Передмова

Цивільний процесуальний кодекс України набрав чинності з 1 вересня 2005 року. Безсумнівно він став важливим етапом подальшого розвитку судової реформи, удосконалення цивільного судочинства, зміцнення його демократичних начал, реального наповнення принципу доступності правосуддя.

Цивільне процесуальне право - охоронна галузь права, її соціальне призначення виражено в забезпеченні нормального функціонування цивільного обігу та захисті правопорядку приватноправової сфери. Цивільне процесуальне право знаходиться на стику зіткнення протилежних матеріально-правових інтересів сторін процесу і тому призвано згладжувати і вирішувати соціальні конфлікти та спори, що виникають.

Для реалізації сучасного, цивілізованого способу захисту прав повинен існувати сучасний і ефективний механізм. Безспірно, що при цьому виникають питання застосування як матеріального, так і процесуального права, норми яких діють в структурі права.

Мета та новизна ЦПК - це приведення процесуальних норм у відповідність з соціально-правовими реаліями, які склалися в суспільстві, відмові від активної ролі суду в сфері доказової діяльності, проте при збереженні його повноважень у керівництві процесом і визначенні предмета доказування, сприянні сторонам у зборі доказів, а також кодексом визначені розумні строки щодо кожної стадії цивільного процесу тощо.

Новий ЦПК значно удосконалив вітчизняну модель судочинства у цивільних справах, кодекс направлений на відповідність міжнародним принципам і стандартам цивільного процесу, включаючи диспозитивність, змагальність, рівноправність сторін, доступність правосуддя тощо. Тепер в процесі застосування нового ЦПК судам дуже важливо в повній мірі реалізувати його демократичний потенціал, прийняти всі необхідні заходи для правильного і своєчасного розгляду цивільних справ, забезпечити суб'єктам процесу право на справедливий судовий розгляд і захист їх прав, свобод та законних інтересів.

Разом з тим, деякі норми ЦПК є складними для розуміння, тлумачення та застосування, у зв'язку з чим є необхідність у наданні суддям зазначених нижче рекомендацій.

У практичному посібнику у формі запитань та відповідей відображені найбільш ключові проблеми та спірні питання застосування нового ЦПК України, висловлені суддями, адвокатами, нотаріусами, юрисконсультами, в тому числі й при читанні авторами лекцій в різних аудиторіях. Приведена та проаналізована опублікована і неопублікована судова практика з окремих питань, що дозволяють вирішити різні процесуальні колізії при розгляді та вирішенні цивільних справ.

Сьогодні вже існує немало систематизованих видань, які відтворюють судову практику (в т.ч. і наявні прикладні правові бази). Проте, нерідко практикам потрібні не лише систематизація певних судових актів, а й чіткий аналіз існування правозастосовних підходів. Цінність представляє саме усвідомлення та розуміння тих чи інших правових ідей, які можливо віднайти під словесною лушпайкою стандартних фраз і формулювань, що нерідко переходять з одного судового рішення в інше.

У зв'язку з цим у роботі широко використані доктринальні погляди на різні проблеми цивільного процесу і на основі конкретних судових рішень даються практичні рекомендації щодо подолання труднощів у судовій діяльності, що обумовлені специфікою відправлення правосуддя у цивільних справах та новизною і недосконалістю багатьох процесуальних норм. Очевидно, що само по собі цитування фраз з актів судового тлумачення не є сприйняттям відповідних ідей. Лише однакове правозастосування дозволить стверджувати про дієвість напрацьованої рекомендації.

Викладений матеріал відповідає структурі основних розділів ЦПК та стадіям цивільного процесу.

Застосування вказаних рекомендацій на практиці повинно відбуватись вдумливо і з обов'язковим врахуванням обставин кожної конкретної справи. В деяких випадках, відповідаючи на питання практиків, автори викладали свою точку зору, яка може не співпадати з офіційною і це пов'язано саме з деякою недосконалістю законодавчої техніки викладення правових норм та відсутністю актів судового тлумачення з усіх спірних питань правозастосування.

