Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Мельник.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
9 Мб
Скачать
☆

4. Від злочину, передбаченого ст. 407, злочин, передбачений ст. 408, відрізняється в

основному за своєю суб'єктивною стороною. Обов'язковою ознакою дезертирства є

мета: військовослужбовець має намір ухилятися від військової служби не протягом

трьох діб, місяця, двох місяців тощо, тобто не тимчасово, а ухилитися від військової

служби взагалі, назавжди.

Фактичними обставинами, які звичайно вказують на таку мету, можуть бути (часто в сукупності): вчинення військовослужбовцем до моменту дезертирства іншого злочи¬ну, за який він притягується чи може бути притягнутий до кримінальної відповідально¬сті, знищення чи викидання ним військової форми і військового квитка, підроблення документів чи придбання підложних документів і проживання на нелегальному стано¬вищі, працевлаштування, створення сім'ї, часта зміна місця проживання, злочинна ді¬яльність під час дезертирства, спроба виїхати за кордон, втеча після затримання, не¬вжиття жодних заходів до повернення у військову частину або до з'явлення у військко¬мат за наявності можливості для цього тощо. При цьому військовослужбовець може заявляти про свій намір ухилитися від військової служби взагалі або ухилятися від неї протягом невизначеного часу (наприклад, доки його не затримають).

Один лише факт тривалого (два і більше місяців) незаконного знаходження поза межами місця служби ще не може свідчити про мету ухилитися від військової служби взагалі (наприклад, військовослужбовець, який вчинив необережне вбивство іншого військовослужбовця, переховується від помсти з боку його товаришів, і чекає, коли во¬ни будуть звільнені у запас).

Для наявності складу дезертирства немає значення, в який момент у особи виник намір ухилитися від служби - безпосередньо в момент самовільного залишення части¬ни або вже в період незаконного знаходження за її межами. Коли військовослужбовець після самовільного залишення частини приймає рішення ухилитися від військової служ¬би, його дії повинні кваліфікуватись як дезертирство, оскільки будь-яке за способом самовільне залишення частини може виступати і способом дезертирства, а отже погли¬нається останнім і не утворює множинності злочинів.

5. Кваліфікованими видами дезертирства (ч. 2 ст. 408) є вчинення його: 1) зі зброєю;

2) за попередньою змовою групою осіб, а особливо кваліфікованими (ч. З ст. 408) -

дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Про поняття зброя див. коментар до ст. 404. При дезертирстві зі зброєю переважно мається на увазі вогнепальна, холодна та деякі інші види зброї, якими оснащуються військові формування.

Стаття 409 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА 939

Під дезертирством зі зброєю слід розуміти дезертирство, принаймні на початко¬вому етапі якого особа-дезертир має при собі зброю.

Така зброя може бути викрадена (шляхом крадіжки чи грабежу), отримана в ре¬зультаті шахрайства, вимагання, розбою або зловживання службовим становищем (як¬що такий військовослужбовець є військовою службовою особою), привласнена завдяки тому, що попередньо була йому довірена (для перевезення, охорони тощо) чи знаходи¬лась у його віданні. Заволодіння військовослужбовцем зброєю шляхом крадіжки, гра¬бежу, розбою, шахрайства, привласнення, вимагання або зловживання службовим ста¬новищем з наступним дезертирством кваліфікується за сукупністю злочинів, передба¬чених ч. 2 ст. 408 і частинами 1, 2 або 3 ст. 410.

Якщо зброя була видана військовослужбовцю для постійного носіння з метою са¬мозахисту (коли такий військовослужбовець є, наприклад, водночас працівником пра¬воохоронного органу), або для виконання навчальних вправ з нею, навчальної стрільби, чищення, або зброя потрапила до військовослужбовця в результаті розтрати зброї, вчи¬неної іншою особою тощо, дезертирство з такою зброєю кваліфікується тільки за ч. 2 ст. 408. У разі залишення місця несення відповідної спеціальної служби і дезертирства зі зброєю, виданою для виконання обов'язків з несення вартової (вахтової), прикордон¬ної, внутрішньої служби, патрулювання або бойового чергування, діяння винної особи кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 408 і статтями 418, 419, 420 або 421.

