2. Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 78),

є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного судом іспитового

строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов'язків (про їх

зміст див. ст. 76 та коментар до неї); 3) невчинення засудженим систематично правопо¬

рушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання

стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78).

Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє виправлення.

Згідно зі ст. 77 у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробу¬ванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення засу¬дженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то в разі такого ухилен¬ня протягом іспитового строку суд призначає винному покарання за правилами, перед¬баченими статтями 71 і 72, і направляє засудженого для відбування покарання.

Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних правопорушень, а також адміністративних правопорушень, які не були систематичними та/або не потя¬гли за собою адміністративні стягнення, та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення, за змістом статей 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні випробування успішним.

3. Ч. З ст. 75 визначає тривалість іспитового строку, протягом якого засуджена

особа повинна довести своє виправлення,- від одного до трьох років. Цей строк зако¬

ном не диференціюється залежно від виду і міри призначеного покарання. Проте суд

при встановленні тривалості іспитового строку на свій розсуд може враховувати тяж¬

кість злочину, особу винного, вид і міру покарання та інші обставини.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього іспито¬вий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (ч. З ст. 104).

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку (постанови, ухва¬ли) суду.

К1ІК (статті 408-2, 445^146).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаннх з позбавленням волі, та здійснен¬ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП, МВС № 3/4 від З січня 2002 р. (розділ III).

Постанова ПВС № 3 від 4 червня 1993 р. «Про виконання судами України законодавства і

166

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

постанов Пленуму Верховного Суду України з питань розгляду кримінальних справ і постанов¬ления вироку» (п. 14).

Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р, «Про практику призначення судами криміналь¬ного покарання» (п. 2).

Стаття 76. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбу¬вання покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може

покласти на засудженого такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу орга¬ну кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами ви¬

конання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених

військовослужбовців - командирами військових частин.

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на за¬

судженого один або декілька обов'язків, які передбачені ч. 1 ст. 76. Перелік зазначених

обов'язків є вичерпним, і суд на власний розсуд не може покладати на особу, до якої

застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, інших обов'язків, а

також скасовувати повністю або частково чи доповнювати раніше покладені на засу¬

дженого обов'язки. Виконання вказаних обов'язків обмежується іспитовим строком,

встановленим судом.

Про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46, а про поняття захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших людей,- коментар до ст. 96. Види органів кримінально-виконавчої системи, а також порядок з'явлення засудженого для реєстра¬ції до них, отримання дозволу на виїзд за межі України і повідомлення про зміну місця проживання, роботи або навчання визначені відповідними актами кримінально-вико¬навчого та іншого законодавства України. Відповідно до пунктів 2, 3 і 4 ч. 1 ст. 76 за¬суджений має право без дозволу відповідного органу кримінально-виконавчої системи виїжджати за межі України лише у разі, якщо це не порушує його обов'язків повідом¬ляти про зміну місця проживання, роботи або навчання, і періодично з'являтися для реєстрації в цей орган.