Чи обов'язково проводити судовий процес державною мовою та чи повинна позовна заява подаватися до суду викладеною лише державною мовою?

Відповідно до ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. За ст. 10 Закону України «Про судоустрій» судочинство в Україні провадиться державною мовою. Це також передбачено в ст. 7 ЦПК.

Спеціальним законом у сфері використання мови є Закон УРСР «Про мови в Українській PCP», у якому в ст. 18 зазначено, що судочинство ведеться державною мовою. У певних випадках можуть використовуватись інші національні мови. Проте ст. 7 ЦПК такого не передбачає.

Водночас ст. 18 Закону «Про мови в Українській PCP», ст. 10 Закону «Про судоустрій» та ст. 7 ЦПК регулюють однакові відносини, проте між ними виникає зазначенаколізія. У такому випадку, коли всі ці норми є нормами однакової юридичної сили, так як містяться в законах, то за загальними правилами теорії права про вирішення колізійних норм слід застосовувати ту норму, яка прийнята пізніше, - тобто ст. 7 ЦПК.

Таким чином, застосування в цивільному судочинстві інших норм неможливе.

Частина 2 ст. 7 ЦПК дає вичерпний перелік процесуальних дій, які особи, які беруть участь у справі, можуть вчиняти іншою національною мовою, користуючись послугами перекладача. В цьому переліку немає такого права як подання позовної заяви. Тому позовна заява, апеляційна чи касаційна скарги повинні подаватись державною мовою.

З якого моменту починається перебіг процесуального строку, встановленого судом для усунення недоліків позовної заяви, яка залишена без руху (ч.І ст. 121 цпк)?

Відповідно до ст. 69 ЦПК перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ЦПК передбачено залишення без руху позовної заяви, заяви про видачу судового наказу, апеляційної чи касаційної скарги та інших заяв чи скарг (статті 98, 121,229, 297, 327 ЦПК та ін.). В ухвалі про залишення заяви чи скарги без руху суддя повинен надати заявнику строк для усунення недоліків, які стали підставою залишення цього документа без руху. При визначенні тривалості цього строку повинні враховуватись час, необхідний для усунення зазначених недоліків, а також час для доставки поштової кореспонденції. Після надходження в суд відомостей про усунення всіх недоліків, що служили підставою для залишення заяви чи скарги без руху, вони приймаються допровадження суду і вважаються поданими в день первісного їх подання до суду.

Час, протягом якого заява чи скарга залишались без руху, не враховується при визначенні строку здійснення судом процесуальних дій, пов'язаних з розглядом заяви чи скарги, в тому числі й строку проведення попереднього судового засідання (ст. 129 ЩІК), а також не враховується і при прийнятті скарги до апеляційного розгляду чи відкритті касаційного провадження у справі.

Чи є підставою для залишення позову без руху відсутність копій документів, доданих до позовної заяви для третьої особи, оскільки за положеннями ч. 2 ст. 127 ЦПК цій особі направляється лише копія ухвали про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви? Однак це суперечить положенням ч. 1 ст. 120 ЦПК. Як усунути ці розбіжності?

Початковим етапом підготовки справи до судового розгляду є положення ст. 127 ЦПК, відповідно до якої після відкриття провадження у справі суд невідкладно (значить негайно) надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі - копія позовної заяви.

Разом з тим, дійсно є зовсім незрозумілим положення ч. 1 ст. 120 ЦПК, яка передбачає, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. Якщо ж ст. 127 ЦПК не вимагає від суду обов'язку направляти третім особам копії доданих до позовної заяви документів, то постає питання: куди їх дівати? Адже у справі не повинно бути документів справи, які не підшиваються та не нумеруються.

На нашу думку, з урахуванням принципу змагальності та рівності всіх учасників процесу щодо їхніх прав та обов'язків, суд повинен направляти і третім особам документи, додані позивачем до позовної заяви. Це дасть змогу третім особам визначитись з їхніми правами в процесі, зокрема, пред'явити самостійні позовні вимоги щодо предмета спору чи залишитись третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, визначитись, чи приймати участь в розгляді справи (ч. З ст. 36 ЦПК).

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК у позовній заяві мають бути зазначені докази, що підтверджують кожну обставину, однак у ст. 131 ЦПК зазначено, що докази сторонами можуть надаватися до або під час попереднього судового засідання. Тому, чи може суд залишати позов без руху, якщо докази в ньому не зазначені і чи може суд у своїй ухвалі визначати кількість таких доказів, їх належність?

Від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права він має бути обізнаним з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.

Нерідко судді, залишаючи позовну заяву без руху із наступним її поверненням позивачу, вимагають від позивача надання доказів на підтвердження заявлених вимог, що є невірним, так як п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК вимагає від позивача лише підкреслити докази у позовній заяві, що є обов'язковим, а подання цих доказів можливе у порядку визначеному ст. 131 цього Кодексу.

Відсутність зазначення доказів в позовній заяві та їх неподання при пред'явленні позову - це дії, які є різними за характером, змістом та наслідками. Також є невірним вимагання від позивача надання додаткових доказів до тих, які позивач надав до заяви.

Разом з тим, зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину позову, є обов'язковим для особи, яка пред'являє позов, на що судді не завжди звертають увагу і вимушені повертатися до вирішення цього питання вже в ході розгляду справи, що значно затягує строки її розгляду. Без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суддя не зможе здійснити підготовку справи до розгляду, належним чином провести попереднє судове засідання.

Також суд не вправі вказувати на кількість надання доказів, оскільки це є елементом змагальності сторони у справі (тобто її обов'язком) і в певних випадках мають вирішальне значення. Для однієї і тієї ж вимоги (предмет позову) можуть бути різні підстави, котрі визначають зовсім різні напрямки руху справи. Тому суд вправі запропонувати сторонам довести деякі факти, на які вони посилаються (це обов'язок суду), але вибір засобів доказування вибирає лише конкретна сторона, а суд зобов'язаний перевірити їх належність та допустимість і при ухваленні рішення здійснити їх оцінку за правилами ст. 212 ЦПК.

Крім того, ЦПК не вимагає від позивача правового обґрунтування позову, тобто посилання на норму права, яка регулює спірні правовідносини. Однак, на нашу думку, позивач у будь-якому випадку повинен зазначити те право, захисту якого він вимагає, вважаючи його порушеним, невизнаним чи оспорюваним відповідачем.