Подальше, після початку дезертирства, носіння зброї та її зберігання повністю охоп¬люються ч. 2 ст. 408 і не потребують додаткової кваліфікації за ст. 263. Так само особа, яка вчинила дезертирство зі зброєю, не звільняється від відповідальності за ч. 2 ст. 408 у разі добровільної здачі її органам влади. Передача ж чи збут іншим особам зброї, з якою особа дезертирувала, потребує додаткової кваліфікації за ст. 263.

Про поняття попередня змова групи осіб див. коментар до ст. 28.

Дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, слід відрізняти від самовільного залишення поля бою під час бою (ст. 429) за ознаками місця (при дезертирстві ним є не тільки місце служби, а й територія військової части¬ни), часу (при дезертирстві це не обов'язково час бою) і суб'єктивною стороною (за¬лишаючи поле бою під час бою, особа може не мати за мету залишити місце служби назавжди).

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 298, 312, 340).

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. (статті 49, 54, 60, 107-112, 155).

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 .жовтня 1996 p. (cm. 4).

Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України. Затверджене указом Президента України від 5 квітня 1994 р. № 139/94.

Постанова ПЕС «Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон» від 28 грудня 1996 р. № 15.

Стаття 409. Ухилення від військової служби шляхом самокалічення або іншим способом

1. Ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служ¬

би шляхом самокалічення або шляхом симуляції хвороби, підроблення доку¬

ментів чи іншого обману -

карається триманням у дисциплінарному батальйоні на строк до двох ро¬ків або позбавленням волі на той самий строк.

2. Відмова від несення обов'язків військової служби -

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

940

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Об'єкт злочину - порядок проходження військової служби.

2. З об'єктивної сторони злочин проявляється у формі:

1) ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом: а) самокалічення; б) симуляції хвороби; в) підроблення документів; г) іншого обману (ч. 1 ст. 409);

2) відмови від несення обов'язків військової служби (ч. 2 ст. 409).

Про поняття несення обов'язків з військової служби див. коментар до ст. 404.

Ухилення чи відмова від несення таких обов'язків передбачає ухилення чи відмову від несення військової служби: а) взагалі, назавжди; б) протягом певного терміну; в) постійно або тимчасово - у певній військовій частині (підрозділі), на певній території (місцевості), у певному військовому формуванні, роді військ, під час надзвичайного чи воєнного стану, військового конфлікту чи бойової обстановки, в умовах тривалого за¬кордонного відрядження тощо,- а також ухилення чи відмову від несення г) постійно або тимчасово - окремих обов'язків військової служби (систематичного несення при¬кордонної, вартової чи інших спеціальних служб, участі у заняттях, походах, польових навчаннях, стрільбах тощо).

Самокалічення - це штучне покалічення самому собі будь-якого органа чи тканини тіла, порушення їх функцій, викликання якого-небудь захворювання або загострення захворювання, яке вже було. Шкода здоров'ю може бути нанесена вогнепальною чи іншою зброєю, сильнодіючими, отруйними речовинами, наркотичними, механічними, термічними засобами тощо.

Самокалічення має бути суттєвим, тобто таким, що фактично унеможливлює постійне або тимчасове несення військовослужбовцем усіх або окремих обов'язків з вій¬ськової служби. Проте, не обов'язково, щоб наслідком самокалічення було визнання військовослужбовця непридатним до військової служби повністю або частково.

Симуляція хвороби полягає в тому, що військовослужбовець, зображуючи певні симптоми чи синдроми, удає із себе хворого, у т. ч. перебільшує захворювання, яке у нього є насправді (агравація хвороби). Можливою є симуляція будь-яких хвороб: хірур¬гічних, нервових, психіатричних, інфекційних, венеричних, симуляція отруєнь тощо.

