3. У випадках, коли позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев¬

ною діяльністю застосовується як додаткове покарання до арешту, обмеження волі,

тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та позбавлення волі на

певний строк, воно поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім

цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. Строк додатко¬

вого покарання при цьому обчислюється з моменту відбуття основного покарання. Як¬

що дане покарання призначається як додаткове до інших видів основних покарань, його

строк обчислюється з моменту набрання законної сили вироком суду. Так само обчис¬

люється строк цього додаткового покарання у разі звільнення особи від відбування по¬

карання з випробуванням (ст. 77).

4. Кк не обмежує кола посад і видів діяльності (платні чи безоплатні, постійні чи

тимчасові, виборні чи на які здійснюється призначення тощо), право обіймати які або

право займатися якою може бути позбавлений засуджений. Судова практика виходить з

того^ що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі

службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю. Призна¬

чаючи це покарання, суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обійма¬

ти які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою

він позбавляється. Тимчасове незайняття певним видом діяльності або неперебування

136

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

на посаді на момент постановления вироку не є перешкодою для застосування цього покарання. Так, позбавлення права керувати транспортним засобом може бути призна¬чене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа вже позбавлена тако¬го права в порядку адміністративного стягнення. Однак суд не вправі призначити таке додаткове покарання особі, яка не має права управляти транспортним засобом.

5. До неповнолітніх це покарання може застосовуватися лише як додаткове (ч. 2 ст. 98).

6. Засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю у разі заміни невідбутої час¬тини основного покарання більш м'яким (ч. 2 ст. 82), а так само у разі умовно-дострокового звільнення осіб, які відбувають це покарання, від його відбування (ч. 1 ст. 81).

7. Особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, вважаються такими, що не мають судимості, після виконання цього покарання (п. З ст. 89).

8. Засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною дія¬льністю, які ухиляються від цього покарання, підлягають кримінальній відповідальнос¬ті за ч. 1 ст. 389.

Конституція України (статті 38, 42, 43, 63, 64).

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Затверджена наказом ДДПВП та МВС№ 91/565 від 17 липня 1999 р.

Постанова. ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р. «Про практику призначення судами криміналь¬ного покарання» (пункти 9-11).

Стаття 56. Громадські роботи

1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від ро¬боти чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визна¬чають органи місцевого самоврядування.

2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами

першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку,

а також військовослужбовцям строкової служби.

1. Громадські роботи - вид основного покарання, який полягає у виконанні засу¬

дженим безоплатних суспільно корисних робіт. Вони можуть призначатися судом не

лише тоді, коли вказані в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відпові¬

дальність за вчинений злочин, але й у разі призначення більш м'якого покарання, ніж

передбачено законом (ст. 69), заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (стат¬

ті 82, 83) та заміни несплаченої суми штрафу (ч. 4 ст. 53). Не виключається призначен¬

ня цього покарання і при звільненні від покарання на підставі закону України про амніс¬

тію або акта про помилування (ст. 85).

Безоплатні суспільно корисні роботи виконуються засудженим у вільний від роботи чи навчання час. Конкретні види таких робіт визначаються органами місцевого само¬врядування. Ними можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій, роботи з благоустрою населеного пункту, ремонту будівель, комунікацій, вантажно-розвантажувальні роботи, догляд за хворими, сільськогосподарські роботи, роботи по впорядкуванню лісів, озер, річок та інші роботи, що не потребують спеціальної підго¬товки чи певної кваліфікації.

2. Суд вправі застосовувати громадські роботи на строк від шістдесяти до двохсот

сорока годин. Винний зобов'язаний відбувати дане покарання не більш як чотири годи¬

ни надень.

Стаття 57

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

137

Вільним від роботи чи навчання часом є вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого дня (часу навчання). Виконання цього покарання в ніч¬ний час (з 22-00 до 6-00 години) щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпо¬чинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.

