Чи повинен суд визнати мирову угоду, якщо її предметом € зобов'язання, не пов'язане зі спірним право-відношенням і в ній нічого не зазначено про долю заявлених позивачем вимог?

Метою мирової угоди є врегулювання спору між самими сторонами і її умови можуть стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета спору (ч. 1 ст. 175 ЦПК). Зазначена мета може бути досягнута, якщо предмет такої угоди буде пов'язаний зі спірним правовідношенням та випливати з нього. Мирова угода, в якій нічого не вирішено про долю заявлених позивачем вимог і умови якого не пов'язані зі спірним правовідношенням, не приведе до усунення правового конфлікту між сторонами, а, відтак, не може визнаватися судом. Наприклад, нерідко суди неправомірно визнають мирову угоду, за умовами якої позивач відмовляється від позову, а відповідач зобов'язується здійснити якійсь дії (або ж також відмовляється від зустрічного позову). У даному разі конфлікт між сторонами не усунений, тобто мета інституту мирової угоди не досягнута, а кожен з позивачів не позбавлений можливості подати до суду заяву про відмову від позову.

Чи зобов'язані сторони в тексті мирової угоди вирішити питання про судові витрати? Якщо це питання не вирішено, чи вправі суд відмовити у визнанні мирової угоди?

Стордни вправі, проте не зобов'язані, включати до мирової угоди умови розподілу між ними судових витрат, так як основним серед її умов є права та обов'язки сторін і предмет позову. Якщо до умов мирсвої угоди не включено питання про розподіл між сторонами судових витрат, це не е підставою для невизнання мирової угоди.

При відсутності в мировій угоді умови про розподіл судових витрат, суд вирішує це питання в загальному порядку, передбаченому ст. 89 ЦПК.

Яким чином застосовуються положення п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК про залишення позовної заяви без розгляду, якщо не усунуті недоліки заяви і яка його відмінність від положення ч. 1 ст. 121 ЦПК про залишення заяви без руху з подальшим визнанням її непода-ною, якщо вона не відповідає вимогам закону?

Новелою ЦПК є можливість суду залишити заяву без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу-, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк (п. 8 ст. 207 ЦПК).

Зазначену норму процесуального права слід використовувати дуже обережно, оскільки, фактично, також йдеться про процесуальне порушення з боку судді, який відкрив провадження за позовною заявою, яка не відповідала вимогам закону і це вже призвело до певних витрат (фінансових, витрат часу тощо), так як залучені учасники процесу вчиняли певні дії. У даному випадку може йтися і про порушення справедливого судового розгляду, передбаченого ст. 6 Європейської конвенції.

Тому у даному випадку, на нашу думку, мається на увазі ситуації, які виникли після відкриття провадження у справі, наприклад, позивач змінив предмет або підставу позову тощо і не слід плутати з ситуаціями, передбаченими у ст. 121 ЦПК, коли заява повертається заявнику лише після того, як він не виконав вказівки суду при залишенні заяви без руху.

Чи необхідно закривати провадження у справі в частині позовних вимог, якщо позивач відмовляється від них? Чи вправі позивач постійно доповнювати позовні вимоги?

При вирішенні зазначених питань слід виходити з наступного.

Проявом диспозитивності цивільного процесу є право позивача на зміну позову, тобто протягом усього часу розгляду справи позивач вправі змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову - ст. 31 ЦПК.

Таким чином, якщо позивач змінює позов, то процес продовжується і розглядається лише змінений позов. При цьому позивач має право змінити або предмет, або підставу вже заявлених позовних вимог, при яких з'явиться новий предмет або підстава позову, і це не означає, що з'являються два позови. Збільшення або зменшення розміру позовних вимог - це зміна позивачем розміру вже заявлених позовних вимог. На практиці нерідко використовується термін «уточнення позову». При цьому не вважається збільшенням розміру позовних вимог заявлення нових (додаткових) вимог, які не пов'язані з заявленими предметом чи підставою позову. У разі подання позивачем заяви про збільшення позовних вимог, в якій по суті йдеться про нові вимоги, суд повинен у прийнятті заяви відмовити, так як позивач не наділений правом «доповнювати» позовні вимоги іншими вимогами.

Позивач вправі відмовитися від позову як повністю, так і частково. При цьому незалежно від того, чи є заявлена вимога подільною чи неподільною суд повинен ухвалою прийняти відмову від частини позову, попередивши про правові наслідки, зазначені в ст. 206 ЦПК, а відносно інших вимог розглянути спір по суті. Наприклад, при наявності подільних позовних вимог про розірвання шлюбу та стягнення аліментів позивач може відмовитися від будь-якої вимоги; при наявності неподільної вимоги про поділ спадкового майна або поділ спільного майна подружжя позивач може відмовитися від поділу якогось конкретного майна або сторони можуть відносно якогось конкретного майна укласти мирову угоду.

Не слід плутати відмову від частини позову від фактичного зменшення розміру позовних вимог. Наприклад, позивач просив відшкодувати моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а потім змінив позов (зменшивши його) і просив відшкодувати шкоду в розмірі 3000 грн., при якому постановлений окремої ухвали не потребується навіть, якщо позивач свою заяву оформив як відмову від позову на 2000 грн. Тобто, зменшення розміру позовних вимог -це зміна (в сторону зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі й ціни позову.