Підроблення документів - це виготовлення фальшивого документа або внесення до справжнього документа неправдивих відомостей. Детальніше про поняття підроб¬лення документів див. коментар до ст. 358. Для ухилення від несення обов'язків війсь¬кової служби військовослужбовець подає командиру (начальнику) підроблений ним або на його прохання (вимогу) іншою особою документ (свідоцтво про народження ди¬тини, документ про припинення громадянства України, телеграму про тяжку хворобу родича тощо).

Додатково кваліфікувати ухилення від військової служби, яке було вчинене шляхом підроблення документів (наприклад, запізнення із відпустки, одержаної за підробленим документом), не потрібно ні за ст. 358, ні за ст. 407. Ухилення від військової служби шля¬хом підроблення документів і виготовлення військовослужбовцем з такою самою метою підроблених документів для інших військовослужбовців повністю охоплюється ст. 409.

Якщо військовослужбовець знаходиться за межами місця служби на підставі належ¬ного документа, але строк повернення його до місця служби обумовлений певними обставинами, то у разі їх відпадіння (наприклад, військовослужбовець був направлений у центральний шпиталь для проведення діагностики і можливого лікування, але після постановки діагнозу виявилось, що лікування не є необхідним) військовослужбовець зобов'язаний негайно повернутися до місця служби. У разі невиконання ним цього обов'язку, подальше перебування його за межами місця служби слід розглядати як ухи¬лення від служби і кваліфікувати за статтями 407 або 408.

Стаття 409

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

941

Інший обман як форма ухилення військовослужбовця від військової служби поля¬гає в тому, що військовослужбовець доводить до відома командира (начальника) заві-домо неправдиві відомості про певні події чи обставини або свідомо замовчує їх з ме¬тою ухилитися від військової служби. Це може бути подання рапорту з проханням на¬дати короткочасну відпустку у зв'язку зі смертю близького родича, або неправдиві скарги на складні сімейні стосунки, які можуть стати підставою для переведення із від¬даленого гарнізону в столицю, тощо. До іншого обману слід відносити й іншу, крім підроблення, фальсифікацію (підлог) документів та пред'явлення їх командиру (на¬чальнику) як справжніх. Про поняття обман див. також коментар до статей 142, 190.

Давання військовослужбовцем хабара військовій службовій особі з метою отримати від неї дозвіл на відпустку слід кваліфікувати, залежно від тривалості відсутності війсь¬ковослужбовця у військовій частині (місті служби), за ст. 407 і ст. 369 (військова служ¬бова особа у цьому випадку несе відповідальність за статтями 27 і 407 і статтями 368 і 423 (424)), а з метою залучити її до ухилення його від військової служби шляхом симу¬ляції хвороби, підроблення документів або іншого обману - за статтями 409 і 369 (у цьому випадку військова службова особа несе відповідальність за статтями 27 і 409. 368 і 423 (424)).

У разі, якщо військовослужбовець, з метою отримати звільнення від обов'язків вій¬ськової служби, організував направлення на його ім'я телеграми про смерть близького родича, на підставі якої йому була надана відпустка, а після закінчення відпустки до місця служби не повернувся і ухилявся від військової служби, наприклад, тривалістю понад один місяць (с моменту закінчення строку, коли він повинен був повернутися із відпустки), його дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 409 і ч. З ст. 407. При цьому ухилення від військової служби шляхом обману охоплює лише період, протягом якого військовослужбовцю було дозволено наказом про надання йому відпустки не виконувати обов'язки військової служби.

Якщо ж військовослужбовець вчинив ті самі дії з метою ухилитися від військової служби назавжди, а телеграма про смерть близького родича була йому необхідна для того, щоб виїхати із військової частини без перешкод і мати певний час для знаходжен¬ня місця переховування, для працевлаштування, втечі за кордон тощо, ці дії, пов'язані з ухиленням від військової служби, є продовженням здійснення єдиного наміру і повніс¬тю охоплюються ст. 409. Закінчений злочин вони утворюють з моменту вчинення пер¬ших дій, спрямованих на досягнення мети ухилитися від військової служби.