3. Не призначаються громадські роботи непрацездатним (інвалідам першої та дру¬гої груп), вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослуж¬бовцям строкової служби. Даний вид покарання не повинен застосовуватися і до пра¬цівників міліції, оскільки вони постійно перебувають при виконанні службових обов'язків. Недоцільність їх застосування до інших категорій працівників може бути визначена судовою практикою.

4. КК не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт, від відбування цього покарання з випробуванням (ст. 75), умовно-дострокового їх зві¬льнення від відбування цього покарання (ст. 81), а також заміни невідбутої частини цього покарання більш м'яким (ст. 82).

5. Особи, засуджені до громадських робіт, визнаються такими, що не мають суди¬мості, якщо вони протягом року з дня відбуття цього покарання не вчинять нового зло¬чину (п. 5 ст. 89).

6. Особа, яка ухиляється від відбування громадських робіт, підлягає кримінальній відповідальності за ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).

Стаття 57. Виправні роботи

1. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в до¬хід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

2. Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебува¬ють у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослуж¬бовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування.

3. Особам, які стали непрацездатними після постановления вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановле¬них законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

І. Виправні роботи - вид основного покарання, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати.

Засуджений відбуває дане покарання тільки за місцем роботи, що має за мету його виправлення в звичайних для нього умовах праці та запобігання вчинення ним нового злочину. Місцем роботи є підприємство, організація, установа, незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, ви¬конує покладені у зв'язку з цим на неї трудові (службові) обов'язки й одержує заробіт¬ну плату. Засуджений не може без дозволу кримінально-виконавчої інспекції звільни¬тися з місця роботи, виїздити за межі України.

Із змісту ст. 57 випливає, що дане покарання не може бути призначене безробітним, оскільки, на відміну від ст. 29 КК 1960 р., у ній не передбачена можливість його відбу¬вання в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт, а також тому, що воно передбачає відрахування в дохід держави із суми заробіт¬ку засудженого.

138

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

Виправні роботи можуть бути призначені на строк від шести місяців до двох років. У строк відбування виправних робіт не зараховується час хвороби, викликаної алкого¬льним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень, час відбування адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, а та¬кож час тримання під вартою як запобіжного заходу у зв'язку з вчиненням іншого зло¬чину під час відбування цього покарання, коли вина у вчиненні іншого злочину дове¬дена у встановленому законом порядку.

У дохід держави за вироком суду відраховується щомісячно із суми заробітку засу¬дженого від десяти до двадцяти відсотків.

2. Суд не вправі застосовувати виправні роботи до певних категорій осіб, якими є: вагітні жінки; жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною; непрацездат¬ні; неповнолітні, які не досягли шістнадцяти років; особи пенсійного віку; військово¬службовці; працівники правоохоронних органів; нотаріуси; судді; прокурори; адвокати; державні службовці; посадові особи органів місцевого самоврядування.

3. У певних випадках закон (ч. З ст. 57) передбачає можливість заміни виправних робіт штрафом. Поряд з цим, виправні роботи можуть бути призначені судом взамін несплаченої суми штрафу (ч. 4 ст. 53), при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), при заміні невідбутої частини покарання (статті 82, 83). Не виключається призначення виправних робіт при звільненні від покарання на підста¬ві закону України про амністію та акта помилування (ст. 85).

4. КК передбачає також можливість умовно-дострокового звільнення осіб, які від¬бувають виправні роботи, від відбування цього покарання (ст. 81), а також звільнення цих осіб від його відбування з випробуванням (ст. 75).

5. Порядок застосування виправних робіт до неповнолітніх регулюється ст. 100.

6. Особи, засуджені до виправних робіт, визнаються такими, що не мають судимос¬ті, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

7. Особа, яка ухиляється від відбування виправних робіт, підлягає кримінальній

відповідальності за ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).

КПК(ст. 410).

ВТК (статті 8, 94-98, 101-105, 114).

Тимчасова інструкція про порядок виконання кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 91/565 від 17липня 1999р.

Постанова 11 ВС від 22 грудня 1995 р. Л° 22 «Про практику призначення судами криміналь¬ного покарання» (пункти 6, 17).

