Як вирішується питання у разі пропуску строку звер-до суду, наприклад, у трудових справах?

На відміну від позовної давності, положення про яке регулюється гл. 19 розд. V ЦК, в деяких інших законодавчих актах (зокрема, таких як в КЗпП, ЦПК) встановлюється не позовна давність, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а строк звернення до суду. Наприклад, ст. 385 ЦПК встановлений строк звернення до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.

Статтею 233 КЗпП встановлений строк звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі з мотивів пропуску без поважних причин строку звернення до суду або строку на оскарження рішення комісії по трудовим спорам (ст. 228 КЗпП), так як Кодекс не передбачає такої можливості.

Виходячи зі змісту частин 1 і 2 ст. 10 ЦПК про те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, питання про пропуск позивачем строку звернення до суду може вирішуватися судом при умові, якщо про це заявлено відповідачем.

Частиною 1 статті З ЦПК передбачено, що правом на звернення до суду має кожна особа, але за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (крім осіб, яким законом надано право захищати інших осіб). Яким чином у ЦПК врахована зазначена передумова права на пред'явлення позову як юридична заінтересованість?

Як відомо, передумови права на пред'явлення позову - це ті обставини, з якими закон пов'язує наявність чи відсутність права конкретної особи на звернення до суду з позовом. Ці передумови поділяють на: суб'єктивні, які відносяться до особи позивача чи відповідача, і на об'єктивні, пов'язані з характером права, свободи чи інтересу, що підлягає судовому розгляду. У разі відсутності хоча би однієї із зазначеної передумови це є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Однією з суб'єктивних передумов права на пред'явлення позову є наявність у позивача юридичної заінтересованості. Проте на практиці вона майже не враховується і теоретичні розробки цього питання вченими для судової практики, на жаль, якогось визначального значення не мають через неоднозначне врегулювання цього питання у ЦПК.

Юридична заінтересованість означає, що звернутися до суду за судовим захистом права чи інтересу може лише та особа, якій, на її думку, це право чи інтерес належать. Про це зазначено в ч. 1 ст. З ЦПК.

Тому позивач у позовній заяві повинен вказати на свою заінтересованість у справі, пославшись на зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, а також на заінтересованість у справі відповідача. Відсутність у заяві особи посилання на свою заінтересованість деякі вчені розглядають як підставу для відмови у прийнятті заяви до провадження суду. Проте таке право суду не знайшло свого чіткого нормативного закріплення в ЦПК. Так, ст. ст. 121, 122 ЦПК містять вичерпні переліки підстав, за якими суддя може повернути заяву позивачу або відмовити у відкритті провадження у справі.

З урахуванням положень статей 55, 124 Конституції України про необмеженість права на судовий захист, про те, що юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі, реалізувати на практиці теоретичні розробки вчених про з'ясування на стадії відкриття провадження у справі юридичної заінтересованості особи при пред'явленні позову практично неможливо. Так, ЦПК не встановлює в якості обов'язкового реквізиту позовної заяви посилання в ній на те, яісі конкретно права, свободи чи охоронювані законом інтереси самого заявника порушені, а обмежується лише вказівкою на необхідність зазначити зміст вимоги заявника і обставини, на яких ґрунтується ця вимога (пп. З, 5 ст. 119 ЦПК).

Разом з тим, заінтересованість особи, яка звертається до суду, пов'язана із його конституційним правом звертатися за судовим захистом. При цьому позивач може й добросовісно помилятися в наявності в нього суб'єктивного матеріального права, однак з цієї підстави суддя не може відмовити у відкритті провадження у цивільній справі, а розглянувши справу по суті, і, не встановивши юридичної заінтересованості у справі позивача, суд відмовляє в задоволенні позову.

Наведемо такий приклад із судової практики.

До суду з позовом звернулося TOB "Олівер-Реєстратор" до П., ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", третя особа - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, про визнання наявності права на ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", визнання TOB "Олівер-Реєстратор" єдиним законним та належним тимчасовим реєстроутримувачем власників іменних цінних паперів ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", визнання реєстру власників іменних цінних паперів єдиним чинним реєстром власників іменних цінних паперів ВАТ "Нікопольський завод феросплавів", визнання неправомірною вимоги П.

Позов мотивований тим, що TOB "Олівер-Реєстратор" на підставі укладеного з ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" (далі - ВАТ "НЗФ") договору воно є реєстроутримувачем власників іменних цінних паперів ВАТ "НЗФ", а вимога П. до нього про зупинення ведення реєстру та здійснення функцій реєстратора з тих підстав, що TOB "Славутич-Реєстратор", яке раніше було реєстроутримувачем власників іменних цінних паперів ВАТ "НЗФ", не передало по акту систему реєстру ВАТ "НЗФ", є неправомірною.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 31 жовтня 2005 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2006 року, позов задоволено.

Ухвалою Верховного Суду України від 22.11.2006 р. судові рішенні скасовані з направленням справи на новий розгляд з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, ibjo позивач TOB "Олівер-Реєстратор" на законних підставах набув права на ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ "НЗФ", інші особи такого права не мають, а П. неправомірно не визнає цього права, та напідставі ст. 16 ЦК України і ст. 20 ГК України визнав за позивачем наявність такого права.

Однак, погодитися з таким висновком не можна.

Так, відповідно до ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що 14 жовтня 2005 року між ВАТ "НЗФ" та TOB "Олівер-Реєстратор" укладено договір на ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ "НЗФ".

15 жовтня 2005 року член спостережної ради ВАТ "НЗФ" П. звернулась до TOB "Олівер-Реєстратор" з вимогою призупинити ведення реєстру власників іменних цінних паперів ВАТ "НЗФ" та здійснення функцій реєст-роутримувача з тих підстав, що акт передачі документів системи реєстру попереднім реєстратором TOB "Славутич-Реєстратор" емітенту ВАТ "НЗФ" не підписаний у встановленому законом порядку.

За таких обставин суду слід було з'ясувати чи є звернення П. на адресу позивача порушенням, невизнанням або оспорюванням його прав, свобод чи інтересів в розумінні ст. З ЦПК України, чи виникло у зв'язку з цим у позивача право на звернення до суду за захистом та чи немає підстав для припинення провадження в справі (Ухвала ВСУ від 22.11.2006 р. у справі № 6-22220 св 06).