2. Неосудність — це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинен¬

ня суспільно небезпечного діяння не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або

керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу

психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Неосудність

виключає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч. 2 ст. 19).

Закон вказує на два критерії, сукупність яких дає підстави для визнання особи не¬осудною. Як і при визнанні особи осудною ними є медичний (біологічний) і юридичний (психологічний) критерії.

Медичний критерій неосудності характеризується наявністю в особи одного із чо¬тирьох видів психічних захворювань, зазначених у ч. 2 ст. 19.

Хронічне психічне захворювання - це розлад психічної діяльності, що має трива-

Стаття 19

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

65

лий перебіг і тенденцію до наростання хворобливих явищ. В окремих випадках спосте¬рігаються періоди тимчасового покращення стану хворого, так звані ремісії, але це не означає видужання. До хронічних психічних захворювань належать: шизофренія, епі¬лепсія, прогресуючий параліч тощо.

Тимчасовий розлад психічної діяльності - це психічне захворювання, що розпо¬чинається раптово, характеризується швидким розвитком, триває відносно недовго і як правило закінчується повним одужанням особи (гострий алкогольний психоз, реактив¬ний стан, тобто хворобливий розлад внаслідок тяжкого психічного потрясіння, так зва¬ні виняткові стани - патологічне сп'яніння, патологічний афект тощо).

Недоумство, або як його ще називають, олігофренія,- це стійкий і такий, що харак¬теризується неповноцінністю розумової діяльності, хворобливий стан психіки (вродже¬ний, набутий у ранньому дитинстві або ж такий, що розвинувся внаслідок якогось пси¬хічного захворювання). Розрізняють три ступені недоумства: легкий (дебільність), се¬редній (імбецильність) і глибокий, тяжкий ступінь розумової недорозвиненості (ідіотія).

Інший хворобливий стан психіки — це такий стан, що у вузькому розумінні не є психічним захворюванням, але інколи його перебіг с досить тяжким, супроводжується різними порушеннями психічної діяльності (наприклад, тяжкі форми психопатії, стан абстиненції). Подібне може спостерігатися і при травмах головного мозку, пухлинах мозку тощо. Під час зазначених патологій у хворого може бути порушена здатність до розумової чи вольової діяльності.

Передбачені законом в альтернативі ознаки медичного критерію охоплюють всі можливі випадки хворобливого розладу психічної діяльності людини. Медичний кри¬терій виражено, таким чином, у діагнозі захворювання. Але психічне захворювання саме по собі не обов'язково виключає можливість суб'єкта усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для визнання особи неосудною в момент вчинення нею суспільно не¬безпечного діяння вимагається також певний розлад її свідомості або вольових функцій як наслідок психічного захворювання.

Юридичний критерій неосудності включає в себе інтелектуальну і вольову ознаки.

Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний харак¬тер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільно небезпечного діяння.

Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю), що передбачені законом як суспільно небезпечні. Наприклад, розлад вольової сфери спостерігається у наркоманів у стані абстиненції (наркотичного голодування), але у них при цьому зберігається відносна здатність усвідомлювати суспільну небезпеку свого діяння. Така особа усвідомлює кримінальну протиправність, приміром, викрадення нар¬котичних засобів, однак не може утриматися від вчинення цих дій.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із назва¬них його ознак - інтелектуальну чи вольову. Сукупність медичного критерію (одного із чотирьох видів психічних захворювань) і юридичного критерію (інтелектуальної чи вольової ознаки) дає підстави для визнання особи неосудною, і вона у зв'язку з цим не підлягає кримінальній відповідальності.

3. Неосудність, так само, як і осудність,- юридичне поняття. У зв'язку з цим висно¬вок про осудність чи неосудність особи по конкретній справі робить суд (а в процесі досудового розслідування - орган дізнання, слідчий чи прокурор), спираючись на ре¬зультати судово-психіатричної експертизи. Згідно з кримінально-процесуальним зако¬нодавством, для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого за на¬явності у справі даних, що викликають сумніви стосовно їх осудності, обов'язково при¬значається експертиза. Однак цей висновок, як і будь-який висновок експерта взагалі, не є обов'язковим для органів досудового розслідування, прокурора і суду, а підлягає оцінці. Вони можуть не погодитися з висновком судово-психіатричної експертизи, але така незгода має бути вмотивована у відповідному процесуальному документі.

