Чи можливо змінити спосіб і порядок виконання рішення суду і замість стягнутих на користь стягувана грошових коштів передати йому майно боржника? Чи не означає це зміна судом предмета позову?

Слід звернути увагу на те, що ст. 217 ЦПК передбачає, що при ухваленні рішення по суті спору суд вправі визначити порядок його виконання, про що зазначає в рішенні. Тобто це питання суд вирішує одночасно з ухваленням рішення.

На відміну від зазначеного, ст. З 73 ЦПК передбачає можливість ще раз на стадії виконання судового рішення вирішити питання про зміну чи встановлення способу і порядку виконання за наявності виняткових обставин, що утруднюють виконання рішення. Законодавець не визначає вичерпного переліку таких обставин, тому вони можуть визначатись з урахуванням певних обставин.

Якщо, наприклад, рішенням суду з боржника стягнуто суму за певним договором (кредитним тощо) і в разі підтвердження того факту, що виконати рішення неможливо через відсутність у нього коштів та при згоді на це сторін суд може змінити (або встановити) спосіб та порядок виконання рішення суду і замість стягнення з боржника грошових коштів передати стягувачеві майно боржника, яке належить лише йому на праві приватної власності. Це питання вирішується в судовому засіданні з викликом сторін (а не з повідомленням).

Право суду вирішити питання саме таким чином пояснюється дією принципу диспозитивності (ст. 12 ЦК), який зазначає, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний*розсуд. Тому, право боржника, який не має власних грошових коштів для погашення боргу (наприклад, за кредитним договором), передати стягувачеві з його згоди належне йому майно (квартиру, нежиле приміщення, автомобіль тощо) не суперечить принципу свободи учасників правовідносин у виборі порядку і способу їх вирішення.

Таким чином, зміна звернення стягнення на майно боржника в порядку виконання не означає зміну предмета позову, а представляє собою зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Разом з тим слід мати на увазі особливості відчуження деяких об'єктів права власності. Наприклад, ч. З ст. 326 ЦК передбачено, що законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Так, підп. б) п. 15 Перехідних положень ЗК України до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Пунктом 15 Перехідних положень ЗК передбачено, що купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується-за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуженняземельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі -продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ст. 377 ЦПК суд за поданням державного виконавця вирішу є питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах. Чи вирішу є суд питання за поданням державного виконавця і при зверненні стягнення на майно боржника, яке знаходиться в інших осіб?

Стаття 377 ЦПК дійсно передбачає право державного виконавця звернутися до суду з поданням, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби, лише про вирішення питання звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться в установах банку та інших фінансових установв х, а також процедуру вирішення цього питання.

Проте, відповідно до ст. 53 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право на пропозицію боржника або стягувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від інших осіб.

Зазначені особи зобов'язані на запит державного виконавця надати у визначений ним строк відомості про належне боржникові майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржникові.

Готівкові кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у цих осіб у присутності понятих на підставі ухвали суду.

Частиною 2 ст. 15 ЦПК передбачено, що законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, суд за поданням державного виконавця вирішує питання про звернення стягнення на майно, що належить боржникові від інших осіб, якщо виконується рішення, ухвалене відповідно до ЦПК. Суд негайно розглядає таке подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заін-• тересованих осіб за участю державного виконавця.

При цьому слід звернути увагу на те, що таке звернення може бути проведене лише за наявності безспірного права боржника на зазначене майно, що знаходиться в інших осіб. У разі спірності права боржника на конкретне майно чи спірності самого питання про те, що майно знаходиться у певної іншої особи, вказаної у зверненні державного виконавця, то суд не може задовольнити таке подання. У цьому разі боржник вправі звернутися до таких володільців майна з відповідним позовом.