1. Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечні-

ших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найцінніших соціальних

благ - право власності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійс¬

нює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові

належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право влас¬

ності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи об¬

межений у його здійсненні. На зміст права власності не впливають місце проживання

власника та місцезнаходження майна.

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі пося¬гання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб'єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України, За¬кон України «Про власність» та Цивільний кодекс України. За суб'єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності Українського на¬роду; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колектив¬ної власності (у т. ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань грома¬дян); д) право приватної власності, у т. ч. право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; є) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

2. Родовим об'єктом злочинів, передбачених розділом VI Особливої частини КК, є

право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпорядження своїм

майном.

Додатковими обов'язковими об'єктами злочинів, які вчинюються з використанням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимагання, погроза знищення майна), виступають здоров'я, життя, психічна або фізична недотор¬канність людини. При знищенні чи пошкодженні майна додатковим факультативним об'єктом можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

3. Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно -

речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного

та юридичного характеру.

До фізичних ознак належить те, що вказані речі можуть бути вилучені з володіння законного власника або пошкоджені чи знищені. Іншими словами, предметом таких злочинів можуть бути речі у фізичному розумінні цього слова. Людина як фізична осо¬ба не може бути предметом злочинів проти власності — її викрадення, а також інше не¬законне заволодіння слід кваліфікувати за відповідними статтями розділів III або XX Особливої частини КК.

Економічними ознаками таких речей є те, що вони повинні: 1) мати мінову та спо¬живчу вартість, здатність задовольняти матеріальні та пов'язані з ними потреби людини; 2) бути відокремлені від природного середовища чи бути створені заново. Звичайним

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

413

проявом вартості речі є її грошова оцінка. З огляду на це, предметом злочинів проти власності, які полягають у вилученні майна з володіння іншої особи, визнаються доку¬менти, які виконують роль грошового еквівалента і надають майнові права без будь-якого додаткового оформлення (цінні папери, білети грошово-речової лотереї, талони на паливно-мастильні матеріали, білети на проїзд транспортом тощо). Не визнаються предметом таких злочинів (принаймні, закінчених) так звані легітимаційні знаки (же¬тони камери схову, гардеробні номерки тощо), а також різноманітні накладні, квитан¬ції, чеки, довіреності, інші документи, які самі по собі не мають вартості, а лише нада¬ють право на одержання майна. Це ж стосується і квитків на проїзд авіаційним, авто¬мобільним, водним та залізничним транспортом, які можуть бути використані за призначенням лише після додаткового оформлення (внесення прізвища володільця, заповнення іншого тексту, скріплення печаткою, компостування тощо). Заволодіння такими предметами утворює готування до відповідних посягань і підлягає правовій оцінці з урахуванням положень ст. 14.

Викрадення, привласнення, вимагання офіційних чи приватних документів, що зна¬ходяться на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності і не мають грошової оцінки та мінової властивості, заволодіння ними шляхом шахрайс¬тва чи зловживання особи своїм службовим становищем, а також їх умисне знищення чи пошкодження, вчинене з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах, не може визнаватися злочином проти власності і за наявності підстав потребує кваліфіка¬ції за ст. 357.

Предметом викрадення, вимагання, привласнення, розтрати, заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем не можуть виступати природні багатства в їх природному стані - блага, які, хоч і мають об'єктивну цінність, проте не створені повністю або частково працею людини (наприклад, ліс на пні, дичина у лісі, риба у природних водоймах). Протиправне обернення таких об'єктів у свою вла¬сність за наявності підстав може розглядатися як злочини проти довкілля і кваліфікува¬тися, зокрема, за статтями 246, 248, 249. Проте такі саме дії щодо природних об'єктів, які вилучені з природного стану завдяки вкладеній праці людини, розглядаються залеж¬но від способу посягання як викрадення чи інший злочин проти власності. Так, дії осіб, винних у заволодінні заготовленим чи складованим лісом, у незаконних вилові риби або добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями чи при¬ватними особами в спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або незакон¬ному заволодінні рибою, водними тваринами, виловленими цими юридичними або фі¬зичними особами, а також дикими тваринами і птахами, які перебувають у розплідни¬ках і вольєрах, слід кваліфікувати як викрадення чужого майна чи інший відповідний злочин проти власності. У таких ситуаціях матеріальні об'єкти природи, будучи вклю¬ченими у виробничо-трудовий процес, набувають якості товарної продукції - предмета злочину проти власності.

