Глава 4. Учасники цивільного процесу. Їх права та обов'язки Як правильно визначати сторін у справах, в яких бере участь юридична особа, яка знаходиться на стадії банкрутства?

При вирішенні питання про належність сторони у справах за позовами до фізичних осіб, які є боржниками юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що ліквідується у зв'язку з визнанням її банкрутом , слід виходити з відповідних положень розділу 111 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

У випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру та призначає ліквідатора, до якого переходять права керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута. Зокрема, ліквідатор пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту дебіторської заборгованості, заявляє в установленому порядку заперечення по заявлених до боржника вимогах кредиторів (ст. 25).

Виходячи з наведеного, у справах, які належить роз глядати в порядку цивільного судочинства, належною стороною є юридична особа - банкрут, а ліквідатор є органом, що представляє банкрута в суді у межах наданих законом повноважень. Тому, якщо спір не стосується прав та обов'язків безпосередньо ліквідатора, як фізичної особи, то він не повинен притягатися до участі у справі.

Який склад учасників справи за позовом про визнання права власності у разі втрати позивачем документа, що засвідчу є його право власності?

Статтею 392 ЦК передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визначається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, законодавець визначив, в якій процесуальній формі можна встановлювати факт володіння нерухомістю, якщо втрачений документ, який засвідчує його право власності - це пред'явлення позову про визнання права власності. Однак, у зазначеному випадку відсутня сторона, що оспорює чи не визнає право власності на майно, але відсутній документ, який засвідчує таке право власності і особа, що володіє майном, позбавлена можливості отримати дублікат такого документу, відсутність якого заважає особі володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Відповідачем у справі не може бути, наприклад БТІ, оскільки такі бюро здійснюють лише реєстрацію прав власності на нерухоме майно в межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Проте, згідно з п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 7.02.2002 р. № 7/5, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

З урахуванням наведеного, у разі відсутності у позивача можливості отримати дублікат правовстановлюючого документа, до участі у справі повинні притягуватися місцеві.органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в якості третьої особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, а не відповідача, так як вони не оспорюють право позивача і не знаходяться (і не знаходились) з ним у матеріально-правовому спорі. При певних обставинах, в якості такої ж третьої особи може притягуватися до участі у справі й відчужувач нерухомого майна позивачу.

Таким чином, розгляд справи відбувається в позовному провадженні, проте без відповідача.

Однак слід звертати увагу на те, що позивач повинен довести відсутність можливості отримати дублікат документа про своє право власності. Незважаючи на те, що єдиного нормативно-правового акту про порядок отримання дублікату документа немає, однак є деякі такі акти з певних питань: ст. 53 Закону України «Про нотаріат» встановлено порядок видачі дублікатів нотаріально посвідчених документів; ст. 13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»; п. 20 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок; п. ЗО Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України. У разі можливості отримання дублікату документа про власність, який втрачено, право на пред'явлення позову про визнання права власності у такому разі не виникне.

У позовній заяві крім відповідача позивач указав про третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Чи зобов'язаний суд у такому разі притягувати цю особу для участі у справі в будь-якому випадку?

Чіткої відповіді на зазначене питання ЦПК не містить, тому для цього треба проаналізувати у системному зв'язку його норми, що стосуються третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

У ч. 1 ст. 35 ЦПК зазначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступати у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Із цього випливає, що основною ознакою інституту третіх осіб у цивільному процесі є те, що вони вступають в уже розпочатий іншими учасниками спору процес.

Ініціаторами залучення зазначених осіб у процес є: 1) особи, які беруть участь у справі, 2) суд, 3) самі треті особи (статті 35-36 ЦПК).

З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, суд постановляє ухвалу (ч. 6 ст. 36 ЦПК).

Таким чином, безспірно, що в наявності так званий складний юридичний факт, що є передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, оскільки потрібно не лише ініціатива певних осіб щодо залучення третьої особи до участі у процесі, а й постановлення судом ухвали при вирішенні цього питання.

Крім того, в ст. 119 ЦПК, яка визначає зміст позовної заяви, що пред'являється до суду, не йдеться про те, іцо позивач повинен зазначити в позовній заяві й про інших осіб, зокрема про третю особу, а лише про відповідача (п. 2 ч. 2 цієї статті).

Разом з тим, аналіз статей 120, 127 ЦПК вказує на те, що позивач ще до вирішення питання про відкриття провадження у справі, повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх доданих документів відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, а суд після відкриття провадження у справі повинен направити третій особі копію позовної заяви. І лише потім, на стадії провадження у справі до судового розгляду, проводячи попереднє судове засідання суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі (п. 2 ч.б ст. 130 ЦПК).

Проте, ч. 4 ст. 119 ЦПК вказує на те, що позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом. Це означає, що позивач вправі (а у випадку, передбаченому ч. 1 ст. 36 ЦПК - зобов'язаний) ініціювати притягнення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, з посиланням на підстави такої участі та з дотриманням положень ст. 35 ЦПК.

Разом з тим, для вирішення питання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, сам факт зазначення про цю особу в позовній заяві не має для суду правового значення. Зазначення у позовній заяві про таку особу та підстави її участі у справі може сприйматися судом як інформація, яка необхідна для обговорення цього питання після відкриття провадження у справі, а саме під час проведення попереднього судового засідання, про що постановляється відповідна ухвала. Цим самим і буде виконана вказівка ч. 6 ст. 36 ЦПК про постановлення ухвали. Якщо ж питання про залучення третьої особи виникне в ході судового розгляду, то суд повинен постановити окрему мотивовану ухвалу.

