кваліфікувати¬ся за ст. 357.

Для кваліфікації цього злочину має істотне значення, чи сталася втрата вказаних матеріальних носіїв секретної інформації (предметів) внаслідок дій або бездіяльності особи, яка здійснювала володіння ними, чи внаслідок умисних дій інших осіб (скажімо, крадіжки документа підлеглим) або їхньої необережності (необережного викидання прибиральницею документа до сміття тощо). Оскільки кримінальна відповідальність базується на принципі суб'єктивного ставлення у вину, відсутність вини особи виклю¬чає притягнення її до кримінальної відповідальності. При цьому вина, як і в інших складах злочинів, розглядається окремо стосовно дій і стосовно наслідків. Так, якщо особа не прибрала таємний документ у сейф у час, коли вона не працює з ним, вона умисно або з необережності порушила порядок поводження з цим документом. Вини ж особи у тому, що документ вкрадено або знищено третьою особою, немає. Адже діяння інших осіб, якщо суб'єкт не перебуває з ними у змові, взагалі перебувають за межами його психічного ставлення. Наявність вини тільки стосовно порушення зазначеного порядку може потягнути лише дисциплінарну відповідальність особи.

Від розголошення державної таємниці злочин, передбачений ст. 329, відрізняється переважно змістом суб'єктивної та об'єктивної сторони. Крім того, на відміну від розголошення державної таємниці, відповідальність за втрату матеріальних носіїв інформації, що містять державну таємницю, або предметів, відомості про які станов¬лять державну таємницю, несуть тільки особи, яким ці документи (предмети) було довірено.

У багатьох випадках, коли відповідний носій (предмет) втрачено, буває неможли¬вим встановити, де саме і за яких обставин він вийшов із володіння особи, котрій був довірений. Якщо всебічно й об'єктивно перевірено різні версії (документ викрадено колегою, який працює в цьому ж кабінеті, документ знищено замість іншого, документ знищено, але його забули зняти з обліку тощо), але жодна з них не знайшла підтвер¬дження, особа, якій документ було довірено, відповідно до ст. 62 Конституції України не може нести відповідальність за ст. 329. У такому випадку може йтися лише про дис¬циплінарну відповідальність.

Як службова недбалість за статтями 367 (425) втрата матеріального носія інформа¬ції, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю (що є істотною шкодою), може бути кваліфікована, якщо така втрата допу¬щена службовою особою внаслідок невиконання або неналежного виконання нею служ¬бових обов'язків через несумлінне ставлення до них.

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є втрата матеріального носія інфор¬мації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю, яка спричинила тяжкі наслідки. Про їх поняття див. коментар до ст. 328.

Стаття 330. Передача або збирання відомостей, що становлять конфі¬денційну інформацію, яка є власністю держави

1. Передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-техніч¬них або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі

Стаття 330

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

763

діяння (порушення встановленого законом порядку поводження з відповідними носія¬ми секретної інформації або предметами) і необережністю до наслідків у вигляді втрати вказаних носіїв інформації (предметів), а також до тяжких наслідків.

Умисне знищення чи приховування документів, що містять державну таємницю, вчинене, наприклад, з метою помсти особі, якій вони були довірені, має кваліфікувати¬ся за ст. 357.

Для кваліфікації цього злочину має істотне значення, чи сталася втрата вказаних матеріальних носіїв секретної інформації (предметів) внаслідок дій або бездіяльності особи, яка здійснювала володіння ними, чи внаслідок умисних дій інших осіб (скажімо, крадіжки документа підлеглим) або їхньої необережності (необережного викидання прибиральницею документа до сміття тощо). Оскільки кримінальна відповідальність базується на принципі суб'єктивного ставлення у вину, відсутність вини особи виклю¬чає притягнення її до кримінальної відповідальності. При цьому вина, як і в інших складах злочинів, розглядається окремо стосовно дій і стосовно наслідків. Так, якщо особа не прибрала таємний документ у сейф у час, коли вона не працює з ним, вона умисно або з необережності порушила порядок поводження з цим документом. Вини ж особи у тому, що документ вкрадено або знищено третьою особою, немає. Адже діяння інших осіб, якщо суб'єкт не перебуває з ними у змові, взагалі перебувають за межами його психічного ставлення. Наявність вини тільки стосовно порушення зазначеного порядку може потягнути лише дисциплінарну відповідальність особи.

Від розголошення державної таємниці злочин, передбачений ст. 329, відрізняється переважно змістом суб'єктивної та об'єктивної сторони. Крім того, на відміну від розголошення державної таємниці, відповідальність за втрату матеріальних носіїв інформації, що містять державну таємницю, або предметів, відомості про які станов¬лять державну таємницю, несуть тільки особи, яким ці документи (предмети) було довірено.