Відмова від несення обов'язків військової служби - найбільш зухвала форма зло¬чину, передбаченого ст. 409,- полягає в томуг що військовослужбовець відкрито, не звертаючись до обману, заявляє про своє небажання нести військову службу взагалі або постійно чи тимчасово у певній місцевості, у надзвичайних умовах, виконувати спеці¬альні обов'язки військової служби або виконувати обов'язки за певною спеціальністю чи у певні дні (вихідні, святкові) тощо та/або фактично припиняє їх виконувати. Тобто вказана відмова може полягати і в бездіяльності - коли військовослужбовець, хоч і зна¬ходиться на території військової частини (у місці служби) (або, якщо він є, наприклад, особою офіцерського складу, систематично з'являється на службу), але демонстративно не виконує обов'язків військової служби, явно ігноруючи встановлений порядок її про¬ходження.

Якщо військовослужбовець відмовляється під час бою діяти зброєю, відповідаль¬ність настає за ст. 429.

Ухилення від несення обов'язків військової служби незалежно від того, яким шля¬хом воно досягнуте, а також відмова від несення таких обов'язків вважаються закінче¬ним злочином з моменту фактичного припинення несення обов'язків військової служ¬би. Тривалість ухилення не має значення для кваліфікації і враховується тільки при призначенні покарання. Одна лише заява про небажання проходити військову службу без конкретних дій (бездіяльності), спрямованих на здійснення вказаного наміру, не може розглядатися як відмова від несення обов'язків військової служби.

942

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

Особи, направлені для відбування покарання в дисциплінарний батальйон, є війсь¬ковослужбовцями строкової служби, тому ухилення їх від військової служби до при¬буття в дисциплінарний батальйон, а також під час відбування там покарання, слід ква¬ліфікувати залежно від спрямованості умислу, способу та тривалості ухилення за стат¬тями 407, 408 або 409.

3. Суб'єктом злочину є тільки військовослужбовець (незалежно від категорії). Про¬

те, суб'єктом відмови від несення обов'язків військової служби не можуть бути: кур¬

сант у разі відмови від подальшого навчання у військовому навчальному закладі, особа,

яка проходить військову службу за контрактом, чи особа офіцерського складу, яка про¬

ходить кадрову військову службу - у разі небажання її проходити.

Особи, які мають релігійні переконання і належать до діючих відповідно до законо¬давства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (ад-вентисти-реформісти, адвентисти сьомого дня, євангельські християни, євангельські християни-баптисти, покутники, свідки єгови та деякі інші), звичайно проходять альтер¬нативну службу і не можуть стати суб'єктами цього злочину. Але в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження права на альтер¬нативну службу. У цьому разі відмова від несення обов'язків військової служби може бути вчинена й особою, яка, маючи в звичайних умовах право на альтернативну служ¬бу, в цих надзвичайних умовах призвана на військову.

4. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом.

Якщо військовослужбовець під час несення вартової служби вчинив самокалічення, наприклад з метою інсценування нападу на нього й одержання заохочення, він має не¬сти відповідальність тільки за порушення правил вартової служби. Не несе кримінальну відповідальність і військовослужбовець, який хоч і вчинив самокалічення, але умисел його був спрямований на самогубство.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах воєнного стану

або в бойовій обстановці.

Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Затверджений постановою KM № 2066 від 10 листопада 1999 р.

Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах Украї¬ни. Затверджене наказом МО № 2 від 4 січня 1994 р.

Положення про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Прикордонних військах України. Затверджене наказом Держкомкордону України № 277 від 25 червня 1996р.

Інструкція про порядок переведення, відрахування та поновлення курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України. Затверджена наказом МО № 490 від 24 грудня 1997 р.

