768 Особлива частина Розділ XIV

України. Так само, як і організаторів цих дій, осіб, які керують ними, може бути двоє і більше, і у такому випадку їх дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 332.

Організатором і керівником переправлення осіб через державний кордон України може бути одна й та сама особа. Якщо одна особа здійснювала організаторські дії, а інша - без¬посередньо керувала їх виконанням, їх дії підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 332.

На практиці злочин, передбачений ст. 332, найчастіше вчинюється спільними діями двох чи більше осіб. А тому кваліфікація його за ч. 1 ст. 332 може відбуватися лише в окремих випадках, коли йдеться, скажімо, про дії «провідника-одинака», затриманого при переправленні ним однієї чи кількох осіб через державний кордон України.

Діяльність організатора (керівника) незаконного переправлення осіб через держав¬ний кордон України на етапі підшукування або пристосування засобів чи знарядь, під¬шукування співучасників або змови на вчинення злочину, усунення перешкод, а також іншого умисного створення умов для організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України слід кваліфікувати не як готування до цього злочину за ст. 14 і ст. 332, а тільки за ст. 332. Адже, відповідно до ч. З ст. 27, поняттям «організація злочину» охоплюється і керівництво його підготовкою.

Сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України по¬радами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод не є пособництвом у злочині, передбаченому ст. 332, а також однією з його форм. Адже таке сприяння сто¬сується не співучасників цього ж злочину, а осіб, які незаконно перетинають держав¬ний кордон України.

Сприяння порадами чи вказівками полягає в наданні зазначеним особам інформації щодо найбільш зручних маршруту руху до державного кордону, місця і часу його неза¬конного перетинання та інших обставин, яка є необхідною для реалізації їх намірів на незаконне перетинання кордону.

Надання засобів полягає у передаванні особам, які незаконно перетинають держав¬ний кордон України, транспортних засобів, тимчасового сховища, засобів маскування і засобів приховування слідів злочину, документів, карт, схем або інших предметів мате¬ріального характеру, за допомогою яких вони можуть полегшити досягнення зазначено¬го результату. На відміну від ч. 5 ст. 27 та інших статей КК, у ст. 332 поняттям засоби охоплюються і відповідні знаряддя.

Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (усклад¬нюють, унеможливлюють) реалізації планів по незаконному перетинанню державного кордону України. Воно може виразитись, наприклад, у відволіканні уваги прикордон¬них нарядів.

Обіцянка переховувати осіб, які намагаються незаконно переправитися через державний кордон України, навіть і висловлена заздалегідь, сама по собі не є злочи¬ном, оскільки ці особи вчинюють не злочин, а адміністративне правопорушення.

Викрадення або підробка документів, які надають право на перетинання державно¬го кордону України, з наступним наданням їх для використання іншим особам під час переправлення їх через державний кордон України кваліфікуються за сукупністю зло¬чинів, передбачених, відповідно, статтями.332 і 357 або 358.

Переправлення через державний кордон України — це дії, спрямовані на переве¬дення, перевезення тощо осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України. При цьому всі дії організатора, керівника такого переправлення або особи, яка сприяє йому, можуть бути повністю виконані ще до того, як особи, яких вони переправляють через державний кордон України, перетнули його.

Тому вчинений ними злочин є закінченим у момент, коли виконано відповідні дії: організаційні дії по переправленню осіб через державний кордон України, дії по керів¬ництву таким переправленням, надані необхідні поради, вказівки чи засоби для неза¬конного перетинання державного кордону України іншими особами або усунені відпо¬відні перешкоди для цього, незалежно від того, чи фактично опинились особи, яких вони переправляють через державний кордон України, за межами України. Злочин та-

Стаття 332

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

769

кож вважається закінченим, якщо зазначені дії стосувались незаконного переправлення через державний кордон України лише однієї особи.

У ст. 204-1 КАП міститься норма, згідно з якою перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через держав¬ний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відпо¬відних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади тягне адміністративну відповідальність.

Тому незаконним переправлення через державний кордон України є у випадках, коли особи переправляються через державний кордон України:

1) будь-яким способом поза відповідними пунктами пропуску;

2) в пунктах пропуску, але без відповідних документів;

3) в пунктах пропуску, але за документами, що містять недостовірні відомості про особу;

4) в пунктах пропуску, але без дозволу відповідних органів влади.