Постанова ПВС № б від 10 жовтня 1982 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах, пов 'язаних з порушеннями вимог законодавства про охорону праці» (п. 4).

Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців

1. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а та¬кож у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому виро¬ком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Стаття 59 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА 139

1. Службове обмеження для військовослужбовців є новим видом основного пока¬

рання і має комбінований характер: а) воно проявляється у примусових заходах майно¬

вого характеру: в дохід держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків із су¬

ми грошового забезпечення засудженого; б) на засудженого вчиняється моральний

вплив - він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, строк покаран¬

ня не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового

звання. Про поняття військовослужбовця див. коментар до ст. 401.

Це покарання може призначатися судом як у випадках, коли воно вказане в санкції нор¬ми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, так і у ви¬падках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, дійде до висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбав¬лення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58). Воно може застосовуватися також при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), а також при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилуван¬ня (ст. 85 КК) та заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (статті 82, 83).

2. Службове обмеження для військовослужбовців застосовується на строк від шести місяців до двох років.

3. Покарання у виді службових обмежень не може призначатися військовослужбов¬цям строкової служби (ч. 1 ст. 58).

4. Суд може застосувати умовно-дострокове звільнення від відбування службових обмежень для військовослужбовців до осіб, що відбувають це покарання (ч. 1 ст. 81).

5. Особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослуж¬бовців, визнаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89).

Конституція України (ст. 43).

КПК(ст. 410).

Закон України «Про загальний військовий обоє 'язок і військову службу» в редакції від 18 черв¬ня 1999р. (ст. 2).

Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщи¬ками (мічманами) Збройних Сил України. Положення про проходження військової служби сол¬датами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України. Положення про про¬ходження військової служби (навчання) за контрактом у Збройтіх Силах України курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих на¬вчальних закіадів. Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України. Положення про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України. Поло¬ження про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки України. Затверджені указом Президен¬та України № 1053/2001 від 7 листопада 2001 р.

Інструкція про організацію виконання вимог Положення про проходження військової служ¬би солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України. Затверджена наказом МО № 322 від ЗО вересня 2002 р.

Стаття 59. Конфіскація майна

1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю за¬судженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка са¬ме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисли¬ві злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбаче¬них в Особливій частині цього Кодексу.

3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

140

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

1. Конфіскація майна - додатковий вид покарання, який полягає у примусовому без¬оплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить за¬судженому на праві власності.

2. За змістом ч. 1 ст. 59 конфіскація, як законна форма позбавлення права власності, є повною або частковою. У вироку суду має бути чітко визначена та частина майна, яка конфіскується, або перелічено всі предмети, що конфіскуються (наприклад, підприєм¬ство, що є власністю винного, його будинок, дача, автомобіль, гараж, телевізор). Заміна майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.

3. Особливістю конфіскації майна є те, що вона: 1) може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в санкціях норм Особливої частини КК; 2) встановлена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (про поняття тяжких та особливо тяжких злочинів див. ст. 12 і коментар до неї). Корисливим тяжким або особливо тяжким зло¬чином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4 чи 5 ст. 12, якщо його вчинено із корисливих мотивів (про поняття таких мотивів див. коментар до ст. 115).

4. Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у кримінально-

процесуального порядку накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвину¬

ваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальну відпові¬

дальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт. Вилучені гро¬

ші, цінні папери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для збері¬

гання. Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання в

органи ДА1. Будівлі описуються, і до нотаріальної контори або виконкому сільської

ради надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з приписом не за¬

свідчувати жодних цивільно-правових угод щодо них. Приховування майна, що підля¬

гає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, утворює склад злочину,

передбаченого ст. 388.

Невиявлення на час розгляду справи у суді у винного майна, яке належить йому на праві власності і може підлягати конфіскації, не може бути підставою для незастосу-вання конфіскації. Таке майно може бути виявлене на стадії виконання вироку у справі, що набрав законної сили.