Постанова ПВС від 28 грудня 1996 р. №15 «Про практику направлення військовослужбов¬ців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон» (п. 6).

Стаття 410. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбов¬цем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойо¬вих речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем

1. Викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бо¬йових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна або заволо¬діння ними шляхом шахрайства -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

Стаття 410

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

943

2. Ті самі дії, вчинені військовою службовою особою із зловживанням

службовим становищем, або повторно, або за попередньою змовою групою

осіб, або такі, що заподіяли істотну шкоду,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони

вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, розбій з метою

заволодіння зброєю, бойовими припасами, вибуховими чи іншими бойовими

речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою, а

також вимагання цих предметів, поєднане з насильством, небезпечним для

життя і здоров'я потерпілого,-

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок здійснення права власності щодо військового майна. Додатковим факультативним об'єктом у різ¬них формах цього злочину можуть бути життя та здоров'я, воля, честь і гідність особи, порядок виконання службовими особами своїх повноважень або інші блага.

2. Предметом злочину є: 1) зброя; 2) бойові припаси; 3) вибухові або інші бойові речовини: 4) засоби пересування; 5) військова та спеціальна техніка; 6) інше військове майно. Разом з тим, за конструкцією складу, предметом злочину, якщо він вчинений у формі розбою, а також вимагання, обтяженого насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого (ч. З ст. 410), інше військове майно не є.

У цій статті поняття зброя охоплює всі можливі види зброї, які належать до війсь¬кового майна: будь-яка вогнепальна зброя; інші звичайні засоби ураження; ядерна, хі¬мічна, біологічна, лазерна, інфразвукова, радіологічна та інші види зброї масового зни¬щення, у т. ч. нові їх види (скажімо, зброя об'ємного вибуху); холодна зброя; газова зброя нервово-паралітичної дії; пневматична зброя калібру понад 4,5 мм зі швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду.

Не можуть визнаватися зброєю: сигнальні, стартові, будівельні, газові пістолети (револьвери); пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмер¬тельної дії; ракетниці, вибухові пакети та інші імітаційно-піротехнічні та освітлювальні засоби, які не містять вибухових речовин і сумішей; навчальна зброя; предмети, які ви¬знаються законодавством України спеціальними засобами. Незаконне заволодіння та¬кими предметами може кваліфікуватися за ст. 410 як незаконне заволодіння іншим війсь¬ковим майном.

Про поняття зброя див. також коментар до ст. 404.

Бойовими припасами є частина (вид) озброєння, безпосередньо призначена для ураження живої сили противника, знищення його бойової техніки, руйнування укріп¬лень, споруд і виконання спеціальних завдань. До боєприпасів належать артилерійські, реактивні снаряди, бойові частини ракет і торпед, патрони до військової стрілецької зброї, гранати, авіаційні і глибинні бомби, інженерні і морські міни, підривні заряди, димові шашки та інші вироби в зібраному вигляді, споряджені вибуховою речовиною і призначені для стрільби з вогнепальної зброї чи для вчинення вибуху.

Боєприпасами мають визнаватися й імітаційно-піротехнічні вироби, освітлювальні засоби та вибухові пакети, які містять речовини, здатні до вибуху (тротил, гексоген, тетрил), і можуть бути приведені до дії без додаткових пристосувань, а також вибухові прилади кустарного виготовлення. Проте, боєприпасами не є навчальні та холості гра¬нати, бомби, міни, а також стріли до арбалету чи подібних до нього видів холодної зброї (останні є складовою частиною такої зброї).

Викрадення складових частин, деталей чи вузлів, комплект яких дозволяє вигото¬вити придатні до використання зброю чи бойові припаси, слід розцінювати як закінче¬ний злочин і кваліфікувати за ст. 410 як незаконне заволодіння зброєю (бойовими при¬пасами).

944

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

Вибухові речовини - це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речо¬вини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню.

