8. Кримінальна справа, порушена за фактом діяння, вчиненого у стані необхідної

оборони (якщо не було перевищення її меж), підлягає закриттю за відсутністю події

злочину (п. 1 ст. 6 КПК).

Стаття 37 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 105

Конституція України (статті 27, 55).

КПК (cm. 6).

ЦК (ст. 1169).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (статті 12-І 5-1).

Закон України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 p. (cm. 26).

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р. (сиг. 22).

Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р. (cm. 18).

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 60-63, 195-202).

Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 p. (cm. 19).

Постанова ПВС № 1 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону».

Постанова ПВС № 8 від 26 червня 1992 р. «Про застосування судами законодавства, що пе¬редбачає відповідальність за посягання на життя, здоров 'я, гідність та власність суддів і пра¬цівників правоохоронних органів» (п. 4).

Стаття 37. Уявна оборона

1. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за та¬

ких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і

особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала

наявність такого посягання.

2. Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлюва¬ла і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

3. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяють¬ся в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.

4. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, во¬на підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через не¬обережність.

1. Стан уявної оборони виникає у випадках, коли реального посягання немає, але в особи під впливом дій іншої особи (осіб) та особливостей ситуації, в якій вчинено ці дії, виникає помилкове враження про вчинення (чи реальну загрозу вчинення) суспіль¬но небезпечного посягання, внаслідок чого вона заподіює шкоду, вважаючи, що пере¬буває у стані необхідної оборони.

2. За загальним правилом заподіяння потерпілому шкоди в стані уявної оборони не виключає кримінальної відповідальності. Уявна оборона не тягне за собою криміналь¬ної відповідальності за наявності двох ознак, вказаних у ч. 2 ст. 37, а саме, коли: 1) об¬становка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання; 2) особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Питання про те, чи справді існували достатні підстави для помилкових висновків про наявність суспільно небезпечного посягання, має вирішуватись залежно від обста¬вин конкретної справи виходячи із того, як звичайно сприймала б відповідну ситуацію інша особа.

За наявності передбачених у ч. 2 ст. 37 ознак виправданості уявної оборони дії,

106

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VIII

вчинені у відповідній ситуації, мають розглядатись як вчинені у стані реальної необ¬хідної оборони.

3. Якщо під час уявної оборони за обставин, передбачених ч. 2 ст. 37, особа допус¬тила перевищення меж, встановлених ст. 36 для випадків необхідної оборони від ре¬ального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності як за пере¬вищення меж необхідної оборони. Така відповідальність можлива лише у випадках, передбачених статтями 118 і 124.

4. Ч. 4 ст. 37 встановлює, що у випадках, коли особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати факт відсутності реального суспільно небезпечного посягання, вона не¬се кримінальну відповідальність за заподіяння шкоди через необережність. Це правило має застосовуватись лише для випадків, коли виникли певні обставини, які могли ство¬рити враження про наявність посягання, але особа проявила легковажність чи недба¬лість в оцінці ситуації і внаслідок цього помилково вжила заходів захисту від неісную¬чого посягання. Якщо ж обставин, які хоча б частково виправдовували помилку, допу¬щену особою в оцінці ситуації, не було і особа не лише могла, але й повинна була в обставинах, що склались, усвідомити відсутність суспільно небезпечного посягання, то положення про уявну оборону щодо такої особи не застосовуються і вона має нести кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах.

Постанова ПВС від 26 квітня 2002 р. № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» (п. 7).

Стаття 38. Затримання особи, що вчинила злочин

1. Не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставления її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

2. Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визна¬ється умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

1. Відповідно до ст. 38 дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинен¬

ня злочину, спрямовані на затримання особи, яка його вчинила, і доставления її від¬

повідним органам влади, не є злочином, якщо вони були необхідні для затримання і

відповідали небезпечності посягання та обстановці затримання злочинця. Ч. 1 ст. 38

охоплюються також ситуації, коли затриманій особі під час затримання заподіяно

певну шкоду.

Затримання особи, яка вчинила злочин, означає позбавлення її можливості віль¬ного пересування та вчинення певних дій, насамперед спрямованих на зникнення з міс¬ця вчинення злочину.