Державний кордон є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу зло¬чину, яка характеризує місце його вчинення. Про поняття державний кордон України і перелік міжнародних договорів, які його визначають, див. коментар до ст. 110.

Пункти пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена тери¬торія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропор¬тах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Пункти пропуску класифікуються: 1) за категоріями - на міжнародні (пропуск через державний кордон громадян і транспортних засобів будь-яких держав); міждержавні (пропуск через державний кордон громадян і транспортних засобів України і суміжної держави); місцеві (пропуск через державний кордон громадян України і суміжної дер¬жави, які проживають у прикордонних областях (районах), і транспортних засобів, що їм належать); 2) за видами сполучення - для автомобільного, залізничного, морського, пішохідного, повітряного, поромного, річкового; 3) за характером транспортних пере¬везень - на пасажирські, вантажні, вантажно-пасажирські; 4) за режимом функціону¬вання - на постійні, тимчасові; 5) за часом роботи - на цілодобові та такі, що працюють у визначений на підставі двосторонніх договорів час.

Таким чином, перетинання державного кордону поза пунктами пропуску через державний кордон може означати, що особа перетнула державний кордон: а) поза міс¬цем розташування пункту пропуску; б) поза місцем, визначеним у пункті пропуску для безпосереднього перетинання державного кордону; в) хоча і в зазначеному місці, але в час, коли пункт пропуску не функціонував.

Проникнення особи на іноземне судно, що знаходиться у територіальних водах Ук¬раїни чи в українському порту, з метою виїзду за кордон морським (річковим) шляхом має кваліфікуватися як замах на незаконне перетинання державного кордону України. Проте незаконне переміщення особи у відкритому морі з українського на іноземне судно не може розглядатися як незаконне перетинання державного кордону України.

Під відповіднішії документами розуміються:

1) для громадян України: паспорт громадянина України для виїзду за кордон і проїзний документ дитини; свідоцтво про належність до громадянства України; тимчасове посвід¬чення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи на повернення в Україну; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; вкладка до паспорта громадянина України, що надає право перетинати в спрощеному по¬рядку державний кордон України з суміжними державами; внутрішній паспорт громадяни¬на України, військовий квиток або свідоцтво про народження дитини тощо (для безвізових поїздок до Російської Федерації та інших країн СНД). Останні три види документів можуть використовуватися для виїзду за кордон та в'їзду в Україну замість інших перелічених доку¬ментів тільки у передбачених міжнародними договорами України випадках;

25 3-187

770 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА Розділ XIV

2) для іноземців та осіб без громадянства, які не проживають в Україні постійно: а) паспортний документ - документ, що підтверджує громадянство, посвідчує особу власника і виданий уповноваженим державним органом або статутними організаціями ООН, який дає право в'їзду або виїзду з країни і визнаний Україною (таким докумен¬том можуть бути: національний паспорт, дипломатичний чи службовий паспорт, книж¬ка чиновника ООН, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажа), та візовий документ- відповідна віза чи візова етикетка (передбачені такі види віз: дипломатична, службова, ділова, віза для працівників рятувальних служб, студентська, віза для науков¬ців, віза для працівників засобів масової інформації, віза для представників релігійних місій, віза для представників гуманітарних місій, віза для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну, віза для в'їзду з метою туризму, приватна віза, імміграційна віза, віза для обслуговуючого персоналу транспортних засобів міжнародного сполучення, транзитна віза), а також інші документи, які подавались для оформлення візи (запро¬шення встановленого зразка, належним чином оформлене органами МВС, документи, що підтверджують туристичний характер поїздки, підтвердження Комісії при Кабінеті Міністрів України з питань координації, приймання, транспортування, охорони та роз¬поділу гуманітарної допомоги, що надходить з іноземних держав, запрошення на на¬вчання, видане Міносвіти України, запрошення релігійної організації, засвідчене Держ-комрелігії України, дозвіл на імміграцію, ліцензія на здійснення міжнародних переве¬зень тощо); б) паспортний документ та належним чином оформлене запрошення МЗС України (розпорядження МЗС щодо оформлення візи у випадку, коли дипломатичні чи службові візи можуть оформлятися на території України) - для в'їзду в Україну; в) тільки паспортний документ (при спрощеному перетинанні кордону); г) комплект документів: паспортний документ, транзитний український візовий документ, візовий документ країни призначення (за наявності візового режиму між відповідними країна¬ми), а також проїзні квитки або інші документи, що підтверджують транзитний харак¬тер поїздки (путівка на відпочинок, посвідчення про відрядження, направлення на ліку¬вання тощо) - для перетинання кордону при транзитних поїздках; д) документ, що за¬мінює паспортний документ, та спеціальний візовий документ на виїзд з України (у випадку, якщо іноземець, перебуваючи на території України, втратив первинні доку¬менти); є) паспортний документ, у т. ч. військовий квиток, свідоцтво про народження дитини тощо (для громадян країн СНД). Пропуск через державний кордон України дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їхніх сімей здійснюється за дійсними дипломатичними й службовими паспортами та візами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України;

