Чи не є відмовою від права на звернення до суду за захистом договір про передачу спору на вирішення до третейського суду?

Відповідно до ч. З ст. З ЦПК відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Третейські суди - це недержавні незалежні органи, щоутворюються за договором або за рішенням фізичних та/ або юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських відносин (ст. 2 Закону України «Про третейські суди»).

Таким чином, третейські суди не представляють судову владу, вони не є органами державної влади, проте, маючи можливість вирішувати певні цивільні та господарські спори, мають юрисдикційні повноваження, їхні рішення є обов'язковими для осіб, які обрали такий спосіб вирішення спорів.

Як відомо, одним з видів юрисдикції є договірна юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Крім того, згідно зі ст. 17 ЦПК сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Вони зазначені в ст. 6 Закону України «Про третейські суди».

З урахуванням наведеного, не є відмовою від права на звернення до суду за захистом угода про передання справи на розгляд третейського суду. Така угода може бути викладена у вигляді: третейського застереження у цивільно-правовому договорі; третейського застереження в контракті; окремої третейської угоди. При цьому третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом (ч. 8 ст. 12 закону про третейські суди).

Проте, якщо якась із сторін цієї угоди все ж таки звернулась до державного суду, то процесуальні дій суду повинні виходити із чітко визначених положень цивільного процесуального законодавства.

Так, статті 121, 122, 205, 207 ЦПК встановлюють вичерпний перелік підстав для повернення позову, відмови у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду. Тому, суд невправі повернути позовну заяву позивачеві або відмовити у відкритті провадження у справі чи закрити провадження у справі, якщо є угода про передачу спору на розгляд третейського суду, оскільки ч. З ст. 121 ЦПК цього взагалі не передбачає, а п. 4 ч. 2 ст. 122 та п. 5 ст. 205 ЦПК дають право суду відмовити у відкритті провадження у справі або закрити провадження у справі, якщо ця обставина не була виявлена при відкритті провадження у справі, лише у разі, якщо є вже рішення третейського суду (а не угода про передачу спору цьому суду), прийняте у межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або повернув справу на новий розгляд до третейського суду, який ухвалив рішення, але розгляд справи у тому самому третейському суді виявився неможливим.

Таким чином, при наявності третейської угоди про передачу спору на розгляд до третейського суду і в разі звернення однієї зі сторін цієї угоди до державного суду, цей суд зобов'язаний прийняти позовну заяву до розгляду і лише в разі, якщо в ході судового розгляду, а не при попередньому судовому засіданні, від відповідача до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами надійде заперечення проти вирішення спору в суді, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду (п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК).

Не можна вважати правильним продовження розгляду справи за вищезазначеної умови в разі, якщо позивач одночасно оспорює, наприклад, цивільно-правовий договір з якоїсь підстави і просить визнати недійсним третейське застереження в цьому договорі. Відповідно до ст. 216 ЦК, ст. 12 Закону України «Про третейські суди» особа, яка є стороною третейської угоди і не згода з нею, зобов'язанаспочатку в судовому порядку визнати таке третейське застереження недійсним і лише при набранні рішення суду законної сили можна звертатись до державного суду з ос-поренням самого цивільно-правового договору.

Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Чи обов'язкове для кредитора по новому договору третейське застереження, якщо воно було включене в якості одного з умов у первинний договір? Чи має право суд на розгляд спору між сторонами по новому договору при наявності третейського застереження у первинному договорі?

Зміст ст. 514 ЦК, яка наведена у запитанні, й саме запитання вказує на те, що між певними сторонами був спочатку укладений цивільно-правовий договір, в якому міститься третейське застереження про те, що спірні питання між ними щодо виконання договору вирішуються шляхом звернення до третейського суду. Після цього кредитор за договором замінений іншою особою в порядку відступлення права вимоги (цесія).

Таким чином, пред'явлення позову на захист порушених прав представляє собою одну зі складових змісту права вимоги, яке перейшло до нового кредитора. Збереження раніше встановленого сторонами порядку вирішення спору не обмежує прав цесіонарія і дозволяє забезпечити належний захист інтересів боржника. Про це ж зазначено в ст. 13 Закону України «Про третейські суди».

У зв'язку з наведеним, якщо відповідач заперечує проти вирішення справи в суді, то новий кредитор має право на звернення не до суду, а до третейського суду (ч. б ст. 207 ЦПК).