Термін «вибухові матеріали» об'єднує в собі два терміни - «вибухові речовини» і «засоби ініціювання». При цьому вибухові речовини - це хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хі¬мічної реакції з утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла. До них нале¬жать амоніти, амонали, тротил, вибухові напівпродукти утилізації (порохи) тощо. От¬же, засоби ініціювання, тобто зовнішні джерела імпульсу для здійснення вибуху (на¬приклад, вогнепровідні та детонаційні шнури, електродетонатори, капсули-детонатори, запалювальні трубки), законодавством до вибухових речовин не відносяться. За умови, що вони призначені для вчинення вибуху, їх можна віднести до боєприпасів.

Крім вибухових, до інших бойових речовин можна віднести бойові отруйні речо¬вини - сполуки, що використовуються для спорядження хімічних (фосген, хлорпікрин, іприт, зарін, зоман тощо) та біологічних боєприпасів (біологічні агенти), частину так званих виробів спецхімії (піротехнічні суміші, сумішні ракетні палива та вироби на їх основі) тощо.

Основною характерною ознакою зброї, бойових припасів, вибухових речовин є їх призначення - ураження живої цілі, знищення чи пошкодження оточуючого середо¬вища.

Поняття «військова та спеціальна техніка» частково охоплює собою поняття «зброя», «бойові припаси» і «засоби пересування», а останнє є юридичним синонімом до поняття «транспортні засоби», й означає механічні пристрої, обладнані двигуном і призначені для перевезення людей або вантажу, у т. ч. такі, на яких встановлено спе¬ціальне обладнання або механізм, або для виконання спеціальних функцій (будівель¬них, ремонтних, медичних тощо), а також причепи та напівпричепи до них. У війсь¬кових формуваннях до них належать призначені для використання при безпосеред¬ньому виконанні бойових і спеціальних завдань, зокрема: а) транспортні машини: легкові та вантажні автомашини, автобуси, мотоцикли; б) спеціальні машини: авто¬крани, грейдери, трактори, бульдозери, санітарні машини, пересувні ремонтні майс¬терні; в) бойові машини: танки, броньовики, самохідні установки, машини з пересув¬ними командними пунктами; г) відомчий залізничний рухомий склад; д) відомчий повітряний транспорт: гелікоптери, літаки, планери, аеростати; є) підводні човни, авіаносці, крейсери, міноносці, катери та інші військові кораблі, машини-амфібії, плавучі бази, буксири, баржі тощо.

Незаконне заволодіння військовослужбовцем військовим транспортним засобом, поєднане з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я по¬терпілого, або вчинене організованою групою, або щодо транспортного засобу, вартість якого у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 289 і частинами 1 або 2 ст. 410, а ті самі дії, вчинені шляхом розбою або шляхом вимагання, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого,- злочинів, передбаче¬них ч. З ст. 289 і ч. З ст. 410.

Предметом злочину, передбаченого ст. 410, є лише такі види зброї, бойових припа¬сів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеці¬альної техніки, які належать до військового майна. При цьому не має значення, вигото¬влені вони заводським або іншим способом, чи знаходяться вони на озброєнні військо¬вих формувань України, чи мають воєнне, спортивне, мисливське чи інше призначення, повністю справні чи мають дефекти.

Крім вказаних предметів, до іншого військового майна можна віднести апаратуру керування вогнем, засоби зв'язку, спеціальну техніку інженерних військ і військ раді¬аційно-хімічного і біологічного захисту, спеціальне електронне, броньоване, захисне обладнання, спеціальні й індивідуальні засоби захисту від зброї масового знищення, пально-мастильні матеріали тощо.

Стаття 410

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

945

Незаконне заволодіння завідомо несправною зброєю (наприклад, навчальною) і приведення її в придатний до використання за призначенням стан необхідно кваліфіку¬вати за статтями 410 і 263 як заволодіння військовим майном та незаконне виготовлен¬ня вогнепальної зброї. Так само мають кваліфікуватися дії винного й у разі, коли для виготовлення придатної до використання зброї частина деталей була ним викрадена, а решта виготовлена самостійно чи придбана будь-яким іншим чином.