3) для осіб без громадянства, які постійно проживають на території України,- по¬свідчення особи без громадянства для виїзду за кордон.

Документ вважається відповідним (дійсним), якщо він належить пред'явникові, відповідає установленому зразку, виданий компетентним органом і належним чином оформлений, а термін дії його не закінчився.

Таким чином, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через держав¬ний кордон, але без відповідних документів може означати, що особа перетнула дер¬жавний кордон без будь-яких документів, сховавшись від прикордонного контролю у тайнику або іншому місці.

Перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але за документами, що містять недостовірні відомості про особу, означає перетинання державного кордону України з підробленим документом на право перетинання держав¬ного кордону України або дійсним, але оформленим на іншу особу. При цьому не мож¬на вважати дійсним документ, отриманий хоча й у встановленому законом порядку, але на підставі введення службових осіб, які оформлюють такий документ, в оману щодо реальної особистості громадянина.

Нарешті, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон, але без дозволу відповідних органів влади означає, що особа перетинає держав-

Стаття 332 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 771

ний кордон України, не маючи при собі необхідних для перетинання кордону доку¬ментів, оскільки у даному випадку вони не перевіряються, проте не маючи й спеці¬ального дозволу відповідних органів державної влади, який фактично замінює відсут¬ність документів. Тут йдеться про таке: 1) прикордонні представники України або їх заступники для виконання своїх обов'язків можуть перетинати державний кордон України в будь-якому місці на встановленій ділянці і в будь-який час на підставі спе¬ціальних повноважень, що надаються Головою ДПС на певний період часу; 2) війсь¬ковослужбовці ДПС, СБ, працівники митної, ветеринарної, фітосанітарної служби, міліції, рибоохорони, інших природоохоронних органів України, а також відповідних органів суміжних країн, яким необхідно перетинати кордон для вирішення робочих питань, пов'язаних із здійсненням своїх службових обов'язків, та внесені до списків, що знаходяться на пунктах пропуску, мають право виходити на лінію кордону і пере¬тинати її за усним дозволом відповідного начальника ДПС; 3) особи, які входять до складу аварійно-рятувальних та аварійно-відновних формувань з метою локалізації та ліквідації надзвичайних ситуацій, зумовлених стихійним лихом, аваріями і катастро¬фами, пропускаються через державний кордон України за внутрішніми паспортами на підставі списків, підписаних особами, уповноваженими МЧС, а військовослужбовці строкової служби, які прямують через державний кордон із зазначеною метою,- за документами, що посвічують їхню особу, і на підставі списків, підписаних команди¬рами військових частин; 4) працівники авіаційної служби безпеки, лінійного відді¬лу внутрішніх справ мають вільний доступ у зони прикордонного контролю при пред'явленні перепустки; інші працівники внутрішніх справ, СБ і прокуратури Украї¬ни мають доступ у ці зони при пред'явленні тимчасової перепустки і службового по¬свідчення; працівники підприємства, яке функціонує у пункті пропуску на підставі відповідного дозволу, допускаються в пункт пропуску за перепустками, виданими командиром з'єднання (частини) ДПС; 5) особи, які зустрічають або забезпечують зустріч дипломатичних агентів, консульських посадових осіб і членів їхніх сімей, транспортних засобів з дипломатичними номерами, дипломатичної пошти, а також особистого майна, речей та багажу дипломатичних агентів і консульських посадових осіб, допускаються в пункти пропуску за акредитаційними дипломатичними, кон¬сульськими, службовими картками та національними паспортами з дозволу команди¬ра з'єднання (частини) ДПС або особи, яка його заміщає.