5. У ч. З ст. 59 вказано, що Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначаєть¬ся законом України. Такий Перелік є додатком до цього КК. Конфіскація, таким чином, не має абсолютного характеру, оскільки мінімум майна (предмети першої потреби), необхідного засудженому та особам, які перебувають на його утриманні, не підлягає конфіскації.

6. Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією (ст. 86), а також при звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жі¬нок, які мають дітей віком до семи років (ч. 1 ст. 79) та умовно-достроковому звільнен¬ні від відбування покарання (ст. 81) якщо до дня набрання чинності закону про амніс¬тію або на день звільнення від покарання не був виконаний вирок суду в частині конфі¬скації майна.

7. Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх (ст. 98).

8. Поряд з конфіскацією, як видом додаткового покарання, виділяють спеціальну конфіскацію, яка не є видом покарання. Вона передбачена кримінально-процесуальним законодавством і полягає в примусовому безоплатному вилученні в дохід держави зна¬рядь злочину, що належать обвинуваченому, а також грошей, цінностей, інших речей, нажитих злочинним шляхом (наприклад, статті 176, 177, 201, 204, 208, 209, 240, 246, 248, 249, 305 КК).

КПК (статті 81, 125, 126, 324). ЦП К (статті 374, 375, 377).

Постанова 11 ВС № 22 від 22 грудня 1995 р. «Про практику призначення судами криміначь-ного покарання» (п. 12).

Стаття 60

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

141

Постанова 11ВС № 2 від 27 березня 1987р. «Про практику застосування судами України за¬конодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна на підприємствах і в організаціях агропромислового комплексу» (п. 17).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 37).

Стаття 60. Арешт

1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізо¬ляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

1. За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий

строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. Така ізоля¬

ція засудженого поєднується із застосуванням до нього обмежень, спеціально передба¬

чених режимом відбування даного покарання, а також із застосуванням заходів вихов¬

ного характеру. Це покарання може застосовуватися, коли воно вказане в санкції норми

Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також

при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69) та при звіль¬

ненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування

(ст. 85).

Арешт може застосовуватися до всіх засуджених, у т. ч. і до непрацездатних (ін¬валідів 1-2 груп), осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби. Суд не може застосовувати арешт до вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до семи років. Особливості застосування арешту щодо неповнолітніх визначено у ст. 101.

2. Короткочасність ізоляції від суспільства особи, засудженої до арешту, полягає у тому, що цей вид покарання встановлюється на строк від одного до шести місяців. Конкретний строк арешту визначається судом, виходячи з загальних засад призначення покарання (ст. 65).

3. Відбування арешту здійснюється в спеціальних виправних установах - арештних домах. Згідно з ч. 2 ст. 60 військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

4. До осіб, які відбувають арешт, не може застосовуватися звільнення від відбуван¬ня покарання з випробуванням (ст. 75) та умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81).

5. Особи, які були засуджені до арешту, визнаються такими, що не мають судимос¬ті, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89).

6. Втеча засудженого до арешту з місця позбавлення волі або з-під варти утворює склад злочину, передбаченого ст. 393.

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 2, 98, 218, 220, 245, додаток 6).

ВТК (статті 100 105).

Інструкція про організацію виконання покарання у виді арешту в установах кримінально-виконавчої системи. Затверджена наказом ДЦПВП № 158 від ЗІ серпня 2001 р.

Інструкція про порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями. Затверджена наказом МО № 81 від 26 лютого 2002 р.

142

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

Стаття 61. Обмеження волі

1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в криміналь¬но-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жі¬нок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пен¬сійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

1. Обмеження волі є видом основного покарання, що чинить подвійний вплив на за¬

судженого, який водночас: а) обмежується в свободі пересування і виборі місця прожи¬

вання; б) обов'язково залучається до праці. Це покарання може застосовуватися тоді,

коли воно вказане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідаль¬

ність за вчинений злочин, а також при призначенні більш м'якого покарання, ніж пе¬

редбачено законом (ст. 69), при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким

(статті 82, 83). Не виключається призначення цього покарання при звільненні від пока¬

рання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85).