Юридичними ознаками майна як предмета злочинів проти власності є те, що, по-перше, таке майно повинно бути чужим для винного, по-друге, воно, як правило, має належати на праві власності іншому суб'єкту права власності, по-третє, воно не пови¬нно виступати предметом злочинів, відповідальність за які передбачена іншими розді¬лами Особливої частини КК.

Чужим слід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного. Не є власниками майна колективних підприємств, підприємств, які засновані на власності об'єднань громадян, акціонерних товариств члени (акціонери) цих підпри¬ємств, об'єднань і товариств, а тому незаконне заволодіння ними таким майном, зни¬щення чи пошкодження його утворює склад відповідного злочину проти власності.

Не є чужим для кожного з подружжя, а отже, не може визнаватися предметом зло¬чинів проти власності майно, яке набуте подружжям за час шлюбу і яке знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу (крім речей індивідуального користування), є об'єктом права спільної сумісної власно-

414

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

сті подружжя. При цьому подружжя набуває право спільної сумісної власності на таке майно незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (до¬ходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоря¬джання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина та чоловік розпоряджаються таким майном за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Майно, що є об'єктом права спільної власно¬сті подружжя, може бути поділено на частки майна - відповідно чоловіка та дружини (спільна часткова власність). Право спільної часткової власності здійснюється співвлас¬никами за їх згодою. При цьому співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Водночас, є власністю кожного з подружжя майно, що є особистою приватною власністю дружини та чоловіка (майно, набуте нею (ним) до шлюбу; майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто; речі індивідуального користування, в т. ч. коштовності, навіть тоді, коли вони придбані за рахунок спільних коштів подружжя; одержані премії, страхові суми за обов'язковим або добровільним страхуванням). Той з подружжя, хто є власником такого майна, сам визначає режим володіння та користування ним. Отже, неправомірне заволодіння та¬ким майном, його пошкодження чи знищення одним із членів подружжя утворює склад відповідного злочину проти власності.

Не є чужим для осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, майно такого господарства, оскільки воно належить їм за правом сумісної власності. Виняток з цього становлять випадки, коли майно такого господарства розділено між такими особами відповідно до укладеної між ними угоди або якщо ними утворено селянське (фермерсь¬ке) господарство у формі юридичної особи.

Володіння, користування і розпорядження майном, яке за правом спільної сумісної власності належить подружжю або особам, що спільно ведуть селянське (фермерське) господарство, здійснюється такими особами за взаємною домовленістю. Порушення ними цього порядку може за наявності для того підстав утворювати склад самоправства і кваліфікуватися за ст. 356.

Викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіо¬активних матеріалів, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, прекурсорів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, пси¬хотропних речовин або їх аналогів, документів, штампів, печаток чи заволодіння ни¬ми шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим станови¬щем, викрадення предметів, які знаходяться в місці поховання або на трупі, викра¬дення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволодіння ними шляхом шахрайства, ви¬крадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених, не може ква¬ліфікуватися за статтями, зазначеними у цьому розділі. Незаконне заволодіння таким специфічним майном виділене законом в окремі склади злочинів (статті 234, 262, 308, 312,313,357,297,410,432).

Пневматична зброя, сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети (револьвери), пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, раке¬тниці, а також вибухові пакети й інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, що не містять у собі вибухових речовин і сумішей, не можуть бути віднесені до пред¬метів, за викрадення, привласнення, вимагання яких або заволодіння якими шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем передбачена відповідальність за

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

415

ст. 262. У зв'язку з цим викрадення таких предметів чи заволодіння ними будь-яким іншим із перелічених способів потрібно розглядати як відповідний злочин проти влас¬ності. Викрадення завідомо несправної вогнепальної зброї (наприклад, навчальної) або протиправне заволодіння нею у будь-який інший із зазначених способів і приведення її у придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфікувати як відпо¬відний злочин проти власності та як незаконне виготовлення вогнепальної зброї. Так само необхідно кваліфікувати дії винного у разі, коли для виготовлення придатної для використання зброї частина деталей була ним викрадена, а решта виготовлена само¬стійно чи придбана будь-яким іншим чином.

Незаконне заволодіння транспортним засобом визнається злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту і підлягає кваліфікації за ст. 289.