Військове майно взагалі - це державне майно, закріплене за військовими частина¬ми, закладами, установами та організаціями. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпа¬си, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, ре¬чове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Військове майно закріплюється за військовими частинами, закладами, установами та організаціями ЗС та інших військових формувань на праві оперативного управління, а також може потрапити в їх власність або розпорядження в результаті ведення ними господарської діяльності: виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, ведення підсобних господарств, отримання в оренду певних видів рухомого та нерухо¬мого майна.

Предметом шахрайства і вимагання, передбачених ст. 410, є не тільки військове майно, а й право на нього, а вимагання, крім того, і будь-які дії майнового характеру.

3. З об'єктивної сторони злочин характеризується діями, які можуть виразитися у

таких формах:

1) викрадення військового майна;

2) привласнення військового майна;

3) вимагання військового майна;

4) заволодіння військовим майном шляхом шахрайства (ч. 1 ст. 410);

5) заволодіння військовим майном військовою службовою особою із зловживанням службовим становищем (ч. 2 ст. 410);

6) розбій з метою заволодіння окремими видами військового майна- зброєю, бойо¬вими припасами, вибуховими чи іншими бойовими речовинами, засобами пересування, військовою та спеціальною технікою (ч. З ст. 410).

Вчинені військовослужбовцем викрадення, привласнення, шахрайство щодо нарко¬тичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, офіційних документів, штампів і печаток, якщо вони є видами військового майна, повністю охоп¬люється ст. 410.

Вживаним у ст. 410 терміном «викрадення» охоплюється вилучення військового майна шляхом крадіжки, грабежу і розтрати.

Ознака вчинене військовою службовою особою із зловживанням слузісбовим становищем передбачає, що вказана особа для заволодіння військовим майном вико¬ристовує своє службове становище (наприклад, службове становище полегшує їй про¬никнення до місць зберігання майна, дозволяє усунути певні перешкоди тощо). Якщо ж військова службова особа вчинює, наприклад, викрадення військового майна шляхом крадіжки, грабежу, шахрайства, або вимагає таке майно чи вчинює розбій з метою за¬володіння ним, але правовий статус цієї особи в даному випадку не має кримінально-правового значення, то зазначена ознака не застосовується.

Про поняття викрадення, привласнення, вимагання, заволодіння шляхом шахрай¬ства, заволодіння шляхом зловживання слузісбовим становищем, розбій див. також коментар до статей 262, 185-191, а про поняття військова слузкбова особа - до ст. 423.

4. Суб'єктом даного злочину, з огляду на пряму вказівку законодавця, є військово¬

службовець. Військовозобов'язаний за вчинення передбачених ст. 410 дій під час про¬

ходження зборів несе відповідальність, залежно від предмета злочину, за ст. 262 або

статтями 185-191,308,313.

946

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XIX

5. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом. Мотивом

злочину може бути користь, помста тощо, але на кваліфікацію злочину мотив не впли¬

ває. Метою розбою є заволодіння видами майна, переліченими в ч. З ст. 410.

Розбій з метою заволодіння іншими видами військового майна, крім прямо перелі¬чених у ч. З ст. 410, кваліфікується за ст. 187 або за ч. З ст. 262 (щодо радіоактивних матеріалів), за ч. З ст. 308 (щодо наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) чи ч. З ст. 313 (щодо обладнання для виготовлення наркотичних засобів, пси¬хотропних речовин або їх аналогів), а вимагання інших видів майна, крім перелічених у ч. З ст. 410, поєднане з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого,-за ч. З ст. 189 або, відповідно, за ч. З ст. 262, ч. З ст. 308 чи ч. З ст. 313.

Психічне ставлення до істотної шкоди (ч. 2 ст. 410) може бути тільки необережним, оскільки зміст цієї шкоди кримінальний закон не визначає.