Глава 15. Судові рішення в яких випадках судові рішення ухвалюються іменем України?

За змістом ст. 124 Конституції України закріплене в ній положення про те, що судові рішення ухвалюються іменем України, стосується рішень суду першої інстанції, ухвал і рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій, шляхом винесення яких здійснюється правосуддя, тобто вирішуються заявлені вимоги по суті, скасовуються або залишаються без змін рішення та ухвали суду, що стосуються суті справи.

На ухвали, що стосуються руху справи, збирання доказів, та ухвали суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, повернення чи залишення заяви без розгляду, закриття провадження у справі чи зупинення провадження у справі тощо, зазначене положення Конституції не поширюється.

Чи вправі суд вийти за межі позовних вимог при розгляді певних категорій справ, якщо це передбачено нормами матеріального закону?

Предмет судового розгляду формується позовною заявою, в якій вказується вимога позивача. Суд в силу принципу диспозитивності (ст. 11 ЦПК) не може вийти за межі позовних вимог.

У ч. 7 ст. 203 ЦПК 1963 р. (до внесених 21.06.2001 р. змін) передбачалось право суду вийти за межі заявлених позивачем вимог у залежності від з'ясованих обставин справи і для захисту прав і охоронюваних законом інтересів суб'єктів права. Новий ЦПК такого права суду не надає.

Разом з тим, наприклад, згідно з ч. 2 ст. 166 СК одночасно з позбавленням батьківських прав суд може за вимогою позивача чи з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. У відповідності до ч. 5 ст. 216 ЦК суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Проте, новий ЦПК не надає суду такого права, суд не повинен з власної ініціативи виходити за межі позову, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (ст. 2 ЦПК).

Разом з тим, не є порушенням диспозитивності чи виходом за межі позову задоволення позову на меншу суму, аніж заявлені вимоги. Наприклад, при позові про право власності в порядку спадкування на обов'язкову частку можна зменшити частку, якщо в позові або арифметична помилка, або позивач хоче більше, ніж положено по закону.

Не є виходом за межі позову стягнення аліментів в грошовому виразі замість стягнення в частці, чи навпаки, оскільки предметом позову є стягнення аліментів, а визначення його розміру та порядку стягнення знаходиться в компетенції суду. Не є влходом за межі позову про виділення майнового паю в натурі стягнення із колективного майна належної позивачу частки майна іншим, ніж зазначено ним матеріального об'єкту спору, наприклад, замість стягнення паю в грошовому виразі виділенняпозивачу майна в натурі, оскільки предмет позову незмінний - виділення майновою паю.

Чи вправі суд вийти за межі позовних вимог при розгляді позову про поновлення на роботі працівника, звільненого на підставі п. З ст. 40 КЗпП, і перевірити законність та обґрунтованість всіх дисциплінарних стягнень, якщо строк на їх оскарження, встановлений ст. 233 даного Кодексу, сплив?

Відповідно до ст. 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Розгляд трудових спорів здійснюється в порядку цивільного судочинства, основоположними принцами якого є принципи змагальності та диспозитивності.

Згідно зч. 1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог. У ст. 214 ЦПК, яка визначає, які питання вирішує суд під час ухвалення рішення, не зазначено про право суду вийти за межі позовних вимог, наприклад, в інтересах законності чи для захисту прав позивача.

У зв'язку з цим, якщо позивач не оспорює застосовані до нього до видання наказу про звільнення дисциплінарні стягнен»ня (наприклад, оспорює лише відсутність підстави для звільнення, порушення процедури звільнення), то суд не вправі перевіряти законність і обґрунтованість їх застосування.

Якщо ж позивач оспорює всі застосовані до нього дисциплінарні стягнення або деякі з них, то суд при перевірцідоводів позивача з'ясовує (при наявності відповідних заяв-заперечень відповідача) законність і обґрунтованість застосування таких стягнень, в тому числі з урахуванням дотримання строків на їх оспорення.