У зв'язку з таким складним підходом до вирішення цього питання, найбільше виникає проблем відносно залученнядо участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. У судовій практиці в цьому питанні просліджується дві крайності: або суд ігнорує будь-які права таких осіб і ухвалює рішення, які впливають на їх права та обов'язки, або суд притягує всіх, на кого вказали сторони і хто фігурує в матеріалах справи, а це, в свою чергу, призводить до фактичної неможливості розглянути справу через почергові неявки в судове засідання і т.п. Крім того, якщо суд залучить їх до участі у справі, в силу ст. 158 ЦПК він буде зобов'язаний повідомляти їх про дату судового засідання, а вищестоящі судові інстанції у безумовному порядку можуть скасувати правильне по суті рішення, якщо вони не були належним чином повідомленими про дату судового засідання. Для вищестоящих судових інстанцій це питання також є болючим, оскільки рішення суду на права чи обов'язки таких третіх осіб може не впливати, проте вони були залучені в процес, набули статусу осіб, які беруть участь у справі, і повинні належним чином повідомлятися про судові засідання.

У зв'язку з цим, вирішуючи питання про залучення до участі у справі або вступу в справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, суд повинен керуватися чіткими юридичними критеріями, які визначають умови такої участі і цей критерій повинен вказувати на прямий юридичний інтерес цієї особи щодо вирішення справи, наслідком якого буде вплив на їх права та обов'язки. Зокрема, такими критеріями є:

1) обов'язкова наявність матеріально-правових відносин між третьою особою та однією із сторін;

2) матеріально-правові відносини третьої особи й однієї із сторін мають передбачати можливість спору про право цивільне між третьою особою й особою, на боці якої вона виступає.

Що означає положення ч. З ст. 36 ЦПК про те, якщо від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї?

Як уже зазначалось, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступати у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін (ч. 1 ст. 35 ЦПК).

Системний аналіз та конструкція нормативного положення ст. 36 ЦПК вказує на те, що в разі подання заяви (із зазначенням підстав) залучення третьої особи до участі у справі, суд повинен повідомити цю особу про справу, направити їй копію заяви про залучення та роз'яснити право заявити про свою участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розглядається без неї (ч. З цієї статті). І лише після того, як третя особа дала згоду про свою участь у справі або про її залучення просять учасники процесу, суд при вирішенні цього питання постановляє ухвалу в залежності від обставин справи.

Тому дійсно виникає питання: якщо третя особа не бажає брати участь у справі, то чи можна її залучити без згоди і чи потрібно її у такому разі повідомляти в установленому порядку про розгляд справи; чи без її згоди третю особу не можна притягти до участі у справі.

На нашу думку, при вирішенні цього питання слід виходити з дещо аналогічної ситуації при залученні співвідповідачів без згоди позивача (ст. 33 ЦПК).

Визначальним у такому разі є з'ясування обставин справи і підстави участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - чи може вплинутирішення суду на її права та обов'язки щодо однієї із сторін. Якщо відповідь є позитивною, то таку третю особу слід залучати до участі у справі, повідомляти її про призначений судовий розгляд у встановленому законом порядку, а з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності процесу така третя особа вправі не брати участі у справі.

Таке вирішення цього питання, по-перше, позбавить цю особу оспорювати в іншому процесі обставини, що були встановлені судовим рішенням, для запобігання появи конкуруючих судових рішень, а, по-друге, вирішення питання про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі (тобто незалучення у такому разі третьої особи) є безумовною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд (п. 4 ст. 311, п. 4 ст. 338ЦПК).

Чи вправі суд замінити чи звільнити певну особу від участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, якщо прийде до висновку про те, що ця особа була помилково залучена до участі у справі?

Відповіді на зазначене питання ЦПК не містить. Якщо в стадії провадження у справі до судового розгляду (підготовка справи до розгляду) чи в стадії судового розгляду буде встановлено, що фізична чи юридична особа помилково були залучені (або допущені) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (тобто при відсутності підстав для цього, передбачених ч. 1 ст. 35 ЦПК), суд має право постановити ухвалу про звільнення їх від участі у справі. Залишення її учасником процесу і не повідомлення про дату судового засідання буде підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд.

Чи допускається правопаступництво у справі за позовом про переведення прав та обов'язків покупця при порушенні переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності? Чи не пов'язано це право нерозривно з особою співвласника?

Відповідно до положень ч. 4 ст. 362 ЦК у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.

Якщо такий позов був пред'явлений, однак в ході розгляду справи позивач помер і у нього е спадкоємці, які бажають вступити у справу, то слід виходити з наступного.

Статтями 1218,1219 ЦК передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності за своєю природою є правом майновим і не відноситься до тих прав, які в силу ст. 1219 ЦК являються особистими і відносно яких правонаступництво недопустиме.

Оскільки право учасника часткової власності вимагатина підставі ч. 4 ст. 362 ЦК переведення на нього прав та обов'язків покупця у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням його переважного права купівлі частки, що продається, за своїм правовим характером похідне від самого переважного права на купівлю цієї частки, тому згідно з приведеним вище це право вимоги також не являється тим особистим правом, відносно якого правонаступництво не допускається.

Здійснення зазначених прав не пов'язано з певною особою, тому ці права можуть здійснюватися і спадкоємцями цієї особи на передбачених законом умовах.