4. Примусові заходи виховного характеру до неповнолітніх можуть застосовуватися

і як один із специфічних видів звільнення від кримінальної відповідальності, і в поряд¬

ку звільнення таких осіб від кримінального покарання, а також щодо особи, яка в пері¬

од від 11 років до досягнення віку, з якого може настати кримінальна відповідальність,

вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого

Особливою частиною КК. Види цих заходів однакові, вони передбачені ч. 2 ст. 105.

Умови ж їх застосування відрізняються щодо кожного із цих кримінально-правових

інститутів. У ст. 97 встановлено умови звільнення від кримінальної відповідальності із

застосуванням примусових заходів виховного характеру та підстави їх скасування, а в

ч. 1 ст. 105 - умови звільнення від покарання із застосуванням таких заходів.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових захо¬

дів виховного характеру допускається із дотриманням комплексу умов, які стосуються

особи винного, вчиненого ним злочину, прогнозу його подальшої поведінки. Відповід¬

но до ч. 1 ст. 97 умовами такого звільнення є:

1) неповноліття особи. Видається, що застосування примусових заходів виховно¬го характеру щодо особи, яка вже досягла повноліття, є недоцільним, оскільки ці захо¬ди не в змозі справити на неї очікуваний вплив. Тому звільнення від кримінальної від¬повідальності з застосуванням вказаних заходів має застосовуватися лише щодо осіб, які є неповнолітніми під час розгляду справи;

2) вчинення вперше злочину невеликої тяжкості. Це насамперед означає, що не¬повнолітній притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12). Неповнолітнього слід вважати таким, що вчинив

208

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

такий злочин вперше, якщо він не має судимості за будь-який злочин. Не може застосо¬вуватися ст. 97 щодо неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, але раніше чи пізніше вчинив ще й інший злочин. Водночас неповнолітній, судимість якого за раніше вчинений злочин погашена або знята, повинен вважатися таким, що вчинив злочин вперше;

3) люжливкть виправлення неповнолітнього без застосування покарання, яка повинна визначатися з урахуванням особи винного, його поведінки після вчинення зло¬чину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити фактичне вчинення зло¬чину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв'язків з попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього.

6. Застосування розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності є правом суду, а не його обов'язком. При цьому суд може застосувати таке звільнення, лише встановивши наявність умов, зазначених у ч. 1 ст. 97. Позиція самого неповноліт¬нього, його законних представників не має вирішального значення для суду. Однак за¬стосування такого заходу, як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють (п. З ч. 2 ст. 105), як випливає з самого його характеру, можливе лише за згоди осіб, що здійснюватимуть такий нагляд.

7. Вид примусових заходів виховного характеру, тривалість застосування тих із них, що мають строковий характер, та зміст обмежень обираються судом з урахуванням в принципі тих же обставин, які виступають загальними засадами призначення пока¬рання.

Таким чином, при виборі примусових заходів виховного характеру суд має врахо¬вувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного, об¬ставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання за цей злочин, якби воно насправді призначалося. При цьому суд не зв'язаний санкцією статті Особливої частини КК, якою передбачений злочин, від відповідальності за який звільняється неповнолітній. Водно¬час примусові заходи виховного характеру призначаються з урахуванням положень, викладених у ч. 2 ст. 105: а) можуть бути призначені виховні заходи, лише прямо вка¬зані в цій статті КК (їх перелік вичерпний); б) тривалість виховного заходу, передбаче¬ного п. 5 ч. 2 ст. 105,- направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи,- не може перевищувати встановленого КК терміну, тобто не більше трьох років; в) виховні заходи, передбачені пунктами 2 і 3 ч. 2 ст. 105, можуть призначатися на строк не більше ніж до досягнення повноліття.