Обмеження волі є строковим покаранням - воно може призначатися судом на строк від одного до п'яти років. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виправних установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. Відповідно до п. 6 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання за вироком суду у виді позбавлення волі на строк до п'яти років в колоніях-поселеннях, вважаються такими, що відбувають покарання у виді обмеження волі.

2. Ч. З ст. 61 визначає вичерпний перелік осіб, до яких не може застосовуватися об¬

меження волі.

3. Особи, що відбувають обмеження волі, можуть бути звільнені від відбування цього покарання з випробуванням (ст. 75). До них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81), а також заміна невідбутої час¬тини покарання більш м'яким покаранням (статті 82, 83).

4. Особи, засуджені до обмеження волі, визнаються такими, що не мають судимос¬ті, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину (п. 6 ст. 89).

5. Особа, яка ухиляється від відбування обмеження волі, підлягає кримінальній від¬повідальності за ст. 390.

ВТК (статті 106-107-13).

Інструкція про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримі-нально-виконавчої системи. Затверджена наказом ДДПВП № 165 від 4 вересня 2001 р.

Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж¬бовців

1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначаєть¬ся військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, врахо¬вуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замі¬нити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплі¬нарному батальйоні на той самий строк.

2. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували по¬карання у виді позбавлення волі.

Стаття 63

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

143

1. Тримання в дисциплінарному батальйоні - вид основного покарання, що застосо¬

вується виключно до військовослужбовців строкової служби. Таке покарання є одним

із видів основних покарань. Воно застосовується на строк від шести місяців до двох

років.

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні може застосовуватися не лише тоді, коли воно вказане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також у випадках, коли суд, враховуючи обста¬вини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. 1 ст. 62). До засуджених військовослужбовців, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні замість позбавлення волі застосовуватися не може.

2. Військовослужбовці, що відбувають покарання у виді тримання у дисциплінар¬ному батальйоні, не підлягають звільненню від відбування цього покарання з випробу¬ванням (ст. 75), але до них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81).

3. Особи, які відбули покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, ви¬знаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89).

4. Дисциплінарний батальйон є військовою частиною, а тому самовільне залишення його створює склад злочину, передбаченого статтями 407 або 408.

КПК(ст. 410).

Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Сипах України. Затверджене указом Президента України № 139/94 від 5 квітня 1994 р.

Постанова ПВС № 15 від 28 грудня 1996 р. «Про практику направлення військовослужбов¬ців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон».

Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років.

1. Позбавлення волі на певний строк - це один із видів основних покарань, який по¬

лягає в примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до криміна¬

льно-виконавчої установи. Це покарання може застосовуватися лише тоді, коли воно вка¬

зане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений

злочин, а також коли суд дійде висновку про можливість незастосування довічного по¬

збавлення волі (ст. 64). Відбування засудженими покарання у виді позбавлення волі на

певний строк здійснюється у виправно-трудових установах. Вид виправно-трудової уста¬

нови, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається спеці¬

альними комісіями Державного департаменту України з питань виконання покарань.

При позбавленні волі засуджений обмежується в праві вільного пересування і кори¬стування своїм часом, вибору місця проживання та місця і часу праці, на відпочинок, освіту тощо. При цьому засуджений піддається виправно-трудовому впливу, поєднано¬му з проведенням з ним виховної роботи. Його життя і діяльність підпорядковані уста¬новленому режиму відбування цього покарання.

2. Ст. 63 встановлює строки позбавлення волі - від одного до п'ятнадцяти років.

Суд, керуючись загальними засадами призначення покарання, визначає такий строк

позбавлення волі, який необхідний і достатній для досягнення мети покарання.

Позбавлення волі на певний строк може застосовуватись і на строк, більший п'ятнадцяти років (ч. 2 ст. 71, ч. 2 ст. 87).

144

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

3. Звільнення від відбування позбавлення волі з випробуванням може застосовува¬тися лише тоді, коли воно призначене на строк не більше п'яти років (ст. 75). Особа, засуджена до позбавлення волі на певний строк, може бути умовно-достроково звіль¬нена від відбування покарання (ст. 81). Невідбута частина цього покарання може бути замінена судом більш м'яким покаранням (ст. 82). Ця особа може бути повністю або частково звільнена від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85).