У багатьох випадках, коли відповідний носій (предмет) втрачено, буває неможли¬вим встановити, де саме і за яких обставин він вийшов із володіння особи, котрій був довірений. Якщо всебічно й об'єктивно перевірено різні версії (документ викрадено колегою, який працює в цьому ж кабінеті, документ знищено замість іншого, документ знищено, але його забули зняти з обліку тощо), але жодна з них не знайшла підтвер¬дження, особа, якій документ було довірено, відповідно до ст. 62 Конституції України не може нести відповідальність за ст. 329. У такому випадку може йтися лише про дис¬циплінарну відповідальність.

Як службова недбалість за статтями 367 (425) втрата матеріального носія інформа¬ції, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю (що є істотною шкодою), може бути кваліфікована, якщо така втрата допу¬щена службовою особою внаслідок невиконання або неналежного виконання нею служ¬бових обов'язків через несумлінне ставлення до них.

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є втрата матеріального носія інфор¬мації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю, яка спричинила тяжкі наслідки. Про їх поняття див. коментар до ст. 328.

Стаття 330. Передача або збирання відомостей, що становлять конфі¬денційну інформацію, яка є власністю держави

1. Передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-техніч¬них або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі

764

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

на строк від двох до п'яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб,-

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з по¬збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основний безпосередній об'єкт злочину - встановлений режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, який забезпечує державну безпеку. Його додатко¬вим факультативним об'єктом можуть бути власність або інші блага.

2. Предмет злочину - економічні, науково-технічні та інші відомості (до останніх можна віднести інформацію в сфері державного управління, громадської безпеки, про кадрову політику, технологічну інформацію тощо), які містять конфіденційну інформа¬цію, що є власністю держави, та матеріалізовані в певному документі.

Конфіденційною інформацією, що є власністю держави, має визнаватися інфор¬мація, для якої характерна сукупність таких ознак. Так, вона:

а) не є інформацією, яка становить державну, комерційну або іншу таємницю, що

охороняється КК (таємницю усиновлення, голосування тощо);

б) не є відкритою інформацією, загальнодоступність якої охороняється законодав¬

ством України (скажімо, інформацією, приховування якої являє загрозу життю і здо¬

ров'ю людей);

в) є такою, що являє певну цінність та її передавання іноземним підприємствам,

установам, організаціям або їх представникам може завдати шкоди державі;

г) є інформацією, порядок обігу та захисту якої визначено відповідними державни¬

ми органами (міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Ра¬

дою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольсь¬

кою міськими державними адміністраціями), в яких вона утворюється або у володінні,

користуванні чи розпорядженні яких перебуває відповідно до Закону України «Про

інформацію»;

д) закріплена на матеріальному носієві інформації у письмовій, аудіовізуальній,

електронній чи іншій формі.

Наприклад, до вказаної інформації законодавством України прямо віднесені такі ві¬домості, як опис дій, які необхідно виконати для переробки ядерного матеріалу і ство¬рення ядерного вибухового пристрою, відомості про графік і маршрут запланованого перевезення (у т. ч. транзитного) ядерного матеріалу другої і третьої категорій тощо.

Режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, її ознаки встановлено нормативно-правовими актами України. Відповідно до них, зокрема, зовнішньою озна¬кою того, що документ містить вказану інформацію, є наявність грифа «Для службово¬го користування» і номера примірника у правому верхньому кутку першої сторінки, для видань - на обкладинці та на титулі, а якщо документ міститься на магнітному но¬сієві інформації - безпосередньо на ньому або у супровідному документі. Гриф проста¬вляється виконавцем та особою, яка підписує документ, а на виданні - автором (укла¬дачем) і керівником, який підписав видання до друку. Крім того, до конфіденційної ін¬формації, що є власністю держави, належать відомості, які містяться в усіх документах органу законодавчої влади, вищого органу виконавчої влади та вищих судових органів без грифів обмеження доступу, не опублікованих в офіційних виданнях, з яких знято гриф секретності, а також в тиражованих документах: що вийшли у світ у 1991 р. та пізніше з грифом «Для службового користування» або з нумерацією кожного примір¬ника тиражу; виданих з грифом «Для службового користування» до 1991 p.; випущених у світ у різний час з іншими обмежувальними грифами (крім грифів «Службова таєм¬ниця», «Таємно», «Цілком таємно», «Особливої важливості»), якщо немає письмової

Стаття 330

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

765

згоди організацій, що їх підготували, або їх правонаступників, розглядати їх як відкриті.

3. З об'єктивної сторони злочин може виразитися у таких двох формах:

1) передача іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представни¬кам відомостей, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави;

2) збирання таких відомостей.