З 3—187

66

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ IV

4. Стан неосудності особи визначається лише на момент вчинення нею суспільно

небезпечного діяння. Оскільки неосудний не може бути суб'єктом злочину, він не під¬

лягає кримінальній відповідальності, але згідно з ч. 2 ст. 19 до такої особи за рішенням

суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, які не є покаран¬

ням. Закон передбачає такі види примусових заходів медичного характеру: надання

амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізація до психі¬

атричного закладу із звичайним, посиленим чи суворим наглядом (ст. 94).

Якщо особа вчиняє злочин у стані осудності, але до постановления вироку або під час відбування покарання захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, вона не підлягає покаранню. До такої особи суд може застосувати примусові заходи медичного характеру (ч. З ст. 19, ст. 93). Після одужання ця особа може підлягати покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави, що звільняють її від кримінальної відповідальності чи покарання.

5. Неосудність слід відрізняти від обмеженої осудності (див. коментар до ст. 20).

КПК (ч. 4 ст. 75, п. З ст. 76).

Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 p. (cm. 3).

Стаття 20. Обмежена осудність

1. Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмеже¬но осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (без¬діяльність) та (або) керувати ними.

2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призна¬ченні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Інститут обмеженої осудності є новелою українського кримінального законодав¬

ства. Обмежена осудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час

вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою

усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та/або керувати ними. Обмежена осудність не

виключає кримінальної відповідальності.

Обмежена осудність, так само як осудність та неосудність, характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним), сукупність яких і дає підстави для визнання особи обмежено осудною.

Медичний критерій обмеженої осудності вказує на наявність у винного певного психічного розладу: різного роду психопатії, невротичні розлади, розлади особистості, залишкові явища черепно-мозкових травм, розумова відсталість.

Юридичний критерій обмеженої осудності складається із двох ознак - інтелекту¬альної (нездатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії чи бездіяльність) та (або) вольової ознаки (нездатність особи повною мірою керувати ними). Наявність та¬кого психопатологічного стану, як обмежена осудність, безумовно, значно ослаблює здатність особи до розуміння характеру вчинюваного нею діяння і контролю за своєю поведінкою.

Особа визнається судом обмежено осудною з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. Відповідно до ч. 2 ст. 20 визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання. Очевидно, це означає, що вчинення злочину у стані обмеженої осудності може пом'якшити покарання.

2. Положення ч. 2 ст. 20 щодо можливості застосування примусових заходів медич¬

ного характеру до особи, яка визнана судом обмежено осудною, не поширюється на

випадки, коли винний вчинив злочин у стані осудності, але до постановления вироку

Стаття 21

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

67

або під час відбування покарання у нього стався вказаний психічний розлад і він фак¬тично набув ознак, що характерні для обмеженої осудності. Адже у п. З ст. 93 йдеться про осіб, які захворіли на психічну хворобу, а психічні розлади, що можуть становити медичний критерій обмеженої осудності, не є психічними хворобами у вузькому розу¬мінні цього слова.

3. Такі суспільно небезпечні захворювання, як хронічний алкоголізм, наркоманія і ток¬сикоманія, також здатні викликати стан обмеженої осудності, але в цьому разі суд не може визнати особу обмежено осудною. Цей висновок випливає із положень ст. 96, яка передбачає можливість застосування, незалежно від призначеного покарання, примусо¬вого лікування до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб (про перелік таких хвороб див. коментар до ст. 96). На відміну від них, до обмежено осудних (і неосудних) застосовуються примусові заходи медичного характеру, а не примусове лікування, що вказує на різний правовий статус цих осіб. Від¬повідно до закону хронічний алкоголік чи наркоман за певних умов можуть бути визнані судом неосудними (якщо, наприклад, наркологічно хворий у стані абстиненції не здатний керувати своїм суспільно небезпечним діянням), але при цьому за будь-яких умов відсут¬ні правові підстави для визнання таких осіб обмежено осудними.

КПК(ст. 411-1).

Стаття 21. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засо¬бів або інших одурманюючих речовин

Особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкого¬лю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримі¬нальній відповідальності.

1. Питання про відповідальність осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у

стані сп'яніння, кримінальним правом традиційно розглядається у контексті проблеми

осудності - неосудності. Відомо, що алкоголь (інші одурманюючі речовини) впливає на

центральну нервову систему людини, вражає її свідомість і волю. Але у таких осіб, як

правило, зберігається контакт з оточуючим середовищем, вони не втрачають можливо¬

сті усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Стан сп'яніння не може слугувати підставою для звільнення від кримінальної від¬повідальності чи бути обставиною, що пом'якшує покарання. При обгрунтуванні кри¬мінальної відповідальності за діяння, вчинені у стані сп'яніння, враховується насампе¬ред відсутність медичного критерію неосудності.