4. До неповнолітніх позбавлення волі на певний строк застосовується у порядку, передбаченому ст. 102.

5. Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі на певний строк, за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти підлягає кримінальній відповідальності за ст. 393.

Конституція України (статті 29, 63).

ВТК (статті 8, 22-27, 46-47).

КПК (статті 334, 4 і'0-411).

Наказ ДДПВП «Про утворення Апеляційної комісії Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ та переведення засуджених з однієї установи до іншої» № 244 від 21 грудня 2001 р.

Інструкція про порядок розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слід¬чих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ. Затверджена наказом ДДПВП № 157 від ЗО серпня 2001 р.

Стаття 64. Довічне позбавлення волі

1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяж¬ких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили зло¬чини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що бу¬ли в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановления вироку.

1. Довічне позбавлення волі - найсуворіший із усіх видів основних покарань, який полягає у пожиттєвій ізоляції засудженого від суспільства в спеціальних виправно-трудових установах. Цей вид покарання застосовується судом тільки тоді, коли воно вказане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчи¬нений злочин.

2. Дане покарання встановлене лише за вчинення особливо тяжких злочинів (ч. 1 ст. 64). Про поняття таких злочинів див. ст. 12 та коментар до неї. Ними є злочини, за які санкціями норм Особливої частини КК передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі (передбачені ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 258, статтями 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443).

3. Це покарання застосовується тільки у випадках, коли суд, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання, не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

4. Не застосовується довічне позбавлення волі до таких категорій осіб: 1) осіб, що вчинили злочин у віці до 18 років; 2) осіб, що вчинили злочин у віці понад 65 років; 3) жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину; 4) жінок, що були в стані вагітності на момент постановления вироку.

Стаття 64

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

145

5. До засуджених до довічного позбавлення волі не застосовується звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), а до засуджених, які відбувають це по¬карання,- умовно-дострокове звільнення від його відбування (ст. 81). До них не засто¬совується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82).

6. Довічне позбавлення волі не має абсолютного характеру. Актом про помилуван¬ня може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді до¬вічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років (ст. 87). Відповідно до ч. 5 ст. 80, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність виконання обвинувального вироку, довічне позбавлення волі заміняються позбавлен¬ням волі на певний строк. Слід мати на увазі, що давність притягнення до кримінальної відповідальності і давність виконання обвинувального вироку не застосовується при вчиненні деяких злочинів, за які передбачене довічне позбавлення волі (ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442).

7. Особа, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, за втечу з місця позбавлення волі або з-під варти підлягає кримінальній відповідальності за ст. 393.

Конституція України (статті 29, 63).

ВТК(ч. І cm. 17).

Наказ ДДПВП «Про утворення Апеляційної комісії Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слідчих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ та переведення засуджених з однієї установи до іншої» № 244 від 21 грудня 2001 р.

Інструкція про порядок розподілу і направлення осіб, засуджених до позбавлення волі, зі слід¬чих ізоляторів (тюрем) до виправно-трудових установ. Затверджена наказом ДДПВП № 157 від 30 серпня 2001 р.

Розділ XI ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодек¬су, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та об¬ставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особ¬ливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього Кодексу.

1. Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалі¬зації, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш істотних правил і критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призна¬ченні покарання.