За своїм змістом ці дії аналогічні тим, що вчинюються при шпигунстві (див. комен¬тар до ст. 114). Зміст понять «іноземна організація» та «представники іноземних організацій» у статтях 111, 114 і 330 також майже однаковий (за тим винятком, що у ст. 330 поняття «іноземна організація» не охоплює собою поняття «іноземне підприєм¬ство» та «іноземна установа»).

Отримання, використання, розголошення конфіденційної інформації, яка є власніс¬тю держави, з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця тягне адміністративну відповідальність за ч. З ст. 164-3 КАП.

4. Суб'єкт злочину поряд із загальними має спеціальні ознаки. Категорії працівників, які допускаються до роботи з виданнями з грифом «Для службового користування», ви¬значаються керівниками організацій. Інші особи (наприклад, журналісти) можуть бути допущені до конфіденційної інформації з грифом «Для службового користування», що є власністю держави, у відповідному порядку (зокрема, за письмовим клопотанням керів¬ників відповідних організацій, в яких вони працюють), і факт надання допуску означає, що вказані відомості довірені їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

5. З суб'єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом: особа усвідомлює, що передає відповідні відомості іноземним підприємству, установі, організації або їхнім представникам, або що збирає ці ж відомості для передачі їм, і ба¬жає це зробити.

Обов'язковою ознакою такої форми злочину, як збирання відомостей, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, є мета їх передачі іноземним під¬приємству, установі, організації або їхнім представникам.

Психічне ставлення винної особи до тяжких наслідків для інтересів держави (ч. 2 ст. 330) може характеризуватися тільки необережністю. В усіх випадках, коли суспіль¬но небезпечні наслідки є невизначеними, психічне ставлення до них не може бути умис¬ним саме через те, що вони не визначені у законі, і особа, вчинюючи злочин, не могла спрямовувати своє діяння на досягнення таких наслідків (її діяння мали інші спряму¬вання, прямо визначені у простих складах злочинів), тобто не могла ставитися до них ні як до бажаних і неминучих, ні як до імовірних (винятками є випадки, коли за конструк¬цією складу особа спрямовує своє діяння на досягнення будь-яких наслідків).

Від шпигунства (ст. 114) злочин, передбачений ст. 330, відрізняється за своїм без¬посереднім об'єктом (а саме за певними елементами суспільних відносин, які його складають), предметом (у ст. 114 ним є відомості, що становлять державну таємницю) і суб'єктом (у ст. 330 суб'єкт спеціальний).

Злочин, передбачений ст. 330, відрізняється від комерційного шпигунства (ст. 231) за предметом (поняття комерційної таємниці визначено в законодавстві досить чітко), об'єктивною стороною (комерційне шпигунство передбачає поняття «використання відомостей», яке є більш широким, ніж поняття «передача відомостей», а також на¬стання істотної шкоди; крім того, адресатом отримання відомостей у злочині, перед¬баченому ст. 231, може бути будь-яка заінтересована юридична чи фізична особа, а не тільки іноземні організації чи їхні представники) і за суб'єктом (у ст. 231 він за¬гальний).

6. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ст. 330, є вчинення його:

1) з корисливих мотивів; 2) повторно; 3) за попередньою змовою групою осіб, а так само

4) спричинення в результаті його вчинення тяжких наслідків для інтересів держави.

Про поняття корисливі мотиви, повторність, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див. коментар, відповідно, до статей 115 і 232, 32, 28.

766

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

На відміну від злочинів, передбачених статтями 328 і 329, у злочині, передбаче¬ному ст. 330, йдеться не загалом про тяжкі наслідки, а про тяжки наслідки для ін¬тересів держави. Тяжкими наслідками для інтересів держави слід визнавати ви¬падки, коли в результаті розголошення економічних, науково-технічних та інших ві¬домостей, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, державі було заподіяно значної матеріальної шкоди чи суттєвої шкоди організаційного харак¬теру. Чи є ті або інші наслідки тяжкими - питання факту, яке має вирішуватися залежно від сукупності обставин, що характеризують якість і кількість відповідних відомостей, до кого саме вони потрапили, чи були фактично використані на шкоду інтересам України тощо.

Закон України «Про інформацію» від 2 .жовтня 1992 р.

Положення про режимно-секретні органи в міністерствах, відомствах. Уряді Автоном¬ної Республіки Крим, місцевих органах державної виконавчої влади, виконкомах Рад, на під¬приємствах, в установах і організаціях. Затверджене постановою KM № 609 від 4 серпня

1995 р.

Інструкція про порядок охорони державної таємниці, а також' іншої інформації з обмеже¬ним доступом, що с власністю держави, під час прийому іноземних делегацій, груп та окремих іноземців і проведення роботи з ними. Затверджена постановою KM № 558 від 22 травня

1996 р.'

Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та ін¬ших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформаї/ію, що є власністю держави. Затверджена постановою KMNs 1893 від 27листопада 1998 р.