2. Затримання особи, що вчинила злочин, і заподіяння їй шкоди під час затримання

є правомірним за таких умов:

1) особа, що затримується, вчинила злочин (замах на злочин або готування до зло¬чину, яке відповідно до ст. 14 тягне за собою кримінальну відповідальність). Не може вважатися правомірним заподіяння шкоди при затриманні особи, яку помилково вва¬жають такою, що вчинила злочин. З огляду на те, що у ст. 38 йдеться про особу, яка вчинила саме злочин (а не посягання, напад чи вторгнення, як у ст. 36), так само не є правомірним заподіяння шкоди при затриманні такої, що не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність, і неосудної особи;

Стаття 38 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 107

2) затримання здійснюється безпосередньо після вчинення злочину. Вжитий у зако¬

ні термін «безпосередньо» не слід розуміти у тому сенсі, що особа, яка вчинила злочин,

може бути затримана лише на місці вчинення злочину відразу ж після його вчинення.

Положення ст. 38 поширюється також на випадки, коли така особа залишила місце зло¬

чину, а потерпілий або інші особи змушені були здійснювати її переслідування і затри¬

мали її через деякий час поза місцем вчинення злочину.

Несвоєчасне затримання особи, яка вчинила злочин, тобто її затримання і достав¬ления органам влади потерпілим чи іншими особами, не уповноваженими відповідно до закону затримувати правопорушників, за обставин, які виключають можливість ви¬знання затримання таким, що здійснене безпосередньо після вчинення злочину (напри¬клад, тоді, коли особа, яка вчинила злочин, була впізнана і затримана через тиждень або через місяць після вчинення нею злочинного діяння), не охоплюється положеннями ст. 38. Якщо у такому випадку внаслідок дій, спрямованих на затримання, злочинцеві не було заподіяно шкоди, особа (особи), яка здійснила затримання, згідно з діючим кримінальним законодавством не підлягає кримінальній відповідальності у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. У разі заподіяння внаслідок несвоєчасного затри¬мання шкоди здоров'ю, майну затриманого, а так само у разі позбавлення його життя дії, які спричинили такі наслідки, за наявності підстав мають кваліфікуватись за відпо¬відними статтями КК про злочини проти життя та здоров'я особи або про злочини про¬ти власності;

3) затримання провадиться з метою доставления особи, яка вчинила злочин, відпо¬

відним органам влади. Якщо затримання здійснене з іншою метою (помста за вчинений

злочин, самочинна розправа тощо), воно не вважається правомірним, і особа, що здійс¬

нила таке затримання, підлягає за заподіяну шкоду кримінальній відповідальності на

загальних підставах. До відповідних органів влади слід відносити правоохоронні орга¬

ни, органи дізнання, досудового слідства і суд;

4) шкода, заподіяна особі, яка вчинила злочин, є необхідною для її затримання і

відповідає небезпечності посягання та обстановці затримання. Шкода при затриманні

такої особи може бути заподіяна внаслідок застосування проти неї фізичної сили, а у

певних випадках - зброї чи інших знарядь, за допомогою яких можуть бути завдані фі¬

зичні ушкодження. Не виключається вчинення при затриманні дій, якими може бути

пошкоджене чи знищене майно особи, яка вчинила злочин (наприклад, пошкодження

автомобіля, на якому вона намагалась втекти). Шкода, заподіяна при затриманні, вва¬

жається такою, що відповідає обстановці затримання, лише за умови, що особа, яка

вчинила злочин, чинить опір або намагається ухилитись від затримання. За цих обста¬

вин допускається заподіяння шкоди, яка є необхідною для подолання опору або для

позбавлення можливості ухилитись від затримання. Закон вимагає, щоб заподіяна при

затриманні шкода відповідала небезпечності посягання. Отже, шкода має бути адекват¬

ною характеру та наслідкам вчиненого злочину. З огляду на це, неправомірним, напри¬

клад, є позбавлення життя або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особі, яка

вчинила злочин невеликої тяжкості.