3. Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в тому, що особа не пе¬

редбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Вольовий момент злочинної недбалості вказує на реальну можливість винного пе¬редбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, але незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для вчинення вольових дій, необхідних для за¬побігання таким наслідкам.

При визначенні психічного ставлення особи до наслідків своїх дій (бездіяльності) у випадках злочинної недбалості закон зазначає, що особа «повинна була» і «могла їх передбачити». Відповідно до наведеної формули для вирішення питання про те, чи по¬винен і міг винний передбачити настання наслідків, теорія кримінального права, проку¬рорсько-слідча і судова практика використовують два критерії - об'єктивний і суб'єктивний.

Об'єктивний критерій злочинної недбалості здебільшого має нормативний характер і означає обов'язок суб'єкта (особа повинна була) передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Цей обов'язок ґрунтується на законі і визначається у спеціальних правилах (інструкціях, положеннях) або договорах відповідно до посадового статусу працівника, його професійних функцій, технічних і побутових умов, стосунків з іншими особами, у т. ч. з потерпілим. Відсутність обов'язку передбачити можливий ре¬зультат своєї поведінки виключає відповідальність особи за фактично заподіяну шкоду.

Покладення тих чи інших обов'язків на конкретну особу, яка вчинила або не вчинила певне діяння, саме по собі ще не є достатнім для обґрунтування її кримінальної відпові¬дальності. Для вирішення питання про кримінальну відповідальність конкретної особи за настання суспільно небезпечних наслідків необхідно встановити, чи була у цієї особи реальна можливість передбачити наслідки своїх дій (бездіяльності). Отже, суб'єктивний критерій означає, що особа могла (мала фактичну можливість) передбачити настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Ця можливість пов'язується з такими об¬ставинами: 1) конкретна ситуація, в якій вчиняється діяння, повинна створювати для осо¬би об'єктивну реальність передбачити наслідки; 2) за своїми індивідуальними характери¬стиками (вік, освіта, ступінь кваліфікації, знання загальних та спеціальних правил обереж¬ності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан здоров'я тощо) особа повинна мати можливість правильно оцінити ситуацію, що склалася, і передбачити наслідки. Тоб¬то не повинно бути таких обставин, що стосуються ситуації та особи, які створювали б неможливість передбачення шкідливих наслідків.

Законодавче положення про те, що суб'єкт, окрім обов'язку, повинен мати і можли¬вість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого діяння, виключає об'єктивне ставлення у вину.

4. На практиці нерідко виникають складнощі при відмежуванні злочинної самовпев¬

неності від непрямого умислу. Це обумовлено тим, що за ознаками інтелектуального і

вольового моментів вони подібні між собою. І злочинна самовпевненість, і непрямий

76

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ V

умисел характеризуються передбаченням особою можливості настання суспільно не¬безпечних наслідків.

Однак при непрямому умислі передбачення має конкретний характер, а при зло¬чинній самовпевненості - абстрактний. При непрямому умислі винний передбачає, що суспільно небезпечні наслідки можуть настати від його конкретної дії (бездіяльності), яка вчинена у даний момент, у певній обстановці і за певних обставин. Вчиняючи зло¬чин з непрямим умислом, винний може сподіватися, що в силу випадкового збігу об¬ставин вказані наслідки можуть не настати («либонь нічого не станеться»). Зовсім ін¬ший зміст має інтелектуальний момент при злочинній самовпевненості. Винний абст¬рактно передбачає настання злочинних наслідків свого діяння, тобто не усвідомлює дійсного розвитку причинного зв'язку, хоча при належній мобілізації своїх психічних сил міг би усвідомлювати це. Він самовпевнено перебільшує свої можливості або не¬правильно оцінює обстановку чи конкретні (а не абстрактні, як при непрямому умислі) об'єктивні обставини, фактори (свої професійні навички, дії інших осіб чи механізмів, сили природи тощо), які, на його думку, повинні запобігти настанню шкідливих наслід¬ків, чого в дійсності не відбувається (надія на удачу).

Головна відмінність злочинної самовпевненості від умислу полягає у вольовому моменті. При злочинній самовпевненості суб'єкт не бажає настання шкідливих наслід¬ків і не припускає їх настання. У цьому разі він сподівається запобігти настанню шкід¬ливих наслідків, але його розрахунок виявляється неправильним, оскільки Грунтується хоча й на реальних факторах, однак без достатніх для того підстав.