Правила поводження з інформацією щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, інших джерел іонізуючого випромінювання, доступ до якої обмежується. Затвер¬джені наказом МОПС № 191 від 28 грудня 1998 р. (додаток 2 до Правил).

Інструкція про порядок забезпечення режиму безпеки, що повинен бути створений на під¬приємствах, установах та організаціях, які здійснюють підприємницьку діяльність у галузі криптографічного захисту конфіденційної інформації, що є власністю держави. Затверджена наказом Департаменту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБ № 45 від 22 жовтня 1999р.

Інструкція про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та ін¬ших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави, у Міністерстві економіки України. Затверджена наказом ME Ns 67-ДСК від 18 трав¬ня 1999 р.

Порядок контролю за додержанням ліцензійних умов провадження господарської діяль¬ності з розроблення, виробництва, використання, експлуатації, сертифікаційних випробувань, тематичних досліджень, експертизи, ввезення, вивезення криптосистем і засобів криптогра¬фічного захисту інформації, надання послуг в галузі криптографічного захисту інформації, торгівлі криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації; розроблення, виробництва, впровадження, обслуговування, дослідження ефективності систем і засобів технічного захисту інформації, надання послуг в галузі технічного захисту інформації; роз¬роблення, виробництва, впровадження, сертифікаційних випробувань, ввезення, вивезення го¬лографічних захисних елементів. Затверджений наказом Держпідприсмництва, Департамен¬ту спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації СБ № 151/72 від 12 грудня 2001 р.

Комплексна система захисту інформації в автоматизованій системі Міністерства. Інструкція користувача автоматизованої системи 3 класу. Затверджена наказом ME № 121 від 23 квітня 2002 р.

Стаття 331. (Статтю 331 виключено на підставі Закону № 1723-IV від 18.05.2004 р.)

Стаття 332

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

767

Стаття 332. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України

1. Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон

України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вка¬

зівками, наданням засобів або усуненням перешкод -

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіска¬цією транспортних або інших засобів вчинення злочину.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіс¬

кацією засобів вчинення злочину.

1. Об'єкт злочину - порядок перетинання державного кордону України.

2. З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися у трьох формах:

1) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України;

2) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України;

3) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України по¬радами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Специфікою цього злочину є те, що особа, яка організувала зазначене незаконне переправлення, керувала ним або сприяла йому, визнається виконавцем цього злочину, тому її дії треба кваліфікувати за ст. 332 без посилання на частини 3 або 5 ст. 27. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, в іншому - як керівник, а в третьому - лише давала поради чи вказівки тощо, її дії у кожному разі повинні одержува¬ти самостійну правову оцінку у межах ст. 332.

Відповідно, якщо дії особи направляють, об'єднують інших співучасників злочину, а не осіб, які незаконно перетинають державний кордон України, або ж дії особи поля¬гають, наприклад, у наданні порад, вказівок організатору переправлення чи його керів¬нику, а не особам, які незаконно перетинають державний кордон України, то ці дії ма¬ють кваліфікуватися за ст. 332 з посиланням на частини 3 або 5 ст. 27.

Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України перед¬бачає розробку та безпосередню реалізацію планів незаконного перетинання державного кордону України іншими особами. Ці дії можуть бути поєднані зі схилянням інших осіб до незаконного перетинання державного кордону України. Проте, відповідна ініціатива може виходити і не від організатора, а від осіб, які бажають незаконно перетнути державний кор¬дон України або від інших осіб, і лише підтримуватися ним. Про організацію вчинення злочину див. коментар до ст. 27. Але слід мати на увазі, що, на відміну від дій організатора злочину (ст. 27), дії організатора незаконного переправлення осіб через державний кордон України направляють, об'єднують не інших співучасників, а осіб, які вчинюють адмініст¬ративне правопорушення - незаконне перетинання державного кордону України. Якщо організаторів цих дій двоє і більше, то їх дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 332.

Керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України -це розпорядження діями осіб, які бажають незаконно перетнути державний кордон України, або інших осіб, з метою досягнення .відповідного злочинного результату - не¬законного переправлення осіб через державний кордон України. Це може виражатися у наданні відповідних настанов і проведення інструктажу щодо виконання тих чи інших фактичних дій, координації останніх, забезпеченні їх прикриття, виробленні заходів щодо нейтралізації діяльності органів ДПС та інших правоохоронних органів тощо.

Відмінністю дій по керівництву незаконним переправленням осіб через державний кордон України від організації такого переправлення є передусім те, що керівництво здійснюється безпосередньо під час зазначеного переправлення або безпосередньо пе¬ред його початком.

На відміну від особи, яка керує підготовкою чи вчиненням злочину (ч. З ст. 27), ке¬рівник незаконним переправленням осіб через державний кордон України спрямовує зусилля не інших співучасників, а осіб, які незаконно перетинають державний кордон