Згідно з ч. З ст. 204-1 КАП, чинність цієї статті не поширюється на випадки повер¬нення в Україну без встановлених документів громадян України, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, а також на випадки прибуття в Україну іно¬земців чи осіб без громадянства з метою отримання притулку або набуття статусу бі¬женця, якщо вони в установлений законом термін звернулися до відповідних органів державної влади щодо надання їм притулку чи статусу біженця.

Виходячи з цього, не можна визнати незаконним переправлення через державний кордон України (тільки у напрямку з-за кордону в Україну): 1) громадян України, які стали жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, і повертаються в Україну без встановлених документів, незалежно від того, перетнули вони раніше державний кор¬дон України з метою виїзду з України законно чи незаконно; 2) іноземців чи осіб без громадянства, які мають за мету отримати притулок або набути статусу біженця, якщо вони в установлений законом термін звернулися до відповідних органів державної вла¬ди щодо надання їм притулку чи статусу біженця.

Згідно з ч. 2 ст. 33 Конституції України, громадянин України не може бути позбав¬лений права в будь-який час повернутися в Україну. Тому притягнення до відповідаль¬ності осіб, які б організували таке повернення, керували б його здійсненням або сприя¬ли б йому, суперечить зазначеному положенню Конституції України.

Під жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, слід розуміти не тільки осіб, визнаних потерпілими у справах про злочин, передбачений ст. 149 КК України. Жертвами злочинів, пов'язаних з торгівлею людьми, мають визнаватися будь-які особи,

25*

772

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIV

які постраждали від злочинів, передбачених КК України або кримінальними законами інших країн, пов'язаних із здійсненням будь-якої незаконної угоди, предметом якої є передача людини у фактичну власність інших осіб, і вчинених як на території України, так і на території інших країн, як громадянами України, так і іноземцями чи особами без громадянства. При цьому не має значення також і те, були чи не були винні особи притягнуті до кримінальної відповідальності.

Дії винного, пов'язані з незаконним переміщенням через державний кордон Украї¬ни людини, яку вона незаконно купила або придбала іншим способом, повністю охоп¬люються ч. 1 ст. 149 і додаткової кваліфікації за ст. 332 не потребують.

Відповідно до Конституції України і міжнародних договорів, ратифікованих Украї¬ною, кожна людина має право шукати притулок від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком за рішенням Президента України у порядку, встановле¬ному законом.

Під біженцем розуміється іноземець, який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходить¬ся поза межами країни своєї громадянської належності і не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і знаходячись поза межами країни свого попереднього постійного проживання, не може або не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань, та щодо якого у відповідному порядку прийнято рішення про надання статусу біженця. Особи, які мають намір набути статусу біженця, повинні звернутися до відповід¬ного органу із заявою про надання їм статусу біженця протягом п'яти діб - якщо вони пе¬ретнули державний кордон України у порядку, встановленому чинним законодавством, або трьох діб - якщо вони вимушені були незаконно перетнути державний кордон України з наміром набути статусу біженця. Законом України «Про біженців» визначені умови, за яких статус біженця не надається. Крім того, притулок в Україні не може бути наданий, доки порядок його надання не буде встановлено відповідним законом. Проте, у будь-якому випадку особа, яка у встановленому законом порядку звернулася з проханням надати їй статус біженця або притулок, не може бути притягнута до відповідальності за незаконне перетинання державного кордону. Адже у ч. 2 ст. 204-1 КАП йдеться не про осіб, які мають право на використання притулку чи на отримання статусу біженця, а про осіб, які прибули в Україну з відповідною метою. Тому і особи, які організували незаконне переправлення осіб через державний кордон України, керували такими діями або сприяли їм завідомо з метою допомогти іншим особам отримати притулок в Україні або набути статусу біженця, не можуть бути притягнуті до відповідальності за ст. 332.