Предметом злочинів проти власності може бути як рухоме, так і нерухоме майно: житлові будинки, квартири, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба та насадження на земельній ділянці, вироблена продукція, акції, деякі інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Привласнення особою знайденого або чужого цінного майна, що випадково опини¬лося у неї, не є викраденням і виділено у самостійний склад злочину (ст. 193).

Майну як предмету злочинів проти власності, пов'язаних з його знищенням чи пошкодженням (статті 194-196), притаманні певні особливості порівняно з майном як предметом викрадення, привласнення, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шах¬райства або зловживання службової особи своїм службовим становищем (етапі 185-187, 189-191). Адже, як правило, неможливим є викрадення нерухомого майна, лісів, надр як таких. Знищення ж перелічених об'єктів або їх пошкодження є реально можливим. З іншого боку, можна вимагати право на майно, але знищити чи пошкодити таке право неможливо.

Предметом злочинів проти власності, пов'язаних з його знищенням чи пошкоджен¬ням, може бути будь-яке майно, окрім певних його видів, знищення чи пошкодження яких визначено законом спеціальним видом знищення чи пошкодження чужого майна. КК до таких видів знищення чи пошкодження майна відносить знищення (руйнування) чи пошкодження (зіпсуття) таких видів майна, як, зокрема: об'єкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення (ст. 113), релігійні споруди та культові будинки (ст. 178), релігійні святині (ст. 179), лісові масиви або зелені насадження (ст. 245), дерева і чагарники у лісах, лісові насадження (ст. 246), території, взяті під охорону держави, та об'єкти природи заповідного фонду (ст. 252), радіоактивні матері¬али (ст. 265), шляхи сполучення, споруди на них, рухомий склад або судна, засоби зв'язку чи сигналізації (ст. 277), магістральні нафто-, газо- та нафтопродуктопроводи, відводи від них, а також технологічно пов'язані з ними об'єкти, споруди, засоби авто¬матики, зв'язку, сигналізації (ст. 292), пам'ятки історії або культури (ст. 298), Держав¬ний прапор України (ст. 338), майно, що належить працівникові правоохоронного орга¬ну, службовій особі чи громадянину, який виконує громадський обов'язок, судді, на¬родному засідателю, присяжному, захиснику, представнику особи або їх близьким родичам (статті 347, 352, 378, 399), офіційні документи, штампи, печатки (ст. 357), ка¬бельна, радіорелейна, повітряна лінії зв'язку, проводове мовлення або споруда чи облад¬нання, які входять до їх складу (ст. 360), військове майно (статті 411, 412).

За певних обставин знищення чи пошкодження такого майна має додатково квалі¬фікуватися за статтями 194 та 196. Наприклад, це може мати місце у разі, коли знищен¬ня чи пошкодження спеціального виду майна здійснюється шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом і такий спосіб не передбачено як кваліфікуючу ознаку знищення чи пошкодження такого майна, а саме діяння є менш небезпечним, ніж злочин, передбачений ч. 2 ст. 194. Якщо ж зазначені способи визначено законом обтяжуючою знищення чи пошкодження спеціального виду майна обставиною, то вчи¬нене слід кваліфікувати лише за статтею КК, яка передбачає відповідальність за його

416

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VI

знищення чи пошкодження навіть за умови, що санкція цієї статті (наприклад, санкція ч. 2 ст. 252) є менш суворою, ніж санкція ч. 2 ст. 194.

У ряді випадків умисне знищення чи пошкодження спеціального виду майна слід розглядати як злочин проти власності і кваліфікувати лише за ст. 194. Таку правову оцінку вчинене має отримувати тоді, коли відсутні певні ознаки (спеціальні мета, на¬слідки тощо), з якими закон пов'язує наявність спеціального складу знищення або по¬шкодження майна. Так, умисне руйнування або пошкодження шляхів сполучення, спо¬руд на них, рухомого складу або суден, засобів зв'язку чи сигналізації, якщо воно не спричинило і не могло спричинити аварію поїзда чи судна, не порушило нормальну роботу транспорту, не створило небезпеки для життя людей чи настання інших тяжких наслідків, слід кваліфікувати не за ст. 277, а за ст. 194 (за умови, що воно заподіяло шкоду у великих розмірах). За ст. 194 (за тієї ж умови), а не за ст. 360, має кваліфікува¬тися умисне пошкодження кабельної, радіорелейної, повітряної ліній зв'язку, проводо-вого мовлення або споруди чи обладнання, які входять до їх складу, якщо воно не спричинило тимчасового припинення зв'язку.