Які особливості змісту рішення суду (його резолютивної частини) про встановлення факту, що має юридичне значення? Чи можна усувати недоліки ухваленого рішення у цих категоріях справ?

Статтею 259 ЦПК зазначено, якого змісту повинно бути рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Проте в ній зазначені лише загальні положення. Тому рішення в цих категоріях справ повинно відповідати також і вимогам ст. 215 ЦПК. У рішенні повинні бути приведені докази, на підставі яких суд установив факт, а також зазначено відомості про факт, встановлений судом і мета його встановлення.

В силу ст. 14 ЦПК рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, при набранні ним законноїсили є обов'язковим для органів, що реєструють такі факти або посвідчують права, що виникають у зв'язку зі встановленим судом фактом. При встановленні в судовому порядку факту реєстрації акту цивільного стану орган РАЦС провадить відповідний запис акту цивільного стану на підставі рішення суду.

Рішення про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

В обов'язковому порядку в рішенні суду повинно бути зазначено з якою метою встановлюється той чи інший факт, що має юридичне значення. Мета встановлення факту - це той юридичний інтерес, який має заявник, при встановленні якого для нього настануть правові наслідки. При цьому слід звернути увагу на норми матеріального права, що регулюють відносини, що виникли. Зокрема, в рішенні про встановлення факту родинних відносин з метою оформлення спадкових прав потрібно зробити висновки про відсутність установлених цивільним законодавством про спадкування перешкод для оформлення спадщини заявником. Так, суд повинен з'ясувати, чи є спадкоємці тієї черги, яка може бути призвана до спадкування раніше тієї черги, до якої відноситься заявник.

При ухваленні рішення про встановлення факту перебування на утриманні суд повинен дослідити обставини, які мають юридичне значення, відносно утримання, так як в залежності від мети встановлення цього факту (для оформлення спадщини, відшкодування шкоди чи для призначення пенсії, допомоги) вони є різними і випливають з гіпотез відповідних норм матеріального права (відповідно ст. 1265 ЦК, Закону України «Про охорону праці» і норм ЦК, а також Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, крім таких ознак як загальнообов'язковість, виключність, преюдиціальність, повинно бути реально виконаним, тобто повинно володіти ознакою реалізованості. Рішення суду є актом правосуддя, яким повністю вирішується справа по суті, і його резолютивна частина повинна містити в собі вичерпні висновки, які випливають з установлених у мотивувальній частині фактичних обставин.

У зв'язку з цим у резолютивній частині рішення суду слід чітко і ясно сформулювати, що саме ухвалив суд по всім заявленим вимогам (щодо всіх фактів); хто, які конкретні дії і на користь кого повинен здійснити; який конкретний факт встановлений; чи є підстави для стягнення судових витрат, якщо це передбачено відповідними нормами ЦПК. При відмові в задоволенні заяви слід чітко викласти у встановленні якого факту, що має юридичне значення, заявнику відмовлено.

Слід звернути увагу на те, що резолютивні частини рішень різних категорій справ про встановлення факту, що має юридичне значення, відрізняються одне від одного за своїм змістом у залежності від характеру факту, який судом встановлюється. Ця частина рішення має важливе значення й тому, що є підставою для видачі компетентним органом правовстановлюючого документа.

Наприклад, у справах про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами в резолютивній частині рішення зазначається вид цих відносин: хто, яким та чиїм родичем є. У разі встановлення родинних відносин спадкоємців наступних черг, то зазначається про відсутність відповідних спадкоємців попередніх черг.

У резолютивній частині рішення про встановлення факту належності правовстановлюючих документів слід зазначити: відмінні ознаки документа (його назву, орган, що видав цей документ, час видання, на чиє ім'я, номерта ін.); прізвище, ім'я та по батькові особи (за паспортом або свідоцтвом про народження), якому належить цей документ.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення » нічого не зазначено про можливість усунення недоліків рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Проте це не означає, що застосування загальних положень ЦПК щодо цих категорій справ не допустимо, оскільки ніяких винятків розділ ЦПК про окреме провадження не містить.

Передбачаючи право суду ухвалювати додаткове рішення, ст. 220 ЦПК разом з тим обмежує це право питаннями, які були предметом судового розгляду, проте не отримали відображення в резолютивній частині рішення, або тими випадками, коли вирішивши спірне питання, суд не стягнув судові витрати. Тому суд не вправі вийти за межі змісту ст. 220 ЦПК, а може виходити лише з обставин, розглянутих у судовому засіданні, усунувши недоліки рішення.

Якщо в рішенні суду є недоліки, які перешкоджають наступній видачі заявнику потрібних документів, такі недоліки, якщо вони не відносяться до суті рішення, можуть бути судом усунені за правилами, передбаченими статтями 219, 221 ЦПК.

Глава 22. РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ПЕРЕДАЧУ БЕЗХАЗЯЙНОЇ НЕРУХОМОЇ РЕЧІ У КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ

Які особливості справ про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність? Чи немає спору про право власності?

Майно як один з об'єктів цивільних прав припускає належність його певному суб'єкту. Це є необхідна умова суспільного виробництва і основа економічного, політичного життя будь-якого суспільства. Відсутність господарського панування над майном, безхазяйність майна є винятковим, тимчасовим явищем, яке негативно впливає як на стан самої речі, так і можливість використання майна в господарському обороті. Виходом з цієї ситуації є перевід майна з безхазяйного в конкретний правовий режим.

Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦК безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Таке визначення безхазяйної речі є, по суті, збірним поняттям, так як законодавець у подальших нормах ЦК дає перелік інших різновидностей безхазяйної речі (знахідна, бездоглядна домашня тварина тощо). Набуття права власності на таке майно є первинним способом виникнення права власності.

Для виконання мети переводу речі з безхазяйного стану в конкретний правовий режим служить передбачений цивільним процесуальним законодавством інститут передачі безхазяйної нерухомої речі у власність відповідної територіальної громади. Передбачена для цього глава 8 ЩІК (розділ окремого провадження) є процесуальною формою реалізації ст. 335 ЦК.

Слід зазначати, що до прийняття нових ЦК і ЦПК діяв адміністративний порядок визнання права власності на таке майно як на об'єкт державної власності. Так, ст. 137 ЦК 1963 р. передбачалось, що майно, яке немає власника або власник якого невідомий, надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, ухваленим за заявою фінансового органу.

Розгляд справ про передбачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність проводиться в окремому провадженні, оскільки позовна форма не може бути використана, так як у заявника виникне право лише після ухвалення рішення про передачу речі у комунальну власність, а до цього часу в нього права власності на таку річ немає і ніхто його прав не порушував. У зв'язку з цим відповідач просто невідомий і говорити про позов неможливо. Тому в даному випадку, фактично, захищається законний інтерес, що й передбачено ст. 1 ЦПК, який виражається в тому, щоб безперешкодно використовувати відповідне майно і визначити його юридичний статус.

Разом з тим, суд ухвалює рішення про передачу безхазяйної нерухомої речі саме у власність відповідної територіальної громади, а це, в свою чергу, ставить питання щодо наявності підтвердження суб'єктивного права заявника, що, по суті, неможливе в окремому провадженні. Проте багатьма вченими визнається, що в окремому провадженні є ряд категорій справ (про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі, визнання фізичної особи безвісно відсутнім або померлим), до яких слід віднести й дану категорію, в яких виявляються як загальні ознаки окремого провадження, так і наявне так зване "нерідне тіло". Тобто, питання про безхазяйність нерухомої речі тісно пов'язане з вирішенням питання про право власності на цю річ.