Глава 31. Застосування деяких норм законодавства щодо рішень третейських судів Які повноваження державних судів щодо рішень третейських судів?

Конституційний Суд України в п. 4 рішення від 10.01.2008 р. № 1-рп (справа про завдання третейського розгляду) розтлумачив, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин -це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функцій захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57 закону про третейські суди, пункт 1 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження") (Закон і бізнес. - 2008. - № 3. - С. 11).

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦПК, яка вказує на компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Так, до компетенції судів загальної юрисдикції відносяться розгляд заяв про оскарження рішень третейських судів і про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів (статті 51, 55-57 Закону України «Про третейські суди»).

Суду якої юрисдикції (загальної чи господарської) належить розглядати справи: 1) про оскарження рішень третейських судів, 2) про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів? Як визначається підсудність таких справ?

1. Відповідно до ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Тобто, це є реалізацією конституційного права на судовий захист. Підстави оскарження та скасування рішення третейського суду визначені частиною 3 цієї статті. Право на подання заяви про скасування рішення третейського суду мають лише сторони, які брали участь у справі, протягом трьох місяців з дня прийняття рішення третейським судом.

Згідно з ч. 2 ст. 51 вказаного Закону рішення третейського суду оскаржується в компетентний суд (державний суд) відповідно до встановлених законом підвідомчості (юрисдикційності) та підсудності справ, які визначаються відповідними процесуальними кодексами (ЦПК і ГПК).

Ухвала компетентного суду за результатами вирішення заяви про скасування рішення третейського суду (про задоволевня заяви або про відмову в задоволенні заяви) оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Це пов'язано з тим, що така ухвала не перешкоджає подальшому руху спору. Так, якщо рішення третейського суду скасовано, це не позбавляє права сторін на повторне звернення до третейського суду. Проте за винятком випадку, якщо таке рішення скасоване з підстави порушення третейським судом своєї компетенції чи визнання недійсною третейської угоди. Однак, у цьому випадку сторони не позбавлені можливості звернути до компетентного суду (господарського суду) на загальних підставах.

2. Згідно зі ст. 55 цього ж Закону рішення третейського суду виконується зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Виконання рішення третейського суду, якщо воно потребує вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовими особами, здійснюється за умови видачі компетентним судом виконавчого документа.

Порядок видачі виконавчого листа встановлений статтею 56 вказаного Закону.

У зазначеній правовій нормі не вказано, за якими правилами юрисдикційності та підсудності належить розглядати заяву про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Проте, враховуючи аналогічність ситуації із розглядом заяви про оскарження рішення третейського суду, вважаємо, що така заява подається в компетентний суд (державний суд) відповідно до встановлених законом підвідомчості (юрисдикційності) та підсудності справ, які визначаються відповідними процесуальними кодексами (ЦПК і ГПК).

Апеляційному оскарженню підлягає лише ухвала компетентного суду про відмову у видачі виконавчого документа.