2. Ст. 65 встановлює, що суд, призначаючи покарання, зобов'язаний насамперед виходити з санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Санкцією є та частина статті Особливої частини КК, яка визначає вид (види), строк і розмір покарання за даний злочин.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 злочинність і караність діяння визначаються нормами КК, які були чинними під час вчинення цього діяння. Вибір і призначення судом покарання залежать від виду санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідаль¬ність за вчинений злочин. Коли санкція є відносно визначеною, тобто такою, що перед¬бачає один вид основного покарання і його нижню та верхню межі, то суд обирає це покарання саме в цих межах. У ряді випадків у санкціях норм Особливої частини КК визначена лише верхня межа покарання. Наприклад, санкція ч. 2 ст. 323 передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, у цьому випадку нижньою межею є межа, встановлена ст. 63,- один місяць. Тому суд може призначити винному позбавлення волі у межах від одного місяця до п'яти років. Якщо така санкція передба¬чає і додаткове покарання як обов'язкове, то суд призначає і це покарання. Так, санк¬цією ч. 2 ст. 366 передбачене додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Нижня межа цього покарання - один місяць (ч. І ст. 55). У тих випадках, коли додаткове покарання є факультативним (наприклад, ч. 2 ст. 243), питання про його застосування або незасто-

Стаття 65

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

147

сування вирішується судом залежно від обставин справи. Слід також пам'ятати, що суд може призначити і кілька додаткових покарань (ч. 4 ст. 52). Коли ж санкція норми Особ¬ливої частини КК є альтернативною (наприклад, ч. 1 ст. 367), то суд спочатку обирає вид основного покарання і призначає його за тими ж правилами, що і при відносно ви¬значеній санкції, які описані вище. Далі суд так само вирішує питання про призначення додаткового (додаткових) покарання.

Частини 3 і 4 ст. 65 містять два винятки із передбаченого ч. 1 цієї статті правила, згідно з якими інше покарання, ніж передбачене санкцією відповідної норми Особливої частини КК, може бути призначене: 1) більш м'яке - за підстав, визначених ст. 69; 2) більш суворе - за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків відповідно до статей 70 і 71. Поряд з цим, більш м'яке покарання, ніж передбачене санкцією норми Особли¬вої частини КК, що встановлює відповідальність за вчинений злочин, може бути при¬значене судом також і у випадках, передбачених ч. З ст. 43 та ст. 82, більш суворе - у випадках, передбачених ч. 2 ст. 55 та ст. 54.

3. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК Саме в ній визначені, зокрема, завдання КК (ст. 1), підстава кримінальної відповідальності (ст. 2), положення, що визначають чинність кримінального закону (статті 3-8), поняття злочину та класифікація злочинів, стадії злочинної діяльності (статті 11-16), суб'єкт злочину (стат¬ті 18-22), поняття вини та її форм (статті 23-25), основні положення щодо співучасті у зло¬чині (статті 26-31), множинності злочинів (статті 32-35), обставини, що виключають зло¬чинність діяння (статті 36-43), звільнення від кримінальної відповідальності (статті 44-^-9), мета, система і види покарань, зміст покарань і умови їх застосування, призначення пока¬рання, звільнення від покарання та його відбування (статті 50-87), судимості (статті 88-91), примусові заходи медичного характеру та примусового лікування (статті 92-96), особ¬ливості кримінальної відповідальності неповнолітніх (статті 97-108). Призначення пока¬рання всупереч вимогам Загальної частини КК неприпустиме. За наявності передбачених законом підстав суддя, що порушив приписи норм Загальної частини КК при призначенні покарання, підлягає кримінальній відповідальності, зокрема за ст. 375.

4. При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

За ступенем тяжкості виділяють такі види злочинів: невеликої тяжкості; серед¬ньої тяжкості; тяжкі; особливо тяжкі (див. ст. 12 та коментар до неї).

КК передбачає широкі можливості для врахування ступеня тяжкості вчиненого зло¬чину. Так, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікацій¬ного класу можливе лише щодо засудженого за тяжкий чи особливо тяжкий злочин (ст. 54), а більш м'якого покарання, ніж передбачено законом,- лише щодо засудженого за особливо тяжкий, тяжкий або середньої тяжкості, злочин (ст. 69). Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від по¬карання за наявності умов, передбачених ч. 4 ст. 74. Якщо хоча б один із вчинених за¬судженим злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити йому остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, вста¬новленого для даного виду в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70), а при призначенні пока¬рання за сукупністю вироків, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, суд мо¬же призначити засудженому позбавлення волі на строк більше п'ятнадцяти років, але не більше двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 71). Звільнення від відбування покарання засу¬джених вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, а так само звіль¬нення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 1 ст. 79, ч. 1 ст. 83), неможливе, якщо вони засуджені на строк більше п'яти років відповідно за тяжкі і умисні тяжкі чи особливо тяжкі злочини. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким також можлива з врахуванням ступеня тяжкості вчи¬неного злочину (ч. 4 ст. 82). Законом «Про застосування амністії в Україні» не допуска¬ється застосування амністії, зокрема до осіб, які мають дві або більше судимості за вчинення тяжких злочинів, до осіб, засуджених за тяжкі злочини.