Для зручності користування книгою, враховуючи необхідність більш прискореного з'ясування спірного питання авторами запропоновано короткий зміст та розгорнутий зміст книги.

Книга розрахована на суддів, юрисконсультів, працівників юридичних фірм, адвокатів, а також може бути використана викладачами вузів та студентами в якості навчального посібника з навчальної дисципліни «Цивільний процес ».

ПРИЙНЯТІ СКОРОЧЕННЯ

ЦПК - Цивільний процесуальний кодекс України

ЦПК 1963 р. - Цивільний процесуальний кодекс

України 1963 р. ГПК - Господарський процесуальний кодекс України

ЦК - Цивільний кодекс України

ЦК 1963 p. - Цивільний кодекс України 1963 р. КпШС - Кодекс про шлюб і сім'ю України

КЗпП - Кодекс законів про працю України

СК - Сімейний кодекс України

ЗК - Земельний кодекс України

ЖК - Житловий кодекс Української PCP

КК - Кримінальний кодекс України

КПК - Кримінально-процесуальний кодекс України

КУпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення

КАС - Кодекс адміністративного судочинства України

АПК - Арбітражний процесуальний кодекс України 1991 р.

Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ (принципи цивільного процесу, склад суду тощо)

Яким чином суд безпосередньо застосовує Конституцію України при вирішенні цивільних справ? Як діяти суду, якщо він прийде до висновку про невідповідність тієї чи іншої норми закону Конституції?

Конституція України є основним джерелом цивільного процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право».

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що норми Конституції є нормами прямої дії. Проте практика застосування зазначеного положення викликає суттєві зауваження, оскільки нехтування цим є обмеженням громадян у захисті своїх прав.

Складним практичним аспектом застосування норм Конституції як норм прямої дії є те, що кожна норма Основного Закону обростає іншими нормами з різних галузей права, що створює небезпеку розчинення конституційних положень в безлічі інших законів.

Разом з тим, вчені-конституціалісти зазначають, що норми Конституції не слід як абсолютизувати, так як конституційні права і свободи та гарантії їх реалізації сформульовані загально, що є об'єктивним, проте не слід і обмежувати їх роль лише як юридичної бази для поточного законодавства. У зв'язку з щщ безпосередню і опосередковану дію норм Конституції слід розглядати як складові форми прямої дії конституційних норм.

При вирішенні цивільних справ застосовувати конституційні норми як норми прямої дії не завжди можливо, оскільки в деяких випадках норми Конституції потребують додаткової регламентації. Тобто, будь-яка банкетна конституційна норма має застосовуватись завдяки прийнятому відповідному закону через його безпосереднє застосування. Якщо ж такого закону немає, а відмовити у правосудді не дозволяється (ч. 8 ст. 8 ЦПК), тоді зазначена конституційна норма має застосовуватись безпосередньо за її змістом. На жаль, в судовій практиці зазначене положення нерідко не використовується, хоча на це націлює суди рішення Конституційного Суду України від 19.04.2001 р. № 40-рп/2001 (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання), де зазначено, що норми Конституції застосовуються безпосередньо незалежно від того, чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно-правові акти (п. 2).

Відповідно до ст. 83 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі виникнення в процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється. За таких умов відкривається конституційне провадження у справі і справа розглядається Конституційним Судом невідкладно.

Застосування зазначеного положення роз'яснено в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції України може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення суд може прийняти на будь-якій стадії розгляду справи. Зазначене роз'яснення пізніше було закріплено на рівні закону, а саме в ч. З ст. 8 нового ЦПК.

У тому же п. 2 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз'яснено, що суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3) коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Разом з тим, вважаємо, якщо суд переконаний у тому, що застосований закон або закон, якій підлягає застосуванню, суперечить Конституції, він вирішує справу на підставі безпосереднього застосування норм Конституції, оскільки інакше порушуватиметься принцип прямої дії Конституції, а, крім того, закон вказує, якщо у суду є сумнів. У такому разі після вирішення справи суд уже буде зобов'язаний звернутися за відповідною процедурою до Конституційного Суду України для перевірки конституційності даного закону.