7. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) шляхом підпалу, вибуху

або іншим загальнонебезпечним способом; 2) спричинення ним шкоди в особливо ве¬

ликих розмірах (ч. 2 ст. 399), а особливо кваліфікуючими ознаками - 3) спричинення

загибелі людей; 4) завдання їм тяжких тілесних ушкоджень; 5) настання інших тяжких

наслідків (ч. З ст. 399).

Про поняття підпалу, вибуху, іншого загальнонебезпечного способу, а також заги¬белі людей див. коментар до статей 113 та 194, а про поняття тяжких тілесних ушко¬джень - ст. 121 та коментар до неї. При цьому під загибеллю людей розуміється заги¬бель двох чи більше людей. Цей злочин може бути кваліфікований за ч. З ст. 399 за ознакою завдання тяжких тілесних ушкоджень лише у тому випадку, коли такі ушкодження були завдані двом чи більше людям.

Під шкодою в особливо великих розмірах слід розуміти матеріальну шкоду, зміст якої встановлюється у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Критерії визначення такої шкоди аналогічні критеріям визначення майнової шкоди в особливо великих розмірах у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194. Про них див. коментар до зазначеної статті.

Інші тяжкі наслідки є оціночною ознакою. За своїм змістом вона збігається з ана¬логічною ознакою у складі злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 (про її поняття див. ко¬ментар до цієї статті), за винятком того, що вона охоплює завдання тяжких тілесних ушкоджень лише одній людині, оскільки відповідно до ч. З ст. 399 завдання тяжких тілесних ушкоджень двом чи більше особам є самостійною кваліфікуючою ознакою розглядуваного злочину.

Стаття 400. Посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги

Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової до-помоги,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує діяльність захисника чи представника особи щодо надання ними правової допомоги. Додатковим обов'язковим його об'єктом ви¬ступає життя особи.

2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) захисник; 2) представник особи; 3) їх близькі родичі.

Про поняття захисника і представника особи див. коментар до статей 374 та 397, а про поняття близьких родичів - коментар до ст. 115.

904

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

3. Об'єктивна сторона злочину проявляється у посяганні на життя зазначе¬

ного потерпілого і може виражатися у: 1) його вмисному вбивстві; 2) замаху на його

вбивство.

Про поняття вбивства див. ст. 115 та коментар до неї, а про поняття замаху - ст. 15 та коментар до неї. При вчиненні цього злочину у другій його формі не має значення, який саме замах було вчинено - закінчений чи незакінчений.

Вбивство або замах на вбивство захисника чи представника особи або їх близьких родичів у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, кваліфікує¬ться тільки за ст. 400. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ст. 115, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 цієї статті.

Закінченим цей злочин вважається: у першій його формі - з моменту настання смерті потерпілого; у другій формі - з моменту вчинення дій, які утворюють замах на його вбивство.

4. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому ін¬телектуальним моментом умислу має охоплюватись специфічний соціальний статус потерпілого (те, що він є захисником, представником особи чи близьким родичем однієї з цих осіб).

Мотивами вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити певні дії захисника чи представника особи або помста за їх діяльність.

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про¬ти життя та здоров 'я особи» (п. 12).

Розділ XIX

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ

(ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ)

Стаття 401. Поняття військового злочину

1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозо¬бов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спе¬ціальних зборів.

2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність війсь¬ковослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формувань, утворених відповідно до за¬конів України, а також інші особи, визначені законом.

3. Особи, не зазначені у цій статті, за співучасть у військових злочинах підлягають відповідальності за відповідними статтями цього розділу.

4. Особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі статтею 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним ста¬тутом Збройних Сил України.

(Стаття 401 зі змінами, внесеними згідно з Законом № 662-IV від 03.04.2003 p.).

І. На відміну від інших груп злочинів, передбачених КК, поняття військового зло¬чину визначене безпосередньо в законі (ч. І ст. 401). Проте, у цьому визначенні роз¬криваються не всі ознаки військового злочину, а лише специфічні, які дають змогу від¬межувати військові злочини від інших. Водночас, для військових злочинів цілком харак¬терними залишаються і загальні ознаки злочину. До специфічних ознак військового злочину віднесені спеціальні: І) об'єкт посягання - встановлений законодавством по¬рядок несення або проходження військової служби; 2) суб'єкт - військовослужбовець, а у разі вчинення більшості військових злочинів також і військовозобов'язаний під час проходження останнім навчальних (перевірних) або спеціальних зборів; 3) кримінальна протиправність - визнання діяння військовим злочином тільки в тому разі, якщо воно прямо передбачене у розділі XIX Особливої частини КК України.

За відсутності принаймні однієї із зазначених ознак діяння не може бути кваліфіко¬ване як військовий злочин. Так, не створюють складу військового злочину діяння, що не посягають на встановлений порядок несення військової служби (викрадення приват¬ного майна або хуліганство на території військової частини), або такі, що хоча б і пося¬гали на військовий правопорядок, але вчинені робітниками чи службовцями ЗС або інших військових формувань (невиконання наказу, порушення правил водіння спеці-

906

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

альної машини тощо), або не передбачені законодавством як військові злочини (скажі¬мо, перехід військовослужбовця на бік ворога в умовах воєнного стану або службовий підлог, вчинений військовою службовою особою, кваліфікуються як загальнокримі-нальні злочини).

2. Встановлений законодавством порядок несення та проходження військової

служби (військовий правопорядок)- це сукупність таких, що виникають у процесі

життя і бойової діяльності військ, суспільних відносин, закріплених у законах, військо¬

вих статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військово¬

службовців та інших актах законодавства.

До складу цього порядку належать: порядок підлеглості та військової честі; поря¬док проходження військової служби; порядок експлуатації озброєння і військової тех¬ніки та користування військовим майном; порядок несення спеціальних служб; порядок зберігання військової таємниці; порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами ЗС та інших військових формувань; порядок виконання військо¬вого обов'язку в бою та в інших особливих умовах; порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни.

Для того, щоб зрозуміти, чи було посягання на порядок несення (проходження) саме військової служби, необхідно встановити, чи було покладено відповідними актами законодавства на військовослужбовця обов'язок діяти певним чином, або, навпаки, утримуватися від певної поведінки.