148

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

Під врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних соціальних, фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчи¬нила злочин, які мають кримінально-правове значення. Соціальну характеристику осо¬би становлять професія, фах, обіймана посада, ставлення до праці чи навчання, наяв¬ність державних та інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім'ї, ставлення до інших членів суспільства, поведінка на роботі, в побуті, додержання вимог суспіль¬ного співжиття тощо. До фізичних ознак належать, зокрема: стать, вік, стан здоров'я, здатність до праці. Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розла¬ду, темперамент, характер, соціальна спрямованість. Темперамент особи - це сукуп¬ність психічних особливостей, пов'язаних з емоційним станом, тобто зі швидкістю ви¬никнення почуттів та їх силою, а характер особи - стійкий, цілісний склад душевного стану, що виявляється у психічних актах, манерах, звичках, емоційних переживаннях. Соціальна спрямованість особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розвиток, сукупність принципів і мотивів поведінки. У правовому аспекті особу винного характеризує наявність ознак загального і спеціального суб'єкта, суди¬мості, множинності вчинених ним злочинів, вчинення злочину у співучасті тощо.

Врахування обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, здійснюєть¬ся судом відповідно до статей 66 та 67.

5. Суд має призначити особі покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та

попередження нових злочинів. Таке покарання є результатом інтелектуальної діяльнос¬

ті суду, в процесі якої він оцінює ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і

обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Призначенню судом особі необхідного і достатнього для її виправлення і попере¬дження нових злочинів покарання сприяють санкції норм КК, які за своєю конструк¬цією є, як правило, альтернативними і відносно визначеними.

6. Особливості призначення покарання неповнолітнім визначені в ст. 103.

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 .жовтня 1996p. (cm. 3). Постанова ПВС № 22 від 22 грудня 1995 р. «Про практику призначення судами криміналь¬ного покарання» (п. 2).

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визна¬

ються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, ви¬кликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття зло¬

чинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з

вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його

пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Стаття 66

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

149

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні пока¬рання як таку, що його пом'якшує.

1. Обставини, які пом'якшують покарання, маючи відповідну систему, характери¬зують відносно знижений ступінь суспільної небезпеки особи злочинця та вчиненого ним діяння, слугують критерієм індивідуалізації покарання.

2. З'явлення Ь зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю зло¬чину мають бути добровільними, тобто базуватися на внутрішньому переконанні осо¬би. Змістом зізнання є відомості про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений зло¬чин. Закон не встановлює мотивів з'явлення зі зізнанням, а також, до кого саме особа повинна з'явитися зі зізнанням, щоб така її поведінка була визнана обставиною, яка пом'якшує покарання, але мається на увазі, що ним є компетентний орган державної влади або його відповідна службова особа.

Щире каяття характерне тим, що воно засноване на належній критичній оцінці осо¬бою своєї протиправної поведінки через її щирий осуд, визнання вини і готовність під¬лягати кримінальній відповідальності. Визнання вини під тиском зібраних у справі до¬казів не свідчить про щире каяття винного у вчиненні злочину.

Сприяння розкриттю злочину здійснюється добровільно у будь-якій формі: по¬відомлення правоохоронним органам або суду фактів, надання доказів, іншої інформа¬ції про свою злочинну діяльність та/або таку діяльність інших осіб. Таке сприяння має бути активним, тобто певною мірою ініціативним та енергійним.