4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа лікувального закладу; 2) допоміжний працівник такого закладу, який самочинно здобув інформацію; 3) медич¬ний працівник.

До лікувальних належать заклади, в яких особам надається лікувально-профілак¬тична допомога,- поліклініки, лікарні, диспансери, клініки науково-дослідних інститу¬тів, інші акредитовані заклади охорони здоров'я. Під службовими особами лікуваль¬них закладів слід розуміти працівників вказаних закладів, які здійснюють функції організації та управління в сфері охорони здоров'я (директори, головні лікарі, їхні за¬ступники, керівники структурних підрозділів - завідуючі відділеннями, начальники відділів тощо). Про поняття медичний працівник див. коментар до статей 139 і 140.

Суб'єктами цього злочину можуть бути, зокрема, працівники центрів профілактики СНІДу, санепідемстанцій та інших закладів охорони здоров'я, яким повідомляються відомості про позитивні результати медичних оглядів на ВІЛ-інфекцію, медичні пра¬цівники, які працюють у слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Держав¬ного департаменту з питань виконання покарань.

Якщо відомості про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби розголошені осо¬бою, яка не зазначена в диспозиції ст. 132 (скажімо, суддею, працівником прокуратури тощо), вона за наявності підстав може бути притягнута до відповідальності за ст. 145.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СПІД) та соціальний захист населення» в редакції від З березня 1998 р.

Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції] обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на СПІД та медичного нагляду за ними. Затверджені постановою KM№ 2026 від 18 грудня 1998 р.

Інструкція щодо заповнення Звіту про ВІЛ-інфікованих і хворих на СН1Д (форма ЛЬ І-СНІД, квартальна). Затверджена наказом Мінстату України № 340 від 18 листопада 1996 р.

Порядок медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання пока¬рань. Порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих. Затверджені наказом ДДПВП та МОЗ М> З/б від 18 січня 2000 р.

Стаття 133

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

287

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою

1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про

наявність у неї цієї хвороби,-

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або по¬збавленням волі на той самий строк.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше

судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження

двох чи більше осіб або неповнолітнього,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во¬лі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони

спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Суспільна небезпека злочину полягає у заподіянні шкоди здоров'ю людини, не¬гативному впливі на репродуктивне здоров'я нації та генофонд. Венеричні захворю¬вання здатні викликати тяжкі наслідки, зокрема безпліддя та психічні розлади, а також патологічні зміни у розвитку дітей. Особи, які є їх носіями, підлягають обов'язковому медичному нагляду і лікуванню.

2. Об'єкт злочину - здоров'я особи.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у зараженні іншої особи венеричною хво¬робою.

До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, які передаються переваж¬но статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (трипер), м'який шанкр, паховий лімфогранулематоз (четверта венерична хвороба), трихомоніаз, цитомегаловірус, токсоплазмоз, уреаплазмоз. Такі обставини, як вид венеричної хвороби, тяжкість розладу здоров'я, методи і тривалість лікування, можливість повного одужання, на кваліфікацію ст. 133 не впливають і вра¬ховуються при призначенні покарання. Судово-медична експертиза із встановлення у особи венеричної хвороби проводиться за участю лікаря-дерматовенеролога.

Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними і за¬лежать від її виду: статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним спо¬собом, поцілунки, порушення правил гігієни у побуті, сім'ї чи на роботі (наприклад, спільне користування посудом, постільною білизною, шприцами для ін'єкцій ліків або наркотичних засобів) тощо. Згода потерпілої особи на зараження її венеричною хворо¬бою не виключає відповідальності за ст. 133. Самозараження венеричною хворобою (скажімо, введення собі відповідної ін'єкції) може тягнути кримінальну відповідаль¬ність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, перед¬баченого ст. 335).

Якщо в результаті венеричної хвороби для здоров'я потерпілого настали шкідливі наслідки, зазначені у статтях 121, 122 або 125, вчинене охоплюється коментованим складом злочину і додаткової кваліфікації за статтями КК про відповідальність за тілес¬ні ушкодження не потребує. Зараження потерпілого вірусом невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, слід кваліфікувати за ст. 130.

Ухилення від обстеження осіб, щодо яких є достатні дані про те, що вони хворі на венеричну хворобу, або ухилення від лікування осіб, які були у контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують профілактичного лікування, продовжуване після по¬передження, зробленого їм органами охорони здоров'я, тягне адміністративну відпові¬дальність (ст. 45 КАП).

Якщо зараження венеричною хворобою сталося внаслідок насильницьких дій з боку винного (зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприрод-

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

ним способом), діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповід¬ними частинами статей 133 і 152 (153). Але відповідальність за ст. 133 виключається у разі, коли зараження венеричною хворобою стало результатом вчинення вказаних на¬сильницьких дій щодо особи, хворої на венеричну хворобу.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу. При цьому слід враховувати наявність у таких захворюваннях інкубаційного періоду (прихованої стадії) різної тривалості, а також те, що передача особі мікробів - носіїв венеричної хвороби в силу індивідуальних особливостей ор¬ганізму конкретної людини може і не потягти за собою реального розладу її здо¬ров'я.